"28" лютого 2017 р.Справа № 921/792/16-г/3
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Боровець Я.Я.
Розглянув справу
за позовом Теребовлянського районного споживчого товариства, м. Теребовля, Тернопільська область
до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, м. Теребовля, Тернопільська область
про cтягнення заборгованості в сумі 3 122,64 грн. (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог)
За участю представників сторін від:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: ОСОБА_4 - юрисконсульт (довіреність б/н від 28.12.2016р.)
Учасникам судового процесу в судовому засіданні оголошено склад суду та роз'яснено їх права і обов'язки передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України.
За відсутності відповідного клопотання сторін технічна фіксація судового процесу, відповідно до вимог статті 81-1 ГПК України не здійснювалася.
В судовому засіданні 28.02.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть справи: Теребовлянське районне споживче товариство звернулося до господарського суду Тернопільської області з позовною заявою до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором найму (оренди) торговельного місця № 253 від 01.10.2015р. в сумі 8 203,64 грн., з яких: 2 410,00 грн. заборгованість по орендній платі та 5 793,64 грн. пеня.
Ухвалою суду від 19.12.2016р. порушено провадження у даній справі та її розгляд призначено на 12.01.2017 року.
Представник позивача в судове засідання 12.01.2017р. не з'явився, однак через канцелярію суду подав клопотання про відкладення розгляду справи для можливості подати суду документи, які витребовувались ухвалою суду (вх.№3536 від 11.01.2017р.).
Представник відповідача в судове засідання 12.01.2017р. з"явився, подав відзив на позов (вх.№22587 від 30.12.2016 р.), в якому зазначає, що укладений між сторонами у даній справі договір від 01.10.2015р. оренди торговельного місця на території цілісного майнового комплексу по АДРЕСА_1, є недійсним через його нікчемність. При цьому, стверджує, що вказана територія не є приватною земельною ділянкою позивача, а перебуває у власності територіальної громади м.Теребовля. Теребовлянська міська рада, як власник земельної ділянки, не давала позивачу згоди на передачу частини земельної ділянки в оренду, що вказує на порушення публічного порядку щодо вчинення такого правочину. Також, зазначає, що відповідно до п.2 Положення про основні вимоги до організації діяльності продовольчих, непродовольчих та змішаних ринків, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.2009р. №8686, суб'єкт господарювання повинен мати затверджений відповідним органом місцевого самоврядування план території ринку, в якому зазначається розмір земельної ділянки, інформація про наявність правовстановлюючих документів на неї, кількість торговельних місць та займана ними площа, площа стоянок для транспортних засобів, найменування, призначення і площа будівель та інших споруд, розташованих на території ринку. Даним Положенням також затверджений типовий договір оренди торговельного місця, яким визначено, що сторони при укладенні такого договору повинні зазначати номер торговельного місця, площу, місце розташування, найменування ринку, сектор та номер ряду; місце знаходження об'єкта оренди зазначається на плані території ринку. Відповідно до п.7 Правил торгівлі на ринках, затверджених спільним наказом Міністерства економіки та з питань Європейської інтеграції України, Міністерства внутрішніх справ України, Державної податкової адміністрації України, Державного комітету стандартизації, метрології та сертифікації України від 26.02.2002р. №57/188/84/105, адміністрація ринку узгоджує з органом місцевого самоврядування режим роботи ринку; з територіальними установами державної санітарно-епідеміологічної служби, ветеринарної медицини, пожежного нагляду, архітектурно-будівельної комісії, Державтоінспекції - проектну документацію щодо функціонального планування території ринку, розміщення приміщень, торговельних місць і об'єктів, їх кількості і розміру, забезпечення їх торговельно-технологічним обладнанням та забезпечує утримання території ринку й організацію продажу товарів відповідно до затвердженого плану. В даному випадку, вказує, що у позивача відсутній план розміщення ринку і торговельних місць на ньому, в установленому порядку узгоджений та затверджений органом місцевого самоврядування, і фактично, таких відповідно облаштованих торговельних місць в позивача навіть не існувало, а своє торговельне місце облаштовано відповідачем на пустій земельній ділянці за власні кошти. Просить в задоволенні позову повністю відмовити.
