28.02.2017 року Справа № 904/10495/16
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Коваль Л.А. (доповідач)
суддів: Паруснікова Ю.Б., Чередка А.Є.
при секретарі судового засідання: Абадей М.О.
за участю представників сторін:
від позивача: не з'явився
від відповідача: представник ОСОБА_1, довіреність № б/н від 21.07.2016 року, директор ОСОБА_2, наказ №1 від 03.05.2003 року
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Зеленбуд" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2016 року у справі № 904/10495/16
за позовом Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Зеленбуд", м. Кам'янське Дніпропетровської області
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма Аудит-Комп", м. Дніпро
про визнання недійсним договору від 22.03.2016 року № 22/03 на надання аудиторських послуг та акту від 30.04.2016 року приймання-передачі робіт
Комунальне підприємство Кам'янської міської ради "Зеленбуд" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма Аудит-Комп" про визнання недійсними договору № 22/03від 22.03.2016 року, укладеного між позивачем та відповідачем, та акту приймання-передачі робіт від 30.04.2016 року до даного договору.
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2016 року у справі № 904/10495/16 (суддя Загинайко Т.В.) в позові відмовлено.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, місцевий господарський суд виходив з тих обставин, що сторонами у відповідності до вимог статті 180 Господарського кодексу України було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов договору, а саме: погоджено предмет договору, який не суперечить положенням законодавства, його ціну, строк дії. Відповідач надав позивачу аудиторські послуги за договором, що підтверджується підписаним сторонами без заперечень та зауважень актом приймання-передачі робіт від 30.04.2016 року; закінчення надання аудиторських послуг відповідно до умов договору оформлено звітом від 30.04.2016 року щодо результатів перевірки бухгалтерського і податкового обліку Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Зеленбуд" за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року. Місцевий господарський суд зазначив, що неналежне, на думку позивача, виконання відповідачем умов договору не є підставою для недійсності даного правочину; доказів у підтвердження факту обману позивача з боку відповідача як під час укладення договору, так і під час прийняття результатів робіт за договором, а також наявності умислу в діях відповідача позивачем не надано. Суд відмовив у задоволенні заявленої позивачем вимоги про визнання недійсним акту приймання-передачі робіт від 30.04.2016 року з підстави обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, оскільки акт приймання-передачі у спірних правовідносинах не є правочином у розумінні частини другої ст. 202 Цивільного кодексу України.
Не погодившись із зазначеним рішенням суду, Комунальне підприємство Кам'янської міської ради "Зеленбуд" подало апеляційну скаргу. Посилаючись на неповне з'ясування місцевим господарським судом при прийнятті рішення у справі обставин, що мають значення для справи, порушення норм матеріального та процесуального права, позивач просить скасувати це рішення та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач зазначає, що розгляд даної справи у суді першої інстанції було здійснено без участі представника позивача; позивач не був повідомлений належним чином про дату та час судового засідання, що позбавило його права надати суду додаткові докази та пояснення. Щодо суті прийнятого рішення позивач посилається на ті обставини, що за результатами виконання послуг за договором № 22/03 від 22.03.2016 року відповідач відповідно до вимог Закону України "Про аудиторську діяльність" зобов'язаний скласти саме аудиторський висновок, який є єдиним документальним підтвердженням належного виконання господарського зобов'язання стороною по договору. За доводами позивача, всупереч вимогам Закону України "Про аудиторську діяльність" відповідач свідомо, діючи на власний розсуд, замість аудиторського висновку зазначив у п. 2.2.3. договору, що по закінченні надання аудиторських послуг замовнику надається звіт аудитора, тоді як саме в аудиторському висновку повинні бути відображені відомості, які є предметом дослідження по спірному договору. Позивач зазначає, що проект спірного договору був підготовлений відповідачем та підписаний попереднім керівником підприємства (позивача) самостійно, без узгодження з іншими керівниками відділів підприємства; через необізнаність попереднього керівника підприємства він був введений відповідачем в оману щодо дійсного предмета договору та оформлення результатів проведення аудиту, які є істотними умовами договору. Позивач вважає, що спірний договір суперечить вимогам Закону України "Про аудиторську діяльність" щодо дійсного предмета договору та оформлення результатів проведення аудиту. Посилаючись на приписи частини першої ст. 207 ГК України, позивач зазначає, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, може бути визнано недійсним. Відносно спірного акту наданих послуг, на думку позивача, незважаючи на ті обставини, що даний акт не є правочином, він був складений в підтвердження належного виконання відповідачем зобов'язання по договору, істотні умови якого не відповідають вимогам закону, тобто по недійсному правочину. З огляду на наведене, позивач вважає, що такий документ не може породжувати жодних правових наслідків для позивача, зокрема, фінансових зобов'язань по сплаті коштів по відповідному договору.
