"01" березня 2017 р. Справа № 920/1156/16
Колегія суддів у складі: головуючий суддя Здоровко Л.М., суддя Плахов О.В., суддя Шутенко І.А.
при секретарі Міракові Г.А.,
за участю представників:
від позивача - ОСОБА_1 - на підставі довіреності від 12.12.2016р. №743;
від відповідача - ОСОБА_2 - на підставі довіреності від 04.01.2017р. №42;
розглянувши у відритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області, Сумська область, м. Охтирка, (вх.№374 С/2) на рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2017р. у справі №920/1156/16
за позовом: Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком”, м. Суми,
до відповідача: Управління соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області, Сумська область, м. Охтирка,
про стягнення 27 596,34грн.,
Рішенням господарського суду Сумської області від 12.01.2017р. у справі №920/1156/16 (суддя Заєць С.В.) позов задоволено повністю; стягнуто з Управління соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” заборгованість по витратах понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах у розмірі 25 226,58грн., 3% річних у розмірі 506,60грн., 1 863,16грн. інфляційних та судовий збір у розмірі 1 378,00грн.
Рішення суду з посиланням на положення статей 11, 509, 525, 526, 625 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, частини 6 статі 48 Бюджетного кодексу України та Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. № 256 мотивовано тим, що всупереч положенням чинного законодавства, витрати понесені позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг за грудень 2015року відповідачем в повному обсязі відшкодовані не були, внаслідок чого утворилась заборгованість, позивачем правомірно було заявлено до стягнення основну заборгованість по витратах понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах у розмірі 25 226,58грн., 3% річних у розмірі 506,60грн. та інфляційні в сумі 1 863,16грн.
Управління соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області з рішенням суду першої інстанції не погодилось та звернулось до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2017р. у справі №920/1156/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт посилається на те, що місцевий господарський суд дійшов передчасного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки Управління соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області не відповідає за зобов'язаннями держави, вважає, що відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення 3% річних та інфляційних.
Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 03.02.2017р. прийнято апеляційну скаргу до провадження, розгляд скарги призначено на 01.03.2017р.
17.02.2017р. позивачем подано до апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу (вх.№1811), в якому просить у задоволенні апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області відмовити, рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2017р. у справі №920/1156/16 залишити без змін.
У судовому засідання Харківського апеляційного господарського суду 01.03.2017р. представник апелянта підтримала вимоги апеляційної скарги, просила скасувати рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2017р. у справі №920/1156/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позову.
Представник позивача заперечила проти вимог апеляційної скарги, просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги Управління соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області, рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2017р. у справі №920/1156/16 залишити без змін.
Враховуючи, що наявних матеріалів справи достатньо для розгляду апеляційної скарги по суті, що представники сторін у судове засідання з'явились і надали пояснення у справі в обґрунтування своїх вимог і заперечень, колегія суддів вважає за можливе розглянути скаргу в даному судовому засіданні.
Дослідивши матеріали справи, викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.
Як встановлено господарським судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, Публічним акціонерним товариством "Укртелеком" в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства "Укртелеком" протягом грудня 2015року було надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м.Охтирка Сумської області, яких було включено до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. № 117 (надалі - Положення) та на яких поширюється дія пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", пункту 16 статті 64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пункту 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", частини п'ятої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 26 597,53грн.
Позивачем на виконання пункту 10 Положення, було направлено на електронну адресу відповідача (ohterkaedarp@inbox.ru) розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за грудень 2015року з поіменним списком абонентів за формою "2-пільга", що підтверджується витягом з електронної пошти позивача щодо відправлення вихідних повідомлень на адресу ohterkaedarp@inbox.ru (т.1 а.с.14-25).
Як зазначає позивач, у зв'язку з частковою сплатою відповідачем наданих телекомунікаційних послуг пільговій категорії населення, станом на 01.01.2016р. утворилась заборгованість у розмірі 25 226,58грн., що підтверджується актом звіряння розрахунків за надані пільговикам послуги згідно з формою "3-пільга", затвердженої Наказом Мінпраці України від 28.03.2003р. №83 за погодженням з Мінфіном та Держкомстатом від 01.01.2016р., який підписано уповноваженими представниками сторін та скріпленим печатками підприємств та не заперечується відповідачем (т.1 а.с.12).
