Справа № 22-ц/793/685/17Головуючий по 1 інстанції
Категорія : 25 Казидуб О. Г.
Доповідач в апеляційній інстанції
Ювшин В. І.
06 березня 2017 року Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Черкаської області в складі:
головуючогоЮвшина В. І.
суддівГончар Н. І., Пономаренка В. В.
при секретаріНаконечній М. М.
позивача ОСОБА_6
адвоката Дубинський В.М.
представника відповідача Окара І.В.
представника третьої особи Рябокінь В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» на рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 20 січня 2017 року за позовом ОСОБА_6 до ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес», третя особа: регіональний сервісний центр МВС України в Черкаській області про визнання відмови в виплаті страхового відшкодування незаконною, стягнення страхової суми, пені, інфляційних витрат, витрат за упущену вигоду, відшкодування моральної шкоди,
ОСОБА_6 звернулася до суду з позовом до ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес», третя особа: регіональний сервісний центр МВС України в Черкаській області про визнання відмови в виплаті страхового відшкодування незаконною, стягнення страхової суми, пені, інфляційних витрат, витрат за упущену вигоду, відшкодування моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 26.11.2015 року між нею та ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» був укладений договір страхування транспортного засобу TOYOTA LEND CRUISER реєстраційний номер НОМЕР_1 на суму 1300000 грн. терміном до 26.11.2016 року.
Відповідно до п.9.1.4. договору в перелік страхових випадків включено незаконне заволодіння транспортним засобом (угон/викрадення). 16.12.2015 року застрахований автомобіль було угнано і таким чином стався страховий випадок.
ОСОБА_6 стверджує, що для отримання страхової суми нею були виконані всі умови передбаченого договором страхування в випадку угону автомобіля, проте відповідач відмовив їй у виплаті страхового відшкодування.
ОСОБА_6 уточнивши свої позовні вимоги, просила суд визнати дії ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» в відмові сплатити кошти за страховий випадок неправомірними. Стягнути з відповідача на користь позивачки страхову виплату в розмірі 1 300 000 грн.; 394954,67 грн. пені за порушення строків виплати страхового відшкодування; 162500 грн. з врахуванням індексу інфляції, за порушення строків виплати страхового відшкодування; 50000 грн. моральної шкоди та 7716,8 грн. витрат на правову допомогу.
Рішенням Придніпровського районного суду Черкаської області від 20 січня 2017 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Визнано відмову ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» у виплаті страхового відшкодування неправомірною. Стягнуто ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» на користь ОСОБА_6 страхову виплату в розмірі 1235000 грн.; 394954,67 грн. пені за порушення строків виплати страхового відшкодування; 162500 грн. з врахуванням індексу інфляції, за порушення строків виплати страхового відшкодування; 7716,16 грн. витрат на правову допомогу. Стягнуто з ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» в прибуток держави судовий збір в розмірі 26886,82 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» подала апеляційну скаргу, вважаючи, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права і просить скасувати рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 20 січня 2017 року і ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Вислухавши сторони, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до статті 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.
Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.
Рішення суду першої інстанції не повністю відповідає зазначеним вимогам, оскільки не ґрунтується на повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в сукупності.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_6 до ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес», третя особа: регіональний сервісний центр МВС України в Черкаській області про визнання відмови в виплаті страхового відшкодування незаконною, стягнення страхової суми, пені, інфляційних витрат, витрат за упущену вигоду, відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідно до ст. 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору. Так як після настання страхового випадку ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» не виконала свої зобов'язання за договором страхування, то вона повинна нести цивільно-правову відповідальність.
Проте колегія суддів не повністю погоджується з таким висновком суду першої інстанції в частині визначення розміру пені, інфляційних та судових витрат.
Встановлено, що 26.11.2015 року між ОСОБА_6 та ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» був укладений договір страхування №006-0027782/01 НТ транспортного засобу TOYOTA LEND CRUISER реєстраційний номер НОМЕР_1, на суму 1300000 грн. Термін дії договору до 26.11.2016 року.
Відповідно до п.9.1.4. договору в перелік страхових випадків включено незаконне заволодіння транспортним засобом (угон/викрадення). 16.12.2015 року застрахований автомобіль було викрадено і наступив страховий випадок про що невідкладно був повідомлений відповідач.
Укладаючи договір страхування, сторони погодили його умови і в п.13.1.3 та п.13.1.8 зазначили, що у разі настання страхового випадку страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про це протягом трьох робочих днів, що і було виконано страхувальником.
Актом прийому передачі від 17 грудня 2015 року ОСОБА_6 було передано в приміщенні ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» представникові страхової компанії ключі від автомобіля TOYOTA LEND CRUISER, а 08 лютого 2016 року свідоцтво про реєстрацію автомобіля.
Але листом за вихідним № 104-11 ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» прийняло рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування ОСОБА_6 на підставі п. 11.1.10 договору добровільного страхування, втрата транспортного засобу внаслідок незаконного заволодіння транспортним засобом разом з реєстраційними документами, що були залишені у цьому транспортному засобі є виключенням із страхових випадків.
Так як ОСОБА_6 виконала всі умови договору страхування, але відповідач відмовив в виплаті страхового відшкодування, позивачка вважаючи дії відповідача неправомірними просила суд визнати відмову в виплаті страхового відшкодування незаконною, стягнути страхову суму, пеню, інфляційні витрати, витрати за упущену вигоду та відшкодувати моральну шкоду.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про страхування» страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 20 Закону України «Про страхування» передбачено, що страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк. Страховик несе майнову відповідальність за несвоєчасне здійснення страхової виплати (страхового відшкодування) шляхом сплати страхувальнику неустойки (штрафу, пені), розмір якої визначається умовами договору страхування або законом.
Відповідно до вимог ст. 979 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про страхування», за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання страхового випадку виплати страхувальникові або іншій особі, визначений у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Вирішуючи спори щодо відмови у здійсненні страхового відшкодування за договорами страхування, суд першої інстанції вірно керувався як ст. 991 ЦК України, так і ст. 26 Закону України «Про страхування», в яких визначено перелік підстав для відмови у страховій виплаті.
Відповідно до ч. 2 ст. 991 ЦК України договором страхування можуть бути передбачені також інші підстави для відмови здійснити страхову виплату, якщо це не суперечить закону.
Судом першої інстанції достовірно встановлено і це підтверджено матеріалами справи та не заперечується відповідачем, що 16 грудня 2015 року відбулось незаконне заволодіння застрахованим транспортним засобом ОСОБА_6, автомобілем TOYOTA LEND CRUISER, таким чином відповідно до договору страхування та Закону України «Про страхування» наступив страховий випадок.
Виходячи зі змісту ст. 991 ЦК України та ст. 26 Закону України «Про страхування» можна зробити висновок, що коли виникає страховий випадок, страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору є підставою для відмови лише в тому разі, якщо таке порушення договору страхувальником перешкодило страховику переконатися, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись окремо у кожному випадку.
Також слід враховувати, що закон пов'язує обов'язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником.
Аналогічні роз'яснення визначені у п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 4 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», згідно до яких передбачено, що з урахуванням змісту ст. 979 ЦК України та ст. 16 Закону України «Про страхування» у разі настання страхового випадку страховик зобов'язаний виплатити страхове відшкодування, а інші умови договору страхування є підставою для відмови у виплаті лише в тому разі, якщо таке порушення положень договору страхувальником перешкодило страховику переконатись, що ця подія є страховим випадком, і має оцінюватись судом у кожному конкретному випадку.
Таким чином, за наявності факту своєчасного повідомлення страховика про настання страхового випадку, ненадання страхувальником визначеного договором переліку всіх документів, що стосуються страхового випадку, не може бути підставою для відмови від здійснення страхової виплати.
Отже, закон пов'язує обов'язок страховика здійснити відшкодування саме зі страховим випадком, а не з наданням певних доказів страхувальником.
Тому доводи апелянта про те, що викрадення застрахованого транспортного засобу відбулось разом з залишеними в салоні реєстраційними документами, чим порушено п. 11.1.10 договору страхування і що це виключає дану подію як страховий випадок, є безпідставними.
ОСОБА_6 08 лютого 2016 року відповідачу було передано оригінал свідоцтва про реєстрацію автомобіля. Як пояснила ОСОБА_6 що дане свідоцтво на реєстрацію автомобіля знаходилось у неї в її жіночій сумочці, а так як в день викрадення автомобіля його використовував чоловік, то дане свідоцтво не реєстрацію автомобіля шукали в документах чоловіка. Внаслідок незаконного заволодіння автомобілем в їх сім'ї була стресова ситуація і чоловік подумав що реєстраційні документа на автомобіль перебували в автомобілі, а вона не відразу здогадалась перевірити свою жіночу сумку, так як автомобіль вони з чоловіком використовували вдвох. Зазначені обставини спростовують доводи апелянта про те, що свідоцтво про реєстрацію автомобіля залишилось в викраденому автомобілі.
Будь-яких інших доказів з приводу залишення свідоцтва на реєстрацію автомобіля в викраденому автомобілі апелянтом не надано. Факт надання 08 лютого 2016 року позивачкою ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» оригіналу свідоцтва про реєстрацію автомобіля апелянтом підтверджено.
Відповідно до статті 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За таких обставин колегія суддів погоджуючись із висновками суду першої інстанції про те, що страховий випадок наступив, а відмова страховика в виплаті страхової суми є незаконною та щодо задоволення позовних вимог про стягнення суми страхового відшкодування, вірно зазначивши, що несвоєчасне надання в силу встановлених обставин позивачкою страховику технічного паспорта на автомобіль не вплинуло на обов'язок страховика сплатити страхове відшкодування, оскільки страховиком не надано доказів, що це позбавило їх можливості належного виконання своїх зобов'язань за договорами страхування, або довести відсутність самого страхового випадку.
З урахуванням вищезазначеного, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для виплати страхового відшкодування.
Посилання апелянта в своїй апеляційній скарзі про те, що реєстраційні документи були залишені у транспортному засобі і це є виключенням із страхових випадків є безпідставним та не спростовує висновків суду першої інстанції, оскільки матеріали справи містять достатньо доказів для того, щоб вважати такі твердження припущенням.
Статтею 992 ЦК України передбачено, якщо у разі несплати страховиком страхувальникові або іншій особі страхової виплати, страховик зобов'язаний сплатити неустойку в розмірі, встановленому договором або законом. Пунктом 15.27 договору страхування визначено, що при порушенні строків виплати страхового відшкодування страховик на письмову вимогу страхувальника сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки Нацбанку України від суми простроченого платежу за кожен день прострочення. Про застосування такої вимога відповідач був попереджений в претензії 30.03.2016 року і така вимога заявлена в позовній заяві.
Також страховик також несе відповідальність, передбачену статтею 625 ЦК України. За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника (страховика) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора (застрахованої особи) від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредитору (застрахованій особі).
Але визначаючи розмір пені та інфляційних витрат, суд першої інстанції помилково не відрахував розмір франшизи, яка в договорі визначена в розмірі 5%, п. 8.8 договору.
Таким чином, сума пені за порушення строків її виплати та інфляційних витрат повинна відповідно бути зменшена на 5% і буде становити відповідно (95% від 394954,67) = 375206,93 гривни, а інфляційні витрати також зменшені на 5% (95% від 162500) = 154374,37 гривни.
Доводи апелянта про незастосування судом першої інстанції абандону також є безпідставними, так як відповідно до пункту 12.3.7 договору страхування у разі викрадення транспортного засобу а також при прийнятті страховиком рішення відповідно до пункту 15.11.2 договору здійснити передачу (забезпечити передачу) транспортного засобу на користь страховика. Відповідно до п. 15.11.2 договору рішення про перехід права власності на транспортний засіб до страховика приймає сам страховик. Заперечуючи факт страхового випадку, відповідач не звертався до суду з зустрічним позовом про застосування абандону, в суді першої інстанції не заявляв вимоги про застосування абандону, а вийти за межі позовних вимог суд першої інстанції не мав права, так як порушувався принцип диспозитивності судочинства, стаття 11 ЦПК України.
При отриманні повідомлення про страховий випадок, пов'язаний з викраденням автомобіля, саме ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» повинна була запропонувати ОСОБА_6 проект угоди про передачу права власності на транспортний засіб. Укласти таку угоду без волевиявлення іншої сторони позивачка не мала можливості.
