Господарський суд Чернігівської області
Пр-т. Миру, 20, м. Чернігів, 14000 , тел. 676-311, факс 77-44-62, e-mail: inbox@cn.arbitr.gov.ua
Іменем України
01 березня 2017 року Справа № 927/59/17
За позовом: ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Чернігівгаз збут”,
юридична адреса: вул. Любецька, 68, м. Чернігів, 14021;
адреса для листування: проспект Миру, 53, м. Чернігів
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача: Публічне акціонерне товариство “Укртрансгаз”,
Кловський узвіз, будинок 9/1, м. Київ, 01021.
До відповідача: ОСОБА_2 акціонерного товариства “Укрнафта”,
пров. Несторівський 3/5, м. Київ, 04053
в особі Гнідинцівського газопереробного заводу,
смт.Варва, Чернігівська обл., 17600
про визнання недійсною додаткової угоди
Суддя Книш Н.Ю.
від позивача: ОСОБА_3 представник довіреність №30Др-3-1216 від 12.12.2016
від відповідача: не з'явився
від третьої особи: ОСОБА_4 провідний юрисконсульт довіреність №6-60 від 10.01.2017
Позивачем ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Чернігівгаз Збут” подано позов до відповідача ОСОБА_2 акціонерного товариства “Укрнафта” в особі Гнідинцівського газопереробного заводу про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 31.03.2016 до договору №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015.
В обґрунтування поданого позову позивач посилається на укладення відповідачем оспорюваної додаткової угоди без наявності у нього ліцензії на транспортування природного газу, як то вимагає п.27 ч.1 ст.7 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності” (в редакції від 01.01.2016), що є підставою для визнання її недійсною. Позивач зазначає, що станом на 31.03.2016 діючими нормативно-правовими актами передбачалось, що діяльність пов'язана з транспортуванням природного газу (без уточнення магістральними чи промисловими трубопроводами) підлягає ліцензуванню. Відповідачем ні станом на 31.03.2016 (дата укладення додаткової угоди), ні станом на сьогоднішній день не була отримана ліцензія на право здійснення господарської діяльності з транспортування природного газу.
У судовому засіданні 18.01.2017 суд перейшов до розгляду справи по суті. Представник позивача виклав позовні вимоги та просив позов задовольнити повністю.
Представник відповідача заперечував проти позову з підстав зазначених у відзиві на позов від 13.01.2017 за №15/791. Так, у відзиві відповідач вказав на те, що після підписання договору 26.06.2015 між ТОВ “Чернігівгаз Збут” та ПАТ “Укрнафта” виникли зобов'язання з договору про надання послуг. Договір був укладений, виходячи із потреби в цих послугах позивача, у якого відсутній власний трубопровід для підключення до газотранспортної системи, щоб на договірних засадах скористатися внутрішньопромисловими трубопроводами ПАТ “Укрнафта” з метою доставки придбаного у інших суб'єктів господарювання природного газу до власної мережі, а також з метою компенсації виробничих витрат відповідача, понесених внаслідок переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами. Відповідач стверджує, що ПАТ “Укрнафта” не є власником/продавцем природного газу, що відповідно до договору газ транспортувався внутрішньопромисловими трубопроводами відповідача, які не є складовою частиною технологічного процесу видобутку природного газу, оскільки послуги з переміщення газу у вказаний спосіб надаються товариством незалежно від факту та обсягів, видобутого ПАТ “Укрнафта” природного газу. ПАТ “Укрнафта” стверджує, що в межах договору №479-р від 26.06.2015 не здійснювало транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а по суті надавало послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, отже, вказаний вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України “Про ринок природного газу” та Кодексом газотранспортної системи. Відповідач вказав на те, що посилання позивача на листи Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг від 21.07.2016 №7384/16.2.1/7-16 та від 10.05.2016 №4519/16.2.1/7-16 є необґрунтованим, оскільки вказані листи не носять обов'язкового характеру, а є інформаційними. Крім того, відповідач зазначив, що п.1.7. статуту ПАТ “Укрнафта”, місцезнаходження товариства: 04053, м. Київ, Несторівський пров. 3-5, відповідно подання позову до Господарського суду Чернігівської області є порушенням територіальної підсудності.