З матеріалів справи вбачається, що листом від 29.01.2016р. № 59І200/293-41 позивач звернувся до відповідача з проханням забезпечити погашення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги у розмірі 25 226,58грн. за грудень 2015року (т.1 а.с.13), однак відповідачем вказані кошти сплачені не були, що і стало підставою для звернення Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” до господарського суду Сумської області з позовною заявою (т. 1 а.с.3-34), в якій просив суд стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість за надані телекомунікаційні послуги у розмірі 25 226,58грн., інфляційні у розмірі 1 863,16грн. та 3% річних у розмірі 506,60грн..
Рішенням господарського суду Сумської області від 12.01.2017р. у справі позов задоволено повністю; стягнуто з Управління соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області на користь Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” в особі Сумської філії Публічного акціонерного товариства “Укртелеком” заборгованість по витратах понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах у розмірі 25 226,58грн., 3% річних у розмірі 506,60грн., 1 863,16грн. інфляційних та судовий збір у розмірі 1 378,00грн.
Досліджуючи матеріали у їх сукупності та надаючи оцінку правомірності винесення оскаржуваного рішення, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини третьої статті 63 Закону України "Про телекомунікації" та пункту 63 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012р., споживачами, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, телекомунікаційні послуги надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Як було зазначено вище, протягом грудня 2015 року позивачем було надано телекомунікаційні послуги на пільгових умовах громадянам м. Охтирка Сумської області, які включені до Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги та на яких поширюється дія пункту 19 частини першої статті 12, пункту 10 частини першої статті 13, пункту 18 частини першої статті 14, пункту 20 частини першої статті 15 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу", пункту 16 статті 64 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань", пункту 11 статті 20, статті 21 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", пункту 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист", частини п'ятої статті 12 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та пункту 4 частини третьої статті 13 Закону України "Про охорону дитинства" на загальну суму 26 597,53грн.
Підпунктом 9 частини 1 статті 87 Бюджетного кодексу України визначено, що до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України належать видатки на соціальний захист та соціальне забезпечення.
Згідно з підпунктом "б" пункту 4 частини першої статті 89 та частиною 1 статті 102 Бюджетного кодексу України, видатки на відшкодування вартості послуг наданих пільговим категоріям громадян проводяться з місцевих бюджетів за рахунок субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Частиною другою статті 97 Бюджетного кодексу України визначено, що порядок та умови надання субвенцій з державного бюджету місцевим визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, Постановою Кабінету Міністрів України від 04.03.2002р. № 256 (надалі - Постанова № 256) затверджено Порядок фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення на рахунок субвенцій з державного бюджету (надалі - Порядок), який визначає відповідно до статті 102 Бюджетного кодексу України механізм фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення щодо надання пільг населенню зокрема, щодо пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування) за рахунок субвенцій з державного бюджету (пункт 1 Порядку).
Пунктом 3 Порядку встановлено, що головними розпорядниками коштів місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення, є керівники головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних підрозділів місцевих держадміністрацій, виконавчих органів рад, до компетенції яких належать питання праці та соціального захисту населення.
Отже, розпорядником коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг у м. Охтирка Сумської області є Управління соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області, та на підставі вищенаведених норм законодавства відшкодування витрат понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян має здійснюватись відповідачем за рахунок державних субвенцій.
Відповідно до частини першої пункту 8 Порядку, отримані місцевими бюджетами суми субвенцій перераховуються протягом одного операційного дня на рахунки головних розпорядників коштів, відкриті в територіальних управліннях Державного казначейства, для здійснення відповідних видатків.
