Справа № 202/6879/16-ц
Іменем України
06 березня 2017 року Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська в складі:
судді Бєльченко Л.А.
при секретарі Скляр А.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи - Комунальне підприємство «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради, Головне управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області, про визнання особи такою, що втратила права користування жилим приміщенням,
Позивач звернулась з позовом до ОСОБА_2І про визнання його таким, що втратив право користування жилим приміщенням у кімнаті № 911 гуртожитку по вулиці Воронезька , буд № 2 в місті Дніпрі з посиланням на вимоги статей 71,72 Житлового кодексу України, з тих підстав, що відповідач не проживає за указаною адресою більш ніж шість місяців.
На обґрунтування позовних вимог позивач указала, що з 1982 працювала на фабриці «Дніпрянка» В гуртожиток вселилась за направленням від підприємства, На даний час гуртожиток перебуває на балансі КП «Жилсервіс- 5». Вона, позивач , є основним квартиронаймачем кімнати № 911. Разом із нею у кімнаті гуртожитку проживає її батько, ОСОБА_3 ОСОБА_2, її колишній чоловік, шлюб з яким розірваний у 2010 році, за зазначеною адресою не проживає з 2008 року, оскільки склав нову сім*ю і мешкає за іншою адресою у місті Підгородне Дніпропетровської області; його особистих речей в кімнаті немає. Тому просила задовольнити її позовні вимоги.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги не визнав та указав, що позивач у справі його колишня дружина, з якою він проживав у кімнаті № 911 гуртожитку по вулиці Воронезька, № 2 в місті Дніпрі з 2000 року. З 2008 року він у гуртожитку не проживає, оскільки позивач поселила в кімнату свого батька, а його відповідача, вигнала. Після того він став проживати у ІНФОРМАЦІЯ_1, у будинку своєї матері. У 2010 році він розірвав шлюб із позивачем. Відповідач указав, що ОСОБА_1 разом із своєю дочкою створює перешкоди у користуванні ним кімнатою гуртожитку, тому просив відмовити у задоволені позовних вимог позивачеві.
Представник відповідача, ОСОБА_4, просила суд відмовити позивачеві у задоволені позовних вимог з тих підстав, що вона не може звертатися до суду з даним позовом, оскільки гуртожиток перебуває на балансі Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради. Саме ця юридична особа може бути позивачем у справі.
Представник третьої особи Комунального підприємства «Жилсервіс-5» Дніпропетровської міської ради, ОСОБА_5 позовні вимоги ОСОБА_1 підтримав та просив задовольнити. Представник КП «Жилсервіс-5» указав, що відповідач дійсно не проживає в кімнаті № 911 гуртожитку по вулиці Воронезькій,№ 2 в місті Дніпрі з 2008 року, що підтверджується відповідними актами. Раніше підприємство зверталось до суду з аналогічним позовом, про справі було постановлено рішення про задоволення позовних вимог, яке потім було скасовано за заявою відповідача. У зв*язку з тим, що на той час на підприємстві був відсутній юрист і представляти інтереси підприємства було нікому, позовні вимоги були залишені без розгляду. Проте відомо, що ОСОБА_2 з 2008 року самовільно покинув гуртожиток і проживає у місті Підгородне, де у нього на той час була власність. Позивач ніколи не перешкоджала проживанню ОСОБА_2І у гуртожитку.
Представник третьої особи Головного управління державної міграційної служби України в Дніпропетровській області в судове засідання не з*явився.
Допитана у якості свідка ОСОБА_6 пояснила, що вона є дочкою позивача. У 2008 році померла її баба, а позивача мати; у діда стався інсульт і мати, ОСОБА_1, забрала його до них у гуртожиток для догляду за ним. Після того ОСОБА_2 пішов від них у нову сім*ю в місто Підгородне, де і живе до цього часу.
Свідок ОСОБА_7 пояснила, що вона є сусідкою позивача по гуртожитку. Відповідач у гуртожитку не проживає більш ніж десять років, так як в нього інша сім*я . Позивач не створювала і не створює є йому перешкод у користуванні кімнатою. Він в гуртожиток не приходить.
Свідок ОСОБА_8 пояснив, що він є знайомим сторін. Йому відомо, що стороні розлучились, відповідач живе із новою сім*єю в місті Підгородне, у будинку, який колись був спільною власністю сторін. Після того відповідача у гуртожитку він ніколи не бачив. Речей його там немає.
Суд, з*ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, дійшов висновку про відмову у задоволені позовних вимог з наступних підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 на даний час на підставі ордеру серії ЧП № 27 є наймачем кімнати № 911 гуртожитку у будинку № 2 по вулиці Воронезькій в місті Дніпрі, виданого на підставі розпорядження управління житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 10.08.2015 року № 223. Членом сім*ї ОСОБА_1 згідно цього ордеру є ОСОБА_3, батько позивача. Даний гуртожиток перебуває на балансі КП «Жидсервіс -5» Дніпропетровської міської ради ( а.с.3,10).
Також встановлено, що 14.02.2000 року ОСОБА_2 видавався ордер КП ДТФ «Дніпрянка» на тимчасове проживання у кімнаті № 290 цього гуртожитку ( а.с. 103).
Згодом його кімната була об*єднана з кімнатою ОСОБА_1, яка на той час також проживала у цьому гуртожитку за направленням від КП ДТФ «Дніпрянка». Сторони - колишнє подружжя.
Судом встановлено, що у 2008 році відповідач самовільно покинув гуртожиток і став проживати з новою сім*єю у місті Підгородне Дніпропетровської області по вулиці Радянська, 85; будинок належав ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності
( а.с.11).
Зазначене підтверджується показами свідків, допитаних в судовому засіданні, не заперечується відповідачем.
Відповідно до вимог статей 10,60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Положенням статті 4 Житлового кодексу України встановлено, що до складу житлового фонду жилі будинки, а також жилі приміщення в інших будівлях, а жилі будинки і інші жилі приміщення , що належать державі, становлять державний житловий фонд.
Главою другою цього Кодексу врегульовано порядок користування жилим приміщенням в будинках державного і громадського житлового фонду.
Так, статтями 71,72 Житлового кодексу України визначено, що жиле приміщення за тимчасово відсутнім наймачем або членом його сім*ї зберігається протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім*ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а у разу спору - судом. Визнання особи такою, що втратила права користування жилим приміщенням внаслідок відсутності понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Проте судом встановлено, що позивач вибув із кімнати № 911 гуртожитку по вулиці Воронезька,2 в місті Дніпрі у 2008 році на постійне проживання до іншого населеного пункту , в інше жиле приміщення, а саме: місто Підгородне Дніпропетровської області, вулиця Радянська, 85, де створив нову сім*ю.
Зазначені обставини є іншими підставами позову ніж ті, що викладені позивачем у позовній заяві, що відповідно до статті 31 ЦПК України може змінити лише сам позивач, це ті обставини, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги.
З огляду на зазначене, приймаючи до уваги, що в судовому засіданні встановлені інші фактичні обставини справи, позовні вимоги з підстав, заявлених позивачем щодо визнання ОСОБА_2 таким, що втратив право користування жилим приміщенням з підстав, передбачених статтями 71,72 ЖК України, не можуть бути задоволені.
Керуючись ст.ст. 10,11,60,209,213-215 ЦПК України, ст. ст.. 71,72 Житлового кодексу України, суд -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 про визнання таким , що втратив право користування жилим приміщенням.
На рішення може бути подана апеляційна скарга до апеляційного суду Дніпропетровської області через Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення.
Суддя - Бєльченко Л.А.