№ 201/456/17
провадження 2/201/922/2017
02 березня 2017 року Жовтневий районний суд
м. Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем - Дашкевич Х.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа виконавчий комітет Соборної районної в м. Дніпрі ради про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житлом шляхом визнання особи втратившою право користування житлом і зняття з реєстрації з місця мешкання, -
ОСОБА_1 10 січня 2017 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 фактично про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні житлом шляхом визнання особи втратившою право користування житлом і зняття з реєстрації з місця мешкання, позовні вимоги не змінювалися і не уточнювалися. Позивач в своєму позові посилається на те, що на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 грудня 2012 року (яке видане на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 12 грудня 2012 року замість договору купівлі-продажу від 26 грудня 1988 року) їй належить будинок № 2Б по вулиці Полковій м. Дніпро, вона отримала право власності на вказане житло і весь час там зареєстрована і мешкає та сплачує передбачені законом комунальні послуги, платежі, інших власників чи співвласників в цьому будинку немає. В вересні 2010 року відповідач винайняв у неї одну кімнату для тимчасового мешкання і реєстрації, з чим вона погодилася і надала тимчасово на один місяць дозвіл на мешкання відповідача в своєму будинку та реєстрацію. Відповідач один місяць цей використав, після чого забрав свої речі і виїхав з її будинку. Фактично в будинку мешкає лише один позивачка, вона на пенсії і їй зараз важко сплачувати комунальні послуги. Відповідач тривалий час не мешкає в цьому будинку, забрав свої речі і виїхав з вказаного житла в інше місце (де постійно мешкає), зараз він там (в спірному для нього житлі - будинку позивачки) не мешкає з 2010 року, але залишився зареєстрованим в цьому спірному житлі, відповідач у вказаному житлі в м. Дніпро не мешкає без поважних причин більше шести років, фактично звільнив вказаний будинок, давно виїхав на інше місце мешкання, зареєстрованим же залишився у вказаному житлі, не мешкає понад шість місяців і мешкати не має намірів, за комунальні послуги не сплачує, але його реєстрація в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом, своєю власністю. По решті мешканців і їх реєстрації в цьому житлі у позивача питання відсутні, по ним спору немає. Факт тривалого не проживання відповідача у вказаному житлі підтверджують надані позивачем документи, хоча зареєстрованим він там залишився. В зв'язку з відсутністю вказаного відповідача у вказаному житлі понад встановлені законом терміни без поважних причин позивач просив усунути для нього перешкоди в користуванні та розпорядженні будинком 2Б по вул. Полковій м. Дніпро з боку відповідача, визнати його втратившим право користування цим житлом та фактично зняти його з реєстрації у вказаному житлі, задовольнивши позов в повному обсязі.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином з дотриманням вимог ст. 76 ЦПК України, про причини не явки суду не повідомив. В письмовому зверненні до суду погодився з викладеними в позові обставинами, позов фактично визнав, не заперечував проти розгляду справи без його участі. Суд вважає можливим слухати справу за відсутності вказаного відповідача згідно ст. 169 ЦПК України.
Представник третьої особи виконавчого комітету Соборної районної в м. Дніпрі ради в судове засідання не з'явився, про час і місце слухання справи повідомлявся належним чином з дотриманням вимог ст. 76 ЦПК України. Вказаним, на думку суду, з позовом згодні, фактично просили справу розглянути без їх участі та рішення винести на розсуд суду. Суд вважає можливим слухати справу за відсутності представника вказаної третьої особи згідно ст. 169 ЦПК України.
З'ясувавши думку сторін, третьої особи, оцінивши надані та добуті докази, перевіривши матеріали справи, суд вважає позовну заяву обґрунтованою та підлягаючою задоволенню.
Згідно ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Згідно ст.10 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
В судовому засіданні з'ясовано, що позивачу ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 27 грудня 2012 року (яке видане на підставі рішення виконавчого комітету Дніпропетровської міської ради від 12 грудня 2012 року замість договору купівлі-продажу від 26 грудня 1988 року) належить будинок № 2Б по вулиці Полковій м. Дніпро, вона в передбаченому законом порядку отримала право власності на вказане житло і весь час там зареєстрована і мешкає та сплачує передбачені законом комунальні послуги, платежі, інших власників чи співвласників в цьому будинку немає. В вересні 2010 року відповідач винайняв у неї одну кімнату для тимчасового мешкання і реєстрації, з чим вона погодилася і надала тимчасово на один місяць дозвіл на мешкання відповідача в своєму будинку та реєстрацію. Відповідач один місяць цей використав, після чого забрав свої речі і виїхав з її будинку. Фактично в будинку мешкає лише один позивачка, вона на пенсії і їй зараз важко сплачувати комунальні послуги. Відповідач тривалий час не мешкає в цьому будинку, забрав свої речі і виїхав з вказаного житла в інше місце (де постійно мешкає), зараз він там (в спірному для нього житлі - будинку позивачки) не мешкає з 2010 року, але залишився зареєстрованим в цьому спірному житлі, відповідач у вказаному житлі в м. Дніпро не мешкає без поважних причин більше шести років, фактично звільнив вказаний будинок, давно виїхав на інше місце мешкання, зареєстрованим же залишився у вказаному житлі, не мешкає понад шість місяців і мешкати не має намірів, за комунальні послуги не сплачує, але його реєстрація в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом, своєю власністю. По решті мешканців і їх реєстрації в цьому житлі у позивача питання відсутні, по ним спору немає. В зв'язку з відсутністю вказаного відповідача у вказаному житлі понад встановлені законом терміни без поважних причин позивач просив усунути для нього перешкоди в користуванні та розпорядженні будинком 2Б по вул. Полковій м. Дніпро з боку відповідача, визнати його втратившим право користування цим житлом та фактично зняти його з реєстрації у вказаному житлі, оскільки в добровільному порядку спір не вирішено, позивач вимушений був звертатися з позовом до суду.