У письмовому поясненні № Crz007-CK-444-0217 від 01.02.2017 позивач зазначив, що предметом договору є послуги з транспортування трубопроводами газотранспортного підприємства, а не переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, як вказує відповідач, умовами договору також не визначено якими саме газопроводами здійснювалося відповідачем транспортування природного газу, що для здійснення господарської діяльності з транспортування природного газу трубопроводами необхідна не тільки наявність відповідного дозволу (ліцензії), але також, щоб даний вид господарської діяльності відповідав меті та предмету діяльності, визначених установчими документами.
Ухвалою суду від 01.02.2017 було задоволено клопотання позивача №Crz007-CK-416-0117 від 31.01.2017 та залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Публічне акціонерне товариство “Укртрансгаз” ( Кловський узвіз, будинок 9/1, м. Київ, 01021).
Клопотання позивача №Crz007-CK-419-0117 від 31.01.2017 про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача, Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, відхилено судом, у зв'язку з неналежним обґрунтуванням, яким чином рішення з даного спору може вплинути на її права або обов'язки щодо однієї з сторін, про що зазначено в ухвалі від 01.02.2017.
На електронну пошту суду від третьої особи надійшли пояснення №1840/6 від 13.02.2017, в яких повідомляється, що пряме підключення газорозподільної мережі ПАТ “Чернігівгаз у Варвинському та Прилуцькому районах Чернігівської області до магістральних газопроводів ПАТ “Укртрансгаз” існує тільки на газорозподільній станції с.Богдани, Варвинського району Чернігівської області. До вказаного пояснення ПАТ “Укртрансгаз” надає копію акту розмежування приналежності та обслуговування газопровода від 06.03.2002.
Від позивача надійшло клопотання № Crz007-CK-678-0217 від 15.02.2017 про повернення з Державного бюджету надлишково сплаченого судового збору в сумі 1600,00грн. при поданні ТОВ “Чернігівгаз Збут” позовної заяви немайнового характеру до ПАТ “Укрнафта” в особі Гнідинцівського газопереробного заводу про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 31.03.2016 до договору №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015. У поданому клопотанні позивач зазначив, що при поданні позову ним згідно платіжного доручення №4 від 29.12.2016р. (оригінал якого знаходиться в матеріалах справи) було сплачено судовий збір у сумі 3200,00 грн. Клопотання позивача судом залучено до матеріалів справи.
У додаткових поясненнях № Crz007-CK-713-0217 від 16.02.2017 позивач повідомляє, що предметом договору №479-р є послуги з транспортування природного газу трубопроводами газотранспортного підприємства, а не послуги переміщення природного газу, що умови укладеного договору №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015 не були приведені у відповідність до набувших чинності нормативно-правових актів. Позивач вважає, що у разі наявності фізичного з'єднання трубопроводів відповідача з магістральними трубопроводами, між ПАТ “Укртрансгаз” та ПАТ “Укрнафта”, яке представляє структурна одиниця Гнідинцівський газопереробний завод, повинна бути укладена відповідна технічна угода щодо врегулювання правил обліку та приймання-передачі природного газу.
У судовому засіданні 16.02.2017 відповідачем подані пояснення №15/459 від 13.02.2017 з додатком, в яких повідомляє, що постачання природного газу споживачам Варвинського та Прилуцького районів Чернігівської області ТОВ “Чернігівгаз збут” здійснюється через внутрішньопромисловий газопровід ОСОБА_5, власником якого є ПАТ “Укрнафта” та газорозподільними мережами ПАТ “Чернігівгаз”. Виключенням є лише газопостачання до с.Богдани Варвинського району Чернігівської області, де газорозподільна мережа ПАТ “Чернігівгаз” підключена безпосередньо до магістрального газопроводу ПАТ “Укртрансгаз” через газорозподільну станцію, що підтверджено поясненнями по справі Господарського суду Чернігівської області № 927/58/17 ПАТ “Укртрансгаз” від 01.02.2017 вих.№1306/6. Документи, які підтверджують межу балансової належності магістрального газопроводу ПАТ “Укртрансгаз” та газорозподільних мереж ПАТ “Чернігівгаз” у Варвинському та Прилуцькому районах Чернігівської області на Гнідинцівському ГПЗ ПАТ “Укрнафта” відсутні.