Також, в доповненнях до відзиву (вх.№3491 від 11.01.2017р.) зазначає, що відповідно до додатково отриманої представником відповідача інформації, що міститься у відповідях відділу Держгеокадастру у Теребовлянському районі, технічна документація, на підставі якої видано державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 12.02.2001р. Теребовлянському районному споживчому товариству по АДРЕСА_2, у відділі відсутня, як і відсутній запис щодо реєстрації вказаного державного акта у книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею. Таким чином є всі підстави стверджувати, що державний акт на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 12.02.2001р. є сфальсифікованим, що в свою чергу доводить порушення позивачем публічного порядку при укладенні ним з відповідачем договору оренди торгівельного місця по АДРЕСА_1 та незаконне заволодіння землею територіальної громади м.Теребовля. За наведених обставин суд зобов'язаний надіслати повідомлення відповідно до вимог ч.4 ст.90 ГПК України до Теребовлянського відділення національної поліції про факт порушення законності у діяльності працівників Теребовлянського районного споживчого товариства, що містять ознаки дії, переслідуваної у кримінальному порядку.
Окрім того, представником відповідача подано клопотання щодо витребування доказів у позивача згідно переліку, вказаного у відповідному клопотанні (вх.№3491 від 11.01.2017р.).
Ухвалою суду від 12.01.2017р. клопотання представника відповідача, в порядку статті 38 ГПК України, щодо витребування доказів задоволено, а також на задоволення клопотання представника позивача щодо відкладення розгляду справи, на підставі статті 77 ГПК України її розгляд відкладено на 26.01.2017р.
26.01.2017р. суд перейшов до розгляду справи по суті.
Представник позивача в судовому засіданні 26.01.2017р. позовні вимоги підтримала повністю з підстав, викладених у позовній заяві та з врахуванням заяви про збільшення позовних вимог в частині щодо основного боргу та зменшення позовних вимог в частині щодо пені (вх. №4442 від 25.01.2017р.), просить позовні вимоги задоволити повністю. Також через канцелярію суду подала документи, які витребовувались судом (вх. №4442 від 25.01.2017р.).
Представник відповідача в судовому засіданні 26.01.2017р. заперечив щодо позовних вимог з підстав, викладених в письмовому відзиві на позов (вх. №22587 від 30.12.2016р.) та в доповненнях до відзиву (вх.№3491 від 11.01.2017р.), просить відмовити у задоволенні позову.
У судовому засіданні 26.01.2017р. у відповідності до статті 77 ГПК України, оголошено перерву до 09.02.2017р., про що зазначено у формулярі (протоколі) судового засідання.
Також, в порядку статті 22 ГПК України, ухвалою суду від 26.01.2017р. прийнято заяву про збільшення позовних вимог в частині основного боргу у розмірі 2 651,00 грн. та зменшення позовних вимог в частині щодо пені у розмірі 1 980,91 грн. до розгляду.
Представник позивача в судовому засіданні 09.02.2017р. підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та пояснень, наданих в судовому засіданні з врахуванням заяви про збільшення та зменшення розміру позовних вимог, просить позовні вимоги задоволити повністю. Також через канцелярію суду подано документи, які витребовувались ухвалою суду (вх.№5464 від 08.02.2017р.).
Представник відповідача в судовому засіданні 09.02.2017р. щодо позовних вимог заперечив, просить відмовити у задоволенні позовних вимог. Також подав витяг з книги записів /реєстрації/ державних актів на право постійного користування землею на території Теребовлянської районної ради депутатів в якості додаткового доказу фальсифікації позивачем за співучастю посадових осіб виконавчих структур Теребовлянської міської ради державного акта на право постійного користування землею НОМЕР_2 від 12.02.2001р. по АДРЕСА_1 (вх. №5021 від 02.02.2017р.).
Ухвалою суду від 09.02.2017р. розгляд справи відкладався на 14.02.2017р. з підстав, викладених у відповідній ухвалі суду.
