Справа № 175/4704/16-ц
Провадження № 2/175/1931/16
(з а о ч н е)
27 лютого 2017 року Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області у складі:
головуючого судді Озерянської Ж.М.,
з участю секретаря Рись Н.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Слобожанське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька, -
В грудні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька, в якому просила ухвалити рішення, яким надати їй, ОСОБА_1 дозвіл, без згоди батька ОСОБА_2, оформити документи для тимчасового виїзду неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньої дитини ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, за межі України до Турецької Республіки, м. Манавгат з 10 травня 2017 року по 30 серпня 2017 року; надати їй, ОСОБА_1 дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України неповнолітньої дитини ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та неповнолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2, до Турецької Республіки, м. Манавгат з 10 травня 2017 року по 30 серпня 2017 року.
В обґрунтування позову позивачка вказала, що вона з відповідачем перебувала в зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2014 року розірвано. Від шлюбу сторони мають неповнолітніх дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1. Діти перебувають на її матеріальному утриманні, вона піклується про їх здоров'я, фізичний, духовний та моральний стан. На даний час вона має бажання та можливість відпочити разом з дітьми та оздоровити їх протягом 2017 року, а саме відвідати Турецьку Республіку. Так, їй на праві приватної власності належить житлова нерухомість в Турецькій республіці, Antalia, Manavgat, Side, Kemer, Ada no.438, Parsel no. 14. Проте для виїзду дітей за межі України необхідна згода батька дітей. Вона зверталася до відповідача листом від 25 жовтня 2016 року з пропозицією про надання такої згоди, та пропонувалося для надання такої згоди 02 листопада 2016 року о 15 год. 00 хв. з'явитися до приміщення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Нугаєвої О.M. В зазначений час відповідач до нотаріуса не з'явився, нотаріальну згоду на виїзд дітей за межі України не надав. Листом від 09 листопада 2016 року відповідач повідомив, що заперечує проти надання згоди на виїзд дітей до Турецької Республіки в визначений період, оскільки на даний час в провадженні суддів перебувають справи про визначення порядку спілкування батька та дітей. Через відсутність згоди батька, вона вимушена звернутися з даною позовної заявою до суду.
Представник позивачки ОСОБА_1 за довіреністю ОСОБА_7 надала суду заяву про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримала в повному обсязі, проти ухвалення заочного рішення не заперечувала.
Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання повторно не з'явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у встановленому законом порядку, що підтверджується довідкою про доставку смс-повідомлення (а.с.26). 15 лютого 2017 року ОСОБА_2 надав суду заяву про відкладення розгляду справи у зв'язку з сімейними обставинами (а.с.24), однак про поважність причини неявки не повідомив. 23 лютого 2017 року відповідач повторно надав суду заяву в якій просив відкласти судове засідання на іншу дату у зв'язку з хворобою (а.с.29), але доказів поважності причини неявки не надав. Тому, суд вважає за необхідне визнати неявку відповідача не поважною. Враховуючи конкретні обставини справи, встановлені ст. 157 ЦПК України строки розгляду справи та те, що неявка відповідача особисто, належним чином повідомленого про час та місце судового засідання без поважних причин згідно ст. 169 ЦПК України не тягне відкладення розгляду справи, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності відповідача на підставі доказів, які маються в матеріалах справи.
Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Право кожного на справедливий розгляд його справи упродовж розумного строку судом, встановлений законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов'язків цивільного характеру передбачено п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст. 2, 8 ЦПК України.
Згідно з прецедентною практикою Європейського суду з прав людини для визначення розумного строку розгляду справи враховується період з дня надходження до суду позовної заяви до завершення виконання рішення суду.
