ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10
03 березня 2017 року Справа № 813/4132/16
13 год. 49 хв.
Львівський окружний адміністративний суд у складі колегії:
головуючий суддя Кравців О.Р.,
суддя Братичак У.В.
суддя Грень Н.М.,
секретар судового засідання Приймак С.І.,
позивач не прибув,
від позивача ОСОБА_1,
від відповідача Клапчук Р.Я.,
від третьої особи Клапчук Р.Я.,
розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_3 до Державної міграційної служби України, третя особа Сихівський районний відділ у м. Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про визнання протиправним та скасування рішення.
Суть справи.
До Львівського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_3 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України (далі - відповідач, ДМС України), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Сихівський районний відділ у м. Львові Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області (далі - Сихівський РВ у м. Львові ГУ ДМС України у Львівській області), в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення від 01.11.2016 року щодо відмови позивачу в продовженні строку перебування на території України.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивачу безпідставно відмовлено у продовженні строку перебування в Україні, оскільки посвідка на постійне проживання в Україні отримана ним у ВГІРФО УМВС України в м. Херсоні законно, за незаконну видачу посвідок ніхто до кримінальної відповідальності не притягнутий. На підставі цієї посвідки позивач перебував на території України легально, отримував інші документи в державних органах України. Дитина є громадянином України. Підставою для подальшого перебування на території України є подання документів на імміграцію в Україну. Іншої підстави чи мети перебування в Україні у позивача немає. Тому мотиви органу міграційної служби про інші підстави та мету, ніж заявлені в анкеті, перебування в Україні ОСОБА_3 є необґрунтовані та нічим не підтверджені.
Позивач та його представник позовні вимоги підтримали повністю з підстав, викладених у позовній заяві та додаткових поясненнях /а.с.131-132/, просили позов задовольнити.
Представник відповідача та третьої особи у судовому засіданні проти позову заперечили повністю з підстав викладених у письмових запереченнях /а.с.88-90/. Пояснив, що за результатами розгляду заяви позивача провідним спеціалістом РВ у м. Львові складено висновок про те, що вказаний іноземець перетнув кордон 26.04.2015 року з м. Стамбул до м. Львова та на момент звернення до підрозділу міграційної служби перебуває на території України незаконно. Звернув увагу на те, що позивач прибув на територію України 26.04.2015 року, а звернувся з продовженням строку перебування лише 22.09.2016 року, тобто з порушенням встановлених законодавством термінів. За порушення правил перебування на території України позивача притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у сумі 510,00 грн. Документи ОСОБА_3 скеровано до ДМС України і 21.11.2016 року ГУ ДМС України у Львівській області надано позивачу повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України. Також пояснив, що тимчасова посвідка на проживання в Україні безстроково є незаконною і просив у зв'язку з цим не брати її до уваги. Дії та рішення органів ДМС України вважає законними та обґрунтованими. Просив у задоволенні позову відмовити повністю.
Суд заслухав пояснення позивача, представників сторін та третьої особи, з'ясував обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги і заперечення, а також ті, які мають інше значення для вирішення справи, повно, всебічно та об'єктивно дослідив докази у справі та, -
ОСОБА_3 22.09.2016 року звернувся з заявою №10/03 про продовження строку перебування на території України до 22.11.2016 року. Підставою для звернення зазначив подання документів на імміграцію в Україну згідно з п. 1 ч. 3 ст. 4 (дитина громадянин України) /а.с.28/.
За результатами розгляду заяви позивача про продовження строку перебування на території України та долучених до неї документів, провідним спеціалістом Сихівського РВ у м. Львові складено висновок щодо звернення громадянина Сирії ОСОБА_3 від 22.09.2016 року. У ньому зазначено, що іноземець перетнув кордон 26.04.2015 року з м. Стамбул у м. Львів та на момент звернення до підрозділу міграційної служби незаконно перебуває на території України. За порушення вимог ст. 5 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» ОСОБА_3 притягнутий до адміністративної відповідальності. Станом на 22.09.2016 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 /а.с.96-97/.