Представник позивача в судовому засіданні 14.02.2017р. підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві та пояснень, наданих в судовому засіданні з врахуванням заяви про збільшення та зменшення розміру позовних вимог, просить позовні вимоги задоволити повністю.
Представник відповідача в судовому засіданні 14.02.2017р. щодо позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов та доповненнях до відзиву на позов. Також через канцелярію суду подав клопотання про продовження строку розгляду спору на 15 днів (вх. № 5784 від 14.02.2017р.).
На задоволення клопотання представника відповідача про продовження строку розгляду справи, ухвалою суду від 14.02.2017р. строк розгляду справи в порядку частини 3 статті 69 ГПК України продовжено на 15 днів та її розгляд відкладався на 28.02.2017 року.
Представник позивача в судове засідання 28.02.2017р. не з"явилася. Однак через канцелярію суду подала заяву про зменшення розміру позовних вимог в частині пені у розмірі 471,64 грн. (вх. №6596 від 24.02.2017р.), в якій позовні вимоги підтримує з врахування даної заяви та просить суд стягнути з відповідача на користь позивача 2 651,00 грн. заборгованість по орендній платі та 471,64 грн. пені. Також заявила клопотання про розгляд справи без її участі.
Представник відповідача в судовому засіданні 28.02.2017р. щодо позовних вимог заперечив з підстав, викладених у відзиві на позов, додаткових доповненнях до відзиву на позов (вх. №6254 від 21.02.2017р.), просить суд у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши заяву позивача про зменшення позовних вимог (вх. №6596 від 24.02.2017р.), судом встановлено.
Відповідно до статті 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Пунктом 3.10. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.2011 р. зазначено, що передбачені частиною 4 статті 22 ГПК України, права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Відповідно до частини 3 статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір.
Суд вважає, що заяву про зменшення позовних вимог в частині щодо пені представником позивача подано підставно, а відповідно така приймається до розгляду.
Таким чином ціна позову, з урахуванням зменшення розміру позовних вимог становить 3122,64 грн., з яких 2651,00 грн. заборгованість по орендній платі та 471,64 грн. пеня.
Оглянувши та дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та доводи представника позивача, заперечення представника відповідача, повно та об'єктивно оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено:
01 жовтня 2015 року між Теребовлянським районним споживчим товариством (як, Наймодавець/позивач) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_3 (як, Наймач/відповідач) укладено договір найму (оренди) торговельного місця НОМЕР_3, відповідно до умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає у тимчасове платне користування торговельне місце (об'єкт найму) на території цілісного майнового комплексу Теребовлянського РайСТ, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (п.1.1 Договору).
Загальна площа об'єкта найму торговельного місця становить 15 кв.м. (п.1.2 Договору).
Відповідно до п.1.3 Договору торговельне місце передається у тимчасове платне користування для торгівлі.
Згідно п.2.1 Договору об'єкт найму передається в користування на протязі трьох днів з дня підписання акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.
Передача торговельного місця у найм не спричиняє передачу Наймачу права власності на це майно. Власником об'єкту найму залишається Наймодавець, а Наймач користується ним протягом строку найму. Передача об'єкта в найм не може бути підставою для закріплення за Наймачем права власності на землю будь-яким способом (п.2.2 Договору).
Пунктом 3.1 Договору сторони домовились, що розмір орендної плати за місяць користування об'єктом найму становить 241 грн.
Розмір плати за користування об'єктом найму може змінюватися у разі змін податкового законодавства, амортизаційних відрахувань, розміру плати за землю тощо та корегується з урахуванням індексу інфляції. Зміни у цьому разі вносяться за ініціативою Наймодавця шляхом направлення Наймачу письмової угоди про збільшення плати за користування договором найму (п.3.2 Договору).
Відповідно до п.3.4 Договору плата за користування об'єктом найму сплачується на рахунок Наймодавця до 10-го числа кожного місяця в якому здійснюється користування об'єктом найму.
За змістом п.4.1 Договору Наймач зобов'язався своєчасно, не пізніше 10 числа поточного місяця, і в повному обсязі сплачувати плату користування об'єктом найму, вартість комунальних послуг та інших платежів у 5 денний термін після отримання рахунка.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України, зокрема: за порушення строку перерахування коштів, встановлених в п.4.1.2, Наймач сплачує пеню в розмірі 2% від суми боргу за кожний день прострочення.
