36000, м. Полтава, вул.Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
28.02.2017 р. Справа № 917/96/17
за позовом Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава Міністерства оборони України (вул. Сінна, буд.36, м. Полтава, 36039)
до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Полтавагаз" (вул. Козака, буд.2-а, м. Полтава, 36020)
про стягнення 160809,32 грн.
Суддя Безрук Т. М.
Представники:
від позивача: ОСОБА_1
від відповідача: не з'явився
Розглядається позовна заява про стягнення 160809,32 грн., з них: 116340,46 грн. інфляційних та 44468,86 грн. - 3% річних згідно договору № 296 від 09.02.2015р. на постачання природного газу за регульованим тарифом.
Позивач надав клопотання (вхід. № 2020 від 13.02.2017р.) про відкликання позовної заяви та прохає припинити провадження у справі (а.с.63).
Дане клопотання відхиляється судом, оскільки нормами Господарського процесуального кодексу не передбачено процесуальної можливості відкликати позовну заяву після порушення провадження у справі.
Позивач на підставі ст. 22 ГПК України надав заяву від 22.02.2017р. (вхід. №2609 від 22.02.2017р.) про зменшення розміру позовних вимог, в яких прохає стягнути з відповідача 106670,00 грн. інфляційних (а.с.67).
Відповідно до ч.4 ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.
Суд приймає заяву про зменшення позовних вимог. Подальший розгляд справи проводиться в межах зменшення позовних вимог.
В судовому засіданні від 16.02.2017р. оголошувалась перерва згідно ст. 77 ГПК України.
В судовому засіданні 28.02.2017р. судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення згідно ст. 85 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи, суд встановив:
Між Публічним акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Полтавагаз” (відповідачем) та Квартирно-експлуатаційним відділом м. Полтава Міністерства оборони України (позивачем) був укладений договір № 296 від 09.02.2015 на постачання природного газу за регульованим тарифом (а.с.9-13).
30.06.2015 між сторонами було укладено угоду до договору № 296 від 09.02.2015, згідно якої вказаний договір вважається таким, що припинив свою дію в частині поставки та розподілу транспортування природного газу з 01.07.2015р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (а.с.17).
Позивач у позові посилається на те, що станом на 01.07.2015р. за цим договором рахувалася передоплата в розмірі 1 813 961,03 грн.
31.10.2015 між позивачем, ТОВ “Полтавагаз збут” та відповідачем була укладена Угода про припинення зобов'язань шляхом заліку зустрічних однорідних вимог № 1 на суму 578284,66 грн. (а.с.18).
31.10.2015 між позивачем, ТОВ “Полтавагаз збут” та відповідачем була укладена Угода про припинення зобов'язань шляхом заліку зустрічних однорідних вимог № 2 на суму 426718,20 грн. (а.с.19).
Загальний розмір зустрічних однорідних зобов'язань за договорами, указаних в Угодах, складає 1 005 002,86 грн.
Позивач у позові посилається на те, що станом на 01.11.2015р. сума переплати позивача складала 808 958,17 грн., дана сума вказана в акті звірки взаємних розрахунків № 431 станом на 01.01.2016 р. (а.с.20).
В пункті 4.6. Договору на постачання природного газу № 296 від 09.02.2015 передбачено, що у разі переплати за фактично спожитий газ сума переплати зараховується постачальником в рахунок оплати поставленого газу в наступному періоді або повертається на поточний рахунок споживача на його письмову вимогу.
Позивач посилається на те, що в листах від 04.09.2015р. № 2871 та від 26.10.2015р. № 3442 він заявив відповідачу вимогу про повернення на поточний рахунок позивача переплати в розмірі 808958,18 грн. (а.с.22, 23). Проте доказів направлення чи вручення даних претензій відповідачу він не надав.
В листі від 26.02.2016р. № 788 позивач прохав перерозподілити кошти попередньої оплати в сумі 808958,18 грн. на договір № 296Р від 15.02.2016р. (а.с.24).
В листі від 17.11.2016р. № 3922 позивач заявив відповідачу вимогу про повернення суми попередньої оплати протягом 10 днів на рахунок позивача. Даний лист вручено відповідачу 17.11.2016р., що підтверджується вхідним штампом на листі (а.с.25).
