27.02.2017 Єдиний унікальний номер 205/2743/15-ц
Справа №205/2743 /15-ц
Пров. №2о/205/27/17
27 лютого 2017 року Ленінський районний суд м.Дніпро
у складі: головуючого - судді Федченко В.М.,
при секретарі Бунакової С.О.,
за участю: заявника ОСОБА_1,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпро цивільну справу за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа: Комунальний заклад «Дніпропетровський центр первинної медичко-санітарної допомоги №6», про визнання фізичної особи недієздатною, -
ОСОБА_1 (далі - Заявник) звернувся до суду із заявою про визнання фізичної особи недієздатною.
В обґрунтування заявлених вимог заявник посилається на те, що його мати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Погодіна, 1 дуже давно хворіє на психічним розлад, у звязку з чим звільнилась з роботи у 1985 році і більше ніде не працювала. Кожного дня проявляються наслідки її хвороби, вона б*є скло у вікнах, викликає працівників поліції. Неодноразово приходив дільничний лікар, огладала ОСОБА_2 та зазначала, що стан в якому вона знаходиться це необоротний процес і з кожним днем все буде гірше і вона може щось скоїти. Внаслідок психичної хвороби, ОСОБА_2, не здатна усвідомлювати значення своїх дій і керувати ними.
У зв'язку з вищевикладеним, заявник змушений звернутися до суду та просив згідно уточнень визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку Білорусії, яка проживає у ІНФОРМАЦІЯ_2 недієздатною, встановити над нею опіку та призначити їй опікуна - ОСОБА_1.
Відповідно до п.1 ч.2 ст.234 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
Відповідно до ч.2 ст.18 ЦПК України цивільні справи у судах першої інстанції розглядаються одноособово суддею, який є головуючим і діє від імені суду.
За змістом ч.2 ст.18, ч.4 ст.234 ЦПК України справа про визнання фізичної особи недієздатною підлягає розгляду у складі одного судді і двох народних засідателів.
Вказані положення відповідали правилам ч.4 ст.124 Конституції України у редакції, чинній до 29.09.2016р.
Водночас, з 30.09.2016р. набув чинності Закон України «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» від 02.06.2016р. № 1401-VIII, яким внесено зміни до ст.124 Конституції України.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.124 Конституції України у редакції, чинній з 30.09.2016р., правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Народ безпосередньо бере участь у здійсненні правосуддя через присяжних.
Таким чином, на цей час Конституція України не передбачає можливості участі народних засідателів у здійсненні правосуддя, а ч.1 ст.124 Конституції України прямо забороняє делегування функцій судів, а також привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами.
Аналогічно не передбачає інститут народних засідателів і Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016р. № 1402-VIII, який набрав чинності з 30.09.2016р.
Разом з тим, необхідні зміни до ч.2 ст.18, ч.4 ст.234 ЦПК України з метою приведення їх у відповідність до чинної редакції Конституції України внесені не були.
Згідно з п.1 р.ХV «Перехідні положення» Конституції України закони та інші нормативні акти, прийняті до набуття чинності цією Конституцією, є чинними в частині, що не суперечить Конституції України. Це саме стосується і набуття чинності законом про внесення змін до Конституції України.
З урахуванням викладеного, суд доходить висновку, що положення ч.2 ст.18 та ч.4 ст.234 ЦПК України фактично втратили чинність після набуття чинності вказаним Законом № 1401-VIII як такі, що не ґрунтуються на положеннях чинної Конституції.
Аналогічна позиція щодо чинності ч.2 ст.18 та ч.4 ст.234 ЦПК України з 30.09.2016р. викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.10.2016р. №21 «Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності (конституційності) частини другої статті 18, частини четвертої статті 234 Цивільного процесуального кодексу України частині п'ятій статті 124, частині першій статті 127, частині четвертій статті 129 Конституції України».
За змістом ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
З огляду на фактичну втрату чинності ч.2 ст.18 та ч.4 ст.234 ЦПК України з 30.09.2016р., а також враховуючи заборону ст.124 Конституції України делегування функцій судів іншим органам та особам, суд доходить висновку про наявність підстав для розгляду цієї справи про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення опіки та призначення опікуна одноособово суддею на підставі ч.1 ст.18 ЦПК України, оскільки суперечливість національного процесуального законодавства не може бути підставою для відмови особі у праві на розгляд її справи судом упродовж розумного строку, яке гарантоване ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Заявник в судовому засіданні уточнені заявлені вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити по мотивах, що викладені у такій заяві.