Представники позивача та третьої особи в судовому засіданні 01.03.2017 надали клопотання про нездійснення технічної фіксації судового процесу, які задоволені судом.
Представник відповідача в судове засідання не з'явився. Заяв та клопотань від відповідача до суду не надходило. Відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується матеріалами справи.
Представник третьої особи в судовому засіданні 01.03.2017 надав пояснення №2565/16 від 27.02.2017, в якому зазначив, що переміщення природного газу внутрішньопромисловими газопроводами ПАТ “Укрнафта” знаходяться поза межами ліцензійної діяльності ПАТ “Укртрансгаз», підключення газорозподільної мережі ПАТ “Чернігівгаз” в Варвинському та Прилуцькому районах Чернігівської області до магістральних газопроводів ПАТ “Укртрансгаз” існує тільки на газорозподільній станції с.Богдани Варвинського району Чернігівської області.
Розглянувши подані документи і матеріали, вислухавши пояснення повноважних представників позивача та третьої особи, дослідивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив:
Відповідно до ч.1 ст. 202 та ч.1 ст. 205 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, правочин може вчинятися усно або в письмовій, електронній формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно ч. 1 ст.174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Так, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
26.06.2015 між ОСОБА_2 акціонерним товариством “Укрнафта”, яку представляє структурна одиниця Гнідинцівський газопереробний завод (газотранспортне підприємство) та ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Чернігівгаз Збут” (замовник) укладений договір на транспортування природного газу трубопроводами №479-р, за яким газотранспортне підприємство (відповідач у справі) зобов'язується надати замовнику (позивачу у справі) послуги з транспортування трубопроводами газотранспортного підприємства природного газу замовника від пунктів приймання-передачі газу в трубопроводи до пунктів призначення газорозподільних станцій (далі - ГРС), а замовник зобов'язується внести плату за надані послуги з транспортування природного газу трубопроводами газотранспортного підприємства в розмірі, у строки та порядку, передбаченими умовами договору.
Пунктом 1.2 договору №479-р від 26.06.2015 сторони визначили, що річний плановий обсяг транспортування природного газу (далі - газ) замовника складає 573,7 тис. куб. м., у тому числі по місяцях: липень - 0,1тис.куб.м, серпень - 0,2тис.куб.м, вересень - 0,3тис.куб.м, жовтень - 7,5тис.куб.м., листопад - 193,3тис.куб.м., грудень - 372,3тис.куб.м.
В подальшому 31.03.2016 р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до договору на транспортування природного газу трубопроводами №479-р від 26.06.2015.
Додатковою угоду №1 від 31.03.2016 сторони виклали п.1.2 договору в новій редакції, зокрема, визначили, що плановий обсяг транспортування природного газу замовника з 01.07.2015 по 30.04.3016 становить 2007,924тис.куб.м., у т.ч. за місяцями: серпень 2015 - 0,2019тис.куб.м, жовтень 2015 - 32,362тис.куб.м., листопад 2015 - 270,787тис.куб.м, грудень 2015 - 443,707тис.куб.м., січень 2016 - 410,297тис.куб.м, лютий 2016 - 422,470тис.куб.м, березень 2016 - 288,522тис.куб.м, квітень 2016 - 139,650тис.куб.м.
Пунктами 2.1., 2.2. договору №479-р від 26.06.2015 сторони погодили, що підставою для транспортування газу трубопроводами газотранспортного підприємства є підтвердження в установленому порядку оператором Єдиної газотранспортної системи України (далі - оператор) відповідно до щомісячного планового (розрахункового) балансу надходження та розподілу природного газу, наявності в замовника місячного обсягу газу, виділеного для забезпечення його споживачів або на власні потреби (далі - підтверджені обсяги). Замовник передає газотранспортному підприємству газ в загальному потоці в підтверджених обсягах у пунктах приймання - передачі газу в трубопроводи газотранспортного підприємства.
