73000, м. Херсон, вул. Театральна, 18
тел. /0552/ 49-31-78
Веб сторінка : ks.arbitr.gov.ua/sud5024/
27 лютого 2017 року Справа № 923/1414/16
Господарський суд Херсонської області у складі судді Немченко Л.М. при секретарі Ковтун В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Південного офісу Держаудитслужби, м. Одеса
до Приватного підприємства "Скирда", м. Херсон
за участю третьої особи - 1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні ради, м. Херсон
за участю третьої особи - 2 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби у м. Херсоні Херсонської області
про стягнення 24118 грн.
за участю представників сторін:
від позивача - Свіргоцька Т.М., представник, дов. № 4 від 05.01.2017; Кальницька М.І., представник, дов. № 6 від 05.01.2017;
від відповідача - Довгань О.І., представник, дов. від 25.10.2016;
від 3-ї особи - 1 - Безкровнія О.С., представник, дов. № 117/20 від 10.01.2017; Цвєтков
О.В., представник, дов. № 117/20 від 10.01.2017;
від 3-ї особи - 2 - не прибув.
Південний офіс Держаудитслужби (позивач) звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовом до приватного підприємства "Скирда" (відповідач), яким, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог № 15-21-25-07/649 від 08.02.2017 (т. 1 а.с. 179-182), просить стягнути збитки в розмірі 24118 грн. 00 коп. компенсації, виплаченої підприємству у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Ухвалою Господарського суду Херсонської області від 27.12.2016 порушено провадження у справі, призначено розгляд справи на 12.01.2017 та допущено до участі у справі в якості третьої особи-1 без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні.
Двічі ухвалами суду від 12.01.2017 та від 31.01.2017 розгляд справи відкладався з метою надання можливості сторонам скористатись повним обсягом процесуальних прав. Крім того, ухвалою від 31.01.2017 залучено до участі у справі в якості третьої особи-2, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Управління Державної казначейської служби у м. Херсоні Херсонської області.
Розгляд справи розпочатий 09.02.2017 з перервами до 21.02.2017 та до 27.02.2017 відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК України.
Позов обґрунтовано порушенням абз. 1 п. 3 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення військового стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2015 р. № 105 (далі - Порядок № 105).
Відповідач одержав компенсацію від управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні ради витрат, понесених у зв'язку з виплатами середнього заробітку осіб, які були працевлаштовані у нього та призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період у межах середнього заробітку таких працівників за 2014 р. за рахунок коштів, виділених на ці цілі з Держбюджету на 2015 року тобто за період їх призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідач в наданому суду письмовому відзиві позов не визнає, посилаючись на те, що законодавство про працю регулює трудові відносини працівників як підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, так і осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, за виключенням особливостей регулювання таких правовідносин у випадках, прямо передбачених законодавством. Оскільки положення ст. 119 КЗпП України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якими встановлено гарантії для працівників на час виконання державних або громадських обов'язків, не містять жодних застережень щодо непоширення цих гарантій на працівників, які працюють у фізичних осіб - підприємців за трудовими договорами, то на працівника, який працював у відповідача як фізичної особи - підприємця і був призваний на військову службу за призовом під час мобілізації, поширювалися гарантії, передбачені частиною 3 статті 119 КЗпП України, зі змінами, внесеними Законом України № 1275-VII, у іншому випадку поза межами законодавства залишаються наймані працівники, які працевлаштовані у фізичних осіб - підприємців. На думку відповідача, у нього були законні підстави для відшкодування понесених витрат, пов'язаних з виплатою у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Також відповідач вважає, що видатки проводилися за рахунок коштів Держбюджету на 2015 рік законно, оскільки в Постанову Кабінету Міністрів № 105 від 04.03.2015 року, якою було затверджено Порядок виплати компенсацій підприємствам, установам, організаціям у межах середньомісячного заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період були внесені зміни постановою Кабінету Міністрів № 911 від 04.11.2015.
Третя особа-1 в наданих суду поясненнях зазначила, що нею на день проведення виплат порушень чинного законодавства не було.
Третя особа-2 надала відзив на позовну заяву, в якому пояснює, що органи казначейства не здійснюють контроль за використанням коштів, які виплачуються як компенсація середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу і т.д. та просить суд прийняти рішення згідно діючого законодавства.
