91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32
26.10.09 Справа № 7/196пн.
За позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк “ПриватБанк” в особі Луганської філії Закритого акціонерного товариства “Приватбанк”, м. Луганськ
до Жовтневого відділу державної виконавчої служби Луганського міського управління юстиції, м. Луганськ
3-я особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_1, м. Луганськ
про звільнення заставного майна з-під арешту
Суддя Т. Л. Калашник
в присутності представників:
від позивача -Скидан Д.О. довіреність № 826 від 05.03.09;
від відповідача -Сокуренко Є.С., довіреність № б/н від 24.09.09;
від 3-ї особи -не прибув.
Суть спору: позивачем заявлена вимога про звільнення заставленого майна з-під арешту, а саме автомобіль ГАЗ 2705 ЗПА Х 12 ДВ, рік випуску: 2005, тип Т3: легковий (седан ), № кузова/шасі: НОМЕР_4, реєстраційний номер: НОМЕР_5, що належить на праві власності ОСОБА_1, адреса: АДРЕСА_1, ІПН: НОМЕР_2 (з урахуванням заяви, зданої до суду 24.10.09 -а.с.33, 34).
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зданому до суду 24.10.09 (а.с.31-32), посилаючись зокрема на те, що 31.08.05 на підставі виконавчого листа Жовтневого районного суду м. Луганська № 2-731 від 28.02.03 року про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 боргу у сумі 14925,12 грн. було відкрито виконавче провадження та накладено арешт на транспортний засіб боржника без надання добровільного строку на виконання. 10.11.05 складено акт опису й арешту майна боржника, а саме спірного транспортного засобу. Рішення суду було прийняте та вступило в законну силу раніше ніж був укладений договір застави автомобіля. На адресу ДВС не надходили документи, що свідчили про знаходження майна в заставі. Дії ДВС здійснені у відповідності із приписами ч.3 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження".
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, встановивши фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд, -
Між ЗАТ КБ “ПриватБанк” та ОСОБА_1 було укладено Кредитний договір № LGH0AK0936067 від 17.08.05 та Договір застави рухомого майна від 17.08.05 (далі -відповідно Кредитний договір та Договір застави, а.с.8-11).
Відповідно до п.2. та п.10. Договору застави, в забезпечення виконання зобов'язань за Кредитним договором від 17.08.05 № LGH0AK0936067 надається в заставу наступне рухоме майно: автомобіль ГАЗ 2705 ЗПА Ч 12 ДВ, рік випуску: 2005, тип Т3: мікроавтобус (пасажирський) , № кузова/шасі: НОМЕР_4, реєстраційний номер: НОМЕР_5. Предмет застави належить Заставодавцю на праві власності, що підтверджується свідоцтвом реєстрації транспортного засобу ЯНВ № НОМЕР_1 від 16.08.05. Предмет застави надається в заставу разом з усіма його приналежностями згідно технічної документації. Предмет застави знаходиться за адресою: АДРЕСА_2
До Державного реєстру обтяжень рухомого майна було внесено запис про вищенаведену застава автомобіля 23.08.05 за № 2317653.
Відповідно до Акту приймання-передачі заставного майна в заклад від 07.07.07 ОСОБА_1 передав автомобіль в заклад ПриватБанку.
ОСОБА_1 25.07.07 було надано довіреність на користування та продажу автомобіля особам, зазначеним у наведеній довіреності.
На підставі виконавчого листа № 2-731, виданого 30.08.05 Жовтневим районним судом м. Луганська на виконання рішення суду від 28.02.03, яке набрало законної сили 30.03.03, про стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 боргу у сумі 14925,12 грн., Жовтневим ВДВС було відкрито виконавче провадження, про що 31.08.05 було винесено постанову (а.с.20,27).
31.08.05 державним виконавцем було накладено арешт та оголошено заборону на відчуження автомобілю боржника марки ГАЗ-2705, білого кольору, державний номер НОМЕР_3 (а.с.28-30).
10.11.05 ВДВС було складено Акт опису й арешту майна боржника, а саме автомобілю марки ГАЗ-2705 ЗПАХ 12ДВ, білого кольору, 2005 року випуску, державний номер НОМЕР_3 (а.с.21-24).
13.08.08 державним виконавцем було накладено арешт та оголошено заборону на відчуження на всі транспортні засоби боржника (а.с.25-26).
На підставі викладеного, позивач вважає, що державна виконавча служба не має право звернути стягнення на заставлене майно та з посиланням на ст.ст.52, 59 Закону України "Про виконавче провадження" звернувся до суду з цим позовом.