Відповідно до п. 3.1 договору №479-р від 26.06.2015 послуги з транспортування газу оформлюються газотранспортним підприємством і замовником актами наданих послуг з транспортування газу трубопроводами газотранспортного підприємства (далі - акти наданих послуг).
Згідно з п. 3.3 договору №479-р від 26.06.2015 замовник протягом двох днів з дати одержання акта наданих послуг зобов'язується повернути газотранспортному підприємству один примірник оригіналу акта наданих послуг, підписаний уповноваженим представником та скріплений печаткою замовника, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта наданих послуг. У випадку відмови від підписання акта наданих послуг розбіжності підлягають урегулюванню відповідно до умов договору або в судовому порядку.
Пунктом 3.4 договору №479-р від 26.06.2015 сторони визначили, що акти наданих послуг є підставою для проведення остаточних розрахунків замовника з газотранспортним підприємством.
Згідно з п. 5.1 договору №479-р від 26.06.2015 розрахунки за послуги з транспортування газу трубопроводами газотранспортного підприємства здійснюються за тарифами, які встановлюються національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики. На дату укладання договору тариф на транспортування газу трубопроводами газотранспортного підприємства становить 45,48 грн. з ПДВ у відповідності до постанови НКРЄ від 03.03.2015 за № 503.
Відповідно до п. 5.5 договору сторони погодили здійснення оплати вартості послуг замовником (крім гарантованого постачальника) шляхом перерахування грошових коштів на рахунок газотранспортного підприємства на умовах 100% поточної оплати протягом місяця, у якому буде здійснюватись транспортування газу.
Як свідчать матеріали справи, представниками сторін були підписані помісячні акти виконання послуг з транспортування природного газу на виконання договору №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015 та додаткової угоди від 31.03.2016 (а.с.111-114, 158-161).
Із наданих до позивачем до матеріалів справи копій банківських виписок вбачається, що позивачем здійснювалась оплата наданих йому послуг з транспортування природного газу за договором №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015 та додаткової угоди від 31.03.2016.
Згідно з п. 11.1 договору він набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє в частині транспортування газу з 01.07.2015 до 31.12.2015, а в частині проведення розрахунків за надані газотранспортним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за договором. Договір вважається продовженим на кожний наступний календарний рік, якщо не менше ніж за місяць до закінчення терміну дії договору жодною із сторін не буде заявлено про припинення його дії або перегляд його умов.
Додатковою угоду №1 від 31.03.2016 до договору на транспортування природного газу трубопроводами №479-р від 26.06.2015 сторони виклали п.11.1 в новій редакції, зазначивши, що договір набуває чинності з дати підписання та поширює свою дію на відносини, що склалися між сторонами з 01.07.2015 та діє до 30.04.2016, а в частині проведення розрахунків - до ї повного здійснення”.
На день розгляду справи в суді сторонами не подано доказів пролонгації договору №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015 в частині транспортування газу, отже даний договір, з урахуванням п. 2 додаткової угоди №1 від 31.03.2016 до договору на транспортування природного газу трубопроводами №479-р від 26.06.2015, в частині транспортування газу припинив свою дію.
В поданому позові позивач, посилаючись на відсутність у відповідача ліцензії на транспортування природного газу, передбаченої п.27 ч.1 ст.7 Закону України “Про ліцензування видів господарської діяльності” (в редакції від 01.01.2016), просить суд визнати додаткову угоду №1 від 31.03.2016 недійсною, окремо зауважуючи, що станом на 31.03.2016 діючими нормативно-правовими актами передбачалось, що діяльність пов'язана з транспортуванням природного газу (без уточнення магістральними чи промисловими трубопроводами) підлягає ліцензуванню, причому ні 31.03.2016 (дата укладення додаткової угоди), ні станом на сьогоднішній день ліцензія на право здійснення господарської діяльності з транспортування природного газу відповідачем отримана не була.