Третя особа-2, належним чином повідомлена про час, дату та місце розгляду справи, але явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечила.
Неявка представника третьої особи-2 у судове засідання господарського суду не перешкоджає розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами відповідно до ст. 75 ГПК України.
В судовому засіданні згідно з приписами ст. 85 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення після закінчення розгляду справи.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд
Відповідно до п. 2.5 Плану роботи Державної фінансової інспекції України на I квартал 2016 р., п. 1.1.2.1 Плану роботи Державної фінансової інспекції в Херсонській області на I квартал 2016 р. та на підставі направлень, Державною фінансовою інспекцією в Херсонській області проведено ревізію використання коштів, виділених з Державного бюджету на компенсацію підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг в Управлінні праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні ради за період з 01 січня 2014 р. по завершений місяць 2016 р., а також законності призначення нарахування та виплати усіх видів соціальної допомоги, пільг, субсидій та інших виплат, що здійснюються за рахунок коштів Державного та місцевого бюджетів за 2014-2016 р.р.
За результатами проведеної ревізії складено акт ревізії від 28 вересня 2016 року № 04-17/08, який підписано посадовими особами Управління без заперечень, та в якому встановлено порушення, які полягають в наступному (т. 1 а.с. 39-48).
Перевіркою дотримання вимог законодавства в частині законності проведення видатків за рахунок коштів Державного бюджету компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період встановлено, що на підставі звітів про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівників, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, наданих ПП "Скирда" (відповідач) до Управління праці та соціального захисту населення, за 2014 р., управлінням в межах кошторису Держбюджету на 2015 рік платіжними дорученнями компенсовано відповідачу середній заробіток на суму 24118 грн. 00 коп., виплачений працевлаштованим працівникам у товаристві на час призову на особливий період.
Крім того, згідно акту відповідачем в порушення п.1 Порядку №105 від 04 березня 2015 подавались звіти на компенсацію фактичних витрат у межах середнього заробітку, тоді як інформація щодо проходження служби мобілізованим ОСОБА_1 відсутня, що призвело до зайво виплаченої компенсації Управлінням за період з листопада 2014 року по листопад 2015 року на загальну суму 18116,51 грн., що призвело до завдання шкоди (збитків) загальному фонду Державного бюджету завдано шкоди (збитків) на зазначену суму.
З метою підтвердження достовірності витрат, понесених підприємствами, установами та організаціями на виплату середньої заробітної плати працівникам, призваним на військову службу під час мобілізації, строкову військову службу та військову службу за контрактом, направлено запит до ПП «Скирда».
Відповідно до відповіді від ПП «Скирда» встановлено, що компенсація фактичних витрат Управлінням здійснювалась за період який мобілізований ОСОБА_2 (призваний ІНФОРМАЦІЯ_1 від 15.05.2014 року та згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15.05.2014 року прийняв справи та посаду і приступив до виконання службових обов'язків) на військовій службі не знаходився. Так підприємством до Управлінням надано звіти про фактичні витрати на компенсацію середнього заробітку за період з травня 2014 року по грудень 2015 року на загальну суму 24118,00 грн. (в т.ч. 2014 рік - 10044,0 грн., 2015 - 14074,00 грн.)
Працівнику відповідача гр. ОСОБА_2 середній заробіток нараховувався, депонувався та сплачувався в момент звернення. Так, ОСОБА_2 отримано 6001,44 грн. за період травень-жовтень 2014 року. За період з листопада 2014 року по грудень 2015 року ОСОБА_2 кошти в сумі 18116,51 грн. не отримував. Мобілізований через рік проходження служби в збройних силах України до обліку в військовий комісаріат не з'явився та до роботи не приступив.
Підприємство самостійно направило запити до ІНФОРМАЦІЯ_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , військової частини - НОМЕР_2 , вч НОМЕР_3 з метою з'ясування знаходження мобілізованого ОСОБА_2 . Згідно отриманих відповідей від військових частин та військових комісаріатів встановлено, що прапорщик ОСОБА_2 повинен був демобілізуватись з лав Збройних Сил України та стати на облік в Цюрупинському РВК або продовжити службу в ЗСУ на контрактній основі. Станом на 22.01.2016 року на військовий облік по демобілізації в Цюрупинському РВК не став, інформація про укладення контракту відсутня.
