33013 , м. Рівне, вул. Набережна, 26А
"27" лютого 2017 р. Справа № 918/1373/16
Господарський суд Рівненської області в складі головуючого судді Політики Н.А., при секретарі судового засідання Фаєвській Л.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду матеріали справи за позовом Публічного акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця"
до Володимирецької районної державної адміністрації
та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом",
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області,
про визнання незаконним розпорядження та визнання недійсними державних актів на право постійного користування земельною ділянкою,
за участі представників:
від позивача - ОСОБА_1, довіреність № 9585 від 25.10.2016 р.;
від відповідача-1 - ОСОБА_2, довіреність № 3163/02-30/16 від 23.08.2016 р.;
від відповідача-2 - не з'явився;
від третьої особи - ОСОБА_3, довіреність № 10/3-17-0.6 від 22.02.2017 р.
У судовому засіданні 27 лютого 2017 року, відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
28 грудня 2016 року Публічне акціонерне товариство "Українська залізниця" (далі - Товариство) в особі регіональної філії "Львівська залізниця" ПАТ "Укрзалізниця" (далі - Філія) звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до Володимирецької районної державної адміністрації (далі - Адміністрація) та Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (далі - Компанія) про визнання незаконним розпорядження та визнання недійсними державних актів на право постійного користування земельною ділянкою.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що в ході проведення інвентаризації земельної ділянки Товариства на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області та виготовлення відповідно технічної документації із землеустрою земельної ділянки площею 293,9 га, що перебуває у постійному користуванні Товариства згідно акту на право користування землею від 25 грудня 1969 року, останньому стало відомо про неможливість подальшого виготовлення правовстановлюючих документів на вказану ділянку в зв'язку з виявленням у смузі відведення позивача часткового розташування земельних ділянок, які перебувають в постійному користуванні, зокрема, Компанії. Так, на підставі розпорядження голови Адміністрації від 18 травня 2006 року № 161 та державних актів на право постійного користування земельною ділянкою від 30 червня 2006 року Серія ЯЯ № 272098 та Серія ЯЯ № 272099 Компанії передано в користування земельні ділянки площею 0,22 га та 0,64 га на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області для обслуговування споруд теплотраси. Площа накладення вищевказаної земельної ділянки на смугу відведення залізниці становить 0,1523 га та 0,2138 га відповідно. Оскільки вищенаведене розпорядження голови Адміністрації та відповідні видані Компанії державні акти на право постійного користування земельною ділянкою, на думку Товариства, є незаконними та порушують права позивача, як належного землекористувача спірної земельної ділянки, останній, посилаючись на статті 67, 68, 125 Земельного кодексу України (далі - ЗК України), статтю 6 Закону України "Про залізничний транспорт", статтю 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", просив суд визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Адміністрації від 18 травня 2006 року № 161 в частині видачі Компанії державних актів на право постійного користування земельною ділянкою та визнати недійсними вищевказані державні акти від 30 червня 2006 року Серія ЯЯ № 272098 та Серія ЯЯ № 272099 на право постійного користування Компанією земельними ділянками загальною площею відповідно 0,22 га та 0,64 га, розташованими на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області.
Ухвалою Господарського суду Рівненської області від 29 грудня 2016 року позовну заяву Товариства від 23 грудня 2016 року № ДН-3-9/184 було прийнято до розгляду суддею Політикою Н.А., порушено провадження у справі № 918/1373/16 та призначено її до розгляду на 23 січня 2017 року. Крім того, цією ухвалою до участі в розгляді справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, було залучено Управління Держгеокадастру у Володимирецькому районі.
20 січня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли письмові заперечення Управління Держгеокадастру у Володимирецькому районі Рівненської області від 19 січня 2017 року № 9-1703-0.7-144/2-17 (а.с. 46-47), в яких вказана третя особа заперечила проти задоволення позову Товариства з огляду на його необґрунтованість. Також у даних запереченнях даний орган зазначив, що йому не відомі факти, які свідчать про затвердження у встановленому законом порядку виготовленої позивачем землевпорядної технічної документації щодо спірної земельної ділянки, а відтак матеріали інвентаризації, на яку посилалося Товариство у своєму позові, не можуть бути підставою для визначення площі накладки земель позивача на землі, що перебувають у постійному користування Компанії на підставі оспорюваних документів.