Позивач у судове засідання, призначене для розгляду апеляційної скарги, явку свого повноважного представника не забезпечив; про дату, час та місце проведення судового засідання апеляційним господарським судом у даній справі позивач повідомлений належним чином за його місцезнаходженням згідно матеріалів справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення позивачу поштового відправлення, яким цій особі направлена в копії ухвала апеляційного господарського суду про прийняття апеляційної скарги до провадження та призначення її розгляду у судове засідання на 28.02.2017 року (а.с. 109, т. 1). Про причини неявки у судове засідання апеляційного господарського суду свого повноважного представника позивач суд не повідомив; з клопотанням про відкладення розгляду апеляційної скарги позивач до суду апеляційної інстанції не звертався.
За наведених обставин неявка у судове засідання, призначене для розгляду апеляційної скарги, повноважного представника позивача, не перешкоджає перегляду в апеляційному порядку оскаржуваного судового рішення.
Відповідач проти задоволення апеляційної скарги заперечує. Відповідач не погоджується з доводами позивача, що його не було повідомлено про дату та час судового засідання у справі судом першої інстанції; щодо наведеного зазначає, що у перше судове засідання позивач не з'явився; у зв'язку з неявкою позивача розгляд справи було відкладено у судове засідання на 14.12.2016 року о 16:30; про вказане судове засідання суд першої інстанції повідомив позивача телефонограмою, яка прийнята співробітником позивача більше, ніж за три дні до дати судового засідання. Отже, за доводами відповідача, позивач був повідомлений про дату та час судового засідання судом першої інстанції належним чином, але не скористався своїм правом брати участь у судовому розгляді справи. Щодо посилання позивача на ті обставини, що він не зміг надати суду першої інстанції докази та пояснення в обґрунтування своїх позовних вимог, відповідач зазначає, що виходячи зі змісту апеляційної скарги, жодних нових аргументів, окрім тих, про які йдеться в позовній заяві, позивачем не наведено. Відповідач погоджується з висновком місцевого господарського суду, який відповідає роз'ясненням, наведеним у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів недійсними", про те, що за загальним правилом невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою таких правових наслідків як визнання правочину недійсним; у такому разі заінтересована сторона має вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. Оскільки позивач стверджує, що відповідач мав надати за результатами аудиту висновок, а не звіт, то, на думку відповідача, ці обставини можуть вважатися лише неналежним виконанням або невиконанням договірних зобов'язань, а не підставою для визнання укладеного договору недійсним. Відповідач зазначає і про те, що оцінку належності виконання відповідачем зобов'язань за спірним договором надано господарськими судами (першої та апеляційної інстанцій) у справі № 904/6059/16. Так, судовими рішеннями у вказаній справі встановлено, що відповідач виконав свої зобов'язання у повному обсязі шляхом надання звіту за результатами виконання робіт, і це відповідає умовам договору та не суперечить нормам законодавства та міжнародним стандартам аудиту; на дату укладення спірного договору позивач був обізнаний, які зобов'язання приймає на себе аудитор, яким законодавством він керується при виконанні своїх зобов'язань, та яким документом буде засвідчуватись виконання зобов'язань відповідачем. За доводами відповідача, пунктом 46 МСЗНВ 3000 "Завдання з надання впевненості, що не є аудитами чи оглядами історичної фінансової інформації" встановлено, що звіт з надання впевненості має бути у письмовій формі та містити чітке висловлення висновку практика щодо інформації про предмет перевірки. У спірних правовідносинах звіт аудитора від 30.04.2016 року виконаний у письмовій формі та містить чітке висловлення висновку аудитора щодо інформації про кожний предмет перевірки. Окрім цього, саме позивач був ініціатором укладення правочину і саме позивач включив до змісту договору ті питання, дослідження яких його цікавить; звіт при його прийнятті обговорювався представниками позивача та відповідача комісійно, при його підписанні і обговоренні були присутні з боку позивача в.