Справа № 212/3593/16-ц
2/212/174/17
01 лютого 2016 року м. Кривий Ріг
Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого - судді Пустовіт О.Г.,
при секретарі Конограй В.В.
за участю:
представника позивача ОСОБА_1,
представника відповідача ОСОБА_2,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів,-
Позивач ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом про стягнення грошових коштів з ОСОБА_4. В подальшому позов було уточнено.
В обґрунтування вимог вказав, що він у березні 2016 року домовився з ОСОБА_5 про падання послуг з ремонту транспортних засобів, які він використовує у своїй діяльності та придбання запасних частин для них. За вказані послуги він повинен був сплачувати вказаній особі грошові кошти на його картковий рахунок. Починаючи з 23.03.2016 по 29.04.2016 він добросовісно сплачував за отримані ним послуги кошти, суми яких були попередньо узгоджені з ОСОБА_5.
В травні 2016 року ОСОБА_5 під час особистої зустрічі повідомив його, що відмовляється співпрацювати з ним, так як жодного разу не отримав кошти за надані послуги. Під час проведення перевірки, було встановлено, що кошти помилково були направлені іншій особи, а саме відповідачу по справі ОСОБА_4.
Від добровільного повернення коштів у сумі 269 000,00 гривень ОСОБА_4 ухиляється. Жодних підстав для отримання відповідачем вищезазначених коштів, на сьогоднішній день не існує, так як жодних угод між ними предметом яких мало б бути вищезазначені кошти не існує. Договір дарування грошових коштів теж не укладався.
У зв'язку із чим вважає, що ОСОБА_4 не має права на залишення за собою зазначених грошових коштів і має повернули їх на його користь, тому звернувся до суду з зазначеним позовлм і просить стягнути 269 000,00 гривень.
Представник позивача у судовому засіданні підтримала вимоги ОСОБА_3 посилаючись на обставини викладені у позові, просила задовільнити їх у повному обсязі.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_4-ОСОБА_2 позовні вимоги ОСОБА_3 не підтримала у повному обсязі, надала суду письмові заперечення, згідно яких, пояснила, що у грудні 2015 року до ОСОБА_4 звернувся ОСОБА_3 з питанням позики коштів у національній валюті у розмірі 300 000,00 гривень. ОСОБА_4 повідомив, що має лише 269 000,00 гривень, на що ОСОБА_3 відповів, що меншу суму йому легше буде знайти. 26 грудня 2015 року ОСОБА_3 позичив у нього кошти у сумі 269 000,00 гривень, про що було складено розписку. Згідно розписки ОСОБА_3 зобов'язується повернути кошти (суму позики) в строк до 30 квітня 2016 року шляхом перерахування коштів на рахунок ОСОБА_4. Таким чином, підставою переказу коштів на його рахунок є повернення йому боргу. Тому предмет та підстави зазначені у позові є не обгрунтованими. Просила відмовити в задоволені позовної заяви.
Вислухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши обставини та давши оцінку доказам, наданих в їх обґрунтування, суд вважає, що заявлений позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 8 ЦПК України в редакції 2005 року, суд вирішує справи відповідно до Конституції України, законів України та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші нормативно - правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Згідно із вимогами ч. 1 ст. 214 ЦПК України, п. 12 Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року № 14 “Про судове рішення у цивільній справі”, під час ухвалення рішення суд вирішує ряд питань, в тому числі і питання: які правовідносини сторін випливають із встановлених судом обставин, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст. 10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Судом встановлено, що згідно наданих позивачем ОСОБА_3 платіжних доручень: № 246 від 23.03.2016 - сума 15 000,00 гривень, № 250 від 24.03.2016 - сума 10 000,00 гривень, № 265 від 25.03.2016 - сума 10 000,00 гривень, № 256 від 25.03.2016 - сума 10 000,00 гривень, № 275 від 01.04.2016 - сума 20 000,00 гривень, № 279 від 04.04.2016 - сума 12 500,00 гривень, № 282 від 04.04.2016 - сума 12 500,00 гривень, № 303 від 08.04.2016 - сума 22 500,00 гривень, № 308 від 08.04.2016 - сума 22 500,00 гривень, № 330 від 18.04.2016 - сума 22 500,00 гривень, № 332 від 18.04.2016 - сума 22 500,00 гривень, № 337 від 22.04.2016 - сума 22 500,00 гривень, № 340 від 25.04.2016 - сума 22 500,00 гривень, № 365 від 29.04.2016 - сума 45 000,00 гривень, ОСОБА_4 на його рахунок в ПАТ КБ «ПриватБанк» № 4149 4378 4367 8325 були перераховані кошти в загальній сумі 270 000,00 гривень, копії платіжних доручень долучені до матеріалів справи.
Представником відповідача переказ грошових коштів у зазначеному розмірі не заперечується і не спростовується, однак як стверджує представник - 26 грудня 2015 року ОСОБА_3 позичив у ОСОБА_4 суму у розмірі 269 000,00 гривень, про що було складено розписку.