23 січня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Адміністрації на позовну заяву від 20 січня 2017 року № 359/01-34/17 (а.с. 49-50), в якому вказаний відповідач заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що формування земельної ділянки, що відводилася позивачу в постійне користування ще в 1969 році, не здійснювалося як при її відведенні, так і при розробленні технічної документації з інвентаризації земель, про що свідчить відсутність документації з землеустрою, яка є підставою для формування земельної ділянки у формі електронного документа. У той же час Компанією у встановленому законом порядку було виготовлено та погоджено всі необхідні правовстановлюючі документи на земельні ділянки, що перебувають в її постійному користуванні, у тому числі й на ті, що були зазначені в оспорюваних актах.
Крім того, 23 січня 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшов відзив Компанії на позовну заяву від 20 січня 2017 року № 001-10/499 (а.с. 51-56), в якому наведений відповідач заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на те, що Товариство на виконання вимог ЗК України (у редакції від 25 жовтня 2001 року) та приписів інших нормативно-правових актів було зобов'язано почати проведення роботи з інвентаризації земель та виготовлення відповідних документів, що посвідчують право постійного користування земельними ділянками смуги відведення в адміністративних межах Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, ще з 1 січня 2002 року, а не з 2014 року, як було зроблено позивачем. Також Компанія зазначила, що вимоги позивача, викладені у його позовній заяві, у випадку їх задоволення можуть порушити зареєстроване у встановленому законом порядку право ВП РАЕС Компанії на постійне користування земельними ділянками, необхідними для обслуговування споруд теплотраси, які є власністю підприємства як об'єкта стратегічного значення. Даний відповідач вказував, що за відомостями позивача загальна площа накладення спірних земельних ділянок становить 0,3664 га (0,1523 га + 0,2138 га), тоді як загальна площа земельних ділянок, що перебувають у користуванні ВП РАЕС Компанії згідно оскаржуваних державних актів, є значно більшою та становить 0,86 га. Відтак, визнання недійсними та скасування вказаних актів вцілому призведе до порушення встановлених законом прав Компанії.
Ухвалою суду від 23 січня 2017 року розгляд справи відкладено на 7 лютого 2017 року.
Ухвалою суду від 7 лютого 2017 року розгляд справи відкладено на 27 лютого 2017 року. Крім того, цією ухвалою третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - Управління Держгеокадастру у Володимирецькому районі було замінено на Головне управління Держгеокадастру у Рівненській області.
До початку призначеного судового засідання 27 лютого 2017 року через відділ канцелярії та документального забезпечення суду надійшли додаткові письмові пояснення позивача від 27 лютого 2017 року № ДНЮ-3/23 (а.с. 163-165), в яких останній зазначив, що наявність погодження Рівненським відділенням та Львівським управлінням залізниці (правопопередниками позивача) проекту будівництва Компанією споруд теплотраси на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області додатково свідчить про те, що спірна земельна ділянка відноситься до категорії земель залізничного транспорту.
У судовому засіданні 27 лютого 2017 року представник позивача підтримав вимоги, викладені у позовній заяві, та наполягав на їх задоволенні.
Представник Адміністрації у цьому судовому засіданні проти задоволення вимог Товариства заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву від 20 січня 2017 року № 359/01-34/17.
Представник третьої особи також зазначив про відсутність, на його думку, правових підстав для задоволення позову Товариства.
Компанія явку свого уповноваженого представника у призначене судове засідання не забезпечила, проте надіслала клопотання про відкладення розгляду справи на іншу дату у зв'язку із зайнятістю її представника в іншому судовому засіданні.
Однак суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи з огляду на наступне.
Частиною 1 статті 77 ГПК України встановлено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.
Зі змісту даної норми вбачається, що у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника з урахуванням обставин конкретної справи можуть бути відхилені виходячи з того, що у відповідних випадках такий учасник судового процесу не позбавлений права і можливості забезпечити за необхідності участь у судовому засіданні іншого представника згідно з частинами 1-5 статті 28 ГПК України, з числа як своїх працівників, так і осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами. Неможливість такої заміни представника і неможливість розгляду справи без участі представника підлягає доведенню учасником судового процесу на загальних підставах (статті 32-34 ГПК України), причому відсутність коштів для оплати послуг представника не може свідчити про поважність причини його відсутності в судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Водночас явка представника Компанії у судове засідання обов'язковою не визнавалась. Крім того, розгляд даної справи вже неодноразово відкладався.
Слід також зазначити, що відповідно до частини 1 статті 69 ГПК України спір має бути вирішено господарським судом у строк не більше двох місяців від дня одержання позовної заяви.
