02.03.2017 Справа № 904/10523/16
Судова колегія господарського суду Дніпропетровської області у складі: головуючий - суддя Новікова Р.Г., судді: Рудовська І.А., Фещенко Ю.В., при секретарі судового засідання Яковлєвій А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Телесвіт", м. Київ
до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Дніпро
про стягнення суми попередньої оплати у розмірі 27550грн.00коп. та штрафу у розмірі 108103грн.87коп.
Представники:
від позивача: Павлова В.В., дов. №626/17-Т від 22.12.2016р.
від відповідача: ОСОБА_3, дов. №б/н від 04.01.17р.
ОСОБА_1
СУТЬ СПОРУ: Товариство з обмеженою відповідальністю «Телесвіт» м. Київ звернулось до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Дніпро з позовом про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 27550грн., штрафу в розмірі 87768грн.90коп., штрафу в розмірі 7871грн.65коп., штрафу в розмірі 7871грн.65коп., штрафу в розмірі 4591грн.67коп.
В обґрунтування заявлених вимог позивач посилається на порушення відповідачем зобов'язань з поставки товару за договором №01-03-16 від 01.03.2016р. (з урахуванням додатку №1 та специфікації №1 від 01.03.2016р.), платіжне доручення №6299 від 21.03.2016р., повідомлення про відмову від договору №1638-01 від 01.11.2016р., норми Цивільного кодексу України.
Позивач зазначає, що між сторонами був укладений договір про поставку №01-03-16 від 01.03.2016р. (з урахуванням додатку №1 та специфікації №1 від 01.03.2016р.), згідно якого відповідач мав поставити товар на суму 39358грн.25коп. та виконати роботи з монтажу цього товару.
На виконання укладеного між сторонами договору відповідачу було перераховано 70% від вартості товару в розмірі 27550грн. платіжним дорученням №6299 від 21.03.2016р.
З урахуванням пункту 4 додатку №1 від 01.03.2016р. до договору відповідач мав поставити продукцію протягом 15 робочих днів з дати підписання додатку №1, а саме - в строк до 22.03.2016р.
В листопаді 2016р. позивач направив на адресу відповідача лист №1638-01 від 01.11.2016р. про відмову від договору через прострочення поставки.
Посилаючись на пункт 7.6 договору №01-03-16 від 01.03.2016р. позивач просить стягнути з відповідача суму попередньої оплати в розмірі 27550грн., яка мала бути повернена відповідачем протягом 10банківських днів з моменту отримання повідомлення про відмову від договору.
На підставі пункту 7.2 договору №01-03-16 від 01.03.2016р. за порушення строку поставки товару позивач нарахував та заявив до стягнення штраф в розмірі 1% від вартості товару за кожен день прострочення на суму 87768грн.90коп. за період з 23.03.2016р. по 31.10.2016р.
Також на підставі пункту 7.2 договору №01-03-16 від 01.03.2016р. за порушення строку поставки понад 7днів позивач заявив до стягнення штраф в розмірі 20%від вартості товару на суму 7871грн.65коп.
Пунктом 7.5 договору №01-03-16 від 01.03.2016р. передбачено, що постачальник за відмову від виконання своїх зобов'язань з поставки товару або до поставки товару за відповідним додатком/замовленням, сплачує за вимогою покупця штраф в розмірі 20% від вартості товару. Посилаючись на цей пункт , позивач заявив до стягнення штраф в розмірі 7871грн.65коп.
В пункті 7.10 договору №01-03-16 від 01.03.2016р. встановлено, що у випадку ненадання податкової накладної, прострочення строку її надання, надання неналежним чином оформленої, відсутності реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, здійснення такої реєстрації з порушенням встановлених термінів постачальник зобов'язаний сплатити покупцеві штраф в розмірі податкового зобов'язання з податку на додану вартість. Зазначаючи про ненадання відповідачем податкової накладної, позивач просить стягнути штраф в розмірі 4591грн.67коп.
