"28" лютого 2017 р. Справа № 917/712/16
Колегія суддів у складі:
головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.,
при секретарі Євтушенко Є.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 - за довіреністю №3/01/2013 від 04.01.2017;
від відповідача - ОСОБА_2 - за за довіреністю №9 від 01.04.2016;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт" (вх.№397 П) на ухвалу господарського суду Полтавської області від 10.01.2017р. у справі № 917/712/16,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт", м. Глобине, Полтавська область,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир", м. Гадяч, Полтавська область,
про стягнення 6783361,41 грн., з яких 5537946,74 грн. - заборгованість відповідача за поставлені товарно-матеріальні цінності (молоко коров'яче незбиране) за умовами договору № 193-П постачання молока коров'ячого незбираного від 12.01.2015р. в період січня-жовтня 2015 року, 456476,81 грн. - проценти за користування чужими грошовими коштами, 41357,88 грн. - 3% річних, 550832,61 грн. - пеня за порушення договірних зобов'язань щодо оплати за придбане молоко, 152678,15 грн. - інфляційні нарахування (в редакції заяви про збільшення позовних вимог № 518 від 29.06.2016 року (вх. №8040 від 29.06.2016 року) та уточнення до неї від 20.07.2016 року (вх. № 9038 від 21.07.2016 року),
Ухвалою господарського суду Полтавської області від 10.01.2017р. у справі №917/712/16 (суддя Бунякіна Г.І.) задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" № 815 від 22.12.2016р. (вх.№ 16208 від 28.12.2016р.) про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016р. у справі № 917/712/16. Відстрочено виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016р. у справі № 917/712/16 до 10 січня 2018 року. Приймаючи оскаржувану ухвалу, господарський суд першої інстанції послався на факт заборони з липня 2014р. ввезення і реалізації на території Російської Федерації продукції українських товаровиробників, введення обмеження на транзит продукції митною територією до Республіки Казахстан та Киргизької республіки, що мало наслідком втрату відповідачем основних ринків збуту в сукупності із збільшенням вартості енергоносіїв та призвело до фактичного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції. Так, за результатами складеного аудиторського звіту стосовно товариства - відповідача виявлено недостатність коштів для погашення заборгованості перед усіма кредиторами, встановлено арешт рахунків та майна заблокує господарську діяльність підприємства, а одночасне виконання судових рішень призведе до повної неплатоспроможності та ризику банкрутства.
Беручи до уваги вищенаведені обставини, господарський суд Полтавської області дійшов висновку про існування об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення, а отже є підстави для задоволення заяви ТОВ "Гадячсир" про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016р. у справі №917/712/16.
Не погодившись з ухвалою господарського суду першої інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт" звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 10.01.2017р. у справі № 917/712/16 та винести нову ухвалу, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016р. у справі № 917/712/16.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог скаржник зазначає, що судом першої інстанції при задоволенні заяви про відстрочення судового рішення у справі № 917/712/16 не було враховано, що з боку Російської Федерації заборону на використання власних ринків збуту для українських товарів було введено з 2014 року, в той час, як договір постачання молока коров'ячого незбираного від 12.01.2015р. №193-П між ТОВ Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт" та ТОВ "Гадячсир" укладено вже в 2015 році. Окрім цього, на думку позивача, відповідачем не надано доказів реальної можливості виконання рішення суду через певний період часу, а відстрочення виконання рішення суду від 21.07.2016р. порушує ст. 6 Конвенції про захист прав та основоположних свобод щодо права на розгляд справи в "розумні строки" та може призвести до тяжких економічних наслідків для ТОВ Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт".
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 06.02.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження та призначено справу до розгляду у судовому засіданні на 16.02.2017р.
У відзиві на апеляційну скаргу Товариство з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" просить ухвалу господарського суду Полтавської області від 10.01.2017р. у справі № 917/712/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення (вх.№ 1770 від 16.02.2017р.).