о. начальника, головний бухгалтер, головний інженер (в подальшому призначений керівником позивача), колишні керівник та головний бухгалтер, юрисконсульт. Отже, відповідач вважає, що позивач не тільки був обізнаний про всі істотні умови договору, але й отримав від відповідача саме такі послуги і в тому обсязі та вигляді, які були обумовлені договором. Також, відповідач погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що звернувшись з вимогою про визнання недійсним акту приймання-передачі робіт, позивач обрав неналежний спосіб захисту права.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено місцевим господарським судом, 22.03.2016 року Комунальне підприємство Дніпродзержинської міської ради (перейменована у Кам'янську міську раду) "Зеленбуд", як замовник, та Товариство з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Аудит-Комп", як виконавець, уклали договір № 22/03 на надання аудиторських послуг з завдання з виконання впевненості (надалі - Договір) (а.с. 10-11, т. 1), відповідно до пункту 1.1 якого замовник доручає, а виконавець приймає на себе зобов'язання по виконанню завдання з надання впевненості, що не є аудитами чи оглядами історичної фінансової інформації, а саме: а. повноти та достовірності формування доходів за період 2015 рік; б. повноти та достовірності формування витрат за період 2015 рік; в. повноти, правильності нарахування та сплати податку на прибуток за 2015 рік; г. повноти, правильності нарахування та сплати податку на додану вартість у 2015 році; е. повноти, правильності нарахування та сплати інших податків у 2015 році.
Відповідно до пункту 1.2 Договору виконання вказаного зобов'язання передбачає виконання завдання, обсяг і строки виконання яких визначаються замовником, в межах повноважень, наданих йому установчими документами та даним Договором згідно чинного законодавства України.
Пунктом 1.3 Договору передбачено, що виконавець на основі чинного законодавства України, існуючого досвіду та знань самостійно визначає форми, методи та напрями роботи.
За умовами підпунктів 2.2.2, 2.2.3 пункту 2.2 Договору виконавець приймає на себе такі зобов'язання: - при наданні аудиторських послуг керуватися чинним законодавством України та завданням з підготовки інформації відповідно до Міжнародного стандарту завдань з надання впевненості (МСЗНВ) 3000 "Завдання з надання впевненості, що не є аудитами чи оглядами історичної фінансової інформації"; - по закінченні надання аудиторських послуг надати замовнику звіт аудитора.
Відповідно до пункту 3.1 Договору по закінченні надання аудиторських послуг, передбачених даним Договором, виконавець надає замовнику звіт аудитора, акт здачі-прийому аудиторських послуг та, якщо передбачено особливими умовами, іншу документацію.
Замовник зобов'язаний прийняти надані аудиторські послуги і надати виконавцю підписаний акт про надання аудиторських послуг протягом трьох днів з моменту отримання висновку аудитора (звіту), акту здачі-прийому наданих аудиторських послуг замовнику (пункт 3.2 Договору).
Пунктом 3.3 Договору сторони узгодили, якщо надані аудиторські послуги не відповідають чинному законодавству, міжнародним стандартам аудиту та умовам даного Договору, замовник зобов'язаний протягом трьох днів після отримання документів, згідно пункту 3.2 даного Договору, надати виконавцю мотивовану відмову від прийняття аудиторських послуг.
За умовами пункту 3.4 Договору, якщо замовник не надасть виконавцю передбачені пунктами 3.2 та 3.3 даного Договору документи, надані аудиторські послуги вважаються виконавцем прийнятими з виконанням всіх умов даного Договору.