Посилання відповідача на те, що подання позивачем даного позову до Господарського суду Чернігівської області є порушенням правила територіальної підсудності, передбаченого Господарським процесуальним кодексом України, оскільки місцезнаходження відповідача - ОСОБА_2 акціонерного товариства “Укрнафта ” є м. Київ, Несторівський пров., 3-5, судом до уваги не приймаються з огляду на наступне.
Відповідності до ч. 1, 4 ст. 15 Господарського процесуального кодексу України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов'язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Якщо юридичну особу представляє уповноважений нею відособлений підрозділ, територіальна підсудність спору визначається з урахуванням частин першої-третьої цієї статті залежно від місцезнаходження відособленого підрозділу.
Отже, територіальна підсудність справи за участю відособленого підрозділу юридичної особи визначається відповідно до вимог статті 15 Господарського процесуального кодексу України за місцем знаходження відособленого підрозділу, якому надано право здійснювати повноваження сторони від імені юридичної особи. Оскільки, відособлений підрозділ юридичної особи діє у межах наданих йому повноважень, то подання позову за місцем знаходження цього підрозділу правомірне лише тоді, коли спір випливає саме з його діяльності.
Відповідачем у даній справі виступає Публічне акціонерне товариство “Укрнафта” в особі його структурного підрозділу Гнідинцівського газопереробного заводу, місцезнаходження якого: смт. Варва, Чернігівська область.
Як свідчать матеріали справи, Гнідинцівський газопереробний завод входить до складу ПАТ “Укрнафта” на правах структурної одиниці (філії) і діє на підставі положення, затвердженого наглядовою радою ПАТ “Укрнафта”, протокол № 12/2011 від 28.12.2011.
У відповідності до підпункту 7 п.3.1. розділу 3 Положення про Гнідинцівський газопереробний завод ОСОБА_2 акціонерного товариства “Укрнафта”, Гнідинцівський газопереробний завод має право вести виключно за погодженням з ПАТ “Укрнафта” та на підставі довіреності ПАТ “Укрнафта” претензійно-позовну роботу.
Згідно довіреності №10-812/д від 07.12.2016, копія якої додана до матеріалів справи, виданої головою правління ПАТ “Укрнафта” директору Гнідинцівського газопереробного заводу ОСОБА_6, останньому надано право представляти інтереси ПАТ “Укрнафта” в місцевих загальних, господарських судах у справах, що виникають в тому числі і з господарських спорів з усіма правами наданими відповідачу.
Договір №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015 та додаткова угода від 31.03.2016, укладені ОСОБА_2 акціонерне товариство “Укрнафта”, в особі його структурного підрозділу Гнідинцівського газопереробного заводу. Предметом вказаного договору є надання послуг безпосередньо Гнідинцівським газопереробним заводом структурним підрозділом ОСОБА_2 акціонерного товариства “Укрнафта”, і стосується саме діяльності вказаного структурного підрозділу.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що даний позов подано ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю “Чернігівгаз Збут” з дотримання правил територіальної підсудності.
З 08.05.2015 набрав чинності Закон України “ Про ринок природного газу”.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про ринок природного газу” транспортування природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газотранспортною системою з метою його доставки до іншої газотранспортної системи, газорозподільної системи, газосховища, установки LNG або доставки безпосередньо споживачам, але що не включає переміщення внутрішньопромисловими трубопроводами (приєднаними мережами) та постачання природного газу; газотранспортна система - технологічний комплекс, до якого входить окремий магістральний газопровід з усіма об'єктами і спорудами, пов'язаними з ним єдиним технологічним процесом, або кілька таких газопроводів, якими здійснюється транспортування природного газу від точки (точок) входу до точки (точок) виходу.
У частині 1 ст. 1 Закону України “Про ринок природного газу ” наведені терміни, які вживаються в наступному значенні:
17) оператор газорозподільної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників);
19) оператор газотранспортної системи - суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
Відповідно до пп. 2.2.-2.3. договору №479-р від 26.06.2015 замовник передає газотранспортному підприємству газ в загальному потоці в підтверджених обсягах у пунктах приймання-передачі газу в трубопроводи газотранспортного підприємства. При чому газотранспортне підприємство не набуває права власності на отриманий для транспортування газ.