Обґрунтовуючи свою правову позицію у справі, відповідач також зазначає, що виконання рішення суду та сплата значної суми за наказом №917/712/16, для підприємства у короткий строк є неможливим, оскільки може ще більше погіршити тяжке фінансове становище ТОВ "Гадячсир", призвести до значних негативних наслідків для підприємства, збільшення заборгованості перед працівниками щодо заробітної плати, невчасної сплати податків, повної неплатоспроможності підприємства перед іншими контрагентами.
Разом з тим, ТОВ "Гадячсир" є підприємством району, робота якого є гарантом соціально-економічного розвитку та добробуту населення Гадяцького району та в результаті неможливості виконання своїх фінансових зобов'язань, призведе до втрати роботи, заробітної плати близько 1400 осіб; є великим виробничим підприємством та великим платником податків, яким лише за 2016 рік до бюджетів та фондів всіх рівнів сплачено 20,4 млн. грн. Укладення з боку підприємства ряду стратегічно важливих міжнародних договорів на поставку продукції власного виробництва, надасть змогу ТОВ "Гадячсир" в подальшому провести повне та своєчасне виконання зобов'язань перед кредиторами, у тому числі оскаржуваної ухвали суду у справі № 917/712/16.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2017р. з метою повного, всебічного та об'єктивного розгляду справи, надання можливості представникам апелянта надати письмові пояснення з питань, які винили в судовому засіданні, строк розгляду апеляційної скарги продовжено; розгляд справи відкладено на 28.02.2017р.
28.02.2017р. ТОВ "Інвестиційно - промислова компанія" Полтавазернопродукт" подано до суду апеляціної інстанції письмові пояснення, в яких товариство просить скасувати ухвалу господарського суду Полтавської області від 10.01.2017р. у справі №917/712/16 та винести нову ухвалу, якою відмовити ТОВ "Гадячсир" у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.017р. у вказаній справі.
У судовому засіданні 28.02.2017р. представник позивача, підтримав вимоги апеляційної скарги, просив ухвалу господарського суду скасувати та винести нову ухвалу, якою відмовити Товариству з обмеженою відповідальністю "Гадячсир" у задоволенні заяви про відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016 у справі № 917/712/16.
Представник відповідача просив ухвалу господарського суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Рішенням господарського Полтавської області від 21.07.2016р. позовні вимоги ТОВ "Інвестиційно - промислова компанія "Полтавазернопродукт" задоволено частково; стягнуто з ТОВ "Гадячсир" (37300, Полтавська область, м. Гадяч, вул.Буцька, 47, код ЄДРПОУ 33460268) на користь "Інвестиційно - промислова компанія "Полтавазернопродукт" (39001, Полтавська область, м. Глобине, вул. Заводська, 1, код ЄДРПОУ 31059651) - 5537946,74 грн. заборгованості відповідача за поставлені товарно-матеріальні цінності (молоко коров'яче незбиране) за умовами договору №193-П постачання молока коров'ячого незбираного від 12.01.2015р. в період з січня - жовтня 2015 року, 456476,81 грн. процентів за користування чужими грошовими коштами, 40965,01 грн. 3% річних, 546131,06 грн. пені за порушення договірних зобов'язань щодо оплати за придбане молоко, 152678,15 грн. інфляційних нарахувань та 83844,81грн. судового збору; відмовлено у позові в частині стягнення 392,87 грн. 3% річних та 4701,55 грн. пені.
28.12.2017р. ТОВ "Гадячсир" звернувся до суду першої інстанції із заявою про відстрочення виконання вказаного рішення.
Обґрунтовуючи надану заяву про відстрочення виконання рішення, відповідач посилається на те, що Товариство з обмеженою відповідальністю "“Гадячсир" є переробним підприємством харчової промисловості України. Основним видом продукції, яку виготовляє ТОВ "Гадячсир", є твердий сир. З метою ведення своєї господарської діяльності Товариство проводить закупівлю молочної сировини у населення, юридичних осіб - сільськогосподарських виробників та посередників.
Як зазначає відповідач, основним ринком збуту продукції ТОВ "Гадячсир" є ринок Російської Федерації, куди експортується основна маса продукції підприємства (більше 90%).