Заява та матеріали позивача щодо продовження строку перебування на території України скеровані до ДМС України листом від 22.09.2016 року №46124402 /а.с.91/.
У листі Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України від 02.11.2016 року №8.1/6965-16 зазначено, що громадянин Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 значиться зареєстрованим з 05.12.2015 року за адресою: АДРЕСА_2 по посвідці на постійне проживання серії НОМЕР_1, виданій 29.11.2007 ВГІРФО УМВС України в м. Херсон. Проте, за інформацією УДМС України в Херсонській області вказана посвідка громадянину Сирії ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2 не видавалася.
Враховуючи вказане та те, що заявник тривалий час перебуває в Україні з порушенням чинного законодавства, відповідно до підп. 6 п. 10 Порядку продовження строку тимчасового перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року №150, керівництвом ДМС України прийнято рішення відмовити вказаному іноземцю в продовженні строку перебування на території України /а.с.27/.
ГУ ДМС України у Львівській області 21.11.2016 року надано позивачу повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України, згідно з яким ОСОБА_3 повинен покинути територію України до 25.11.2016 року /а.с.51/.
Вважаючи таке рішення органу міграційної служби безпідставним та таким, що порушує його права та інтереси, позивач звернувся за їх захистом до суду.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
До адміністративних судів згідно з ч. 2 цієї ж статті можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.
Юрисдикція адміністративних судів відповідно до ч. 1 ст. 17 КАС України поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій, а також у зв'язку з публічним формуванням суб'єкта владних повноважень шляхом виборів або референдуму.
Закріплений у ч. 1 ст. 11 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 69 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.
Відповідно до ч. 1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи (причини пропущення строку для звернення до суду тощо) та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію» від 07.06.2001 р. №2491-ІІІ дозвіл на імміграцію поза квотою імміграції надається одному з подружжя, якщо другий з подружжя, з яким він перебуває у шлюбі понад два роки, є громадянином України, дітям і батькам громадян України.
Згідно з ч. 1 ст. 17 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" від 22.09.2011 р. №3773-VI іноземцю або особі без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, може бути продовжено строк перебування (за наявності законних підстав).
Процедуру продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначає Порядок продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 року №150 (далі - Порядок №150).
Пунктом 5 Порядку №150 встановлено, що строк перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, паспортні документи або документи, що підтверджують особу без громадянства, яких зареєстровано посадовою особою Держприкордонслужби, продовжується територіальними органами або підрозділами ДМС.
Згідно з п. 7 Порядку №150, рішення про продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України понад встановлені цим Порядком строки приймається керівником територіального органу або підрозділу ДМС чи його заступником у разі подання заяви про отримання дозволу на імміграцію чи набуття громадянства України та наявності підстав, які не дають змоги виїхати з України, відповідно до ст. 22 Закону України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства", а також Головою ДМС або його заступником в інших випадках за умови подання підтверджувальних документів.
Відповідно до п. 8 Порядку №150 заяви про продовження строку перебування на території України (далі - заяви) подаються іноземцями та особами без громадянства і приймаючою стороною не раніше ніж за десять та не пізніше ніж за три робочі дні до закінчення такого строку до територіальних органів або підрозділів ДМС за місцем проживання. Зразок заяви та порядок її розгляду затверджуються МВС.
Пунктом 9 Порядку №150 визначено перелік документів, які подаються для продовження строку перебування на території України іноземцем та особою без громадянства і приймаючою стороною разом із заявою.
Судом з матеріалів справи з'ясовано, що позивач 22.09.2016 року звернувся до ГУ ДМС України у Львівській області із заявою про продовження строку перебування на території України до 22.11.2016 року /а.с.28-29, 93-94/.