Головні розпорядники коштів місцевих бюджетів здійснюють у п'ятиденний строк розрахунки з постачальниками відповідних послуг і ведуть облік за видами пільг населенню на оплату зокрема, пільг з послуг зв'язку, зокрема безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з придбанням відповідних стаціонарних абонентських терміналів, та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків та зубопротезування).
Відповідно до пункту 11 Положення, на відповідача як на розпорядника коштів бюджетного фінансування вищевказаних соціальних пільг покладено обов'язок щомісяця звіряти інформацію, що міститься в Реєстрі, з інформацією, яка надходить від підприємств та організацій, що надають послуги, і у разі виявлення розбіжностей щодо загальної кількості пільговиків або розміру пільг, що надаються конкретному пільговику, не проводити розрахунків, що стосуються виявлених розбіжностей, до уточнення цієї інформації.
Як було зазначено вище, позивачем на виконання пункту 10 Положення про Єдиний державний автоматизований реєстр осіб, які мають право на пільги, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.01.2003р. № 117 (надалі - Положення), 21.12.2015р. було направлено на електронну адресу відповідача (ohterkaedarp@inbox.ru) розрахунок видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг за грудень 2015року з поіменним списком абонентів за формою "2-пільга", що підтверджується витягом з електронної пошти позивача щодо відправлення вихідних повідомлень на адресу ohterkaedarp@inbox.ru (т.1 а.с.14-25).
Листом від 29.01.2016р. № 59І200/293-41 позивач звернувся до відповідача з проханням забезпечити погашення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги у розмірі 25 226,58грн. за грудень 2016року (т.1 а.с.13).
З наявного в матеріалах справи відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідачем не заперечується наявність заборгованості у розмірі 25 226,58грн., яка виникла станом на 01.01.2016р., проте, як зазначає відповідач, коштів з державного бюджету на погашення зазначеної заборгованості виділено не було (т.1 а.с.36-37).
Судова колегія зазначає, що частиною другою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно до статей 525 та 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Частинами 1 та 3 статті 63 Закону України “Про телекомунікації” встановлено, що телекомунікаційні послуги мають надаватися відповідно до законодавства. Телекомунікаційні послуги споживачам, які мають установлені законодавством України пільги з їх оплати, надаються операторами, провайдерами телекомунікацій відповідно до законодавства України.
Згідно з частиною шостою статті 48 Бюджетного кодексу України, зобов'язання щодо виплати субсидій, допоміг, пільг по оплаті за надані послуги та компенсації громадянам з бюджету, на що згідно із Законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються органами Державного казначейства України незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень. Зазначена норма є спеціальною по відношенню до загальних положень частини першої - четвертої статті 48 Бюджетного кодексу України.
Пунктом 19 частини першої статті 12, пунктом 10 частини першої статті 13, пунктом 18 частини першої статті 14, пунктом 20 частини першої статті 15 Закону України “Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального статусу”, пунктом 16 статті 64 Закону України “Про жертви нацистських переслідувань”, пунктом 11 статті 20, статті 21 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи”, пунктом 6 частини першої статті 6, частини третьої статті 7 Закону України “Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист”, частини п'ятої статті 12 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” та пунктом 4 частини третьої статті 13 Закону України “Про охорону дитинства” передбачено надання пільг при оплаті за послуги зв'язку (телекомунікаційні послуги).
Колегія суддів відхиляє доводи апелянта щодо неможливості своєчасного виконання зобов'язання у зв'язку з тим, що мав місце недостатній обсяг помісячних асигнувань з державного бюджету, оскільки чинним законодавством не передбачено залежність відшкодування від фактичного фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, чи випадки повного або часткового звільнення від обов'язку здійснення розрахунків з постачальниками послуг на пільгових умовах, оскільки надання пільг певним категоріям населення відбувається у відповідності до вимог законодавства.
Крім того, частиною 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено, що відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами правопорушника не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов'язання.
Положеннями статті 1 Цивільного кодексу України визначено, що однією із ознак майнових відносин є юридична рівність їх учасників, в тому числі й органів державної влади, а тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, не виправдовують бездіяльність замовника та не заперечують обов'язку такого органу, який виступає стороною зобов'язального правовідношення, від його виконання належним чином.