Починаючи з 2014 року, Російська Федерація повністю закрила свій ринок (введено продуктове ембарго) для продукції українського виробництва та ввела обмеження та заборони на транзит української продукції митною територією Російської Федерації до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки. Втрата основних ринків збуту в сукупності з соціальними та економічними чинниками, збільшенням вартості палива та енергоносіїв, зменшення платоспроможності населення призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції відповідача.
Зазначені обставини фактично позбавили можливості підприємства своєчасного проведення розрахунків з постачальниками за отриману молочну сировину та іншу продукцію (товар), який використовується ТОВ "Гадячсир" у процесі переробки молочної сировини та виготовлення власної продукції, а також призвели до вкрай скрутного фінансового становища ТОВ "Гадячсир", внаслідок чого у товариства виникла кредиторська заборгованість перед позивачем.
Так, ТОВ "Гадячсир" має заборгованість із виплати заробітної плати перед своїми працівниками на загальну суму майже 5000000,00 грн.
На підтвердження факту скрутного економічного становища відповідач посилається на Звіт про сукупний дохід за І півріччя 2016, Звіт про фінансовий стан (баланс) ТОВ "Гадячсир" станом на 30.6.2016р., Звіти з праці за 6 місяців, а також Звіт незалежного аудитора за наслідками виконання завдання з аудиторських послуг у формі завдання з виконання погоджених процедур ТОВ "Гадячсир", проведеного ПП "Аудит-К" за період з 01.01.2016 по 30.06.2016р. та зазначає, що одночасне виконання рішення суду є неможливим, а також призведе до негативних наслідків для підприємства, повної неплатоспроможності перед іншими контрагентами та загрози банкрутства.
З огляду на ситуацію, що склалася, враховуючи реальний фінансовий стан підприємства, відповідач звернувся до суду з вказаною заявою та просив суд відстрочити на 12 місяців виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016р. у справі № 917/712/16.
Задовольняючи заяву відповідача про відстрочку виконання рішення, суд першої інстанції виходив із положень ст. 121 ГПК України, враховуючи, що ТОВ "Гадячсир" знаходиться у скрутному фінансовому становищі, який підтверджений документальними доказами у справі (Звітом про сукупний дохід за І півріччя 2016, Звітом про фінансовий стан (баланс), Звітами з праці за 6 міс, висновком аудиту за період з 01.01.2016 по 30.06.2016); ситуацію, яка склалася на міжнародному ринку збуту продукції відповідача, можливість настання негативних соціальних та інших наслідків в зв'язку з зупинкою діяльності боржника, та дійшов висновку про наявність в даному випадку виключних обставин, які є підставою для надання відстрочки виконання рішення суду, оскільки відповідач на даний час неспроможний виконати рішення суду одномоментно з об'єктивних причин, які не залежать від нього.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з'ясування обставин справи, пов'язаних з предметом доказування у даній справі, а висновки, викладені в ухвалі суду узгоджуються з приписами господарського процесуального законодавства.
Так, надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно із статтею 121 Господарського процесуального кодексу України, за наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони виконавчого провадження або за власною ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і, у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови. Вказаною нормою визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду, оскільки у процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють виконання чи роблять його неможливим.
Правовий аналіз змісту вказаної норми процесуального закону дозволяє дійти висновку, що підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.
Пунктом 7.1.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" встановлено, що відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
У відповідності до п. 7.2 вказаної постанови, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Крім того, з аналізу процесуальних норм, які регулюють питання можливості надання відстрочення виконання рішення суду, випливає, що законодавець у будь-якому випадку пов'язує відстрочення виконання судового рішення у судовому порядку з об'єктивними, непереборними, іншими словами - виключними обставинами, що ускладнюють вчасне виконання судового рішення.
Господарський процесуальний кодекс України не містить вичерпного переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, а тому оцінка доказів, що підтверджують зазначені обставини повинна бути здійснена за правилами статті 43 цього Кодексу.