Також позивач заявив про вжиття заходів із забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача, які знаходяться на поточному рахунку в ПАТ КБ «Приватбанк» в сумі 135653грн.87коп.
В обґрунтування позивач посилається на невиконання відповідачем зобов'язань зі сплати коштів протягом півроку та значний розмір суми.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 23.11.2016р. було порушено провадження у справі та призначено судове засідання.
В додаткових поясненнях, наданих до суду 07.12.2016р., позивач вказав, що неодноразово звертався до відповідача з вимогою щодо поставки товару або повернення грошових коштів. Але відповідач ухилявся від своїх зобов'язань за договором поставки.
Представником позивача в жовтні 2016р. особисто була передана відповідачу претензія, в листопаді 2016р. на адресу відповідача було направлено повідомлення про відмову від договору поставки.
У поясненнях, наданих до суду 17.01.2017р., позивач зазначив, що сторони є платниками податку на додану вартість.
Платіжним дорученням №6299 від 21.03.2016р. позивач перерахував відповідачу 70% від вартості товару, а саме - 27550грн., у тому числі, податок на додану вартість 4591грн.67коп.
З урахуванням положень статей 187 та 198 Податкового кодексу України податкова накладна мала бути складена відповідачем 21.03.2016р. та зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних до 15.04.2016р.
На думку позивача, штраф в розмірі 4591грн.67коп. застосований правомірно, оскільки відповідачем не було надано податкову накладну позивачу.
В клопотанні від 25.01.2017р. відповідач просив зменшити розмір штрафних санкцій.
В судовому засіданні від 17.01.2017р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу України проголошувалась перерва до 25.01.2017р., з 25.01.2017р. по 30.01.2017р.
У відзиві від 30.01.2017р. відповідач виклав свої заперечення відносно заявлених позовних вимог.
Зокрема, було вказано про виконання зобов'язань влітку 2016р. за договором на загальну суму 23614грн.95коп., що становить приблизно 60% від загального обсягу, визначеного в специфікації до додатку №1 від 01.03.2016р.
Договір №01-03-16 від 01.03.2016р. не скріплений печаткою з боку відповідача. Не відомі повноваження особи, що підписала договір від імені позивача. Розмір пені не може перевищувати розмір, встановлений Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Також відповідач заявив клопотання про виклик ОСОБА_1 та ОСОБА_5 для надання пояснень щодо монтажу розсувних металевих решіток з полімерно-порошкового покриття білого кольору з вушками для навісного замка.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017р. було призначено колегіальний розгляд справи.
Протоколом автоматичного визначення складу колегії суддів від 30.01.2017р. було призначено наступний склад колегії: головуючий колегії, суддя Новікова Р.Г., судді Рудовська І.А., Фещенко Ю.В.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 30.01.2017р. справу №904/10523/16 було прийнято до провадження та призначено судове засідання.
У письмових поясненнях від 10.02.2017р. позивач вказав, що договором №01-03-16 від 01.03.2016р. передбачена поставка розсувних металевих решіток на двері та вікна. Виконання будь-яких робіт договором не передбачено.
Згідно пункту 4.3 договору №01-03-16 від 01.03.2016р. разом з передачею товару покупцю постачальник надає документи на товар, а також бухгалтерські документи. Строк поставки закінчився 22.03.2016р., товар поставлений не був.
З урахуванням пункту 7.2 договору та направленням на адресу відповідача повідомлення про відмову від договору, зобов'язання сторін за договором припинилися через 10днів з дати направлення повідомлення, тобто 19.11.2016р.
Протягом дії договору вищевказані розсувні металеві решітки не поставлялись, бухгалтерські документи на адресу позивача не надавались.
Розсувна металева решітка на двері за адресою м. Харків, вул. Полтавський шлях, 148/2 була встановлена в січні 2017р., тобто після відмови позивача від договору. Вартість вказаної конструкції за договором могла складати не більше 4515грн.91коп. На вікнах в приміщенні за адресою м. Харків пр. Ювілейний, 56 металеві решітки відсутні. Тому твердження відповідача про виконання робіт на суму 23614грн.95коп. не відповідає дійсності.