У випадку, якщо в процесі надання аудиторських послуг з'ясується їх недоцільність, виконавець зобов'язаний негайно повідомити про це замовника для вирішення в триденний строк питання щодо припинення дії даного Договору (п. 3.5 Договору).
Строки надання аудиторських послуг - початок надання послуг: 27.03.2016 року, закінчення надання послуг: 30.04.2016 року (п. 4.1 Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору загальна вартість даного Договору складає 85 000, 00 грн.
Оплата здійснюється замовником протягом 10-ти банківських днів з дати підписання акту здачі-прийому аудиторських послуг (п. 5.2 Договору).
Даний Договір вступає в силу з моменту його підписання і діє до повного виконання обов'язків сторонами (п. 8.5 Договору).
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем було надано позивачу аудиторські послуги за Договором, що підтверджується підписаним сторонами без заперечень та зауважень актом приймання-передачі робіт від 30.04.2016 року (а.с. 12, т. 1).
Закінчення надання аудиторських послуг відповідно до умов Договору оформлено складеним відповідачем звітом від 30.04.2016 року щодо результатів перевірки бухгалтерського і податкового обліку Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Зеленбуд" за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року (а.с. 24-58, т. 1).
За приписами частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: 1) Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; 2) особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; 3) волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 4) правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; 5) правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до частини першої ст. 207 ГК України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Позивач вважає, що спірний Договір на надання аудиторських послуг з завдання з виконання впевненості не відповідає вимогам Закону України "Про аудиторську діяльність"; підписаний керівником позивача (який був таким на дату його укладення) самостійно, без узгодження з іншими керівниками відділів підприємства, тому через його необізнаність був введений відповідачем в оману щодо дійсного предмета Договору та оформлення результатів проведення аудиту (згідно закону), які відповідно до положень статті 180 Господарського кодексу України є істотними умовами Договору, тобто мають істотне значення під час виконання такого правочину.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.
За визначенням, наданим частиною другою ст. 3 Закону України "Про аудиторську діяльність" в редакції на дату укладення спірного Договору, аудит - це перевірка даних бухгалтерського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта господарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.
Аудитори (аудиторські фірми) можуть надавати інші аудиторські послуги, пов'язані з їх професійною діяльністю, зокрема, по веденню та відновленню бухгалтерського обліку, у формі консультацій з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності, експертизи і оцінки стану фінансово-господарської діяльності та інших видів економіко-правового забезпечення господарської діяльності суб'єктів господарювання. Аудитори (аудиторські фірми) можуть проводити перевірку іпотечного покриття відповідно до Закону України "Про іпотечні облігації" (ч. 6 ст. 3 Закону України "Про аудиторську діяльність").
Перелік послуг, які можуть надавати аудитори (аудиторські фірми), визначається Аудиторською палатою України відповідно до стандартів аудиту (ч. 7 ст. 3 Закону України "Про аудиторську діяльність").
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про аудиторську діяльність" при здійсненні аудиторської діяльності аудитори та аудиторські фірми застосовують відповідні стандарти аудиту. Затвердження стандартів аудиту є виключним правом Аудиторської палати України. Стандарти аудиту є обов'язковими для дотримання аудиторами, аудиторськими фірмами та суб'єктами господарювання.
Статтею 7 Закону України "Про аудиторську діяльність" визначено, якими документами оформлюються результати надання аудиторських послуг.
Надання впевненості користувачам щодо відповідності фінансової звітності або іншої інформації концептуальним основам, які використовувалися при її складанні, оформлюється аудиторським висновком; аудиторські послуги у вигляді консультацій можуть надаватись усно або письмово з оформленням довідки та інших офіційних документів; аудиторські послуги у вигляді експертиз оформляються експертним висновком або актом; результати надання інших аудиторських послуг оформляються відповідно до стандартів аудиту.
Рішенням Аудиторської палати України від 22 грудня 2011 року № 244/14, із змінами і доповненнями, внесеними рішенням Аудиторської палати України від 19 грудня 2013 року № 286/9, затверджено Перелік послуг, які можуть надавати аудитори (аудиторські фірми).