Таким чином, згідно із вказаною статтею господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Як вбачається з судової практики, до обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та які є підставою для розстрочки (відстрочки) його виконання, належать хвороба боржника або членів його сім'ї, скрутне матеріальне становище боржника, наявність загрози банкрутства юридичної особи-боржника, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Крім цього, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк чи попередньо встановленим способом, але перш за все повинен враховувати такі ж наслідки і для стягувача при затримці виконання рішення та не допускати їх настання.
Разом з тим, дотримання принципу обов'язкового виконання судового рішення не повинно призводити до припинення фінансування першочергових зобов'язань боржника за відсутності реальної можливості виконати судовий акт неминуче і одночасно, тобто, відстрочка виконання судового рішення дозволить акумулювати необхідні фінансові кошти для повного його виконання, а тому наявні виняткові та виключні обставини для відстрочення виконання судового рішення.
Як вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю “Гадячсир” є переробним підприємством харчової промисловості України. Основним видом продукції, яку виготовляє ТОВ "Гадячсир", є твердий сир. З метою ведення своєї господарської діяльності товариство проводить закупівлю молочної сировини у населення, юридичних осіб - сільськогосподарських виробників та посередників.
Як зазначає відповідач, основним ринком збуту продукції ТОВ "Гадячсир" був ринок Російської Федерації, куди експортувалася основна маса продукції підприємства (більше 90%). Але з липня 2014 року заборонено ввезення і реалізацію на території РФ продукції українських товаровиробників, введено обмеження на транзит продукції митною територією до Республіки Казахстан та Киргизької Республіки, тобто ТОВ "Гадячсир" було закрито основний ринок збуту своєї продукції, що призвели до значного зниження обсягів виробництва та реалізації продукції відповідача, та, як наслідок, вказані обставини позбавили ТОВ "Гадячсир" можливості своєчасного розрахунку з постачальниками за отриману молочну сировину та іншу продукцію, яка використовується в процесі переробки сировини та виготовлення продукції, зокрема, сиру.
На підтвердження зазначених обставин відповідач надав листи Россільгоспнагляду від 25.07.2014 року № ФС - АС-8/13565, від 08.04.2014 року №2139-14 та від 22.10.2015 року № ФС-АР-8/1435-7, відомості з офіційного веб-сайту Росспоживнагляду від 07.04.2014 року, укази Президента Російської Федерації від 01.01.2016 року № 1 та від 01.07.2016 року № 319 (а.с. 5-14).
Матеріали справи також містять належні докази існування тяжкого фінансового стану, зокрема, офіційну фінансову звітність, достовірність якої підтверджена належними засобами: Звіт про сукупний дохід за І півріччя 2016р., Звіт про фінансовий стан (баланс) ТОВ "Гадячсир", Звіт з праці за 6 міс, які, в свою чергу, свідчать про збитковість підприємства та наявність значної заборгованості перед працівниками з виплати заробітної платні (а.с. 15-30).
Позивач в заперечення на заяву про відстрочення виконання судового рішення (вх.від 28.02.2017р. №2264) зазначає, що ТОВ "Гадячсир" є одним із найбільших виробників твердого сиру в Україні (17% від загального виробництва в країні) з потенціалом виробництва продукції 110 тонн на добу, та при цьому 60 % продукції ТОВ "Гадячсир" продається за межами України, а також, зазначає, що ТОВ "Гадячсир" стало одним із 10 підприємств, котрі отримали дозвіл на експорт молочної продукції до країн Європейського Союзу у 2016 році.
Крім цього, позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції на зареєстровані податкові накладні, відповідно до яких ТОВ "Гадячсир" у 2015-2017 р.р. продано своєї продукції на внутрішньому ринку України на суму понад 2,751 млрд грн., з яких 1,044 млрд грн. у 2016-2017р.р., у зв'язку з чим зазначає, що відповідач мав до цього та наразі має можливість виконати судове рішення у цій справі та погасити заборгованість перед ТОВ без будь-якого відстрочення.