Відповідно до ст. 1 Закону України “Про трубопровідний транспорт” магістральний трубопровід - технологічний комплекс, що функціонує як єдина система і до якого входить окремий трубопровід з усіма об'єктами і спорудами, зв'язаними з ним єдиним технологічним процесом або кілька трубопроводів, якими здійснюються транзитні, міждержавні, міжрегіональні поставки продуктів транспортування споживачам, або інші трубопроводи, спроектовані та збудовані згідно з державними будівельними вимогами щодо магістральних трубопроводів; промислові трубопроводи (приєднані мережі) - всі інші немагістральні трубопроводи в межах виробництв, а також нафтобазові, внутрішньопромислові нафто-, газо- і продуктопроводи, міські газорозподільні, водопровідні, теплопровідні, каналізаційні мережі, розподільчі трубопроводи водопостачання, меліоративні системи тощо; об'єкти трубопровідного транспорту - магістральні та промислові трубопроводи, включаючи наземні, надземні і підземні лінійні частини трубопроводів, а також об'єкти та споруди, основне і допоміжне обладнання, що забезпечують безпечну та надійну експлуатацію трубопровідного транспорту.
Статтею 2 Закону України “Про трубопровідний транспорт” встановлено, що систему трубопровідного транспорту України становлять магістральний трубопровідний транспорт та промисловий трубопровідний транспорт.
Пунктом 2.1. статуту ОСОБА_2 акціонерного товариства “Укрнафта”, затвердженого рішенням загальних зборів акціонерів Відкритого акціонерного товариства “Укрнафта”, протокол №21 від 22.03.2011 та зареєстрованого 23.03.2011 реєстраційний номер 10741050026002352, визначено, що метою діяльності товариства є, зокрема, видобуток нафти й газу, забезпечення споживачів продуктами переробки нафти й газу, виготовлення іншої продукції, що забезпечує потреби ринку енергоресурсів, впровадження винаходів та інших новацій в різні сфери господарської діяльності та міжнародного бізнесу; пошук та розвідка нових родовищ нафти та газу; переробка нафти та газу; проведення будь-яких видів виробничо-комерційної діяльності, не забороненої чинним законодавством України, з метою отримання прибутку.
Головною метою Гнідинцівського газопереробного заводу ОСОБА_2 акціонерного товариства “Укрнафта” є, зокрема, переробка газу і підготовка нафти, підготовка та переробка газового конденсату, забезпечення споживачів продуктами переробки нафти й газу, виготовлення іншої продукції, що забезпечує потреби ринку енергоресурсів, впровадження винаходів та інших новацій в різні сфери господарської діяльності та міжнародного бізнесу; проведення будь-яких видів виробничо-комерційної діяльності, не забороненої чинним законодавством України, з метою отримання прибутку.
Таким чином, згідно з статутом ОСОБА_2 акціонерного товариства “Укрнафта” та положенням про Гнідинцівський газопереробний завод ОСОБА_2 акціонерного товариства “Укрнафта”, відповідач є газовидобувним підприємством.
Із наданих третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача ОСОБА_2 акціонерним товариством “Укртрансгаз” пояснень від 27.02.2017 за №2565/6 слідує, що транспортування природного газу магістральними газопроводами здійснює ПАТ “Укртрансгаз” на підставі виданої Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики, ліцензії серія АЕ №194511 на право провадження господарської діяльності з транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ трубопроводами, рішення НКРЕ №211 від 28.02.2013. Підключення газорозподільної мережі ПАТ “Чернігівгаз” у Варвинському та Прилуцькому районах Чернігівської області до магістральних газопроводів ПАТ “Укртрансгаз” існує тільки на газорозподільній станції с.Богдани Варвинського району Чернігівської області, що підтверджується наданою до матеріалів справи копією акту про розмежування приналежності та обслуговування газопроводів від 06.03.2002.