Згідно п.6.1 Договору останній діє з 01.10.2015р. по 01.09.2016р. (але не більше одного року).
У випадку відсутності заперечень Наймодавця та Наймача про припинення дії договору протягом одного місяця до його закінчення він вважається продовженим на той самий строк і на тих самих умовах (п.6.7 Договору).
Даний Договір підписаний та скріплені печатками обох сторін, крім того, його укладення визнається відповідачем у поданому відзиві на позов.
На виконання умов договору найму (оренди) торговельного місця НОМЕР_3 від 01.10.2015р. позивач передав відповідачу в оренду торгове місце площею 15 м.кв. в стані, що відповідають умовам договору та їх призначенню, про що свідчить Акт приймання - передачі від 01.10.2015р. (додаток до договору).
Як стверджує позивач, відповідач своїх зобов'язань по Договору найму (оренди) торговельного місця НОМЕР_3 від 01.10.2015р. щодо сплати орендної плати належним чином не виконав, внаслідок чого у нього виникла заборгованість станом на момент звернення з позовом до суду за період з березень 2016 року по січень 2017 року включно у сумі 2651,00 грн, яку просить стягнути з відповідача.
При прийнятті рішення суд виходив з наступного:
Згідно статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання - це правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Положеннями статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо у зобов"язанні встановлений строк (термін) його, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Аналогічне положення містить стаття 193 Господарського кодексу України, де зазначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. До виконання господарських зобов'язань застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.
Як визначено статтею 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
У відповідності до вимог статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
У відповідності до статей 627, 628 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, зміст договору складається з умов, які визначаються на розсуд та за погодженням сторін, та умов, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як вбачається зі змісту укладеного сторонами договору найму (оренди), він по своїй правовій природі є договором оренди.
У свою чергу, правовідносини пов'язані з орендою (наймом) регулюються положеннями глави 58 ЦК України та параграфом 5 глави 38 ГК України.
Згідно статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Аналогічне положення містить стаття 283 ГК України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (не споживна річ).
Статтею 762 ЦК України встановлено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством (стаття 286 ГК України).
Як слідує із матеріалів справи, на виконання умов договору найму (оренди) торговельного місця НОМЕР_3 від 01.10.2015р. (відповідно умов якого Наймодавець передає, а Наймач приймає у тимчасове платне користування торговельне місце (об'єкт найму) на території цілісного майнового комплексу Теребовлянського РайСТ, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 (п.1.1 Договору)), позивач передав, а відповідач отримав об'єкт найму, а саме торговельне місце загальною площею 15 кв.м., що підтверджується актом приймання - передачі від 01.10.2015 р.
Відповідно до п.1.3 Договору торговельне місце передається у тимчасове платне користування для торгівлі.
Згідно п.2.1 Договору об'єкт найму передається в користування на протязі трьох днів з дня підписання акту приймання-передачі, який є невід'ємною частиною цього договору.
Пунктом 3.1 Договору сторони домовились, що розмір орендної плати за місяць користування об'єктом найму становить 241 грн.
Розмір плати за користування об'єктом найму може змінюватися у разі змін податкового законодавства, амортизаційних відрахувань, розміру плати за землю тощо та корегується з урахуванням індексу інфляції. Зміни у цьому разі вносяться за ініціативою Наймодавця шляхом направлення Наймачу письмової угоди про збільшення плати за користування договором найму (п.3.2 Договору).
Як зазначено в п.3.4 Договору та сторони домовились, що плата за користування об'єктом найму сплачується на рахунок Наймодавця до 10-го числа кожного місяця в якому здійснюється користування об'єктом найму.
Положенням статті 610 Цивільного кодексу України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається із позовних вимог та підтверджується матеріалами справи, відповідач свої договірні зобов'язання щодо сплати орендної плати не виконав, внаслідок чого у останнього перед позивачем виникла заборгованість у розмірі 2 651,00 грн. за період за березень 2016 року по січень 2017 року включно, що підтверджується розрахунком позовних вимог.