Право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок (рішення ЄСПП у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»). Європейський суд дотримується думки, що неможливість особи домогтися виконання рішення протягом тривалого часу становить втручання у його право на мирне володіння своїм майном у сенсі пункту 1 статті 1 Протоколу №1 до Конвенції. (рішення ЄСПП у справі «Шмалько проти України»). Обов'язок забезпечувати ефективну реалізацію прав, захищених цим документом, має бути результатом позитивних обов'язків держави (зокрема, рішення ЄСПП у справі «X і Y проти Нідерландів»), ці позитивні зобов'язання повинні встановлювати певні засоби, потрібні для захисту права на власність (рішення ЄСПП у справі «Лопез Остра проти Іспанії»).
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод визначено, що кожен, чиї права і свободи, викладені в цій Конвенції, порушуються (для позивача це стаття 1 Першого Протоколу), має право на ефективний засіб правового захисту у відповідному національному органі. На національному рівні має бути гарантований правовий захист задля реального забезпечення прав і свобод, передбачених цією Конвенцією, коли держава має певну свободу розсуду щодо форм засобів захисту, але, у всякому випадку забезпечує їх ефективність як на практиці, так і за законом: можливість розглянути вимогу за суттю і надати захист в сенсі запобігання чи припинення подальшого тривання стверджуваного порушення (зокрема, рішення ЄСПП у справі «Кудла проти Польщі»).
При вирішенні питання про поважність неявки відповідача в судове засідання, суд керується наступним. Згідно з ч. 3 ст. 27 ЦПК України особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Відповідно до ст. 157 ЦПК України суд розглядає справи протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження у справі. У виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць.
При цьому вжиття заходів для прискорення процедури розгляду справ є обов'язком не тільки суду, а й осіб які беруть участь у справі.
Суд не зобов'язаний відкладати засідання, якщо представник сторони навіть вперше не з'явився на розгляд і має право ухвалити рішення за наявними у справі матеріалами, про що Вищий Господарський Суд України виклав в своїй постанові від 07 липня 2016 року у справі № 910/21819/15. ВГС України підкреслив, що підставою для відкладення є не відсутність представника сторони, а саме неможливість вирішити спір у судовому засіданні, тобто відкладення справи є правом, а не обов'язком суду. Якщо матеріалів у справі достатньо і суд правильно застосовує при вирішенні спору законодавство, то відсутність представника сторони вже ні на що не впливає. Єдиною умовою в такому випадку для суду, щоб рішення не було скасоване у вищих судових інстанціях, це належне повідомлення сторін та учасників справи про час та місце розгляду справи, зокрема відсутність в матеріалах справи поштових повернень про невручення стороні відповідних повідомлень суду.
В силу вимог п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається в першу чергу на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням п. 1 ст. 6 даної Конвенції (параграф 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнова проти України»). Всі ці обставини слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 157 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи вказаної категорії протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття провадження по справі (при цьому, згідно з ухвалою судді провадження по справі було відкрито 23 грудня 2016 року), а відповідно до положень ст. 1 ЦПК України - завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Чергове відкладення розгляду справи, сприятиме порушенню гарантованих державою прав та інтересів дітей, оскільки позивачка в своєму позові просить надати дозвіл на тимчасовий виїзд за кордон дітей з 10 травня 2017 року, а навмисне затягування відповідачем розгляду справи унеможливить вчасний розгляд справи і вже подальший розгляд справи втратить сенс для позивачки.
Представник третьої особи Органу опіки та піклування Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується підписом ОСОБА_9 про отримання листа (а.с.23).
Повно та всебічно вивчивши матеріали справи, суд прийшов до наступного.
Згідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, та в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Судом встановлено, що 16 серпня 2003 року ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зареєстрували шлюб, що підтверджується актовим записом № 471 від 16 серпня 2003 року Відділу реєстрації актів громадянського стану Індустріального районного управління юстиції м. Дніпропетровська (а.с.11). Від шлюбу у подружжя ОСОБА_1 народилося двоє дітей: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Свідоцтвом про народження НОМЕР_1, виданим 22 червня 2011 року (а.с.10) та ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, що підтверджується Свідоцтвом про народження НОМЕР_2, виданим 22 червня 2011 року(а.с.9). Спільне життя подружжя не склалося, тому за рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 06 серпня 2014 року, їх шлюб було розірвано (а.с.12). Діти залишилися проживати разом з матір'ю ОСОБА_1
Між сторонами виник спір щодо надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька, що підтверджується матеріалами справи .