Відповідно до п.1 Порядку №105, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 компенсація фактичних витрат середнього заробітку мобілізованих працівників здійснюється за умови фактичного проходження служби в Збройних Силах України до звільнення з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації або до закінчення контракту.
Стосовно вище вказаного порушення головний бухгалтер управління (третя особа) ОСОБА_3 в ході перевірки пояснила, що надані звіти від ПП «Скирда» до управління для отримання компенсації з бюджету подавались з дотриманням вимог п.4 Порядку №105 від 04.03.2015 року, за відповідною формою згідно з додатком №1, підписані керівником, головним бухгалтером та погоджені військовим комісаріатом, що здійснювали призов працівників на військову службу, в частині підтвердження призову та проходження військової служби. Іншої інформації щодо мобілізованого працівника від ПП «Скирда» на час здійснення компенсації фактичних витрат до управління не надходило, що підтверджується Додатком № 20 до акту ревізії № 04-17/08 від 28.09.2016.
В ході розгляду справи позивач надав відповідь на його запит військової частини Польова пошта НОМЕР_1 за № 196 від 08.02.2017, що ОСОБА_2 дійсно проходив військову службу з травня 2014 року (наказ № 5 від 15.05.2014). З грудня 2014 року самовільно залишив військову частину. Матеріали передані до військової прокуратури ( т.1 арк.249).
На думку позивача, зазначені компенсаційні виплати мають ознаки бюджетних правопорушень.
З метою усунення виявлених порушень, на підставі п. 7 ст. 10 Закону України "Про основні засади здійснення державного фінансового контролю" від 26.01.1993 р. № 2939-XII (далі - Закон № 2939 - XII), третій особі було направлено лист - вимогу від 11.10.2016 р. № 21-04-14-14/3995 про усунення виявлених порушень у відповідності до вимог чинного законодавства (т.1 а.с. 23-38).
Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону № 2939 - XII законні вимоги службових осіб органу державного фінансового контролю є обов'язковими до виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Пункти 10 та 13 ст. 10 Закону № 2939 - XII встановлюють право органу державного фінансового контролю при виявленні збитків, завданих державі чи підприємству, установі, організації, що контролюється, визначити їх розмір у встановленому законом порядку, а також звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.
На момент звернення до суду третьою особою не виконано вимогу "Про усунення порушень законодавства".
Позивач пояснив, що відповідач в добровільному порядку безпідставно одержані в якості компенсації кошти управлінню праці та соціального захисту населення не повернув, доказів сплати 24118 грн. 00 коп. одержаних коштів суду не надав, тому позивач звернувся до суду з позовом в інтересах держави про відшкодування збитків.
Судом встановлено, що здійснення Держаудитслужбою державного фінансового контролю з використання бюджетних коштів, врегульовано Законом України від 26.01.1993 № 2939-ХІІ «Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні» (далі - Закон № 2939-ХІІ), а також Положенням про Державну аудиторську службу в Україні, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.02.2016 р. № 43 (далі - Положення № 43).
Так, у відповідності до статті 2 Закону № 2939-ХІІ головними завданнями органу державного фінансового контролю є: здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяттям зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності у міністерствах та інших органах виконавчої влади, державних фондах, фондах загальнообов'язкового державного соціального страхування, бюджетних установах і суб'єктах господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах, в установах та організаціях, які отримують (отримували у періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів, державних фондів та фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), за дотриманням бюджетного законодавства, дотриманням законодавства про державні закупівлі, діяльністю суб'єктів господарської діяльності незалежно від форми власності, які не віднесені законодавством до підконтрольних установ, за судовим рішенням, ухваленим у кримінальному провадженні.
Згідно з Положенням № 43 Державна аудиторська служба України (далі -Держаудитслужба) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра фінансів, входить до системи органів виконавчої влади і забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю.
Держаудитслужба відповідно до покладених на неї завдань вживає в установленому порядку заходи щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства та притягнення до відповідальності винних осіб: вимагає від керівників та інших осіб підприємств, установ та організацій, що контролюються, усунення виявлених порушень законодавства; здійснює контроль за виконанням таких вимог; звертається до суду в інтересах держави у разі незабезпечення виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів (підпункт 9 пункту 4 Положення № 43).
Відповідно до пункту 6 Положення № 43 Держаудитслужба для виконання покладених на неї завдань має право в установленому порядку, зокрема, пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства.