Отже, станом на час розгляду справи в суді відповідач має перед позивачем заборгованість у розмірі 2 651,00 грн. за орендну плату.
При цьому відповідач на день розгляду справи будь-яких доказів, які б свідчили про оплату заборгованості суду не надав, а тому згідно вимог ст.ст. 33, 34 ГПК України слід вважати, що за ним рахується заборгованість в сумі 2 651,00 грн по орендній платі, а позов в цій частині є належно обґрунтованим та підлягає до задоволення судом.
В силу статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема і сплата неустойки.
Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.
За змістом статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Як визначено в пункті 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.
Право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (частина 1 ст.550 ЦК України).
Приписами статті 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Таким чином, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.
Аналогічна правова позиція визначена в пункті 2.5. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", відповідно до якого роз'яснено - даним приписом (частиною 6 статті 232 ГК України) передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.
Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов"язань" передбачено, що цей Закон регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань. Суб'єктами зазначених правовідносин є підприємства, установи та організації незалежно від форм власності та господарювання, а також фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності.
Згідно ст. ст. 1, 3 цього Закону платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.
Пунктом 2.9 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" роз"яснено, що за приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" та частини другої статті 343 ГК України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Якщо в укладеному сторонами договорі зазначено вищий розмір пені, ніж передбачений у цій нормі, застосуванню підлягає пеня в розмірі згаданої подвійної облікової ставки.
Пунктом 5.1 Договору передбачено, що за невиконання або неналежне виконання зобов'язань згідно з договором сторони несуть відповідальність, передбачену чинним законодавством України, зокрема: за порушення строку перерахування коштів, встановлених в п.4.1.2, Наймач сплачує пеню в розмірі 2% від суми боргу за кожний день прострочення.
Матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем строків оплати орендної плати, у зв'язку з чим позивачем нараховано пеню у розмірі 471,64 грн., яку просить стягнути позивач з відповідача.
Як роз"яснено в пункті 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17 грудня 2013 року № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" з огляду на вимоги частини першої статті 47 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань.
При перевірці правильності нарахування позивачем пені судом встановлено, що пеня нарахована в розмірі 471,64 грн з порушенням норм чинного законодавства України.
Отже, судом здійснено перерахунок пені за допомогою програми ЛІГА: ЗАКОН Еліт та визначено, що розмір пені становить 328,76 грн. (розрахунок додається).
За таких обставин до задоволення підлягає пеня у розмірі 328,76 грн. В іншій частині нарахована позивачем пеня є необґрунтованою й стягненню не підлягає.
Щодо заперечень представника відповідача, викладених у відзиві на позов, в доповненнях до відзиву на позов та наведені в судовому засіданні, то такі суперечать фактичним обставинам справи та спростовуються наступним.
Рішенням Теребовлянської міської Ради народних депутатів № 224 від 08.12.2000р. "Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки, яка є в користуванні Теребовлянського РайСТ для обслуговування приміщень та функціонування ринку", Теребовлянському районному споживчому товариству видано державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_4 від 12.02.2001р., зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №65. Відповідно до державного акта позивачу надано у постійне користування земельну ділянку, площею 0,6956 га в межах згідно з Планом землекористування для обслуговування приміщень ринку та його функціонування по АДРЕСА_1, який є додатком до акта.
Теребовлянське районне споживче товариство набуло право постійного користування на дану земельні ділянки в порядку, передбаченим Земельним кодексом України, а тому факт наявності чи відсутності в Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею запису щодо реєстрації державного акту на право постійного користування землею, який виданий Теребовлянському РайСТ серії НОМЕР_5 на площу 0,6956 га, а також в Теребовлянської міської ради чи відділу Держземкадастру у Теребовлянському районі технічної документації та матеріалів інвентаризації по спірній земельній ділянці, не змінює та не спростовує правомірність набуття Теребовлянським районним споживчим товариством права постійного користування земельною ділянкою згідно державного акту серії НОМЕР_4 від 12.02.2001 р.