Суд вважає позовну заяву підлягаючою задоволенню з наступних підстав.
Стаття 15 ЦК України передбачає право на захист цивільних прав та інтересів: «1. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання…».
Стаття 16 ЦК України передбачає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу
Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Згідно зі ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма права і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інші особи, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
Згідно ст. 65 ЖК України особи, які вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням.
Судом встановлено, що дійсно відповідачі зареєстровані у вказаному житлі, в цій квартирі не мешкають тривалий час, відповідачі фактично звільнили це житло, інші члени сім'ї попередників чи особисто відповідачів у вказаному житлі не мешкали тривалий час і не мешкають, за комунальні послуги не сплачують, в цій квартирі не має їх речей, але реєстрація відповідачів в цьому житлі перешкоджає позивачу в повній мірі користуватися і розпоряджатися своїм житлом.
Крім того, факт тривалої відсутності відповідачів по місцю знаходження спірного житла підтверджується, крім вищенаведеного, також довідкою та актами житлової комунальної обслуговуючої організації на підставі письмових пояснень сусідів спірного житла, затверджені житловою організацією за місцем знаходження житла.
Відповідно до ч. 1 ст. 156 ЖК України, члени сім'ї власника квартири, які проживають з ним в квартирі, яка йому належить, користуються житловим приміщенням нарівні з власником квартири, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування даним приміщенням.
Відповідно до ст. 321 ЦК України, право власності непорушно, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права або обмежений в його здійсненні, власник може бути позбавлений права власності або обмежений в його здійсненні тільки у випадках і в порядку, встановленому законом, примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване тільки як виняток по мотивах суспільної необхідності на підставах і в порядку, встановленому законом, і за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Об'єкт права власності (спірний будинок) є житловим приміщенням, тому режим мешкання в нім регулюється нормами Житлового кодексу України.
Відповідно до ст. 9 ЖК України, ніхто не може бути обмежений в праві користування житловим приміщенням інакше як на підставах і в порядку, передбаченому законом, житлові права охороняються законом, за винятком випадків, коли вони використовуються проти їх призначення або з порушенням прав інших громадян.
Згідно зі ст. 163 ЖК України у разі тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається займане жиле приміщення у випадках і в межах строків, установлених частиною першою, пунктами 1 і 15 частини третьої і частиною четвертою статті 71 цього Кодексу. Тимчасова відсутність наймача та членів його сім'ї не звільняє їх від виконання обов'язків за договором найму жилого приміщення.
Згідно зі ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Частиною 2 статті 405 ЦПК України визначено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.
Статтею 72 ЖК України визначено, що визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Аналіз наведених вище норм цивільного законодавства України дає підстави для висновку про те, що у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду за захистом свого майнового права, зокрема, із позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.
Водночас відповідно до ст. 7 Закону України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
Таким чином, як випливає із указаної норми, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено на підставі рішення суду виключно про: 1) позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) визнання особи безвісно відсутньою; 4) оголошення фізичної особи померлою.
Виходячи з того, що Закон України від 11 грудня 2003 року «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правовідносини, пов'язані із зняттям з реєстрації місця проживання, вбачається, що положення ст. 7 цього Закону підлягають застосуванню до усіх правовідносин, виникнення, зміна чи припинення яких пов'язані з юридичним фактом зняття з реєстрації місця проживання.
Отже, у разі будь-яких обмежень у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, власник має право вимагати усунення відповідних перешкод, зокрема, шляхом зняття особи з реєстрації місця проживання, пред'явивши разом з тим одну із таких вимог: 1) про позбавлення права власності на житлове приміщення; 2) про позбавлення права користування житловим приміщенням; 3) про визнання особи безвісно відсутньою; 4) про оголошення фізичної особи померлою.
Таким чином вирішення питання про зняття особи з реєстраційного обліку залежить, зокрема, від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства (ст. ст. 71, 72, 116, 156 ЖК України; ст. 405 ЦК України).