Відповідач проти позову заперечує з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, зданому до суду 24.10.09 (а.с.31-32).
Оцінивши доводи сторін та обставини справи у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають до задоволення повністю, з огляду на наступне.
Відповідно до ч.3 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" (далі -Закон), для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернено у разі:
виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів;
коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.
Про звернення стягнення на заставлене майно для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, державний виконавець повідомляє заставодержателя не пізніше наступного дня після накладення арешту на майно або тоді, коли йому стало відомо, що арештоване майно боржника знаходиться у заставі, та роз'яснює заставодержателю право на звернення до суду з позовом про звільнення заставленого майна з-під арешту (ч.4 ст. 52 Закону).
Особа , яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту (ч.1 ст. 59 Закону).
У разі прийняття судом рішення про звільнення майна з-під арешту або сплати боржником повної суми боргу за виконавчим документом до реалізації арештованого майна боржника, майно звільняється з-під арешту за постановою державного виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини. Копія постанови про звільнення майна з-під арешту надсилається боржнику та до органу (установи), якому була надіслана постанова про накладення арешту на майно боржника на виконання (ч.2 ст. 59 Закону).
Аналогічну правову позицію викладено у абзаці третьому пункту шістнадцятого Постанови Пленуму Верховного суду України № 14 від 26.12.03 "Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження", а саме вимоги інших осіб щодо належності їм, а не боржнику майна, на яке накладено арешт, вирішуються шляхом пред'явлення ними відповідно до правил підвідомчості (ст. 24 ЦПК, ст. 12 ГПК) позову до боржника та особи, в інтересах якої накладено арешт , про визнання права власності на майно і звільнення його з-під арешту. В такому ж порядку розглядаються вимоги осіб, які не є власниками майна, але володіють ним на законних підставах .
Згідно п.5 Роз'яснення Вищого господарського суду України № 04-5/365 від 28.03.02, Відповідно до статті 59 Закону України "Про виконавче провадження" особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутись до суду з позовом про визнання права на майно і про звільнення майна з-під арешту. Відповідачами у справах за цими позовами є стягувач і боржник . Що ж до заперечень проти арешту (опису) майна, які не пов'язані зі спором про право на це майно, а стосуються порушень вимог виконавчого провадження з боку органів Державної виконавчої служби, то їх слід розглядати за правилами статті 121-2 ГПК.
Відповідно до ч.1 ст. 397 ЦК України, володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе.
Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом (ст. 398 ЦК України).
Відповідно до Акту приймання-передачі заставного майна в заклад від 07.07.07 ОСОБА_1 передав автомобіль в заклад ПриватБанку.
З наведеного вбачається, що позивачу слід було заявити свої вимоги шляхом звернення до компетентного суду з відповідним позовом до боржника та стягувача, в інтересах якого вчинені відповідні дії, а не до органів державної виконавчої служби. Отже позивач неправильно визначив склад і процесуальне становище учасників судового процесу.
Виходячи з того, що виконавчий лист виданий за результатами спору між фізичними особами, господарський суд позбавлений можливості замінити відповідача на належних відповідачів, оскільки буде порушено правило підвідомчості, встановлене ст.ст. 1, 21 ГПК України.
Крім наведеного, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на невідповідність транспортного, засобу зазначено у предметі позову, та у п.6 Договору застави.
За вказаних обставин у задоволенні позову слід відмовити з віднесенням судових витрат на позивача згідно ст. 49 ГПК України
Повернути позивачу державне мито у сумі 102 грн., сплачене на неналежний рахунок за платіжним дорученням № UD2490908B000F від 08.09.09, яке також підлягає поверненню платнику.
Крім того, з Державного бюджету України підлягає поверненню позивачу зайве сплачене державне мито у сумі 17 грн. 00 коп.
На підставі викладеного, ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" та керуючись ст.ст. 44, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Судові витрати покласти на позивача.
3. Повернути позивачу з Державного бюджету України 17 грн. 00 коп. зайве сплаченого державного мита згідно платіжного доручення № UD244B00U від 24.09.09, оригінал платіжного документу знаходиться в матеріалах справи. Підставою для повернення державного мита є дане рішення засвідчене гербовою печаткою суду
4. Повернути позивачу з Державного бюджету України державне мито у сумі 102 грн. 00 коп., сплачене за платіжним дорученням № UD2490908B000F від 08.09.09, яке також підлягає поверненню платнику.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання.
Дата підписання: 02.11.09.
Суддя Т.Л.Калашник