Частиною 3 даної статті передбачено, що у виняткових випадках за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду спору, господарський суд ухвалою може продовжити строк розгляду спору, але не більш як на п'ятнадцять днів.
Проте ні позивачем, ні відповідачами не було подано суду відповідного клопотання про продовження строку розгляду даного спору. У той же час чергове відкладення розгляду справи може спричинити до виходу за межі встановленого частиною 1 статті 69 ГПК України граничного строку, передбаченого для вирішення цього спору.
За таких обставин, беручи до уваги те, що Компанії надавалося достатньо часу для залучення до розгляду справи інших представників, для висловлення своєї правової позиції по суті спору, подання письмових пояснень та додаткових документів, а також зважаючи, що чергове відкладення розгляду справи спричинить до виходу за межі встановленого статтею 69 ГПК України граничного строку вирішення спору, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні клопотання цього відповідача про відкладення розгляду справи та необхідність розгляду даної справи без участі представника Компанії.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність наявних у матеріалах справи копій документів поданим учасниками процесу оригіналам цих документів, заслухавши пояснення представників Товариства, Адміністрації та Головного управління Держгеокадастру у Рівненській області, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд -
Приписами статті 13 Конституції України встановлено, що від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією України.
Статтею 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Реалізуючи відповідні повноваження, державні органи або органи місцевого самоврядування вступають з юридичними та фізичними особами у цивільні та господарські правовідносини. Отже, у таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними та фізичними особами, у тому числі з суб'єктами підприємницької діяльності. Таким чином, справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають з правовідносин, у яких державні органи та органи місцевого самоврядування реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, які виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 1 ГПК України підвідомчі господарським судам.
Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.
Спір, що виник внаслідок порушення права суб'єкта господарської діяльності на земельну ділянку, в тому числі органами державної влади та місцевого самоврядування, є спором про цивільне право і підлягає розгляду за правилами ГПК України.
Таким чином, даний спір підлягає розгляду за правилами ГПК України, оскільки є спором про захист права особи у господарських відносинах відповідно до статті 152 ЗК України; позов заявлений до належних відповідачів та справа стосується прав і інтересів залучених до участі у ній сторін.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що з метою підготовки документів, що посвідчують його право постійного користування земельними ділянками смуги відведення у адміністративних межах Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, 2 грудня 2014 року Товариство уклало відповідну угоду Л/П № 142737/НЮ з Державним підприємством "Рівненське державне науково-виробниче підприємство геодезії та кадастру".
При проведенні інвентаризації земельної ділянки Товариства на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, за результатами якої виготовлено технічну документацію із землеустрою, використовувалися матеріали по встановленню смуги відведення позивача, а саме: «План границ полосы отвода линии Сарны-Ковель Львовской ж.д. в границах Рафаловского р-на к проекту № 75-Л от км 343 до 346» від травня 1957 року, погоджений з виконавчим комітетом Рафалівської районної ради депутатів трудящих, рішення № 180 виконкому Володимирецької районної ради депутатів трудящих від 3 квітня 1969 року та акт на право користування землею, виданий 25 грудня 1969 року. Згідно акту на право користування землею Львівській залізниці Міністерства шляхів сполучення (правопопереднику позивача) у постійне користування було відведено 293,9 га, і вказане землекористування записано у державну книгу реєстрації користувань землі за № 30 грудня місяця 1965 року.
Проте під час проведення обстеження земель Товариства для виготовлення правовстановлюючих документів було встановлено, що на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області в смузі відведення залізниці знаходиться землекористувач - з 364 км+377,18 м до 364км+26,55 м при ширині смуги відведення залізниці - 43,47 м, з правої сторони за ходом кілометрів на відстані від 43,10 м до 34,12 м від осі головної колії за межами населеного пункту дільниці Сарни-Ковель площею 0,2138 га, землекористувач - Компанія.
Враховуючи те, що землекористування вищенаведеного відповідача було оформлено розпорядженням голови Адміністрації від 18 травня 2006 року № 161 та державними актами на право постійного користування земельною ділянкою, згідно яких Компанії передано в користування земельні ділянки площею 0,22 га та 0,64 га на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області для обслуговування споруд теплотраси, і площа накладення вищевказаної земельної ділянки на смугу відведення залізниці становить 0,1523 га та 0,2138 га відповідно, чим були порушені права Товариства, як належного землекористувача спірної земельної ділянки, останнє просило суд визнати незаконним та скасувати розпорядження голови Адміністрації від 18 травня 2006 року № 161 в частині видачі Компанії державних актів на право постійного користування земельною ділянкою та визнати недійсними вказані державні акти від 30 червня 2006 року Серія ЯЯ № 272098 та Серія ЯЯ № 272099 на право постійного користування Компанією земельними ділянками загальною площею відповідно 0,22 га та 0,64 га, розташованими на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області.