Відповідно до цього Переліку до послуг у сфері аудиту віднесено завдання з надання впевненості, у тому числі завдання з надання впевненості, що не є аудитом чи оглядом історичної фінансової інформації.
Рішенням Аудиторської палати України від 29 грудня 2015 року № 320/1 "Про застосування стандартів аудиту" затверджено для обов'язкового застосування при виконанні завдань з 1 лютого 2016 року в якості національних стандартів аудиту Міжнародні стандарти контролю якості, аудиту, огляду, іншого надання впевненості та супутніх послуг видання 2014 року.
Застосування вказаних Міжнародних стандартів завдань з надання впевненості (МСЗНВ) 3000 "Завдання з надання впевненості, що не є аудитами чи оглядами історичної фінансової інформації" при наданні аудиторських послуг на підставі спірного Договору сторони погодили безпосередньо умовами цього Договору (п. 2.2.2).
За положеннями Міжнародних стандартів завдань з надання впевненості (МСЗНВ) 3000 "Завдання з надання впевненості, що не є аудитами чи оглядами історичної фінансової інформації" результати надання вказаної послуги оформлюються як звіт з надання впевненості (п. 45-51). Звіт з надання впевненості має бути складено у письмовій формі та має містити чітке формулювання висновку фахівця-практика щодо інформації про предмет перевірки.
Вищевикладеними нормами спростовуються доводи позивача щодо невідповідності предмету спірного Договору та положень Договору про оформлення результатів наданих аудитором послуг у формі звіту аудитора вимогам законодавства, зокрема Закону України "Про аудиторську діяльність".
Статтею 627 Цивільного кодексу України закріплений принцип свободи договору. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Аудит проводиться на підставі договору між аудитором (аудиторською фірмою) та замовником. Інші аудиторські послуги можуть надаватися на підставі договору, письмового або усного звернення замовника до аудитора (аудиторської фірми). Замовник має право вільного вибору аудитора (аудиторської фірми) з дотриманням вимог цього Закону. У договорі на проведення аудиту та надання інших аудиторських послуг передбачаються предмет і термін перевірки, обсяг аудиторських послуг, розмір і умови оплати, відповідальність сторін (ст. 17 Закону України "Про аудиторську діяльність").
Позивач самостійно уклав спірний Договір та погодився з умовами, які вказані в ньому, у тому числі і щодо предмету, порядку прийняття і оформлення послуг, оплати тощо.
Відносно доводів позивача, що спірний Договір укладено керівником позивача самостійно, без узгодження з іншими керівниками відділів підприємства, тому через його необізнаність він був введений відповідачем в оману щодо дійсного предмета договору та оформлення результатів проведення аудиту, апеляційний господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону (ч. 1 ст. 92 ЦК України).
Договір на надання аудиторських послуг № 22/03 від 22.03.2016 року підписаний з боку позивача виконуючим обов'язки начальника, який мав обсяг повноважень керівника підприємства, що визначені Статутом, у тому числі укладати договори з певними умовами без погодження з начальниками відділів підприємства.
Вказані обставини встановлені у рішенні господарського суду Дніпропетровської області від 13.09.2016 року у справі № 904/6059/16 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Аудит-Комп" до Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Зеленбуд" про стягнення 88 058, 12 грн., яке залишене без змін постановою суду апеляційної інстанції від 19.12.2016 року (позивач у даній справі є відповідачем у справі № 904/6059/16) (а.с. 116-128, т. 1). Предметом спору при розгляді вказаної справи було стягнення заборгованості за Договором на надання аудиторських послуг №22/03 від 22.03.2016 року на підставі спірного акту приймання-передачі робіт від 30.04.2016 року. Обставини, встановлені у справі № 904/6059/16, є преюдиціальними для вирішення даного спору відповідно до ч. 3 ст. 35 ГПК України. У межах справи № 904/6059/16 встановлено належність виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Аудиторська фірма "Аудит-Комп" своїх обов'язків за Договором та наявність підстав для оплати наданих ним послуг Комунальним підприємством Дніпродзержинської міської ради "Зеленбуд", як замовником цих послуг.