Відповідно із статтею 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно з ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судова колегія зазначає, що матеріали справи містять висновок аудиту ТОВ "Гадячсир", проведеного ПП "Аудит-К" за період 01.01.2016р. по 30.06.2016р., згідно з якими встановлено, що товариство не має достатньо ресурсів, які можна використати на погашення поточних зобов'язань, та розширення своєї діяльності; грошових коштів недостатньо для погашення своєї короткострокової заборгованості; товариство не забезпечене власними оборотними коштами; для фінансування поточної діяльності власного капіталу недостатньо, у товариства відсутня маневреність власного капіталу, структура оборотних засобів є незадовільними в зв'язку з відсутністю ліквідних активів; фінансовий стан товариства не стійкий, у зв'язку з відсутністю джерел власних коштів та залученням для фінансування діяльності значних коштів джерел зовнішнього фінансування - кредитів банку та короткострокової кредиторської заборгованості; товариство неплатоспроможне, залежне від залучених коштів; одночасне виконання всіх судових рішень, стягнення заборгованості з ТОВ "Гадячсир" призведе до повної його неплатоспроможності та банкрутства, у зв'язку з чим рекомендується товариству вжити всіх заходів до укладання мирових угод з кредиторами або іншим чином розстрочити платежі до повного погашення заборгованості (а.с.35 -38).
Відтак, як одночасне і повне виконання рішення суду в цій справі може призвести до виникнення у ТОВ "Гадячсир" заборгованості зі сплати податків, зборів та інших платежів до бюджету, заробітної плати, і як наслідок припинення господарської діяльності боржника, призведе до повної його неплатоспроможності та банкрутства, що унеможливить виконання рішення суду у справі № 917/712/16.
Разом з тим, заходи примусового стягнення з ТОВ "Гадячсир" заборгованості не тільки не дадуть очікуваного результату, а й матимуть своїм наслідком зупинення діяльності ТОВ "Гадячсир" та накопичення нових боргів при неможливості їх погашення.
Відповідно до положень ч.1 ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Надання відстрочки виконання рішення є виключним заходом, який має застосовуватись лише за наявності поважних причин та при найменшій шкоді кредитору. При цьому, затримка у виконанні рішення не повинна надто тривалою та бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається п. 1 ст. 6 Конвенції (див. рішення у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії", заява N 22774/93, п. 74, ЄСПЛ 1999-V). За практикою Суду в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення п. 1 ст. 6 Конвенції (див. "Корнілов та інші проти України", заява N 36575/02, ухвала від 7 жовтня 2003 року; тривалість виконання - вісім місяців). І навіть, два роки та сім місяців, не визнавались надмірними і не розглядалися, як такі, що суперечить вимогам розумного строку, передбаченого ст. 6 Конвенції (див. ухвалу від 17 вересня 2002 року у справі "Крапивницький та інші проти України", заява N 60858/00).
Отже, для з'ясування обставин чи є період виконання рішення надмірно тривалим, варто звернути увагу на особливі обставини кожної справи.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини та, беручи до уваги докази, надані відповідачем, а також встановлені судом обставини справи, судова колегія зазначає, що визначений строк відстрочення виконання судового рішення у даній справі не є надто тривалим та надмірним з огляду на конкретні обставини цієї справи та значний розмір заборгованості, яку відповідач неспроможний сплатити на користь відповідача одномоментно єдиним платежем.
Аналогічна правова позиція викладена також Вищим господарським судом України в постанові від 16.11.2016 у справі №921/830/15-г/16.
Судова колегія суду апеляційної інстанції також враховує надані відповідачем докази вжиття заходів з стабілізації об'ємів виробництва, а саме: укладення міжнародних договорів та контрактів з поставки продукції на 2017 рік, що може сприяти продовженню господарської діяльності відповідача та зробить реальною можливість погашення боргу на користь позивача.