Відповідно до ст. 313 ЦК України, визначено, що фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Водночас фізична особа, яка досягла шістнадцяти років має право на вільний самостійний виїзд за межі України.
Порядок виїзду за кордон дітей громадян України визначено Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 року № 3857-ХІІ, Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України», Правилами оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою КМУ від 31.03.1995 року № 231.
Правила перетинання державного кордону громадянами України затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 із змінами та доповненнями, передбачають, що перетинання державного кордону для виїзду за межі України громадянами, які не досягли 16 річного віку, здійснюється лише за згодою обох батьків (усиновлювачів) та в їх супроводі або в супроводі осіб, уповноважених ними, які на момент виїзду з України досягли 18 річного віку. Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16 річного віку, в супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою, згода другого з батьків не вимагається у разі пред'явлення рішення суду про надання дозволу на виїзд з України громадянину, який не досяг 16 річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків.
Правила оформлення і видачі паспорта громадянина України для виїзду за кордон і проїзного документа дитини, їх тимчасового затримання та вилучення, затверджених Постановою КМУ від 31.03.1995 року № 231 (із змінами) визначено, зокрема, що виїзд неповнолітніх громадян за межі території України здійснюється за одним із таких документів: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, виданий дітям громадянам України згідно з цими правилами; проїзний документ дитини, виданий відповідно до Правил; паспорт громадянина України для виїзду за кордон одного з батьків, у який, відповідно до Правил, записано дитину, яка прямує у його супроводі через державний кордон.
Виїзд за межі України громадян, які не досягли 16 річного віку, у супроводі одного з батьків або в супроводі осіб, які уповноважені одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою здійснюється: за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків не перебуває у пункті пропуску через державний кордон; без нотаріально посвідченої згоди другого з батьків: коли другий з батьків є іноземцем або особою без громадянства, що підтверджує запис про батька у свідоцтві про народження дитини, і він відсутній у пункті пропуску; коли у паспорті громадянина України для виїзду за кордон, з яким прямує громадянин, який не досяг 16 річного віку, або проїзному документі є відповідний запис про вибуття на постійне місце проживання за межі України чи відмітка про взяття на консульський облік в дипломатичному представництві України за кордоном; у разі пред'явлення оригіналів документів або їх нотаріально посвідчених копій: свідоцтва про смерть другого з батьків, рішення суду про позбавлення батьківських прав другого з батьків, рішення суду про визнання другого з батьків безвісно відсутнім, рішення суду про визнання другого з батьків недієздатним, рішення суду про надання дозволу на виїзд за межі України громадянина, який не досяг 16 річного віку, без згоди та супроводу другого з батьків; довідки про народження дитини, виданої ВДВС із зазначенням підстав внесення відомостей про батька відповідно до частини першої ст. 135 СК України (під час виїзду за кордон у супроводі одинокої матері).
Таким чином, діючим законодавством не встановлено обмеження щодо виїзду неповнолітньої дитини за кордон, а лише встановлено певний порядок її виїзду за кордон за згодою батьків або дозволу суду при відсутності згоди одного з батьків.
Позивачка неодноразово зверталася до ОСОБА_2 з питанням щодо надання дозволу на виїзд за кордон їх спільних неповнолітніх дітей, однак колишній чоловік не надає дозволу на виїзд дітей за кордон, при цьому такими діями порушує права своїх дітей на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дітей.
Відповідно до ст. 6 СК України, дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 27 Європейської Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої 27 лютого 1991 року, за якою, держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини, батьки несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно ст. 150, ч. 1 ст. 155 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, готувати її до самостійного життя, поважати дитину, і здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності.