За таких обставин суд вважає, що відповідач тривалий час (понад шість місяців) без поважних причин не мешкає за адресою спірного житла, в цьому житлі відсутні його речі, комунальні та інші послуги не сплачує, зустрічні вимоги не заявлені, доказів на спростування позову суду не надано.
Згідно з ч. 7 ст. 41 Конституції України використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію й природні якості землі.
Власник на свій розсуд володіє, користується та розпоряджається майном, що йому належить. Власник має право здійснювати стосовно свого майна будь-які дії, що не протирічать закону.
Позивач позовні вимоги не доповнював, не уточняв, придбав вказане житло, будинок на законних підставах.
Згiдно ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на якi вона посилається як на пiдставу своїх вимог i заперечень. Частиною 3 вказаної статтi передбачено, що доказуванню пiдлягають обставини, якi мають значення для ухвалення рiшення у справi i щодо яких у сторін та iнших осiб, якi беруть участь у справi, виникає спiр.
Тобто, відповідач повинен довести, що його дiями не було порушено його права або права позивача. Однак, жодних доказiв відповідачем до суду не надано.
Згідно ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню. Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Вирішення даної цивільної справи та прийняття відповідного обґрунтованого по ній рішення неможливе без встановлення фактичних обставин, вибору норми права та висновку про права та обов'язки сторін. Всі ці складові могли бути з'ясовані лише в ході доказової діяльності, метою якої є, відповідно до ст. 10 ЦПК, всебічне і повне з'ясування всіх обставин справи, встановлення дійсних прав та обов'язків учасників спірних правовідносин.
Подавши свої докази, сторони реалізували своє право на доказування і одночасно виконали обов'язок із доказування, оскільки ст. 60 ЦПК закріплює правило, за яким кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обов'язок із доказування покладається також на осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси (ст. ст. 27, 46 ЦПК України). Тобто, процесуальними нормами встановлено як право на участь у доказуванні (ст. 27 ЦПК України), так і обов'язок із доказування обставини при невизнані них сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.
Крім того, суд безпосередньо не повинен брати участі у зборі доказового матеріалу. Слід також зазначити, що відповідач в разі наявності труднощів щодо витребування доказів по справі, відповідно до статті 137 ЦПК, могли б скористатися своїм процесуальним правом та звернутися до суду з відповідним клопотанням про витребування доказів. Але в даному разі відповідачем цього зроблено не було.
Вiдповiдно до ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Позивач заперечує будь-якi домовленості i зобов'язання стосовно відповідача про мешкання в будинку, перешкоди, предмета спору, а відповідач не довів незаконність дій позивача. Можливе твердження відповідача про наявнiсть будь-яких iнших зобов'язань стосовно позовних вимог - є припущенням.
Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємозв'язок доказів у їх сукупності.
Всебічне дослідження усіх обставин справи та письмових доказів, з урахуванням допустимості доказів та узгодженістю і несуперечністю їх між собою дають об'єктивні підстави вважати, що позов підлягає задоволенню в повному обсязі.
Не може суд прийняти до уваги можливе не визнання відповідачем позовних вимог, оскільки воно спростовується вищенаведеним і нічим об'єктивно не підтверджується.
Позивач як власник спірного житла не порушує прав фізичних та юридичних осіб, за захистом своїх прав звернувся до суду, відповідач з позовом фактично погодився.
При таких обставинах суд вважає, що позовні вимоги про усунення перешкод в користуванні та розпорядженні нерухомими майном та зняття з реєстрації знайшли своє підтвердження в ході судового засідання, а тому можливо усунути для позивача перешкоди в користуванні та розпорядженні будинком № 2Б по вул. Полковій м. Дніпро з боку ОСОБА_2 та зняти відповідача ОСОБА_2 з реєстрації у вказаному житлі: будинку № 2Б по вул. Полковій м. Дніпро, визнавши його втратившим право користування цим житлом, а також стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп..
Таким чином суд вважає доведеними обставини позовних вимог, позов обгрунтований і підлягає задоволенню в повному обсязі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 3, 8, 19, 55, 124, 129 Конституції України, ст. ст. 15, 16, 321, 391, 405 ЦК України, ст. ст. 9, 64, 65, 71, 72, 156, 163 ЖК України, ст. ст. 3, 4, 10, 11, 57-61, 209, 212 - 215, 218 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги задовольнити.
Усунути для ОСОБА_1 перешкоди в користуванні та розпорядженні будинком № 2Б по вул. Полковій м. Дніпро з боку ОСОБА_2 та зняти ОСОБА_2 з реєстрації у вказаному житлі: будинку № 2Б по вул. Полковій м. Дніпро, визнавши його втратившим право користування цим житлом.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 551 грн. 20 коп..
Рішення може бути оскаржено в апеляційний суд Дніпропетровської області через Жовтневий районний суд м. Дніпропетровська протягом 10 днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя -