"01" березня 2017 р. Справа № 922/3976/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.,
при секретарі Євтушенко Є.В.,
за участю представників сторін:
від позивача - ОСОБА_1 - за довіреністю від 25.11.2016р. № 18-2842;
від відповідача - не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Харківського апеляційного господарського суду матеріали апеляційної скарги Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" (вх.№ 504 Х/2) на ухвалу господарського суду Харківської області від 24.01.2017р. у справі № 922/3976/16,
за позовом Державної акціонерної холдингової компанії "Артем", м. Київ,
до Державного підприємства "Завод ім. В.О. Малишева", м. Харків,
про стягнення грошових коштів в розмірі 307932,63 грн.,
Ухвалою господарського суду Харківської області від 24.01.2017р. у справі №922/3976/16 (суддя Аюпова Р.М.) провадження у справі № 922/3976/16 припинено.
Не погодившись з ухвалою місцевого господарського суду, Державна акціонерна холдингова компанія "Артем" звернулась до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 24.01.2017р. у справі № 922/3976/16 та передати справу до господарського суду Харківської області для продовження розгляду; стягнути з Державного підприємства "Завод імені ОСОБА_2" на користь Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" суму витрат по сплаті судового збору у розмірі 1600,00 грн.
В обґрунтування заявлених апеляційних вимог позивач зазначає, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме, положення Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", оскільки справа № 922/3976/16 про стягнення поточної заборгованості має розглядатись в окремому позовному провадженні.
При цьому, суд помилково посилається на правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 13.04.2016р. у справі № 304гс16, помилково ототожнив порядок розгляду справ про стягнення поточної заборгованості та порядок розгляду справ про визнання недійсним договору.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2017р. апеляційну скаргу Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" прийнято до провадження, справу призначено до розгляду.
На підставі протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів від 28.02.2017р. у зв'язку перебуванням судді Камишевої Л.М. на навчанні для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Лакіза В.В., суддя Бородіна Л.І., суддя Здоровко Л.М.
В судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги апеляційної скарги, просив суд скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 24.01.2017р. у справі № 922/3976/16 та передати справу до господарського суду Харківської області для продовження розгляду.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи належним чином повідомлений, про що свідчить відмітка на штампі вихідної кореспонденції, який міститься на зворотному боці ухвали Харківського апеляційного господарського суду від 16.02.2017р. у справі №922/3976/16, про причини неявки суд не повідомив.
Враховуючи належне повідомлення сторін про час та місце засідання суду, а також те, що участь представників сторін не була визнана судом обов'язковою, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутністю представника відповідача за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Позивач - Державна акціонерна холдингова компанія "Артем", м. Київ, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Державного підприємства "Завод ім. В. О. Малишева", м. Харків, про стягнення заборгованості за договором поставки № 64-510дп від 01.11.2013р., у розмірі 307932,63 грн.
Ухвалою господарського суду від 23.11.2016р. вказану позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі.
Припиняючи провадження у справі на підставі оскаржуваної ухвали суду, місцевий господарський суд зазначає, що системний аналіз положень ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" дає підстави для висновку, що з моменту порушення стосовно боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника, і спеціальні норми ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України, а тому правочини (договори) або майнові дії боржника, які були вчинені боржником після порушення справи про банкрутство або протягом одного року, що передував порушенню справи про банкрутство, можуть бути відповідно визнані недійсними або спростовані господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або конкурсного кредитора (частина перша статті 20 Закону); за позовом розпорядника майна (частина дев'ята статті 22 Закону); за заявою комітету кредиторів (частина восьма статті 26 Закону); за заявою керуючого санацією (частина п'ята статті 28 Закону); за заявою ліквідатора (частина друга статті 41 Закону).
Отже, за умови порушення провадження у справі про банкрутство боржника, особливістю вирішення таких спорів є те, що вони розглядаються та вирішуються господарським судом без порушення нових справ, що узгоджується із загальною спрямованістю ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", який передбачає концентрацію всіх спорів у межах справи про банкрутство задля судового контролю у межах цього провадження за діяльністю боржника, залучення всього майна боржника до ліквідаційної маси та проведення інших заходів, метою яких є повне або часткове задоволення вимог кредиторів.
При цьому на відміну від положень частини 8 статті 23 ЗУ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", якими визначено, що спори боржника з поточними кредиторами вирішуються шляхом їх розгляду в позовному провадженні господарським судом, який розглядає справу про банкрутство, положення частини 4 ст. 10 цього Закону прямо не встановлюють порядку розгляду майнових спорів, стороною яких є боржник, в окремому позовному провадженні. Тому такі майнові спори підлягають розгляду судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, та саме в межах цієї справи.
За таких обставин, зважаючи на те, що ухвалою господарського суду Харківської області від 27.12.2011 р. порушено провадження по справі про банкрутство ДП “Завод імені ОСОБА_2” (справа №5023/10655/11), місцевий господарський суд дійшов висновку, що даний спір не підлягає розгляду в окремому позовному провадженні.
Перевіривши матеріали справи, правильність їх юридичної оцінки та застосування місцевим господарським судом норм законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Як встановлено судовою колегією, ухвалою господарського суду Харківської області від 27.12.2011р. порушено провадження у справі № 5023/10655/11 про банкрутство ДП «Завод імені ОСОБА_2» на підставі статті 11 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
На даний час в межах вказаної справи про банкрутство триває проведення процедури розпорядження майном боржника.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно з п. 1-1 Розділу X "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", викладеного у новій редакції згідно з Законом України від 22.12.2011р. №4212-VI, положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження яких порушено після набрання чинності цим Законом.
Враховуючи вимоги перехідних положень Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції від 22.12.2011р., провадження у справі про банкрутство відповідача у справі регулюється Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” в редакції, діючої до набрання чинності Законом України № 4212-VI.
Відповідно до положень ст.1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону до 19.01.2013р.) кредитор - юридична або фізична особа, яка має у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості із заробітної плати працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). Конкурсні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори - кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
За приписами ч. 1 ст. 23 Закону про банкрутство вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що на час розгляду справи в господарському суді та суді апеляційної інстанції триває процедура розпорядження майном боржника.
Суд, який розглядає справу про банкрутство, відмовляє у прийнятті заяв поточних кредиторів з вимогами до боржника, що ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі, оскільки Законом не передбачено розгляд судом вказаних заяв до винесення судом постанови про визнання боржника банкрутом.
Разом з тим, після визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури поточні вимоги переходять у категорію конкурсних та повинні бути заявлені в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", з наступним визнанням їх судом та включенням до реєстру вимог кредиторів.
Виходячи з викладеного, поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.
Отже, у випадку невиконання боржником грошових зобов'язань, що мають поточний характер, такі вимоги підлягають розгляду у позовному провадженні.
Аналогічна правова позиція викладена Вищим господарським судом, зокрема, в постанові від 29.07.2014. у справі № 922/5212/13, від 05.08.2014р. у справі №922/4915/13, від 24.01.2017р. у справі № 922/2395/16.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, позовні вимоги виникли з підстав не виконання умов договору від 01.11.2013р. №64-510дп у вигляді несплати боргу за поставлену продукцію, а справу про банкрутство відносно відповідача порушено 27.12.2011р., тому вказані вимоги до боржника за своєю правовою природою є поточними.
Оскільки вимоги Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" виникли після порушення відносно відповідача справи про банкрутство, яка на даний час знаходиться на стадії розпорядження майном, позивач має право захистити свої порушені права в позовному проваджені.
Колегія суддів вважає за необхідне також зазначити, що предметом розгляду постанови Верховного Суду України від 13.04.2016 року у справі №3/304гс16, на яку звертав увагу відповідач у додаткових поясненнях до клопотання про припинення провадження (вх.№ 1161 від 16.01.2017р.), є інші правовідносини, що склалися, та які не стосуються положення поточного кредитора у справі про банкрутство та питань задоволення його вимог у вільному правовому режимі.
За таких обставин, господарський суд першої інстанції вищенаведене не врахував та припустився неправильного застосування приписів ч. 1 ст. 43 ГПК України стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, що є підставою для скасування судового рішення у справі.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду від 23.03.2012р. N 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
Відповідно до п. п. 3, 4 ч. 1 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, порушення норм процесуального права.
Відповідно до с. 7 ст. 106 Господарського процесуального кодексу України у випадках скасування апеляційною інстанцією ухвал про відмову у прийнятті позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, про повернення позовної заяви або заяви про порушення справи про банкрутство, зупинення провадження у справі, припинення провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство без розгляду справа передається на розгляд місцевого господарського суду.
З огляду на викладені обставини колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала місцевого господарського суду про припинення провадження у справі № 922/3976/16 підлягає скасуванню, а справа підлягає передачі на розгляд господарського суду Харківської області.
Згідно з п.п. 7 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" ставка судового збору, що підлягає сплаті за подання апеляційної і касаційної скарги на ухвалу суду становить 1 розмір мінімальної заробітної плати.
У відповідності до статті 49, частини 2 статті 99 Господарського процесуального кодексу України, вирішуючи питання про перерозподіл судового збору пропорційно задоволеним вимогам, враховуючи приписи абз. 4 п. 4.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21 лютого 2013 року "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" з огляду на те, що апеляційний господарський суд дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, судові витрати за подання апеляційної скарги в розмірі 1600,00 грн. підлягають стягненню з відповідача.
Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, п. 2 ч. 1 ст. 103, 104, 105, 106 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду
Апеляційну скаргу Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" задовольнити.
Ухвалу господарського суду Харківської області від 24.01.2017р. у справі №922/3976/16 скасувати.
Справу № 922/3976/16 передати на розгляд господарського суду Харківської області.
Стягнути з Державного підприємства "Завод імені ОСОБА_2" (61001, м.Харків, вул. Плеханівська, 126, код ЄДРПОУ 14315629) на користь Державної акціонерної холдингової компанії "Артем" (04050, м. Київ, вул. Мельникова, 2/10, код ЄДРПОУ 14307699) витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 1600,00 грн.
Доручити господарському суду Харківської області видати наказ.
Повний текст постанови складено 06.03.2017р.
Головуючий суддя В.В. Лакіза
Суддя Л.І. Бородіна
Суддя Л.М. Здоровко