У висновку технічного обстеження магістрального газопроводу ОСОБА_5, виконаного структурними підрозділами АТ “Інститут транспорту нафти”, наданого відповідачем до матеріалів справи (а.с.116-119), зазначено, що газопровід відповідача ОСОБА_5, є невеликою замкнутою системою газопроводів, жорстко прив'язаною до Гнідинцівського ГПЗ, знаходиться на його балансі і експлуатується силами заводу. Газопровід ОСОБА_5 під категорію магістральних не підпадає, оскільки прокладений між площадками заводу.
Це також підтверджується наданими до матеріалів справи актами розмежування і експлуатаційної відповідальності газопроводу високого тиску та схемами розподілу меж обслуговування газопроводу високого тиску від 30.12.2014, які підписані між відповідачем та ПАТ “Чернігівгаз”, яке надає послуги позивачу щодо транспортування природного газу газорозподільними мережами (а.с.168-179).
При цьому, внутрішньопромислові трубопроводи ПАТ “Укрнафта”, якими здійснювалося переміщення природного газу не є складовою частиною технологічного процесу видобутку природного газу і частиною трубопроводу, а також не є частиною газотранспортної системи, оскільки послуги з переміщення природного газу у вказаний спосіб надаються незалежно від факту та обсягів, видобутого ПАТ “Укрнафта” природного газу.
Отже, договір №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015 та додаткова угода №1 від 31.03.2016 до договору №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015, були укладені виходячи з потреби в цих послугах позивача, оскільки у ПАТ “Чернігівгаз”, який здійснює транспортування газу газорозподільними мережами відсутній власний трубопровід для підключення до магістральної газотранспортної системи. Крім того, Публічне акціонерне товариство “Укрнафта” в особі Гнідинцівського газопереробного заводу не здійснює свою діяльність з транспортування природного газу із залученням магістральних газопроводів, які є обов'язковою складовою газотранспортної системи, та відповідно не є оператором газорозподільної системи або оператором газотранспортної системи у розумінні Закону України “Про ринок природного газу”.
Відтак, законодавче регулювання договірних відносин між суб'єктами господарювання щодо транспортування природного газу внутрішньопромисловими газопроводами здійснюється на підставі норм Господарського та Цивільного кодексів України.
Як наслідок, положення Закону України “Про ринок природного газу” в частині транспортування природного газу не застосовуються до правовідносин, які склалися між позивачем та відповідачем.
Відповідно до ч. 4 ст.179 Господарського кодексу України при укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Посилання позивача в обґрунтування позовної заяви на листи Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (надалі - НКРЕКП), №7384/16.2.1/7-16 і №4519/16-2.1/7-16 від 10.05.2016 про роз'яснення питання щодо послуг з транспортування природного газу промисловими трубопроводами ПАТ “Укрнафта” та ПАТ “ Укргазвидобування”, в яких зазначено, що згідно Закону України “Про ринок природного газу", Закону України “Про трубопровідний транспорт” та Кодексу газотранспортної системи, вартість переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами має відноситись на собівартість видобутку газу і враховуватись у ціні природного газу власного видобутку, оскільки переміщення вуглеводів внутрішньопромисловими трубопроводами та їх підготовка є складовою частиною технологічного процесу видобутку вуглеводної сировини, а не відокремленим видом господарської діяльності, суд вважає необґрунтованими, оскільки НКРЕКП вказує, що на даний час зазначене питання законодавчо не врегульовано та наразі Комісією лише розробляється проект змін до постанови НКРЕКП №2516 від 30.09.2015, якою затверджено Алгоритм розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання постачальників природного газу, на які покладені спеціальні обов'язки.
Крім того, вищевказані листи НКРЕКП не мають обов'язкового характеру та не створюють ані для позивача, ані для відповідача юридичних наслідків, оскільки відповідно до п. 13 Положення про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердженого Указом Президента України №715/2014 від 10.09.2014, рішення, прийняті НКРЕКП, оформлюються постановами і розпорядженнями. Рішення НКРЕКП, прийняті у межах її повноважень, обов'язкові до виконання суб'єктами природних монополій. Однак, відповідач таким не є.