Відповідно до п. 10 Порядку №150 рішення про відмову в продовженні строку перебування іноземця та особи без громадянства на території України приймається в разі: 1) необхідності забезпечення національної безпеки або охорони громадського порядку; 2) необхідності охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні; 3) коли паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, підроблений, зіпсований або не відповідає встановленому зразку чи належить іншій особі; 4) подання іноземцем та особою без громадянства завідомо неправдивих відомостей чи підроблених документів; 5)коли виявлено факти невиконання іноземцем та особою без громадянства рішення суду чи органів державної влади, уповноважених накладати адміністративні стягнення, або вони мають інші майнові зобов'язання перед державою, фізичними або юридичними особами, включаючи ті, що пов'язані з попереднім видворенням за межі України, у тому числі після закінчення строку заборони подальшого в'їзду в Україну; 6) коли є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження; 7) відсутності в іноземця та особи без громадянства достатнього фінансового забезпечення на період перебування або відповідних гарантій приймаючої сторони. Зазначене рішення може бути оскаржене до територіального органу ДМС (у разі, коли рішення прийняте територіальним підрозділом ДМС), ДМС або суду.
За наслідками розгляду документів позивача рішенням Державної міграційної служби України 01.11.2016 року відмовлено ОСОБА_3 у задоволенні заяви про продовження строку перебування на території України на підставі п.п. 6 п. 10 Порядку №150, а саме у зв'язку з наявністю обґрунтованих підстав вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні або вони не подали відповідного підтвердження /а.с.27, 51/.
ГУ ДМС України у Львівській області 21.11.2016 року надано позивачу повідомлення про відмову в продовженні строку перебування на території України, згідно з яким ОСОБА_3 повинен покинути територію України до 25.11.2016 року /а.с.51/.
Позивач пояснив у судовому засіданні, що у вересні 2016 році звернувся за своїм місцем проживання у Сихівський РВ ГУ ДМС у Львівській області з приводу подання документів для отримання громадянства України. Посадовими особами Сихівського РВ ГУ ДМС України у Львівській області повідомлено про ту обставину, що видача позивачу посвідки на постійне проживання ВГІРФО УМВС в Херсонській області не зареєстрована. Керуючись рекомендаціями зазначених посадових осіб позивачем було подано у Сихівський РВ ГУ ДМС України у Львівській області заяву про продовження строку перебування на території України від 22.11.2016 року.
До цієї заяви ОСОБА_3 додав:
- гарантійний лист ОСОБА_11, який бере на себе зобов'язання зі сплати всіх витрат громадянина Сирії ОСОБА_3 пов'язані з перебуванням його на території України у період з 22.09.2016 року до 22.11.2016 року /а.с.30/;
- нотаріально посвідчену заяву ОСОБА_11, який гарантує фінансове забезпечення на рівні не нижчому прожиткового мінімуму встановленого в Україні гр. Сирії ОСОБА_3 на час його перебування в Україні, що посвідчена приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л. 19.09.2016 року /а.с.31, 104-107/;
- позивач надав нотаріально посвідчену заяву від 19.08.2016 року гр. Російської Федерації ОСОБА_14, посвідчену приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Майхер О.Л. 29.08.2016 року, яка дає згоду на реєстрацію та постійне проживання гр. Сирії ОСОБА_3 в належній їй на праві власності квартирі АДРЕСА_1 /а.с.32-47/.
Враховуючи викладене, суд не бере до уваги покликання сторони відповідача про те, що позивач звернувся не в той територіальний орган державної міграційної служби, так як позивач подав усі необхідні документи до Сихівського РВ у м. Львові ГУ ДМС України у Львівській області, а відмова у задоволенні заяви не містить такої підстави.
З приводу покликань представника відповідача про те, що посвідка ОСОБА_3 на постійне проживання в Україні є підробленою суд зазначає наступне.
До матеріалів справи представник відповідача додав лист Управління ДМС України в Херсонській області від 16.02.2017 року про те, що посвідка на постійне проживання серії НОМЕР_1 Управлінням не видавалася /а.с.165/.
Згідно з відповіддю Управління ДМС у Київській області від 17.02.2017 року, рішенням Управління ДМС України у Київській області від 17.02.2017 року скасовано рішення про набуття громадянства України за територіальним походженням громадянину ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженцю м. Львова України, відповідно до ст. 21 Закону України «Про громадянство України» (у зв'язку з поданням заявником фальшивого документа) /а.с.164/.
