79010, м.Львів, вул.Личаківська,81
"21" лютого 2017 р. Справа № 914/4612/14
Львівський апеляційний господарський суд у складі суддів:
головуючий суддя Бонк Т.Б.
судді Данко Л.С.
Якімець Г.Г.
при секретарі Борщ І.О.
за участі представників сторін:
від позивача (скаржника) - ОСОБА_2. (представник за довіреністю)
від відповідача - ОСОБА_3.(представник за довіреністю)
розглянувши апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м.Одеса, від 06.01.2017р.
на рішення господарського суду Львівської області від 15.12.2016р. (суддя Б.І. Яворський)
у справі № 914/4612/14
за позовом: фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м.Одеса
до відповідача: фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м.Стрий
про захист ділової репутації шляхом спростування неправдивої інформації, відшкодування моральної шкоди та відшкодування упущеної вигоди
рішенням господарського суду Львівської області від 28.10.2015р. у задоволенні позову відмовлено повністю. Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 18.01.2016р. рішення суду першої інстанції залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України від 20.04.2016р. постанову Львівського апеляційного господарського суду та рішення господарського суду Львівської області скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції. У постанові суд касаційної інстанції зазначив наступне : місцевий господарський суд, посилаючись на пункт 12 зазначеної постанови Пленуму Верховного суду України та з метою встановлення автора зазначених позивачем статей призначив компютерно - технічну експертизу, за результатами якої встановити хто саме розмістив цю статтю та хто є автором не виявилось можливим. В зв'язку з чим, дійшов висновку про відмову в задоволенні позову. Разом з цим, суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду та відхиляючи при цьому клопотання позивача про витребування інформації у компанії PRIVATE JOINT STOCK COMPANY "DATAGROUP", хто є користувачем ІР адреси НОМЕР_3 його прізвище, ім'я, по-батькові, адреса місцезнаходження, контактний номер телефону та хто є авторами/власниками посилань із зазначенням хронології їх розташування на ресурсі, з підстав необґрунтування позивачем неможливості подання цих доказів у суді першої інстанції, дійшов неправомірного висновку, оскільки дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Таким чином, місцевим господарським судом в повному обсязі не було встановлено всіх обставин справи, а судом апеляційної інстанції вказані порушення усунуті не були, що призвело до передчасного висновку про відмову в задоволенні позовних вимог. При цьому, слід мати на увазі роз'яснення викладені в абзаці 1 п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", за яким належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта.".
При новому розгляді справи рішенням Господарського суду Львівської області від 15.12.2016 року у справі № 914/4612/14 у задоволенні позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м. Одеса, до фізичної особи - підприємця ОСОБА_5, м.Стрий, про захист ділової репутації шляхом спростування неправдивої інформації, відшкодування моральної шкоди та відшкодування упущеної вигоди - відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що у процесі розгляду справи позивачем не подано жодних доказів, які б підтверджували розміщення саме фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 інформації на трьох Інтернет - сайтах у травні 2012р. Не отримано таких доказів і за результатами проведення судових експертиз та задоволення клопотань позивача про витребування доказів. Позивачем також не подавалися клопотання про заміну чи залучення до участі у справі іншого відповідача, хоча про це право йому було відомо.
В апеляційній скарзі скаржник - позивач просить скасувати прийняте рішення у справі та прийняти нове, яким позов задоволити, мотивуючи це тим, що матеріалами справи встановлено, що фактично автором статті є ОСОБА_5, оскільки він себе ідентифікував як такий при продажі конвектора позивачу і він є керівником Торгового Дому «Аквахауз - захід». Зазначає, що суд першої інстанції не дослідив усіх передбачених нормою матеріального права юридичних фактів чи доказових фактів, наявність або відсутність яких впливає на вирішення справи, що є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Крім того, суд не застосував презумпцію вини ОСОБА_5, як особи, яка завдала шкоду ОСОБА_4 Вважає, що суд першої інстанції всебічно не проаналізував дослідницьку частину висновку експерта, у якій встановлено факти, які мають значення для справи. Зокрема, експерт виявив, що ОСОБА_5 має пряме відношення до Торгового Дому «Аквахауз - захід» і саме ОСОБА_5 представляє себе у якості його керівника, а відтак є автором неправдивої інформації про ТМ «Inotec».