Згідно наданої та долученої до матеріалів справи копії розписки від 26.12.2015, мовою оригіналу: «… ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, (паспорт серія АЕ, номер 811825, виданий Інгулецьким РВ Криворізького МУ УМВС України в Дніпропетровській області 03 жовтня 1997 року, який зареєстрований та проживає ІНФОРМАЦІЯ_2), отримав кошти в сумі 269 000,00 грн. (двісті шістдесят дев'ять тисяч гривень) від громадянина ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, (паспорт серія АО, номер 121342, виданий Жовтневим РВ у м. Кривий Ріг ГУ ДМС України у Дніпропетровській області, 07 червня 2013 року, який зареєстрований та проживає ІНФОРМАЦІЯ_4).
Надана розписка надрукована власноруч та підписана нібито ОСОБА_3.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Згідно з ч. 1 ст. 205 ЦК України, правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 с. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Статею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною..
Окрім того, ч. 1 ст.639 ЦК України передбачено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Судом встановлена наявність копії розписки від 26 грудня 2015 року, однак суд не може прийняти її як належний та допустимий доказ по справі, оскільки вона складена всупереч вимогам чиного законодпавства.
Зокрема, ч. 3 ст. 639 ЦК України, встановлено, якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами.
Як вбачається з наданої копії розписки, вона надрукована, тобто складена у письмовій формі, що є правочином за договором позики.
Відповідно до ч. 2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Ця форма договору, згідно положень чиного ЦК України, повинна бути підписана сторонами.
Надана розписка підписана лише однією стороною, а справжність підпису ОСОБА_3 у суду викликає сумніви, оскільки вже на перший погляд відрізняється від підпису останнього на паспорті та в позовній заяві. Заяв та клопотань про проведення експертизи на справжність підпису сторонами по справі не заявлено.
Враховуючи вищевикладене, суд оцінює надану розписку як не допустимим та не достовірним доказом.
Вивчивши та проаналізувавши матеріали справи, зокрема платіжні доручення, суд приходить до висновку, що грошові кошти були перераховані помилково.
Згідно зі ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (безпідставно набуде маі'иь зобов'язана повернути потерпілому це майно, у тому числі і тоді, коли підстава, па воно набуте, згодом відпала. При цьому не має значення чи безпідставне набулля або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
У розумінні ст.ст. 179, 190 ЦК України гроші підпадають під поняття такого майна і відповідно до ст. 177 ЦК України, є об'єктом цивільних прав.
відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов:
- набуття або збереження майна,
- набуття або збереження за рахунок іншої особи,
- відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочинну або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Об'єктивними умовами виникнення зобов'язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають:
- набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого);
- шкода у вигляді зменшення або незбільшення майна у іншої особи (потерпілого);
- обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого;
- відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.
Відповідно досі. 387 ЦК України, власник майна має право витребувати манно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Недобросовісним набувачем відповідно до ст. 388 ЦК України являється особа, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно.
Таким чином, аналіз приведених вище доказів в сукупності, які суд вважає допустимими, достатніми та достовірними, вивчивши та дослідивши всі надані докази в сукупності та їх належна оцінка, вказують на наявність підстав для задоволення позовних вимог.
При вирішенні питання щодо розміру стягнення грошових коштів, суд керується положеннями статтей 10 і 11 ЦПК України, відповідно до яких, суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.
Відповідно до статті 19 Конституції України, статті 1 ЦПК України та з урахуванням положення частини четвертої статті 10 ЦПК України вийти за межі заявлених вимог (вирішити незаявлену вимогу, задовольнити вимогу позивача у більшому розмірі, ніж було заявлено), суд має право лише у випадках, прямо передбачених законом.
Щодо розбіжностей в загальній сумі помилково перерахованих грошових коштів (270 000,00 гривень) та заявлених позивачем на стягнення (269 000,00 гривень), суд приходить до висновку, що стягненню на користь ОСОБА_3 з ОСОБА_4, підлягають саме заявлені - 269 000,00 гривень.
На підставі ст. 88 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача витрат на сплату судового збору в сумі 2 690,00 гривень, що підтверджено оригіналом квитанції.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 11, 15, 16, 22, 177, 179, 190, 205, 208, 387, 388, 509, 638, 639, 1047, 1212 ЦК України, ст. ст. 4, 8, 10, 11, 57, 58, 60, 88, 169, 209, 212, 214, 215ЦПК України, суд -
Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення грошових коштів - задовольнити в повному обсязі.
Стягнути з ОСОБА_4, інн НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3, інн 267140579, грошові кошти в сумі 269 000,00 гривень.
Стягнути з ОСОБА_4, інн НОМЕР_1 на користь ОСОБА_3, інн 267140579, судові витрати у сумі 2 690,00 (дві тисячі шістсот дев"яносто) гривень.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення усіма учасниками процесу в Апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Кривого Рогу. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя: О. Г. Пустовіт