Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
про повернення позовної заяви
"02" березня 2017 р.Справа № 922/673/17
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ольшанченка В.І.
розглянувши матеріали
позовної заявиІзюмської районної державної адміністрації Харківської області (Харківська обл., м. Ізюм)
до Ізюмської міської ради Харківської області (Харківська обл., м. Ізюм) , Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області (Харківська обл., м. Ізюм)
провизнання незаконним рішення та визнання права управління,
Ізюмська районна державна адміністрація Харківської області (надалі - позивач) звернулася до господарського суду Харківської області з позовною заявою №01-24/477 від 22.02.2017 р. до Ізюмської міської ради Харківської області та до Виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області (надалі - відповідачі), в якій просить визнати за позивачем право оперативного управління на частину нежитлової будівлі, розташованої за адресою: Харківська область, м. Ізюм, площа ОСОБА_1, буд. 10; визнати незаконним рішення виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 06.09.2010 №0800, на підставі якого було видано свідоцтво про право власності від 08.09.2010 р. серія: САА №704532.
Відповідно до ч. 1 ст. 133 ГК України основу правового режиму майна суб'єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління.
Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України.
Згідно з ч. 1 ст. 134 ГК України суб'єкт господарювання, який здійснює господарську діяльність на основі права власності, на свій розсуд, одноосібно або спільно з іншими суб'єктами володіє, користується і розпоряджається належним йому (їм) майном, у тому числі має право надати майно іншим суб'єктам для використання його на праві власності, праві господарського відання чи праві оперативного управління, або на основі інших форм правового режиму майна, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 і ч. 3 ст. 137 ГК України правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом).
Право оперативного управління захищається законом відповідно до положень, встановлених для захисту права власності.
Згідно з п. 2.2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, витребування або повернення майна у позадоговірних зобов'язаннях (у тому числі в зв'язку з вимогами, заснованими на приписах частини п'ятої статті 216, статті 1212 Цивільного кодексу України тощо), - як рухомих речей, так і нерухомості, - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
При цьому суд не повинен визначати вартість майна за відповідними вимогами, оскільки за змістом пункту 3 частини другої статті 54 і статті 55 ГПК такий обов'язок покладається на позивача (в тому числі і в тих випадках, коли правові наслідки у вигляді повернення майна застосовуються з ініціативи господарського суду, наприклад, при визнанні договору недійсним - пункт 1 статті 83 ГПК).
Відповідно до підпункту 1 пункту 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 150 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Позивачем не вказано наявність об'єктивних причин, через які не можливо визначити вартість майна.
Позивач мав зробити оцінку майна перед зверненням до господарського суду Харківської області або сплатити судовий збір, виходячи із балансової вартості майна.
Таким чином, додані до позовної заяви платіжні квитанції №N1А6Н40029 від 25.01.2017 р. на суму 1600,00 грн. і №0.0.712735693.1 від 22.02.2017 р. на суму 1600,00 грн. не можуть вважатися належними та допустимими доказами сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Виходячи з вищевикладеного суд вважає, що позивачем не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 63 ГПК України суддя повертає позовну заяву і додані до неї документи без розгляду, якщо не подано доказів сплати судового збору у встановлених порядку та розмірі.
Відповідно до п. 3.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" недодержання вимог статей 54, 56 та пунктів 2 і 3 частини першої статті 57 ГПК України щодо форми, змісту і додатків до позовної заяви тягне за собою наслідки, передбачені статтею 63 ГПК України.
За таких обставин, позовна заява підлягає поверненню без розгляду для усунення допущених порушень.
Керуючись п. 4 ч. 1 ст. 63, ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд
Повернути позовну заяву Ізюмській районній державній адміністрації Харківської області та додані до неї документи, всього на 50 аркушах, в тому числі платіжні квитанції №N1А6Н40029 від 25.01.2017 р. на суму 1600,00 грн. і №0.0.712735693.1 від 22.02.2017 р. на суму 1600,00 грн.
Суддя ОСОБА_2
Примітка: Повернення позовної заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду в загальному порядку після усунення допущеного порушення (ст.63 ГПК України).