У запереченнях на апеляційну скаргу представник відповідача просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, мотивуючи це тим, що згідно Інструкції на сайті htpp://www.uabuid.com будь який користувач може розмістити будь яку інформацію під будь яким іменем (назвою). Автор - це фізична особа, творчою працею котрої створено твір. Як вбачається, автором спірної інформації зазначено Торговий Дім «Аквахауз - захід». Позивач стверджує, що Торговий Дім «Аквахауз - захід» належить відповідачу, однак не надає доказів цього, а як вбачається з доказів у справі відомості про зазначену юридичну особу відсутні у відповідному державному Реєстрі. Вважає, що за результатами дослідження здобутих доказів можна стверджувати, що у процесі розгляді справи не здобуто належних і допустимих доказів того, що відповідачем ФОП ОСОБА_5 було розміщено в мережі Інтернет неправдиву інформацію, яка оскаржується позивачем. За таких обставин ФОП ОСОБА_5 не є належним відповідачем у даній справі.
Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам та запереченням, які містяться в апеляційній скарзі та у відзиві, заслухавши думку присутніх представників сторін, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення з наступних підстав.
Судом встановлено, що згідно свідоцтва НОМЕР_4 на знак товарів і послуг, зареєстрованому у Державному реєстрі свідоцтв України від 10.11.2009р., торгова марка ТМ "ІНФОРМАЦІЯ_1" зареєстрована на ОСОБА_4, який з 2012 року здійснює продаж конвекторів, отриманих від заводу-виробника ТзДВ "Інтерресурси", використовуючи свою Торгову марку "ІНФОРМАЦІЯ_1".
У травні 2012 року в мережі Інтернет, на веб-сторінках: ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_3", як стверджує позивач, було поширено інформацію під заголовком "ПРЕДУПРЕЖДЕНИЕ о некачественных внутрипольных конвекторах ТМ "ІНФОРМАЦІЯ_1".
На переконання позивача, зазначена вище інформація була доведена невизначеному колу осіб, оскільки поширена в загальнодоступній мережі Інтернет. Факт поширення даної інформації підтверджує відповідною роздруківкою сторінок з Інтернет-сайтів, які додано до позовної заяви. Позивач стверджує, що зазначену вище інформацію розміщено від імені "Торговий дім "Аквахаус-захід", що належить ФОП ОСОБА_5.
Предметом позову є зобовязання стростувати недостовірну інформацію, відшкодування моральної шкоди у розмірі 50000,00 грн., та 294 970,72 грн. упущеної вигоди, 15000,00 грн. на послуги адвоката, витрати пов'язані із сплатою судового збору та інші витрати пов'язані із забезпеченням участі представника в судових засіданнях.
Частиною четвертою статті 32 Конституції України встановлено, що кожному гарантується судовий захист права спростувати недостовірну інформацію про себе.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про інформацію" інформація - це будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Відповідно до положень ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Згідно зі ст. 201 ЦК України, особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, в тому числі, ділова репутація, ім'я (найменування), а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.
Частиною 1 статті 94 ЦК України передбачено право юридичної особи на недоторканність її ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію та інші особисті немайнові права, які можуть їй належати. Особисті немайнові права юридичної особи захищаються відповідно до глави 3 ЦК України.
Пунктом 26 частини першої статті 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" передбачено, що ділова репутація - це сукупність документально підтвердженої інформації про особу, що дає можливість зробити висновок про відповідність її господарської та/або професійної діяльності вимогам законодавства, а для фізичної особи - також про належний рівень професійних здібностей та управлінського досвіду, а також відсутність в особи судимості за корисливі злочини і за злочини у сфері господарської діяльності, не знятої або не погашеної в установленому законом порядку.
У пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" зазначено, що під діловою репутацією юридичної особи розуміється оцінка їх підприємницької, громадської, професійної чи іншої діяльності, яку здійснює така особа як учасник суспільних відносин.
Згідно ч.2 ст. 34 ГК України дискредитацією суб'єкта господарювання є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних із особою чи діяльністю суб'єкта господарювання, які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації суб'єкта господарювання.
Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка поширила інформацію (ч. 4 ст. 277 ЦК України).
Відповідно до ч. 3 ст. 277 ЦК України вважається, що негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною.
Згідно ч. 5 п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Згідно ч. 6 ст. 277 ЦК України, спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила.
У п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи" вказано, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з'ясовувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Також, відповідно до п. 15 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: - поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; - поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; - поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; - поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Також обов'язковою обставиною для захисту ділової репутації юридичної особи є поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Відповідно до п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 № 1 "Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи", згідно з положеннями статті 277 ЦК і статті 10 ЦПК обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача, проте позивач має право подати докази недостовірності поширеної інформації. Позивач повинен довести факт поширення інформації відповідачем, а також те, що внаслідок цього було порушено його особисті немайнові права.
У п. 12 цієї ж постанови зазначено, що належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві (пункт 2 частини другої статті 119 ЦПК).
Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет.