Встановлення відповідачем металевих конструкцій відбулось за межами строку дії договору поставки та не може бути предметом розгляду в даній справі.
У позивача наявний примірник договору поставки №01-03-16 від 01.03.2016р., скріплений печаткою відповідача.
Наявність повноважень на підписання договору поставки у ОСОБА_6 підтверджується Статутом товариства, випискою від 11.08.2015р., від 11.03.2016р. та протоколом позачергових загальних зборів учасників ТОВ «Телесвіт» №38/16 від 13.07.2016р.
Штрафні санкції нараховані за порушення, які не стосуються грошових зобов'язань, тому не можуть бути обмежені.
Посилаючись на норми статей 30, 32 та 34 Господарського процесуального кодексу України, позивач також заперечував проти задоволення клопотання відповідача щодо виклику в судове засідання ОСОБА_1 та ОСОБА_5 для надання пояснень.
В судовому засіданні від 14.02.2017р. на підставі статті 77 Господарського процесуального кодексу було проголошено перерву до 02.03.2017р.
В поясненнях від 28.02.2017р. позивач вказав, що 17.01.2017р. та 18.01.2017р. були складені комісійні акти виявлених недоліків щодо розсувної металевої решітки на двері за адресою м. Харків, вул. Полтавський шлях, 148/2 та металевого каркасу (труби) на вході до приміщення за адресою м. Харків, пр. Ювілейний, 56.
Листом №17/02-21 від 21.02.2017р. позивач повідомив відповідача про встановлення неякісного і некомплектного товару, відсутність передбачених договором бухгалтерських документів та запропонував забрати розсувну металеву решітку на двері та металевий каркас (труби).
Дослідивши клопотання позивача про вжиття заходів із забезпечення позову, судова колегія відмовляє в його задоволенні.
Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Згідно зі статтею 67 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується: накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві; забороною відповідачеві вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Про забезпечення позову виноситься ухвала.
При вирішенні питання про забезпечення позову здійснюється оцінка обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати її. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 Господарського процесуального кодексу України, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Разом з тим, позивачем не наведено обставин, які б свідчили про наявність підстав для вжиття заходів до забезпечення позову, суду не надано жодних доказів того, що вказані заходи до забезпечення позову можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, а невжиття заходів до забезпечення позову якимось чином може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.
Заява позивача ґрунтується лише на припущеннях та не підтверджена жодним належним доказом.
Суд також залишає без задоволення клопотання відповідача про виклик ОСОБА_1 та ОСОБА_5 для надання пояснень щодо монтажу розсувних металевих решіток з полімерно-порошкового покриття білого кольору з вушками для навісного замка.
На підставі статті 22 Господарського процесуального кодексу України відповідач має право, зокрема, брати участь в господарських засіданнях, давати усні та письмові пояснення господарському суду, наводити свої доводи і міркування з усіх питань, що виникають у ході судового процесу. Ці права вже надані відповідачу чинним законодавством та не потребують дозволу суду на їх використання.
Стаття 30 Господарського процесуального кодексу України дійсно передбачає, що в судовому процесі можуть брати участь посадові особи та інші працівники підприємств, установ, організацій, державних та інших органів, коли їх викликано для дачі пояснень з питань, що виникають під час розгляду справи.
Вказана в клопотанні особа (ОСОБА_5) не підпадає під ознаки, наведені в зазначеній статті (не є посадовою особою, працівником підприємств, установ, організацій, державних та інших органів тощо).
Також слід звернути увагу, що показання свідків не передбачені Господарським процесуальним кодексом України в якості доказів.
За приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.
Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими і речовими доказами, висновками судових експертів; поясненнями представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі. В необхідних випадках на вимогу судді пояснення представників сторін та інших осіб, які беруть участь в судовому процесі, мають бути викладені письмово.