Проте при дослідженні матеріалів справи суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення вказаного позову з огляду на наступне.
У матеріалах справи наявна копія листа виконавчого комітету Ровенської обласної ради народних депутатів від 6 січня 1983 року № 01/31-26 "Про вилучення і передачу земель для державних і громадських потреб", в якому даний орган вказав, що Рада Міністрів Української РСР прийняла пропозицію облвиконкому про вилучення з користування колгоспів (за згодою загальних зборів колгоспників), радгоспів, лісгоспів та інших землекористувачів земельних ділянок і про надання їх підприємствам, організаціям та установам під будівництво житла, промислових і сільськогосподарських об'єктів, ліній електропередачі та інших потреб на умовах і в розмірах згідно додатків № 1-2 до цього листа. Водночас у вказаному документі міститься застереження про те, що приступати до користування наданими земельними ділянками до встановлення меж цих ділянок в натурі і видачі документа, який засвідчує право на користування землею, забороняється.
З матеріалів справи також вбачається, що земельні ділянки для обслуговування споруд теплотраси на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області були надані у постійне користування ВП РАЕС Компанії на підставі розпорядження Ради Міністрів Української Радянської Соціалістичної Республіки від 12 вересня 1984 року № 477-р (а.с. 132-134), що додатково підтверджується наявними у матеріалах справи копіями витягу з Технічного звіту по інвентаризації земель, які знаходяться в користуванні ВП РАЕС Компанії на території міста Кузнецовська і Володимирецького району Рівненської області (а.с. 57-60) та довідки про площі, які знаходяться у користуванні цієї юридичної особи на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області станом на 1 вересня 2003 року (а.с. 61). За змістом додатку № 22 до цього розпорядження Ровенській атомній електростанції імені 60-річчя СРСР (правопопереднику ВП РАЕС Компанії) під будівництво теплотраси до автопідприємства було надано 4,7 га землі (у тому числі 3,6 га ріллі), з яких: 1,6 га - у постійне користування (у тому числі 1,1 га ріллі), 3,1 га - у короткострокове користування.
Проект будівництва споруд зазначеної теплотраси "Теплотраса от блока № 3 до поселка переселяемых" (а.с. 68-77) був погоджений Рівненською АЕС, колгоспом імені 30-річчя Жовтня Володимирецького району та Рівненським відділенням і Львівським управлінням залізниці, що не заперечувалося представником позивача у судових засіданнях та було додатково підтверджено Товариством у його додаткових письмових поясненнях по справі від 27 лютого 2017 року № ДНЮ-3/23 (а.с. 163-165).
Слід також зазначити, що площі користування земельними ділянками та території Володимирецького району підтверджуються вищенаведеними розпорядженнями Ради Міністрів, рішеннями Рівненської обласної ради і рішеннями відповідних сільських рад, що також не заперечувалося сторонами.
Судом встановлено, що з метою уточнення меж і площ земельних ділянок та належного оподаткування, оформлення й посвідчення права користування землею відповідно до норм законодавства, зокрема, ЗК України (у редакції 2001 року), а також на виконання вимог, викладених у листі Центру державного земельного кадастру від 22 жовтня 2002 року № 332 (а.с. 78), у 2003 році було розпочато процедуру інвентаризації земель, наданих в постійне користування ВП РАЕС Компанії, на території міста Кузнецовська та Володимирецького району Рівненської області.
На підставі вищенаведеної інвентаризації протягом 2004-2006 років була виготовлена технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право Компанії на земельні ділянки, розташовані на території Володимирецького району Рівненської області.
З метою отримання вказаної документації між ВП РАЕС Компанії та регіональною філією державного підприємства "Центр державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах" 17 січня 2003 року було укладено відповідний договір.
Слід також зазначити, що згідно з пунктом 1.8 Наказу Державного комітету України по земельних ресурсах від 4 травня 1999 року № 43 "Про затвердження Інструкції про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою та договорів оренди землі" якщо земельна ділянка, що передається у власність або надається у постійне користування, розташована на території кількох адміністративно-територіальних одиниць (сіл, селищ, міст), то державний акт на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою видається окремо на кожну частину ділянки, розташовану на території відповідної сільської, селищної, міської ради.