Якщо недостовірна інформація, що порочить гідність, честь чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів судам слід керуватися нормами, що регулюють діяльність засобів масової інформації.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання вказівок Вищого господарського суду України, судом першої інстанції під час нового розгляду справи була витребувана за клопотанням позивача у Приватного акціонерного товариства "ДАТАГРУП" інформація:
1. Хто є користувачем ІР адреси НОМЕР_3, його прізвище, ім'я, по-батькові, його фізична адреса місцезнаходження, контактний номер телефону, адреса електронної скриньки.
2. Хто є авторами/власниками (особами, що розташовували інформацію на інтернет-ресурсі www.uabuild.com) посилань із зазначенням хронології їх розташувань на ресурсі:
ІНФОРМАЦІЯ_4
ІНФОРМАЦІЯ_5
ІНФОРМАЦІЯ_6
ІНФОРМАЦІЯ_7
ІНФОРМАЦІЯ_8
ІНФОРМАЦІЯ_9
ІНФОРМАЦІЯ_10
ІНФОРМАЦІЯ_11
ІНФОРМАЦІЯ_12.
19.09.2016р. від Приватного акціонерного товариства "ДАТАГРУП" надійшла відповідь на запит, де зазначено: по першому питанню: ІР адреса НОМЕР_3 використовується абонентом послуг з доступу до мережі Інтернет на підставі публічного договору (оферти) про надання телекомунікаційних послуг, фізичною особою ОСОБА_7, адреса надання послуг: АДРЕСА_1, контактний тел. НОМЕР_1, МАС-адреса кінцевого обслуговування абонента:НОМЕР_6. По другому питанню: в ухвалі суду суду в назві доменного імені сайту міститься помилка, правильна назва сайту www.uabuild.com. Реєстратором доменного імені є компанія ONLINENIC, INC (www.uabuild.com). Відповідно до відомостей бази даних за посиланням в мережі Інтернет: http://2ip.ru/ доменне ім'я www.uabuild.com використовує використовує ІР-адресу: НОМЕР_5 (хостинг веб-сайту). Згідно бази даних www.ripe.net індекс ІР-адреси НОМЕР_5 використовується хостинг провайдером FREEHOST2 (http://freehost.com.ua/). Відповісти на питання, хто є авторами/власниками (особами, що розташовували інформацію на інтернет-ресурсі www.uabuild.com) посилань із зазначенням хронології їх розташувань на ресурсі, не є можливим у зв'язку із відсутністю наявності таких даних у компанії ПрАТ "ДАТАГРУП".
Крім того, суд першої інстанції за клопотанням позивача ухвалою суду від 01.12.2016р. витребовував у ПП "Азимут нетворк" інформацію про те, хто є користувачем ІР адреси НОМЕР_8, його прізвище, ім'я, по-батькові, його фізичну адресу місцезнаходження, контактний номер телефону, а також ІПН.
Листом №7 від 12.12.2016р. на адресу суду надійшла відповідь ПП "Азимут нетворк", у якій зазначено таке: блок ІР-адрес НОМЕР_8 надано в користування оператору ФОП ОСОБА_8 згідно договору №1 від 30.07.2013р. контактна адреса ОСОБА_8: адреса: 82400, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Заплатин, тел. НОМЕР_7, ІПН НОМЕР_2.
Ухвалою суду першої інстанції від 20.09.2016 року було призначено судову експертизу телекомунікаційних систем (обладнання) та засобів, та на експертне дослідження поставлено запропоновані позивачем запитання.
У висновку судового експерта (а.с. 11-12, т.3) зазначено, що ІР-адреса НОМЕР_3 використовується абонентом послуг з доступу до мережі Інтернет на підставі публічного договору (оферти) про надання телекомунікаційних послуг, фізичною особою ОСОБА_7, адреса надання послуг: АДРЕСА_2. Зазначена особа здійснює адміністрування веб-сайту/ресурсу http://www.uabuild.com/ та має можливість вносити зміни та/або видаляти відомості, що містяться на зазначеному сайті.
Позивачем (скаржником) подано клопотання про призначення почеркознавчої експертизи, в ході якої встановити, чи відповідає нанесений відтиск печатки «ОСОБА_5» кліше печатки «ОСОБА_5» у відповідному рахунку-фактурі, видатковій накладній, договорі поставки, та чи у цих документах виконаний підпис від імені ОСОБА_5 самим ОСОБА_5.
Згідно ст.41 ГПК України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.
Проте, проаналізувавши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що питання, які запропоновані на експертне дослідження почеркознавчої експертизи, та факти, які підлягають з'ясуванню за цими питаннями, не перебувають у правовому зв'язку із предметом даного спору. У даній справі було проведено дві спеціалізовані судові експертизи телекомунікаційних систем (обладнання), призначення яких мало наслідком дослідження спірних питань в межах предмету спору.