Згідно статті 36 Господарського процесуального кодексу України письмовими доказами є документи i матеріали, які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Заслухавши доводи сторін, дослідивши наявні докази у справі, ознайомившись з правовою позицією сторін, що викладена письмово, наявна у матеріалах справи, господарський суд встановив наступне.
Товариством з обмеженою відповідальністю «Телесвіт» (далі - покупець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - постачальник) був підписаний договір №01-03-16 від 01.03.2016р. (далі - договір), згідно якого постачальник за дорученням покупця зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, здійснити поставку та монтаж металевих виробів (далі-товар), а покупець зобов'язаний прийняти товар, роботи та оплатити відповідно до умов договору.
З огляду на викладене, сторонами був підписаний змішаний договір поставки з елементами підряду.
В пунктах 1.2, 2.1 договору передбачено, що загальні вимоги до товару, вартість, строки виконання робіт, інша загальна інформація вказується у відповідних додатках до договору, що є його невід'ємною частиною. Сторони погодили, що вартість монтажних робіт включена у вартість товару за відповідним додатком.
Так, в додатку №1 до договору від 01.03.2016р. визначено, що постачальник за дорученням покупця і відповідно до його замовлень зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в договорі та цьому додатку поставити та здійснити монтаж наступного товару: металеві вироби - найменування, кількість, точні розміри та конфігурація товару передбачені у специфікації. яка є невід'ємною частиною договору.
Згідно специфікації до додатку №1 від 01.03.2016р. постачальник зобов'язується поставити - розсувні металеві решітки з полімерно-порошковим покриттям білого кольору з вушками для навісного замка (дверна 2070*1000мм, вартість 4515грн.901коп. з ПДВ) за адресою м. Харків, вул. Полтавський шлях, 148/2; розсувні металеві решітки з полімерно-порошковим покриттям білого кольору з вушками для навісного замка (віконна 2820*2680мм, 1310*3410мм, 1420*2780мм, вартість 34842грн.34коп.) за адресою м. Харків, пр. Ювілейний, 56. Загальна вартість товару з ПДВ становить 39358грн.25коп.
Пунктами 2 та 3 додатку №1 до договору передбачено, що покупець сплачує передплату в розмірі 70% від загальної вартості вказаної в специфікації до цього додатку протягом 5 банківських днів з моменту отримання оригіналу рахунку постачальника. Остаточний розрахунок в розмірі 30% від загальної вартості покупець здійснює протягом 10 календарних днів після підписання сторонами видаткової накладної.
Платіжним дорученням №6299 від 21.03.2016р. позивач перерахував відповідачу 27550грн. на виконання умов договору.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до пункту 4 додатку №1 до договору постачальник був зобов'язаний передати покупцю товар та виконати роботи з монтажу цього товару за визначеними адресами протягом 15 робочих днів з моменту підписання сторонами цього додатку.
З урахуванням цього, відповідач мав виконати свої зобов'язання в строк до 23.03.2016р. включно.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Пунктом 7.2 договору встановлено право покупця відмовитись від договору в односторонньому порядку у разі порушення строку поставки.
Згідно пункту 7.6 договору у випадках односторонньої відмови покупця від договору договір вважається розірваним протягом 10 календарних днів з моменту направлення покупцем постачальникові повідомлення про відмову. При цьому постачальник протягом 10банківських днів з моменту отримання повідомлення про відмову повертає на поточний рахунок покупця суму авансу, якщо він був раніше перерахований покупцем.
Відповідно до положень статті 849 Цивільного кодексу України, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду.
Статтею 693 Цивільного кодексу України визначено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Пунктом 4.1 договору визначено, що право власності на товар та ризик випадкової загибелі товару переходить до покупця в момент отримання товару покупцем і підписання сторонами відповідних документів про прийом-передачу чергової партії товару.
Таким чином, сторони визначили, які саме документи є належним доказом виконання постачальником зобов'язань за договором.