Рішенням господарського суду Тернопільської області від 21 липня 2016 р. у справі №921/330/16-г/17 визнано недійсним п.1 рішення Теребовлянської міської ради сьомої сесії сьомого скликання № 543 від 31.05.2016р. "Про скасування рішень сесії Теребовлянської міської ради від 08.12.2000 р. № 224, від 30.09.1997р. № 244, від 31.03.2016 р. № 230", згідно якого визнано таким, що не відповідає вимогам ст.ст. 26,33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення Теребовлянської міської ради третього скликання від 08.12.2000 року за №224 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки, яка є в користуванні Теребовлянського РайСТ для обслуговування приміщень та функціонування ринку" та п. 3 даного рішення, згідно якого скасовано рішення Теребовлянської міської ради від 31.03.2016 року № 230 "Про припинення права користування частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1 за Теребовлянським районним споживчим товариством".
Під час розгляду спору у справі № 921/330/16-г/17 встановлено, що відповідно до п.2 Постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14.04.1987 року №124 "Про заходи по поліпшенню роботи колгоспних ринків" всі ринки із системи Міністерства торгівлі УРСР були безоплатно передані споживчій кооперації. На виконання Постанови ЦК КПРС і Ради Міністрів СРСР від 26.07.1987року №265 "Про заходи по поліпшенню колгоспних ринків" та Постанови ЦК Компартії України і Ради Міністрів УРСР від 14.04.1987року №124 відповідно до рішення виконкому Тернопільської обласної ради народних депутатів від 30.07.1987року безоплатної у підпорядкування Тернопільської облспоживспілки було передано обласну об'єднану дирекцію колгоспних ринків.
Передача колгоспного ринку по АДРЕСА_1 проведена згідно акту безоплатного прийому-передачі від 30.06.1987р.
Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Центральної спілки споживчих товариств України про офіційне тлумачення положень п.1 ст.9, п.1 ст.10 Закону України "Про споживчу кооперацію", ч. 4 ст.37 Закону України "Про кооперацію" (справа про захист права власності організації споживчої кооперації) від 11.11.2004 року №16-рп/2004, безоплатна передача колгоспних ринків організаціям споживчої кооперації не суперечила чинному на той час законодавству, внаслідок чого ці ринки як цілісні майнові об'єкти перейшли у володіння і користування організацій споживчої кооперації, які відповідно до положень Закону України "Про власність" набули права власності на передане їм майно на підставі правовстановлюючих документів.
Теребовлянське районне споживче товариство відповідно до витягу від 12.03.2015р. з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 34812292, має у власності нерухоме майно - цілісний майновий комплекс ринку по АДРЕСА_1 м.Теребовля, для обслуговування і функціонування якого позивачем видано Державний акт на право постійного користування землею серії НОМЕР_4.
Судом встановлено, що код ЄДРПОУ 01767330 юридичної особи Теребовлянського районного споживчого товариства не змінювався; юридична особа вносила зміни у реєстраційні дані протягом свого існування виключно щодо власної назви та відомостей про керівника, видів економічної діяльності (розширювала), тому твердження про те, що державний акт видавався не РайСТ, а іншій юридичній особі - "Ринок Теребовлянського РайСТ", що припинив свою діяльність внаслідок банкрутства, не відповідають дійсності. Наведене також спростовується записом в Книзі видачі державних актів на право постійного користування землею на території Теребовлянського району, де відмічено, що бланки державного акту (два примірники) серії НОМЕР_6 отримано ОСОБА_6, котрий працював на посаді завідуючого ринком Теребовлянського РайСТ.