Відтак, зважаючи на те, що на час виготовлення вищенаведеної технічної документації була чинною вищенаведена норма, державні акти на право власності на земельну ділянку і на право постійного користування земельною ділянкою видавалися окремо на кожну частину ділянки, розташовану на території відповідної сільської, селищної, міської ради.
З матеріалів справи вбачається, що наведена технічна документація із землеустрою земельних ділянок Компанії була погоджена з Володимирецьким відділом земельних ресурсів, Володимирецьким районним відділом архітектури, Балаховицькою, Більсько-Вільською, Заболоттівською, Лозківською і Старорафалівською сільськими радами та Рафалівською селищною радою. Вказана технічна документація із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельні ділянки Компанії на території Володимирецького району Рівненської області також була погоджена спірним розпорядженням голови Адміністрації від 18 травня 2006 року № 161, яке у цій частині не оскаржуються позивачем (а.с. 19).
На підставі вищенаведених обставин Компанії було видано оспорювані державні акти від 30 червня 2006 року Серія ЯЯ № 272098 та Серія ЯЯ № 272099 на право постійного користування земельними ділянками загальною площею відповідно 0,22 га та 0,64 га, розташованими на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області, що зареєстровані у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 030658300016 та 030658300017 відповідно (а.с. 84-85).
Відтак, враховуючи приписи статті 125 ЗК України, за якими право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації, суд дійшов висновку про те, що з моменту проведення державної реєстрації у Компанії в установленому законом порядку в розумінні цієї норми виникло право постійного користування вищенаведеними земельними ділянками.
У той же час у матеріалах справи відсутні документи, які свідчать про наявність порушень при проведенні інвентаризації та виготовленні і затвердженні технічної документації із землеустрою вищенаведених земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні Компанії.
Суд також звертає увагу на наступне.
В обгрунтування своїх вимог Товариство посилалося на те, що згідно виданого правопопереднику позивача виконавчим комітетом Володимирецької районної Ради депутатів трудящих акту на право користування землею від 25 грудня 1969 року, Львівській залізниці Міністерства шляхів сполучення у постійне користування було відведено 293,9 га, і вказане землекористування записано у державну книгу реєстрації користувань землі за № 30 грудня місяця 1965 року. На підставі розпорядження голови Адміністрації від 18 травня 2006 року № 161 та державних актів на право постійного користування земельною ділянкою Компанії було передано в користування та зареєстровано відповідне право на земельні ділянки площею 0,22 га та 0,64 га на території Заболоттівської сільської ради Володимирецького району Рівненської області для обслуговування споруд теплотраси. Водночас згідно наведених оспорюваних документів площа накладення вищевказаної земельної ділянки на смугу відведення позивача, за наявними у Товариства відомостями, становить 0,1523 га та 0,2138 га відповідно, чим порушуються права позивача, як належного землекористувача спірної земельної ділянки.
Пунктом 1 статті 92 ЗК України (в редакції 2001 року) визначено, що право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.
Частиною 1 статті 125 цього Кодексу передбачено, що право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації.
Слід зазначити, що статтею 92 ЗК України не обмежується і не скасовується право постійного користування земельною ділянкою, набуте згідно норм раніше діючого законодавства станом на 1 січня 2002 року, оскільки рішенням Конституційного Суду України від 22 вересня 2005 року № 5-РП/2005 у справі № 1-7/2005 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов'язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення; положення пункту 6 Постанови Верховної Ради України "Про земельну реформу" від 18 грудня 1990 року № 563-ХН з наступними змінами в частині щодо втрати громадянами, підприємствами, установами і організаціями після закінчення строку оформлення права власності або права користування землею раніше наданого їм права користування земельною ділянкою.
Також, пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України від 2 квітня 2002 року № 449 "Про затвердження форм державного акта на право власності на земельну ділянку та державного акта на право постійного користування земельною ділянкою" встановлено, що раніше видані державні акти на право приватної власності на землю, державні акти на право власності на землю та державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні лише у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб.
З аналізу статей 92, 125 ЗК України вбачається, що право постійного землекористування є безстроковим, на відміну від права оренди, і може бути припинене лише з підстав, передбачених законодавством України.