Розділом 14 та 15 договору страхування не передбачено надання застрахованою особою для підтвердження страхового випадку та отримання страхової виплати договору чи проекту договору про перехід права власності на викрадений автомобіль до страховика.
Також, не визнаючи викрадення застрахованого автомобіля страховим випадком, відповідач утримує у себе ключі від викраденого автомобіля та свідоцтво про реєстрацію автомобіля, чим фактично позбавляє позивачку розпорядитись викраденим транспортним засобом.
Крім того, при прийнятті рішення про виплату страхового відшкодування позивачеві чи примусовому виконанні судового рішення про стягнення страхової виплати, ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» не позбавлені права звернутись до ОСОБА_6 про застосування абандону та направлення її проекту угоди про передачу права власності на транспортний засіб. В разі відмови позивачки від абандону , ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» має право звернутись до суду за захистом свого права.
Доводи апеляційної скарги про необґрунтоване стягнення судового збору як з юридичної особи в сумі 26886,82 грн. є обґрунтованим., оскільки ОСОБА_6, як фізична особа звертаючись до суду з позовною заявою, але була звільнена від сплати судового збору. Тому при задоволенні позові відповідач повинен сплатити ту суму судового збору, яку не сплатив позивач при подачі позовної заяви.
Згідно ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року, (зі змінами та доповненнями від 03.09.2015 року), які набрали чинності з 01.09.2015 року при подачі позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою або фізичною особою підприємцем судовий збір сплачується 1 відсоток від ціни позову, але не менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати.
Частиною 1 ст. 88 ЦПК України зазначено, що стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено. якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог.
Оскільки суд першої інстанції частково задовольнив майнові вимоги позивачки, а в частині немайнової вимоги відмовив то максимальна сума судового збору, яка підлягає до стягнення з ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» складає 6890 грн.
Також суд першої інстанції не врахував, що і інші судові витрати ( витрати на правову допомогу) відповідно до статті 88 ЦПК України стороні підлягають до задоволення пропорційно задоволених вимог. Так як позовні вимоги ОСОБА_6 щодо стягнення страхових виплат задоволено на 95% то і витрати на правову допомогу також підлягають до стягнення в розмірі 95% ( 95% від 7716,16гривень)= 7330 гривень.
Інші доводи апеляційної скарги також перевірені судом апеляційної інстанції та визнані безпідставними.
Так як судом першої інстанції при визначенні розміру судових витрат та пені та інфляційних витрат було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, то рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає до скасування та ухвалення нового рішення.
Керуючись ст.ст. 209, 303, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів судової палати,
Апеляційну скаргу ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» на рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 20 січня 2017 року задоволити частково, а рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 20 січня 2017 року змінити, скасувавши його в частині стягнення пені за порушення строків виплати страхового відшкодування в сумі 394954,67 гривни, індексу інфляції за порушення строків виплати страхового відшкодування в сумі162500 гривень, судового збору в розмірі 26886,82 грн. та витрат на правову допомогу в сумі 7716 гривни.
Ухвалити нове рішення, яким стягнути з приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Брокбізнес» на користь ОСОБА_6 пеню за порушення строків виплати страхового відшкодування в сумі 375206,93 гривни (триста сімдесят п'ять тисяч двісті шість гривень 93 коп.), індексу інфляції за порушення строків виплати страхового відшкодування в сумі 154374,37 гривень (сто п'ятдесят чотири тисячі триста сімдесят чотири гривни 37 коп.).
Стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» на користь держави судовий збір в розмірі 6890 грн., зарахувавши його на спеціальний рахунок Державного бюджету України.
Стягнути з ПАТ «Страхова компанія «Брокбізнес» на користь ОСОБА_6 судові витрати на правову допомогу в сумі 7330 гривень.
Рішення Придніпровського районного суду Черкаської області від 20 січня 2017 року в частині стягнення страхової виплати на користь ОСОБА_6 в сумі 1235000 гривень ( один мільйон двісті тридцять п'ять тисяч гривень) залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно після його проголошення, але може бути оскаржене до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів, починаючи з часу його проголошення.
Головуючий :
Судді :