Докази належного, своєчасного та повного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором (підписані сторонами акти приймання-передачі товару, видаткові накладні тощо) до моменту відмови позивача від договору в матеріалах справи відсутні.
В жовтні 2016р. позивач направив претензію від 26.10.2016р., отриману особисто відповідачем 27.10.2016р., в якій повідомляв про відмову від договору внаслідок порушення постачальником своїх зобов'язань та просив протягом 10днів з моменту отримання даної претензії повернути суму попередньої оплати, сплатити нараховані штрафні санкції. З урахуванням викладеного, договір є розірваним з 07.11.2016р.
З огляду на приписи пункту 7.6 договору, сума попередньої оплати в розмірі 27550грн., враховуючи отримання відповідачем претензії 27.10.2016р., мала бути повернена відповідачем в строк до 10.11.2016р.
Згідно статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином. Відповідачем не було виконане зобов'язання з повернення коштів, доказів припинення відповідного зобов'язання перед позивачем у будь-який інший передбачений законом спосіб, відповідачем до матеріалів справи не надано.
Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення суми попередньої плати в розмірі 27550грн. підлягають задоволенню.
Пунктом 7.2 договору передбачено, що за порушення строку поставки товару, вказаного у додатку, постачальник зобов'язаний сплатити за вимогою покупця штраф в розмірі 1% від вартості товару. поставка якого прострочена за кожен календарний день такого прострочення.
Цим же пунктом визначено, якщо прострочення триває більше ніж 7днів, постачальник зобов'язаний оплатити на вимогу покупця 20% від вартості товару.
На підставі цього положення договору. позивач нарахував та заявив до стягнення штраф в розмірі 87768грн.90коп. за період з 23.03.2016р. по 31.10.2016р. та штраф в розмірі 7871грн.65коп.
У відповідності до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, наведений в п.7.2 договору штраф за прострочення виконання зобов'язання не відповідає визначенню, передбаченому чинним законодавством.
Відповідна норма статті 549 Цивільного кодексу України дає законодавче визначення неустойки (штрафу, пені) і не передбачає можливості зміни такого визначення в договорі. Умови договору не можуть змінювати змісту норми законодавства.
Таким чином, встановлена договором неустойка в розмірі відсоткового відношення за кожен день прострочення виконання грошового зобов'язання за своє суттю фактично є пенею.
Враховуючи положення статті 549 Цивільного кодексу України, зміст пункту 7.2 договору слід розуміти як такий, що передбачає стягнення пені в розмірі 1% від суми несплаченого боргу за кожен день прострочення.
Пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
В договорі сторони не передбачили виключень із загального правила, встановленого статтею 232 Господарського кодексу України, тому нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З урахуванням викладеного, є правомірними позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 72419грн.18коп. за період з 24.03.2016р. по 23.09.2016р. Позовні вимоги про стягнення пені в розмірі 15349грн.72коп. задоволенню не підлягають.
Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даному випадку, розмір нарахованої пені за порушення строків поставки товару вдвічі більше розміру невиконаного зобов'язання. Позивач не надав доказів того, що невиконання відповідачем своїх зобов'язань завдало йому збитки.
Як визначено в статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Тобто метою застосування санкцій є захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, забезпечення виконання договірних зобов'язань, а не отримання прибутку.
За приписами пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України суд при винесенні рішення має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
Вимога щодо врахування принципів розумності та справедливості є прямою вимогою закону до договору та до реалізації законних прав за наслідками порушення однією із сторін умов договору. Зокрема, сума неустойки (штрафу, пені), яка передбачається в договорі, має бути розумною, адекватною, співрозмірною у порівнянні з характером допущеного порушення і виконувати своє основне призначення за правовою природою - забезпечення виконання договірних зобов'язань.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне зменшити розмір пені з 72419грн.18коп. до 27550грн.