Також, Положенням № 43 установлено, що у разі, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів, Держаудитслужба має право звернутися до суду в інтересах держави.
Зазначені норми кореспондуються з положеннями пункту 7 статті 10 Закону № 2939-ХІІ, згідно з якими органу державного фінансового контролю надано право пред'являти керівникам та іншим особам підприємств, установ та організацій, що контролюються, обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення виявлених порушень законодавства, вилучати в судовому порядку до бюджету виявлені ревізіями приховані і занижені валютні та інші платежі, ставити перед відповідними органами питання про припинення бюджетного фінансування і кредитування, якщо отримані підприємствами, установами та організаціями кошти і позички використовуються з порушенням чинного законодавства.
Згідно зі статтею 15 Закону № 2939-ХІІ законні вимоги службових осіб державного фінансового контролю є обов'язковими для виконання службовими особами об'єктів, що контролюються.
Аналіз наведених норм дає підстави вважати, що органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.
Враховуючи вищезазначене вбачається, що до повноважень Держаудитслужби віднесено фінансовий контроль за використанням коштів державного та місцевого бюджетів, та, у разі виявлення порушень законодавства, право на пред'явлення обов'язкових до виконання вимог щодо усунення таких порушень. Відшкодування збитків, виявлених під час здійснення фінансового контролю, може бути зазначено у вимозі, проте їх відшкодування (стягнення) відбувається в судовому порядку за позовом органу фінансового контролю.
Аналогічні позиції викладені у постановах Верховного суду України у справі №21-40а14 від 15.04.2014, № 21-63а14 від 15.04.2014.
У зв'язку з цим, суд прийшов до висновку, що позивач обґрунтовано звернувся до господарського суду з позовом про стягнення збитків, оскільки перевірений позивачем розпорядник коштів не усунув виявлені в ході перевірки порушення, а саме не звернувся з відповідним позовом до одержувача коштів, які склали суму збитків.
Вирішуючи питання підсудності справи господарському суду, слід мати на увазі наступне.
Враховуючи правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 14 червня 2016 року у справі №21 -41а16 за позовом до державного реєстратора прав на нерухоме майно Державної реєстраційної служби України про визнання протиправним та скасування рішення, визнання протиправними дій, скасування запису, в якій зазначено, що спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, внаслідок чого колегія суддів Судової палати в адміністративних справах, Судової палати у господарських справах і Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає із договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК, внаслідок чого провадження у адміністративній справі закрито.
Тобто три судові палати (адміністративна, господарська, цивільна) вищої ланки судової системи України вважають, що в такого роду спорах позивачем в інтересах держави заявлені збитки, а не оскарження дій в галузі адміністративно-управлінських функції органу владних повноважень , а отже такий спір не має ознак адміністративного та підлягає вирішенню в порядку цивільного судочинства.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, треба врахувати, що згідно пункту 6 частини 1 статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов - це звернення до суду про захист прав, свобод та інтересів у публічно-правових відносинах. Під поняттям публічно-правових відносин слід розуміти відносини, які складаються в процесі реалізації владних повноважень органами державної влади та місцевого самоврядування.
Відповідно до частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, за свою діяльність держава відповідає перед людиною. Забезпечення прав і свобод потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (абзац четвертий підпункту 3.2 пункту З мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року N22-рп/2004). До таких механізмів належить структурована система судів і види судового провадження, встановлені державою. Судовий захист вважається найбільш дієвою гарантією відновлення порушених прав і свобод людини і громадянина.
В Україні систему судів утворено згідно з положеннями статей 6, 124, 125 Конституції України із застосуванням принципу спеціалізації з метою забезпечення людини в Рішенні від 25 лютого 1993 року у справі "Доббертен проти Франції" зазначив, що частина перша статті 6 Конвенції змушує держави-учасниці організувати їхню судову систему в такий спосіб, щоб їхні суди і трибунали виконували кожну зі своїх функцій (пункт 44), притаманну відповідній судовій установі.
Системний аналіз вказаних норм Конституції та законів України дає підстави стверджувати, що розмежування юрисдикційних повноважень між загальними і спеціалізованими судами підпорядковано гарантіям права кожної людини на ефективний судовий захист.