Водночас з матеріалів справи вбачається, що державним підприємством "Рівненське державне науково-виробниче підприємство геодезії та кадастру" на замовлення Товариства було розроблено технічну документацію із землеустрою щодо проведення інвентаризації земель позивача на території Антонівської, Заболоттівської, Великожолудської сільських та Рафалівської селищної ради. Зі змісту пояснювальної записки, що входить до складу цієї документації (а.с. 28-30), вбачається, що інвентаризація земель Товариства проводилася з метою забезпечення ведення Державного земельного кадастру, здійснення контролю за використанням і охороною земель; визначення земельної ділянки, її меж, розміру та складу угідь; узгодження даних, отриманих в результаті проведення інвентаризації земель, з інформацією, що міститься у документах державної статистичної звітності кількісного обліку земель та у Державному земельному кадастрі; прийняття за результатами інвентаризації земель місцевими державними адміністраціями відповідних рішень.
Відповідно до частини 13 статті 186 ЗК України технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель погоджується територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, і затверджується замовником технічної документації.
У той же час зі змісту наявних у матеріалах справи документів, зокрема, письмових пояснень Управління Держгеокадастру у Володимирецькому районі Рівненської області від 19 січня 2017 року № 9-1703-0.7-144/2-17 (а.с. 46-47) вбачається, що вищенаведена землевпорядна документація позивача була погоджена вказаним органом згідно висновку від 22 грудня 2015 року № 04-09/04, однак станом на час розгляду даного спору Управлінню Держгеокадастру у Володимирецькому районі Рівненської не відомі факти затвердження цієї документації її замовником. Слід зазначити, що такі докази відсутні і в матеріалах справи.
Згідно з пунктом 16 постанови Кабінету Міністрів України від 23 травня 2012 року № 513 "Про затвердження Порядку проведення інвентаризації земель" у разі відсутності відомостей у Державному земельному кадастрі виконавець за координатами поворотних точок, зазначених у проекті землеустрою щодо відведення земельних ділянок, технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або іншій документації із землеустрою, за якою здійснювалося формування земельних ділянок, визначає межі таких ділянок, угідь, обмежень (обтяжень) у їх використанні та відображає їх на робочому інвентаризаційному плані.
За частиною 1 статті 791 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
У зв'язку з тим, що земельна ділянка площею 293,9 га відводилася правопопереднику Товариства у постійне користування ще в 1969 році згідно акту на право користування землею від 25 грудня 1969 року, формування вказаної земельної ділянки не здійснювалося. Слід також зазначити, що в матеріалах справи відсутні докази проведення позивачем такого формування даної земельної ділянки і при розробленні ним технічної документації з інвентаризації зазначених земель.
За таких обставин суд дійшов висновку про те, що матеріали здійсненої Товариством інвентаризації без проведення встановленої законом процедури формування земельної ділянки не можуть бути належною правовою підставою для визначення площі накладення земель Товариства на землі, що перебувають у постійному користуванні Компанії згідно оспорюваних позивачем документів, а відтак і для визнання недійсними та скасування спірних розпорядження голови Адміністрації від 18 травня 2006 року № 161 в частині видачі Компанії державних актів на право постійного користування земельною ділянкою та вказаних державних актів від 30 червня 2006 року Серія ЯЯ № 272098 та Серія ЯЯ № 272099 на право постійного користування Компанією земельними ділянками загальною площею відповідно 0,22 га та 0,64 га.
Судом також враховано, що за даними позивача загальна площа накладення спірних земельних ділянок становить 0,3664 га (0,1523 га + 0,2138 га), тоді як загальна площа земельних ділянок, що перебувають у користуванні ВП РАЕС Компанії, згідно оскаржуваних державних актів є значно більшою та становить 0,86 га. Відтак, визнання недійсними та скасування вищевказаних актів призведе до порушення встановлених законом прав Компанії.
Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно статті 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом (стаття 43 ГПК України).
Враховуючи все вищевикладене в сукупності, а також зважаючи на те, позивачем у встановленому законом порядку не було доведено тих обставин, на які він посилався як на підставу своїх вимог, суд дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні даного позову Товариства.
Судові витрати згідно статті 49 ГПК України залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 1, 12, 32-34, 43, 49, 81-1, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У задоволенні позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст рішення складено та підписано 06 березня 2017 року
Суддя Політика Н.А.
Віддруковано 6 примірників:
1 - до справи;
2-3 - позивачу рекомендованим (03680, м. Київ, вул. Тверська, 5; 79007, м. Львів, вул. Гоголя, 1);
4 - відповідачу-1 рекомендованим (34300, Рівненська обл., смт. Володимирець, вул. Грушевського , 56);
5 - відповідачу-1 рекомендованим (01032, м. Київ, вул. Назарівська, 3);
6 - третій особі рекомендованим (33013 м. Рівне, вул. С. Петлюри, 37).