Посилання відповідача на положення Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» судом не приймаються, оскільки пеня нарахована за невиконання відповідачем не грошових зобов'язань. В той час як норми закону регулюють договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.
Позовні вимоги про стягнення штрафу в розмірі в розмірі 20%від вартості товару на суму 7871грн.65коп. судом задовольняються як обґрунтовані.
Пунктом 7.5 договору №01-03-16 від 01.03.2016р. передбачено, що постачальник за відмову від виконання своїх зобов'язань з поставки товару або до поставки товару за відповідним додатком/замовленням, сплачує за вимогою покупця штраф в розмірі 20% від вартості товару.
Посилаючись на цей пункт, позивач заявив до стягнення штраф в розмірі 7871грн.65коп.
Суд відмовляє в задоволенні вимог в цій частині, оскільки саме покупець відмовився від договору та заявив до стягнення штрафні санкції за прострочення відповідачем виконання зобов'язання.
В пункті 7.10 договору №01-03-16 від 01.03.2016р. встановлено, що у випадку ненадання податкової накладної, прострочення строку її надання, надання неналежним чином оформленої, відсутності реєстрації податкової накладної в Єдиному державному реєстрі податкових накладних, здійснення такої реєстрації з порушенням встановлених термінів постачальник зобов'язаний сплатити покупцеві штраф в розмірі податкового зобов'язання з податку на додану вартість.
Зазначаючи про ненадання відповідачем податкової накладної, позивач просить стягнути штраф в розмірі 4591грн.67коп.
Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:
а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;
б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.
Відповідно до підпункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Підпунктом 198.5 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний нарахувати податкові зобов'язання виходячи з бази оподаткування, визначеної відповідно до пункту 189.1 статті 189 цього Кодексу, та скласти не пізніше останнього дня звітного (податкового) періоду і зареєструвати в Єдиному реєстрі податкових накладних в терміни, встановлені цим Кодексом для такої реєстрації, зведену податкову накладну за товарами/послугами.
З урахуванням положень статей 187 та 198 Податкового кодексу України податкова накладна мала бути складена відповідачем 21.03.2016р. та зареєстрована в Єдиному державному реєстрі податкових накладних до 15.04.2016р.
Доказів виконання відповідачем зобов'язань в цій частині суду не надано. Тому позовні вимоги про стягнення штрафу в розмірі 4591грн.67коп. задовольняються судом.
Судові витрати підлягають розподілу відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, у разі коли господарський суд на підставі пункту 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Керуючись положеннями статей Цивільного кодексу України, статтями 1, 2, 4, 4-1, 4-2, 4-3, 4-4, 4-5, 4-6, 21, 22, 33, 34, 36, 49, 82, 83, 84, 85, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесвіт» м. Київ до Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Дніпро про стягнення суми попередньої оплати в розмірі 27550грн., штрафу в розмірі 87768грн.90коп., штрафу в розмірі 7871грн.65коп., штрафу в розмірі 7871грн.65коп., штрафу в розмірі 4591грн.67коп. - задовольнити частково.
Зменшити розмір пені з 72419грн.18коп. до 27550грн.
Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 м. Дніпро (ідентифікаційний код: НОМЕР_1; місце проживання: АДРЕСА_1) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Телесвіт» м. Київ (ідентифікаційний код: 33103969; місцезнаходження: 02094, м. Київ, вул. Магнітогорська, буд. 1, 3 пов.) суму попередньої плати в розмірі 27550грн., пеню в розмірі 27550грн., штраф в розмірі 7871грн.65коп., штраф в розмірі 4591грн.67коп. та витрати, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви в розмірі 1686грн.49коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Відмовити в задоволенні заяви про вжиття заходів із забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в розмірі 135653грн.87коп.
Видати наказ після набрання чинності рішенням.
В судовому засіданні від 02.03.2017р. проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст підписаний 07.03.2017р.
Головуючий колегії, суддя Р.Г. Новікова
Суддя І.А. Рудовська
Суддя Ю.В. Фещенко