Також, 17.02.2017 року Управлінням ДМС в Київській області повідомлено Національну поліцію України про факт використання громадянином Сирії ОСОБА_3 підробленого документа /а.с.170/.
Суд зважає на такі покликання сторони відповідача, однак враховує наступне.
Позивач у судому засіданні ствердив, що отримав посвідку серії НОМЕР_1 29.11.2007 року у ВГІРФО УМВС України у м. Херсоні та пред'явив суду для огляду оригінал відповідної посвідки /а.с.25-26/.
Посвідка на проживання в Україні на підставі Закону України «Про імміграцію» та відповідно до Порядку оформлення і видачі посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 року №1983 (далі - Порядок №1983), є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує право проживання на території України.
Відповідно до п. 2 Порядку №1983 (в редакції чинній на 2007 рік) оформлення і видача посвідок проводиться територіальними підрозділами Державного департаменту у справах громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб (далі - територіальні підрозділи) за місцем проживання іммігрантів.
Згідно з п. 7 цього ж Порядку (в редакції чинній на 2007 рік) у паспортному документі іммігранта на останній вільній сторінці проставляється відмітка встановленого зразка про наявність дозволу на постійне проживання в Україні. Тому, на сторінці 46 паспорта громадянина Сирійської Арабської Республіки ОСОБА_3 міститься відмітка встановленого зразка про наявність дозволу на постійне проживання в Україні з підписом посадової особи та печаткою Служби громадянства, імміграції та реєстрації фізичних осіб Управління МВС України в Херсонській області /а.с.141/. Оригінал паспорта оглянутий у судовому засіданні.
Позивач пояснив, що отримавши посвідку надалі добросовісно вважав, що ним додержано вимоги міграційного законодавства України.
Судом з матеріалів справи встановлено, що з виданою посвідкою ОСОБА_3 перебував в Україні понад 9 років. За цей період ОСОБА_3 неодноразово перетинав державний кордон України, здійснював реєстрацію місця постійного проживання та його зміну, отримував візи у консульських установах іноземних держав /а.с.134-147/.
Також, 16.09.2006 року позивачем отримано в Україні посвідчення водія серії НОМЕР_2, видане ДАІ ГУ МВС України в м. Херсон /а.с.133/.
ІНФОРМАЦІЯ_3 у позивача та громадянки Сирії ОСОБА_16 у м. Львові народився син ОСОБА_4 /а.с.52, 102/, який набув громадянства України з 21.12.2015 року /а.с.101/.
Крім цього, 10.02.2016 року на підставі посвідки на проживання НОМЕР_1 між ОСОБА_3 та ОСОБА_16 укладено шлюб, про що 10.02.2016 року складено відповідний актовий запис №78 /а.с.149/.
Суд звертає увагу на наступне.
На час звернення ОСОБА_3 до Сихівського РВ ГУ ДМС України у Львівській області діяв Порядок оформлення, виготовлення і видачі посвідки на постійне проживання та посвідки на тимчасове проживання і технічного опису їх бланків, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 28.03.2012 року №251 (далі - Порядок №251).
Пунктом 18 цього Порядку встановлено, що посвідка на постійне проживання скасовується територіальним органом або підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статей 12 і 13 Закону України «Про імміграцію».
При цьому, відповідно до пункту 20 Порядку №251 копія рішення про відмову у видачі посвідки або скасування посвідки на тимчасове проживання видається територіальним органом або підрозділом ДМС, який прийняв таке рішення, іноземцеві та особі без громадянства під розписку або надсилається рекомендованим листом таким особам і приймаючій стороні не пізніше ніж протягом п'яти днів з дня його прийняття.
У разі прийняття рішення про скасування посвідки вона підлягає вилученню та знищенню. При цьому відмітка про видачу посвідки в паспортному документі іноземця або документі, що посвідчує особу без громадянства, анулюється (вкладний талон вилучається).