Так, згідно з укладеним між ТОВ "Гадячсир" та Компанією CIRCLE LLC, Монголія, договором від 17.01.2017р. № 1701-1 загальна вартість поставки складає 9000000,00 дол. США; відповідно до укладеного між ТОВ "Гадячсир" та приватним підприємцем Тлиг Мабрук, Тунис, договору від 24.01.2017№ 2401-1, загальна вартість поставка складає 7000000,00 дол. США; відповідно до укладеного між ТОВ "Гадячсир" та ТОВ "KAZ-IMPORT" контракту від 21.12.2016 № 2112-7, загальна вартість поставки складає 10000000,00 дол. США. (а.с. 86-99).
Таким чином, зазначені міжнародні договори поставки продукції, з урахуванням їх загальної вартості та строків поставки, можуть вважатися підтвердженням реальної можливості виконання відповідачем судового рішення через певний проміжок часу, тим самим, спростовуючи твердження апелянта щодо ненадання відповідачем доказів неможливості виконання ним судового рішення та доказів реальної можливості виконання відповідачем рішення суду через певний проміжок часу.
Крім того, судова колегія звертає увагу на те, що відповідно до пункту 7.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" за відсутності інших підстав припинення зобов'язання, передбачених договором або законом, зобов'язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).
При цьому, саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов'язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною другою статті 625 ЦК України сум.
Якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов'язання.
В свою чергу, наведене стосується й випадків здійснених господарським судом відстрочки і розстрочки виконання рішення, зміни способу та порядку виконання судового рішення шляхом звернення стягнення на кошти боржника (стаття 121 ГПК), оскільки під час таких відстрочки чи розстрочки або зміни інфляційні процеси тривають, грошове зобов'язання залишається повністю або частково невиконаним і негативний вплив такої ситуації на позивача потребує відповідної компенсації згідно з вимогами частини другої статті 625 ЦК України. (п. 7.2. 7.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
Отже, оскаржувана ухвала суду не порушує прав позивача за наслідками спливу 12 місячного строку у випадку наявності негативних інфляційних процесів в економіці держави вимагати компенсації згідно з положеннями ст. 625 ЦК України.
З урахуванням вищевикладеного, відстрочка виконання рішення для боржника в даному випадку не є інструментом ухилення від виконання рішення, боржник лише намагається через існування конкретних обставин, які таке виконання ускладнюють, забезпечити повне виконання рішення та остаточне погашення заборгованості перед позивачем.
Судова колегія суду апеляційної інстанції дійшла висновку щодо дотримання справедливого балансу інтересів сторін у цій справі, адже відстрочка виконання рішення суду здійснюється з метою недопущення погіршення економічної ситуації боржника, а також не виконання рішення суду на користь кредитора, що можливе у випадку банкрутства боржника.
Оскільки обставини, які склалися у відповідача, є винятковими та такими, що ускладнюють виконання судового рішення, приймаючи до уваги ситуацію, що склалася на міжнародному ринку збуту продукції відповідача, зокрема, введення продовольчого ембарго, а також зважаючи на те, що надані відповідачем документальні докази на підтвердження дійсного існування тяжкого фінансового стану ТОВ "Гадячсир", вжиті відповідачем заходи зі стабілізації об'ємів виробництва, а також те, що відстрочення виконання рішення на 12 місяців не суперечить ст. 121 ГПК України, відповідає принципам справедливості та розумності, узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для відстрочення виконання рішення господарського суду Полтавської області від 21.07.2016р. у справі №917/712/16 на 12 місяців.
Колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законну та обґрунтовану ухвалу у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому ухвала господарського суду Полтавської області від 10.01.2017р. у справі 3 917/712/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 32-34, 43, 99, 101, 102, п. 1 ст. 103, ст.ст. 105, 106, 121 ГПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Інвестиційно-промислова компанія "Полтавазернопродукт" на ухвалу господарського суду Полтавської області від 10.01.2017р. у справі № 917/712/16 залишити без задоволення.
Ухвалу господарського суду Полтавської області від 10.01.2017р. у справі №917/712/16 залишити без змін.
Повний текст постанови складений 06.03.2017р.
Головуючий суддя Лакіза В.В.
Суддя Бородіна Л.І.
Суддя Здоровко Л.М.