В листі НКРЕКП №4519/16.2.1/7-16 від 10.05.2016р. вказано що, якщо внутрішньопромислові трубопроводи знаходяться у користуванні газовидобувного підприємства, то питання обслуговування зазначених трубопроводів вирішується відповідно до законодавства у сфері господарської діяльності.
У відповідності до приписів ст.ст.33, 34 Господарського процесуального кодексу України позивач не надав суду доказів транспортування відповідачем природного газу магістральними трубопроводами, а також позивач не надав доказів транспортування ПАТ “Укртрансгаз” природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами у 2015-2016 роках.
Слід зазначити, що укладений між позивачем та ПАТ “Укртрансгаз” договір №1506000214/Б048 від 01.07.2015 транспортування природного газу магістральними трубопроводами не виключає укладення позивачем та відповідачем договору на транспортування природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами.
Оскільки відповідач не здійснює транспортування природного газу магістральними трубопроводами та/чи газотранспортною системою, а надає послуги з переміщення природного газу внутрішньопромисловими трубопроводами, отже вказаний вид діяльності не підпадає під ліцензування та обмеження, встановлені Законом України “Про ринок природного газу” та Кодексом газотранспортної системи.
Крім того, посилання позивача в обґрунтування своїх вимог на ч. 1 ст.203 та ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, суд вважає необґрунтованими, оскільки умови, викладені в договорі та спірній додатковій угоді були визначені та погоджені сторонами, вказаний вище договір та додаткова угода містять умови, жодна з яких не суперечить ані чинному законодавству, ані моральним засадам суспільства, письмова форма договору, яка встановлена для договорів між юридичними особами, сторонами дотримана.
Згідно з п. 2.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 “Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними”, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Відповідно до ст. 638 Цивільного кодексу України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За приписом ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).
Спірна додаткова угода до договору була складена сторонами згідно вимог Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та підписана уповноваженими представниками юридичних осіб.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Позивачем не доведено жодної обставини, за якої спірна додаткова угода може бути визнана недійсною, судом також при розгляді справи не встановлені обставини, які б свідчили про недійсність додаткової угоди №1 від 31.03.2016 до договору.
Таким чином, суд дійшов висновку, що правові відносини, що виникли між сторонами на підставі спірного договору та додаткової угоди відповідають встановленим нормативними актами вимогам щодо договорів, а їх зміст не суперечить діючому законодавству України і не порушує публічний порядок та спрямований на реальне настання правових наслідків.
Крім того, слід зазначити, що визнання недійсною додаткової угоди від 31.03.2016, якою сторони змінили помісячні планові обсяги транспортування природного газу та строк дії договору, не призводить до відновлення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача, оскільки по своїй правовій природі укладений між сторонами договір №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015 та додаткова угода від 31.03.2016 до нього, є договором про надання послуг, які споживаються в процесі їх надання, і на час розгляду даної справи договір №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015 та додаткова угода від 31.03.2016 до нього припинили свою дію.
За таких обставин, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України та ст. 4 Закону України “Про судовий збір” від 08.07.2011 року №3674-VI, при відмові в позові судовий збір покладається на позивача.
Клопотання позивача №Crz007-CK-678-0217 від 15.02.2017 про повернення з Державного бюджету надлишково сплаченого платіжним дорученням №4 від 29.12.2016 (а.с.10) судового збору в сумі 1600,00грн. при поданні ТОВ “Чернігівгаз Збут” позовної заяви немайнового характеру до ПАТ “Укрнафта” в особі Гнідинцівського газопереробного заводу про визнання недійсною додаткової угоди №1 від 31.03.2016 до договору №479-р на транспортування природного газу трубопроводами від 26.06.2015, судом задоволено, про що винесена ухвала суду від 01.03.2017.
Керуючись ст.11, 202, 203, 215, 626, 629, 638, 901 Цивільного кодексу України, ст.207 Господарського кодексу України, ст. 22, 27, 33, 34, 49, 77, ст.82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
У задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Повний текст рішення підписано 06.03.2017.
Суддя Н.Ю.Книш