Відповідно до ч. 2 ст. 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до ч. 2 ст. 155 СК України, за якою батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Відповідно до ст. 16 Закону України «Про охорону дитинства» дитина та її батьки для возз'єднання сім'ї мають право на вільний в'їзд в Україну та виїзд з України у порядку, встановленому законом. Батьки, інші члени сім'ї та родичі, зокрема ті, які проживають у різних державах, не повинні перешкоджати одне одному реалізувати право дитини на контакт з ними, зобов'язані гарантувати повернення дитини до місця її постійного проживання після реалізації нею права на контакт, не допускати неправомірної зміни її місця проживання.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень.
Факт відмови ОСОБА_2 в наданні дозволу на виїзд за кордон неповнолітніх дітей, підтверджується листом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 від 25 жовтня 2016 року з пропозицією про надання згоди на виїзд за кордон неповнолітніх дітей, в якому зазначалося про бажання виїхати разом з дітьми на відпочинок, а саме: у період з 10 травня 2017 року по 30 серпня 2017 року до Турецької Республіки (а.с.13). В даному листі також відповідачу пропонувалося для надання такої згоди 02 листопада 2016 року о 15 год. 00 хв. з'явитися до приміщення приватного нотаріуса Дніпропетровського міського нотаріального округу Нугаєвої О.M. Проте в зазначений час ОСОБА_2 до нотаріуса не з'явився, нотаріальну згоду на виїзд дітей за межі України не надав. Приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу ОСОБА_10 було посвідчено факт перебування громадянина в певному місці, а саме той факт, що 02 листопада 2016 року о 15 год. 00 хв. ОСОБА_1 перебувала в її приміщенні та видано відповідне свідоцтво (а.с.15). Крім того, своїм листом від 09 листопада 2016 року відповідач повідомив позивачку, що заперечує проти надання згоди на виїзд дітей до Турецької Республіки в визначений період, оскільки на даний час в провадженні суддів є справи про визначення порядку спілкування батька та дітей (а.с.14).
Встановлено, що позивачка має можливість відпочити разом з дітьми та оздоровити їх протягом 2017 року в Туреччині, що також підтверджується наявністю та належністю їй на праві приватної власності житлової нерухомості в Турецькій Республіці, Antalia, Manavgat, Side, Kemer, Ada no.438, Parsel no. 14 (а.с.16). як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 бажає повезти дітей на відпочинок з метою розширення їх кругозору, ознайомлення з культурою інших народів, для стимулювання вивчення іноземних мов та підготовкою до самостійного життя, однак не може отримати згоди на такі поїздки у відповідача.
Оскільки у позивачки є складнощі в отриманні згоди відповідача на виїзд дітей за кордон, а також беручи до уваги той факт, що судом при розгляді даної справи не встановлено обмежень чи заборон, які унеможливлюють виїзд неповнолітніх дітей за межі України для тимчасового перебування, суд приходить до висновку про доцільність задоволення позовних вимог та надання дозволу на виїзд неповнолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1 за кордон без згоди батька. Відповідно до вищезазначеного, з метою забезпечення гарантованих державою прав та інтересів дітей, суд приходить до висновку про обґрунтованість та задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно ст. 214 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує питання щодо розподілу між сторонами судових витрат.
Згідно ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Тому з відповідача на користь позивачки необхідно стягнути сплачений нею судовий збір у розмірі 1102 грн. 40 коп.
Керуючись ст. 6, 141, 150, 155 СК України, ст. 313 ЦК України, Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст. 10, 11, 15, 57-60, 88, 213-226 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа: Орган опіки та піклування Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області про надання дозволу на виїзд за кордон неповнолітніх дітей без згоди батька - задовольнити.
Надати дозвіл ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, оформити документи для тимчасового виїзду в супроводі матері, за межі України, без згоди та супроводу батька ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянок України малолітніх дітей ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.
Надати ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, дозвіл на тимчасовий виїзд за межі України з малолітніми доньками - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, які народилися в місті Дніпропетровську Україна, без згоди та супроводу батька - ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_3, громадянина України, до країни - Туреччини у період з 10 травня 2017 року по 30 серпня 2017 року.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1102 грн. 40 коп.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Суддя: Озерянська Ж.М.