Одночасно, за змістом п. 21 Порядку №251 іноземцю та особі без громадянства протягом місяця з дня отримання копії рішення про відмову у видачі посвідки або скасування посвідки надано право на його оскарження шляхом звернення до ДМС або суду.
Судом з'ясовано, що ні відповідачем ні його територіальними органами чи підрозділами рішення про скасування посвідки на постійне проживання ОСОБА_3 не приймалося, така не вилучалася та не знищувалася. Пояснення представника відповідача про кримінальне провадження щодо незаконної видачі подібних посвідок не підтверджено доказами у справі.
Слід також зауважити, що рішення про оформлення громадянства України за територіальним походженням громадянину ОСОБА_4 (син позивача) скасовано 17.02.2017 року, а позивач звернувся до ДМС України з заявою про продовження строку перебування на території України ще у вересні 2016 року, коли дитина була громадянином України.
Конституційний Суд України у Рішенні №7-рп/2009 від 16.04.2009 року висловив правову позицію, відповідно до якої, рішення суб'єкта владних повноважень повинні бути гарантією стабільності суспільних відносин, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення.
Аналогічну позицію висловлено також ЄСПЛ щодо принципу «належного урядування»: потреба виправити минулу «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (див., mutatismutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), заява № 36548/97, п. 58, ECHR 2002-VIII). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішення у справі «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), п. 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (див., серед інших джерел, mutatismutandis, зазначене вище рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovaandPine v. theCzechRepublic), n. 58, а також рішення у справі «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, п. 40, від 13 грудня 2007 року, та у справі «Трґо проти Хорватії» (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, п. 67, від 11 червня 2009 року).
Враховуючи викладені обставини, норми законодавства та документи у справі, суд дійшов висновку, що ОСОБА_3 належним чином використовував посвідку на проживання серії НОМЕР_1 вчинив всі необхідні дії, передбачені Законом України «Про імміграцію» та добросовісно реалізовував право на подальше проживання в Україні.
Суд також зважає на покликання сторони відповідача щодо тривалого, на його переконання, перебування в Україні позивача з порушенням чинного законодавства, притягнення позивача до адміністративної відповідальності та сплату ним адміністративного штрафу, однак, з врахуванням вище встановлених судом обставин ці факти не можуть самостійно підтверджувати обґрунтованість висновків органу міграційної служби про підстави вважати, що іноземець та особа без громадянства мають інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні, та не спростовують обґрунтування необхідності звернення позивачем з заявою про продовження строку перебування на території України.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2. ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість висновків сторони відповідача про підстави вважати, що позивач має інші, ніж заявлені у заяві, підстави та мету перебування в Україні, та у зв'язку з цим під ставність позовних вимог щодо скасування рішення відповідача про відмову у продовженні строку перебування на території України.
Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).
До матеріалів адміністративної справи долучено квитанцію від 24.11.2016 року, відповідно до якого позивачем сплачено судовий збір за подання позову до Львівського окружного адміністративного суду в сумі 551,21 грн., що з врахуванням викладеного належить повернути позивачу /а.с.3/.
Керуючись ст.ст. 2, 7-14, 17-20, 50, 69-72, 86, 94, 138, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
1. Адміністративний позов задовольнити повністю.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Державної міграційної служби України від 01.11.2016 року щодо відмови ОСОБА_3 в продовженні строку перебування на території України.
3. Присудити на користь ОСОБА_3 (АДРЕСА_1) за рахунок бюджетних асигнувань Державної міграційної служби України (ЄДРПОУ 37508470) судовий збір в сумі 551,21 грн.
Постанова може бути оскаржена, згідно зі ст. 186 КАС України, протягом 10 днів з дня її проголошення чи отримання копії постанови, шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання копії постанови.
Постанова набирає законної сили, згідно зі ст. 254 КАС України, після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
У судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Повний текст постанови складено та підписано 07.03.2017 року.
Головуючий суддя Кравців О.Р.
Суддя Братичак У.В.
Суддя Грень Н.М.