Пунктом 1.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України " Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013р. №14 встановлено, що за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлено замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому, у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 Цивільного кодексу України) або на відсутність вини (статті 614, 617 Цивільного кодексу України чи стаття 218 Господарського кодексу України).
Крім того, пунктом 2 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.07.2012р. №01-06/908/2012 "Про доповнення інформаційного листа Вищого господарського суду України" від 15.03.2011р. № 01-06/249 "Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів" визначено, що за змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України , частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" від 18.10.2005р. відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України на відповідний рік, не виправдовує бездіяльність органу державної влади і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання (постанова Верховного суду України від 15.05.2012р. у справі №11/446).
Отже, Управління праці та соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області, яке відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань КОД ЄДРПОУ 23294808 є самостійною юридичною особою, яка відповідно до положень частини першої статті 96 Цивільного кодексу України має відповідати за своїми зобов'язаннями, які виникли безпосередньо з Закону та така відповідальність не може ставитись в залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.
Відповідно до роз'яснень викладених у листі Міністерства фінансів України від 30.06.2011р. №31-07310-10-24/16584, статтею 48 Бюджетного кодексу України встановлено, що розпорядники бюджетних коштів беруть бюджетні зобов'язання та здійснюють платежі тільки в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисами, враховуючи необхідність виконання бюджетних зобов'язань минулих років, узятих на облік органами Державного казначейства України.
Разом з тим, деякі програми, які відносяться до державних програм соціального захисту населення, є державною гарантією і одержувачу не може бути відмовлено в їх наданні у разі, якщо він має на них право. У цьому випадку проводиться відшкодування витрат за фактично спожиті послуги (нараховані соціальні виплати) в межах встановлених норм (розмірів)
Таким чином, зобов'язання щодо виплати субсидій, допомоги, пільг з оплати спожитих житлово-комунальних послуг та послуг зв'язку, компенсацій громадянам з бюджету, на що згідно із законами України мають право відповідні категорії громадян, обліковуються незалежно від визначених на цю мету бюджетних призначень.
З огляду на вищевикладене, з урахуванням приписів чинного законодавства та правової позиції Верховного Суду України, яка відповідно до вимог статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України, має враховуватись іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, колегія суддів зазначає, що відсутність фінансування з боку Державного бюджету України не є підставою для відмови в задоволенні позовних вимог та відповідно скасування оскаржуваного рішення та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення заборгованості по витратах понесених позивачем внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах у розмірі 25 226,58грн.
Судова колегія також зазначає, що відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 розміщена в розділі I "Загальні положення про зобов'язання" книга 5 Цивільного кодексу України, тому в ній визначені загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і дія цієї статті поширюється на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, що регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань.
Формулювання статті 625 Цивільного кодексу України, коли нарахування процентів тісно пов'язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів.
За змістом частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові .
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд України у постановах від 6 червня 2012р. у справі № 6-49цс12, від 24 жовтня 2011р. у справі № 6-38цс11.
Приймаючи до уваги вищевикладене, судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо безпідставності нарахування 3% річних та інфляційних, оскільки зазначені нарахування передбачені безпосередньо законом та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 506,60грн. за період з 01.03.2016р. по 01.11.2016р. та інфляційних у розмірі 1 863,16грн. за період з 01.03.2016р. по 01.11.2016р.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2017р. у справі №920/1156/16 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 91, 99, 101, 102, п. 1 ч. 1 ст. 103, ст. 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,
Апеляційну скаргу Управління соціального захисту населення Охтирської міської ради Сумської області залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Сумської області від 12.01.2017р. у справі №920/1156/16 залишити без змін.
Повний текст постанови складено 06 "березня" 2017р. (04, 05 "березня" 2017р. вихідні дні.)
Головуючий суддя Здоровко Л.М.
Суддя Плахов О.В.
Суддя Шутенко І.А.