Згідно ч.3 ст. 21 ГПК України відповідачами є юридичні особи та у випадках, передбачених цим Кодексом, - фізичні особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
У п.1.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. передбачено, що господарський суд за клопотанням сторони або за своєю ініціативою має право до прийняття рішення залучити до участі у справі іншого відповідача, якщо у спірних правовідносинах він виступає або може виступати як зобов'язана сторона.
Заміна первісного відповідача належним відповідачем допускається лише за згодою позивача, яка має бути викладена в його письмовій заяві чи зафіксована в протоколі судового засідання. Якщо ж такої згоди не надано, то господарський суд у залежності від конкретних обставин справи вчиняє одну з таких дій: 1) розглядає справу в межах заявлених позовних вимог і відмовляє в позові, оскільки відповідач не є належним; 2) залучає до участі у справі з власної ініціативи іншого відповідача згідно з частиною першою статті 24 ГПК.
Якщо у розгляді справи господарським судом буде з'ясовано, що іншим або належним відповідачем у ній мала б бути особа, яка згідно з процесуальним законом не може бути учасником судового процесу в господарському суді, а позивач наполягає на розгляді відповідної справи саме господарським судом, останній не вправі ні залучати відповідну особу до участі у справі, ані припиняти провадження в ній, а повинен розглянути справу стосовно того відповідача, якому пред'явлено позовну вимогу, та прийняти рішення по суті справи (в тому числі про відмову в позові, якщо відповідач є неналежним).
У судових засіданнях відповідач не подавав клопотання ні про залучення до участі у справі ОСОБА_7 як іншого відповідача, ні про заміну неналежного відповідача на належного. Натомість стверджував, що як йому стало відомо від ОСОБА_7, останній не поширював неправдиву інформацію, а про користувача ІР адреси можна дізнатися від ОСОБА_9 Суд першої інстанції задоволив клопотання позивача та звертався до ОСОБА_9 і зобов'язував його надати інформацію про те, хто є користувачем ІР адреси НОМЕР_8, його прізвище, ім'я, по-батькові, його фізична адреса місцезнаходження, контактний номер телефону, а також ІПН. У відповіді від 12.12.2016р. ОСОБА_9 вказано, що блок ІР-адрес НОМЕР_8 надано в користування оператору ФОП ОСОБА_8 згідно договору №1 від 30.07.2013р. контактна адреса ОСОБА_8: адреса: 82400, Львівська обл., Стрийський р-н, с. Заплатин, тел. НОМЕР_7, ІПН НОМЕР_2. Однак, як встановлено, ОСОБА_8 почав користуватися даною ІР адресою з 30.07.2013р., а протиправні дії, як зазначив позивач, були вчинені у травні 2012р.
Суд звертає увагу, що у процесі розгляду справи позивачем не подано жодних доказів, які б підтверджували розміщення саме Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_5 інформації на зазначених вище трьох інтернет-сайтах у травні 2012р.; не отримано таких доказів і за результатами проведення судових експертиз та задоволення клопотань позивача про витребування доказів. Позивачем також не подавалися клопотання про заміну чи залучення до участі у справі іншого відповідача, хоча про це право йому відомо.
Апеляційний суд, беручи до уваги вищенаведене, погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову в позові та зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують такого висновку суду першої інстанції.
Рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті (ч.2 ст. 82 ГПК України).
Відповідно до п.2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" №18 від 26.12.2011р. якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Європейський суд з прав людини у пунктах 54-55 Рішення від 28.10.2010р. у справі "Трофимчук проти України" відзначає таке: "Беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв'язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (див. рішення у справі "Ґарсія Руіз проти Іспанії" (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1). У світлі вищевикладеного Суд вважає, що в цілому провадження у справі заявниці було справедливим і що ця частина скарги повинна бути відхилена як явно необґрунтована відповідно до пунктів 3 та 4 статті 35 Конвенції."
У порядку ст. 43 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Згідно ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Враховуючи наведене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення господарського суду першої інстанції прийняте з урахуванням усіх обставин справи та з дотриманням норм чинного законодавства, а тому не вбачає підстав для його зміни чи скасування.
Згідно з частиною другою статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Зважаючи на те, що апеляційну скаргу залишено без задоволення, витрати по сплаті судового збору в порядку ст.49 ГПК України покладаються на скаржника.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -
1. Рішення Господарського суду Львівської області від 15.12.2016 року у справі № 914/4612/14 - залишити без змін, апеляційну скаргу фізичної особи - підприємця ОСОБА_4, м.Одеса, від 06.01.2017р. - без задоволення.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку.
3. Справу скерувати на адресу місцевого господарського суду.
Повний текст постанови складено 28.02.2017 року.
Головуючий суддя Бонк Т.Б.
Судді Данко Л.С.
Якімець Г.Г.