Дані обставини встановлені рішеннями суду у господарських справах № 921/377/16-г/17 про визнання недійсним державного акту від 12.02.2001р., серії НОМЕР_2 на право постійного користування землею /в позові Теребовлянської міської ради до Теребовлянського районного споживчого товариства відмовлено/; № 921/330/16-г/17 за позовом Теребовлянського районного споживчого товариства до Теребовлянської міської ради про визнання недійсним рішення /позов задоволено частково, визнано недійсним рішення Теребовлянської міської ради сьомої сесії сьомого скликання № 543 від 31.05.2016р. "Про скасування рішень сесії Теребовлянської міської ради від 08.12.2000р. № 224, від 30.09.1997р. № 244, від 31.03.2016 р. № 230", а саме: - п.1 рішення, згідно якого визнано таким, що не відповідає вимогам ст.ст. 26,33 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рішення Теребовлянської міської ради третього скликання від 08.12.2000 року за №224 "Про затвердження матеріалів інвентаризації земельної ділянки, яка є в користуванні Теребовлянського РайСТ для обслуговування приміщень та функціонування ринку"; - п. 3 рішення, згідно якого скасовано рішення Теребовлянської міської ради від 31.03.2016 року № 230 "Про припинення права користування частиною земельної ділянки по АДРЕСА_1 за Теребовлянським районним споживчим товариством".
Зазначеними судовими рішеннями встановлено, що Державний акт від 12.02.2001р. серії НОМЕР_2 на право постійного користування землею виданий відповідно до вимог діючого законодавства, не є сфальсифікованим, а Теребовлянське районне споживче товариство є належним землекористувачем даної земельної ділянки.
Стаття 115 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що рішення, ухвали, постанови, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України.
Згідно частини 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Відповідно до Постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Отже, наявність у Теребовлянського районного споживчого товариства Державного акту на право постійного користування землею, відповідність якого вимогам чинного законодавства встановлена рішенням господарського суду Тернопільської області від 01.11.2016р. у справі № 921/377/16-г/17, залишеного без змін Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.01.2017р., спростовує доводи відповідача про наявність в діях посадових осіб Теребовлянського районного споживчого товариства порушень законності, що містять ознаки кримінального правопорушення, отже суд вважає клопотання відповідача про надсилання повідомлення відповідно до вимог ч. 4 ст. 90 ГПК України до Теребовлянського відділення національної поліції про факт порушення законності у діяльності працівників Теребовлянського районного споживчого товариства - безпідставним та необґрунтованим.
При цьому, суд зазначає, що предметом розгляду даного спору є стягнення заборгованості по орендній платі за укладеним між сторонами договором найму (оренди) торговельного місця, господарські зобов'язання за яким учасники господарських відносин повинні виконувати належним чином.
Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь - які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Стаття 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно статті 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
В силу вимог статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
З огляду на викладене, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності власної правової позиції. Спір повинен вирішуватись на користь тієї сторони, яка за допомогою відповідних процесуальних засобів переконала суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень. Відповідно до принципу змагальності сторони, інші особи, які беруть участь у справі, якщо вони бажають досягти бажаного для себе, або осіб, на захист прав яких подано позов, найбільш сприятливого рішення, зобов'язані повідомити суду усі юридичні факти, що мають значення для справи, вказати або надати докази, які підтверджують чи спростовують ці факти, а також вчинити інші передбачені законом дії, спрямовані на те, аби переконати суд у своїй правоті.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що позивач надав суду всі належні та допустимі докази, які дають можливість суду задоволити позовні вимоги частково та стягнути з відповідача 2 651,00 грн заборгованості по орендній платі, 328,76 грн. пені. У решті частин позовних вимог суд у задоволенні позову відмовляє.
У відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, керуючись 1, 2, 4-3, 12, 32, 33, 34, 44, 49, 82-85, 115, 116 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_3, АДРЕСА_3 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь Теребовлянського районного споживчого товариства, провулок Князя Василька, 6, м. Теребовля, Тернопільська область (ідентифікаційний код 01767330) 2 651 грн. 00 коп. заборгованості по орендній платі, 328 грн. 76 коп. пені та 1 314 грн. 95 коп. судового збору.
3. Наказ видати згідно статті 116 ГПК України.
4. У решті частин позовних вимог у задоволенні позову відмовити.
5. Рішення господарського суду набирає законної сили в десятиденний строк з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту).
6. Сторони вправі подати апеляційну скаргу на рішення місцевого господарського суду, яке не набрало законної сили протягом десяти днів з дня його прийняття (виготовлення та підписання повного тексту), через місцевий господарський суд.
Повний текст рішення виготовлено та підписано "06" березня 2017 року.
Суддя Я.Я. Боровець