В матеріалах даної справи, що переглядається в апеляційному порядку, наявний наказ в.о. начальника Комунального підприємства Дніпродзержинської міської ради "Зеленбуд" № 5-Д від 04.01.2016 року (а.с. 16, т. 1), відповідно до якого договори, які будуть укладатися з Комунальним підприємством Дніпродзержинської міської ради "Зеленбуд" перед підписанням керівника підприємства повинні бути завізовані юрисконсультом, головним економістом, головним бухгалтером та керівником структурного підрозділу підприємства, якого безпосередньо буде стосуватися укладений договір.
Проте, дефекти волі юридичної особи, обмеження повноважень її виконавчого органу можуть перебувати поза межами розумного контролю з боку третьої особи, не викликаючи в третьої особи обґрунтованих сумнівів у правомірності дій виконавчого органу юридичної особи.
З огляду на зазначене, на захист прав третіх осіб, які вступають у правовідносини з юридичними особами, в тому числі й укладають із юридичними особами договори різних видів, частиною третьою статті 92 ЦК України передбачено, що орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов'язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, крім випадків, коли юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.
Однак, закон ураховує, що питання визначення обсягу повноважень виконавчого органу юридичної особи та добросовісність його дій є внутрішніми відносинами між юридичною особою та її органом, тому сам лише факт учинення виконавчим органом юридичної особи протиправних, недобросовісних дій, перевищення ним своїх повноважень не може слугувати єдиною підставою для визнання недійсними договорів, укладених цим органом від імені юридичної особи з третіми особами.
Частина третя статті 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Для третьої особи, яка уклала з юридичною особою договір, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи, в тому числі й повноважень виконавчого органу юридичної особи, загалом не мають юридичної сили, хоча б відповідні обмеження й існували на момент укладення договору.
Разом із тим, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема достеменно знала про відсутність у виконавчого органу юридичної особи необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це. Тягар доказування недобросовісності та нерозумності у поведінці третьої особи несе юридична особа.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, наведеною у постанові від 21.09.2016 року по справі № 3-728гс16 (справа господарського суду № 902/841/15).
Проте, відповідні обставини щодо відповідача (щодо недобросовісності його поведінки, щодо не прояву його розумної обачності) шляхом надання належних та допустимих доказів не доведені позивачем.
Окрім цього, положення наказу позивача від 04.01.2016 року № 5-Д не обмежують та не можуть обмежувати повноваження керівника підприємства, визначені установчим документом цього підприємства, а стосуються лише регулювання внутрішньої дисципліни укладення підприємством договорів з його контрагентами.
У вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 ЦК України господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв'язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв'язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб'єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю (п. 3.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Однак, позивачем не надано жодних доказів в підтвердження своїх доводів щодо умисного введення відповідачем в оману керівника позивача, який укладав спірний Договір.
Доводи позивача щодо неналежного, на думку позивача, виконання відповідачем умов Договору не можуть бути підставою для визнання цього Договору недійсним.
У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним (п. 2.2. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29 травня 2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними").
Зокрема, наслідки неналежного виконання умов Договору відповідачем щодо надання ним послуг, порядок їх застосування передбачені п.п. 3.3., 6.6. Договору.
Статтею 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину. Так, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання господарським судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.
Зазначене відповідає роз'ясненням, наведеним у п. 2.10. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Відповідно до ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
У спірних правовідносинах позивач не навів доводів та не надав доказів, з наявністю яких закон пов'язує визнання правочинів (господарських договорів) недійсними.
Отже, місцевий господарський суд дійшов правильного висновку щодо відсутності підстав для задоволення заявленої позивачем вимоги про визнання недійсним Договору № 22/03 від 22.03.2016 року.
Статтею 16 Цивільного кодексу України встановлені способи захисту цивільних прав та інтересів судом. Дана норма кореспондує з положеннями статті 20 Господарського кодексу України, якою визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання. Статтею 12 Господарського процесуального кодексу України визначені справи у спорах, які підвідомчі господарським судам.