З урахування того, що відшкодування завданих державі збитків, виявлених ревізією, неможливе шляхом вимоги, позивач, як суб'єкт владних повноважень, правомірно звернувся до господарського суду з позовом про стягнення таких збитків з відповідача в рахунок держави для покриття завданої державі шкоди.
Предмет спору, відшкодування (стягнення) збитків, що за своєю природою характеризує спір як господарсько - правовий та такий, що підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Відносини, що виникають між державою та суб'єктом господарювання з приводу відшкодування збитків, носять приватно - правовий характер, та у разі наявності спору мають бути розглянуті в порядку господарського судочинства.
Притягнення до відповідальності у вигляді стягнення збитків можливо лише при наявності передбаченим законом умов. Їх сукупність створює склад порушення, який є підставою правової відповідальності. Склад правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків утворюють елементи: суб'єкт, об'єкт, об'єктивна та суб'єктивна сторони. Суб'єкт - правопорушник, об'єктивна сторона - правовідношення, об'єкт - правопорушення, суб'єктивна сторона - вина. А також наявність незаконних дій правопорушника, які призвели до створення збитків. Відсутність хоча б одного елементу звільняє правопорушника від відповідальності за невиконання взятих зобов'язань.
В ході розгляду справи суд досліджував складові правопорушення, з яким може бути пов'язано притягнення відповідача до відповідальності за завдані збитки.
Позивач доводив, що наявність в діях відповідача правопорушення полягає в тому, що він незаконно (безпідставно) отримав кошти на загальну суму 24118 грн. та не повернув до Держбюджету.
Він доводить, що здійснені Управлінням в порушення ст. 2, 3, 57 Бюджетного кодексу України , Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», ст.58 Конституції України, п. 19, 20, 22 Порядку складання, розгляду, затвердження та основні вимоги до виконання кошторисів бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2002 р. № 228 (зі змінами та доповненнями), п.4 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 04 березня 2015 №105 (зі змінами) (далі - Порядок №105) виплати компенсації установам, підприємствам, організаціям за 2014 рік за рахунок залишку не використаних коштів виділених на 2015 рік за бюджетною програмою на загальну суму 3238907,91 грн. (з них ПП "Скирда" перераховано 24118 грн.), призвели до недоотримання коштів загального фонду державного бюджету, оскільки зазначені кошти на кінець бюджетного періоду (як залишок невикористаних коштів на кінець року) повертаються до відповідного бюджету, а отже кошти перераховані відповідачу в сумі 10044 грн. підлягали поверненню до Держбюджету 31.12.2015. Кошти у сумі 14074 грн., які компенсовані відповідачу у 2015 років за проведені нарахування гр. ОСОБА_2 взагалі виплачені в порушення постанови КМУ № 105, оскільки, як витікає із матеріалів перевірки та господарської справи, з грудня 2014 року він самостійно залишив військову частину.
Відповідно до ст.32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін.
Відповідно до ст. 33 ГПК У країни кожна сторона повинна довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зазначені доводи позивача наявності правопорушення суд до уваги не приймає, оскільки вони стосуються особи, яка їх вчинила, а саме - Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні ради, а не відповідача.
В ході розгляду справи, позивач не довів, що з боку відповідача вчинялися будь-які незаконні дії при отриманні компенсаційних виплат, передбачених Порядком № 105 з доповненнями. Будь-яких порушень відповідача не було встановлено і в ході проведення ревізії, оскільки звіти про компенсаційні виплати він подавав до управління у відповідності до вимог Постанови № 105, з відміткою райвійськомату.
Як вбачається з Акту ревізії та листа-вимоги, перевіряючи дотримання норм чинного законодавства Управлінням праці та соціального захисту населення Корабельної у районної у м. Херсоні ради представниками контролюючого органу було виявлено порушення з боку підконтрольної установи, а саме - порушення Порядку №105 від 04.03.2015р.
Однак, довести факт порушення даної норми Порядку №105 підконтрольною установою позивач також не зміг.
Так, відповідно до пункту 3 Порядку №105 передбачено, що бюджетні кошти спрямовуються підприємствам, установам, організаціям на компенсацію витрат на виплату середнього заробітку працівникам, які працювали на таких підприємствах, в установах, організаціях на час призову на військову службу. Працівникам, призваним на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, компенсація з бюджету середнього заробітку здійснюється на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації.