Представник зацікавленої особи - комунальний заклад Дніпропетровський центр первинної медично-санітарної допомоги №6 у судове засідання не зявився, письмово повідомив, що не вважає себе заінтересованою особою по справі.
Представник зацікавленої особи - Орган опіки та піклування Ленінської районої у м. Дніпропетровську ради у судове засідання не зявився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причину неявки суду не повідомив.
Суд, заслухавши пояснення заявника, з'ясувавши обставини справи та перевіривши їх доказами, вважає заяву не обґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Так, судом встановлені наступні обставини справи та визначені виниклі відповідно до них правовідносини.
Судом встановлено, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка мешкає за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Погодіна,1, є матіррю ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3.
Відповідно до ч.1, 2 ст.39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 234 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.
Згідно з ч.3 ст.237 ЦПК України заява про визнання фізичної особи недієздатною може бути подана членами її сім'ї, близькими родичами, незалежно від їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.
Разом з цим, відповідно до норми ч.1 ст. 39 ЦК України фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно з ст.239 ЦПК України суд за наявності достатніх даних про психічний розлад здоров'я фізичної особи призначає для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу.
Відповідно до висновків, викладених в резолютивній частині акту судово-психіатричної експертизи № 183 від 15 листопада 2016 року ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 була оглянута в машині. Комісія прийшла до висновків, що у звязку з короткочасним обстеженням, є необхіність в тривалому динамічному обстеженні за іспитуємою. Встановити діагноз та вирішити експертні запитання по відношенню до ОСОБА_2 в амбулаторних умовах не уявляється можливим. Рекомендовано проведення стаціонарної судово-психіатричної експертизи (а.с.99-101).
Оцінюючи вказаний акт судово-психіатричної експертизи, як один із доказів по справі, суд не має можливості встановити психічний стан ОСОБА_2.
Відповідно до вимог ч.4 ст.60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Аналізуючи наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що достатніх підстав вважати ОСОБА_2 такою, що не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними на час розгляду справи судом не здобуто.
Окрім цього, суд зазначає, що порядок визнання фізичної особи недієздатною встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 ЦК України у разі визнання фізичної особи недієздатною суд за поданням органу опіки та піклування встановлює опіку над такою особою та призначає їй опікуна.
Згідно до ч. 1 ст.241 ЦПК України суд, ухвалюючи рішення про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі обмеження або позбавлення права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною, встановлює над нею відповідно піклування або опіку і за поданням органу опіки та піклування призначає їй піклувальника чи опікуна.
Таким чином, суд наділений повноваженнями по встановленню піклування над фізичною особою та призначення їй піклувальника лише за поданням органу опіки та піклування, у разі визнання фізичної особи недієздатною.
Відповідно до статей 55, 56, 58, 60, 63 ЦК України передбачено, що опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, чи за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Також відповідно до п.п. 2.4, 3.1 Правил опіки і піклування, затверджених наказом Державного комітету України в справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України № 34/166/131/88 від 26 травня 1999 року, який зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14 червня 1999 року за № 387/3680, опіка встановлюється або за місцем проживання особи або за місцем проживання опікуна.
Судом встановлено, що Органом опіки та піклування Ленінської районної у м. Дніпропетровську ради будь-яких висновків щодо призначення ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, опікуном не готувалось через відсутність звернення такої особи до орану опіки та піклування із одночасним поданням відповідних документів та вчинення інших дій, необхідних для призначення його опікуном.
З огляду на наведені обставини у їх сукупності та вимоги матеріального закону, суд позбавлений можливості вирішити питання щодо недієздатності особи та призначення над нею опікуна, адже суду не доведено обставини того, що ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1 не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, а також заявником під час звернення до суду не було дотримано імперативних вимог чинного законодавства України, якими встановлена процедура призначення опікуна над фізичними особами, в наслідок чого в задоволені заяви слід відмовити.
Також на підставі ч.2 ст. 240 ЦПК України судові витрати, пов'язані з провадженням справи про визнання фізичної особи недієздатною або обмеженою цивільної дієздатності фізичної особи, відноситься на рахунок держави.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 39, 40, 41, 60 ЦК України, ст. ст. 10-11, 59- 60, 88, ч. 2 ст. 197, ст. ст. 212-215, 218, 236-241 ЦПК України, суд, -
ОСОБА_1, заінтересована особа: комунальний заклад «Дніпропетровський центр первинної медично-санітарної допомоги №6», Орган опіки та піклування Ленінської районої у м. Дніпропетровську ради відмовити у задоволенні його заяви про визнання фізичної особи недієздатною, встановлення над фізичною особою опіки та призначення опікуна.
Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом десяти днів з дня його проголошення через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: Федченко В.М.