За змістом частини першої статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні облікові документи бухгалтерського обліку фіксують факти здійснення господарських операцій.
Акт приймання-передачі робіт від 30.04.2016 року складений сторонами для підтвердження факту виконання обов'язків за Договором, тобто є не правочином, а лише доказом належного виконання зобов'язань за спірним Договором. Вказаний акт є первинним обліковим документом у відповідності до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", який фіксує здійснення господарської операції, та є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за надані послуги.
За викладеного, оскільки акт приймання-передачі від 30.04.2016 року не є правочином у розумінні частини другої статті 202 Цивільного кодексу України, обраний позивачем спосіб захисту порушеного права у цьому випадку є неналежним. Невірно обраний позивачем спосіб захисту є підставою для відмови у задоволенні відповідних позовних вимог.
Отже, місцевий господарський суд правомірно відмовив у задоволенні позову і в частині вимог про визнання недійсним акту приймання-передачі від 30.04.2016 року.
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи позивача про порушення місцевим господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм процесуального права, обґрунтовані не повідомленням позивача судом першої інстанції про час та місце розгляду справи, що позбавило позивача можливості належним чином реалізувати свої процесуальні права, надати пояснення та додаткові докази, необхідні для прийняття законного рішення.
Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК України.
За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
У випадках коли ухвала про порушення провадження у справі не може бути вручена стороні у зв'язку з обмеженим строком розгляду, належним підтвердженням повідомлення учасників судового процесу про час та місце розгляду справи може вважатися телефонограма суду з відміткою про її прийняття посадовою (службовою) особою сторони. При цьому зазначена ухвала надсилається сторонам в обов'язковому порядку.
Зазначене узгоджується з положеннями підпунктів 3.9.1., 3.9.1.1 пункту 3.9. постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції".
Так, суд першої інстанції повідомляв належним чином позивача про час та місце призначених судових засідань у справі, що підтверджується штампами господарського суду Дніпропетровської області на зворотній стороні відповідних ухвал суду про порушення провадження у справі та про відкладення розгляду справи.
Також, в матеріалах справи наявна телефонограма суду з відміткою про її прийняття посадовою (службовою) особою позивача (а.с. 78, т. 1).
Неявка учасника судового процесу в судове засідання не є підставою для скасування судового рішення, якщо ухвалу, в якій зазначено час і місце такого засідання, надіслано йому в порядку, зазначеному в підпункті 3.9.1. пункту 3.9. постанови (постанова пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Отже, позивач належним чином був повідомлений судом першої інстанції про дати та час судових засідань, призначених для розгляду справи, проте не скористався своїм процесуальним правом на участь у судових засіданнях, так само як і не повідомив суд про причини неявки у судові засідання свого представника. Додаткових пояснень чи клопотання про відкладення розгляду справи від позивача до суду першої інстанції також не надходило.
Керуючись положеннями ст. 75 ГПК України, суд першої інстанції прийняв рішення у справі без участі позивача, оскільки матеріали справи та надані відповідачем документи дозволяли розглянути справу за відсутності представника позивача за наявними у справі матеріалами, неявка якого не перешкоджала вирішенню спору. Судом першої інстанції дотримано усіх вимог законодавства для належного та завчасного повідомлення позивача про дату та час судових засідань у справі.
Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, колегія суддів апеляційного господарського суду відхиляє решту доводів позивача, наведених в обґрунтування апеляційної скарги.
За наведеного, оскаржуване рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга позивача на це рішення - без задоволення.
Судові витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 49 ГПК України підлягають віднесенню на позивача.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -
Апеляційну скаргу Комунального підприємства Кам'янської міської ради "Зеленбуд" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2016 року у справі № 904/10495/16 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 14.12.2016 року у справі № 904/10495/16 залишити без змін.
Повна постанова складена 06.03.2017 року
Головуючий суддя Л.А. Коваль
Суддя Ю.Б Парусніков
Суддя А.Є. Чередко