У спірному періоді 07.07.2015р. по 31.12.2015р. не було жодних нормативно-правових актів, що підтверджували б закінчення особливого періоду або оголошення демобілізації.
Слід зазначити, що працівник відповідача ОСОБА_2 , який працював на посаді охоронника, 15 травня 2015 р. був призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період до військової частини польова пошта НОМЕР_1 , що підтверджується листом ІНФОРМАЦІЯ_4 № 1/438 від 18.02.2016 р. (т. 1 а.с.54). та листом ПП " Скирда" № 36 від 01.08.2016 (т.1 арк.51).
Відповідно до Наказу ПП "Скирда" №7/1к від 14.05.2014 (т. 1 а.с.51) мобілізованому працівнику ОСОБА_2 під час дії особливого періоду на підприємстві збережено місце роботи, посаду і середній заробіток на підприємстві. А саме, протягом спірного періоду з 14.05.2014 р. по 31.12.2015 р. гр. ОСОБА_2 зараховано та частково виплачено середній заробіток у сумі 24118 грн., що підтверджується матеріалами справи.
Відповідно до частин 2, 3 ст. 119 Кодексу законів про працю України (в редакції, що діяла з 11.06.2015 р.) працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених законами України "Про військовий обов'язок і військову службу", «Про альтернативну (невійськову) службу" і «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію", надаються гарантії та пільги відповідно до цих законів.
За працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішень про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану на строк до закінчення особливого періоду або до дня фактичної демобілізації, зберігаються місце роботі посада і компенсується із бюджету середній заробіток на підприємстві, в установ організації, в яких вони працювали на час призову, незалежно від підпорядкування та формі власності. Виплата таких компенсацій із бюджету в межах середнього заробітку проводиться за рахунок коштів Державного бюджету України в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Керуючись п. 3 Порядку виплати компенсації підприємствам, установам, організаціям у межах середнього заробітку працівників, призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, а також працівникам, які були призвані на військову службу під час мобілізації, на особливий період та які підлягають звільненню з військової служби у зв'язку з оголошенням демобілізації, але продовжують військову службу у зв'язку з прийняттям на військову службу за контрактом, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів № 105 від 04.03.2015 р., відповідач отримав з державного бюджету компенсацію нарахованого та частково виплаченого ОСОБА_2 середнього заробітку у сумі 24118 грн., оскільки вказаний працівник обліковувався у спірному періоді у приватному підприємстві "Скирда" як працівник, призваний на військову службу під час мобілізації на особливий період до військової частини.
Компенсація з бюджету середнього заробітку, сплаченого ОСОБА_2 у сумі 24118 грн. здійснювалася за погодження Військового комісару ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується підписом останнього на Звітах про фактичні витрати на виплату середнього заробітку працівникам, призваним на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період за травень2014 - грудень 2015 р., що підтверджено матеріалами перевірки та матеріалами справи.
Отже, за відсутності вироку суду відносно ОСОБА_2 , яким можуть бути встановлено фактичні обставини, відповідач цілком правомірно звертався до Управління праці та соціального захисту населення Корабельної районної у м. Херсоні зі звітами на отримання компенсації відповідному працівнику. Будь-яких підстав для ненарахування та невиплати у 2015 році заробітної плати ОСОБА_2 у відповідача не було. Факт наявності відповіді військової частини, що він самовільно залишив з грудня 2015 року військову частину не є підставою для припинення здійснення виплат.
Таким чином, відсутня вина відповідача в завданні збитків звільняє його від відповідальності, тому в задоволені позовних вимог суд відмовляє.
Також позивач обґрунтував свої вимоги нормами ч. 1 ст. 1212 ЦК України Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути майно і тоді коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Із аналізу зазначеної норми права витікає, що вона регулює правовідносини, які витікають із відносин із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави,. До правовідносин щодо відшкодування збитків вона відношення немає, тому посилання на неї є безпідставним.
За правилами ч. 1 ст. 32, ст. 33 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч.ч. 1, 2 ст. 43 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду зазделегіть встановленої сили.
Таким чином, дослідивши матеріали даної справи, оцінивши відповідно до вимог ст. 43 ГПК України надані сторонами докази та проаналізувавши їх згідно з вимогами діючого законодавства, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В задоволенні позову відмовити.
Повне рішення складено 06.03.2017
Суддя Л.М. Немченко