Відповідач за платіжним дорученням № 2973 від 28.11.2016р. повернув на рахунок позивача 808958,17 грн. (з призначенням платежу згідно письмової вимоги №3922 від 17.11.2016р. по договору № 296 від 09.02.2015р.); (а.с.59).
Посилаючись на те, що відповідач повернув кошти з затримкою, позивач заявив вимоги про стягнення з відповідача 106670,00 грн. інфляційних за період 31.10.2015р. - 28.11.2016р. (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог).
Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України договір - є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.
Згідно ст. 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 6 ст. 265 ГК України до відносин поставки, не врегульованих цим кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договори купівлі-продажу.
Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Згідно з частиною першою статті 693 ЦК України якщо договорі встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, якщо такий строк не встановлений договором. - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Оскільки попередню оплату поставки газу здійснено, а газ не поставлено, відповідно до частини другої статті 693 ЦК України у покупця виникає право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати від продавця, який одержав суму попередньої оплати товару і не поставив його у встановлений строк.
Водночас посилання позивача на статтю 625 ЦК України щодо стягнення з ПАТ “Полтавагаз” втрат від інфляції є помилковим, оскільки стягнення з постачальника суми попередньої оплати, перерахованої за договором на поставку природного газу, не вважається грошовим зобов'язанням у розумінні статті 625 ЦК України.
За такі дії ПАТ “Полтавагаз” несе відповідальність, передбачену частиною третьою статті 693 ЦК України, коли на суму попередньої оплати нараховуються проценти відповідно до статті 536 цього Кодексу від дня, коли товар мав бути переданий, до дня фактичного передання товару покупцеві або повернення йому суми попередньої оплати. Договором може бути встановлений обов'язок продавця сплачувати проценти на суму попередньої оплати від дня одержання цієї суми від покупця. Договором такий обов'язок не передбачений.
Такі ж правові висновки викладені Верховним Судом України у постанові від 15.10.2013 р. № 3-30гс13 у справі № 5011-42/13539-2012 та у постанові від 16.09.2014 р. № 3-90гс14 у справі № 921/266/13-г/7. В даних постановах судом констатовано, що стягнення з відповідача суми попередньої оплати за договором не є наслідком порушення боржником грошового зобов'язання, оскільки відповідні дії вчиняються не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав - повернення сплаченого авансу за непоставлений товар. За своєю суттю обов'язок щодо повернення грошових коштів, отриманих як передоплата, не можна розцінювати як грошове зобов'язання в розумінні статті 625 ЦК України.
Згідно ч. 1 ст. 111-28 ГПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.
В даному випадку підстави для відступу від правової позиції Верховного суду у господарського суду відсутні.
Крім того, позивач не надав суду первісних бухгалтерських документів, що підтверджують факт наявності переплати у вказаній сумі.
Посилання позивача на те, що зобов'язання з повернення коштів попередньої оплати виникло на підставі п. 4.6 Договору, самі по собі не є достатніми для нарахування інфляційних, оскільки в цьому пункті не визначено строку повернення переплати за фактично спожитий газ.
Частиною 2 ст.530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Доказів направлення відповідачу листів-претензій від 04.09.2015р. № 2871 та від 26.10.2015р. № 3442 позивач суду не надав. Отже, позивач не довів належними доказами факт заявлення відповідачу вказаних вимог про повернення коштів попередньої оплати.
У вимозі від 17.11.2016р. № 3922 позивач заявив відповідачу вимогу про повернення суми попередньої оплати протягом 10 днів, тобто до 28.11.2016 р. (а.с.25). Відповідач за платіжним дорученням № 2973 від 28.11.2016р. повернув на рахунок позивача 808958,17 грн. (а.с.59). Отже, відповідач виконав дану вимогу в строк, встановлений позивачем.
З огляду на викладене, підстави для нарахування суми інфляційних втрат відсутні.
Таким чином, позов задоволенню не підлягає.
В п. 3.10 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” зазначено, що у разі прийняття судом зміни (у бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення. За п. 4.6 цієї Постанови зменшення позивачем суми позову не є відмовою від позову. В такому випадку припинення провадження в частині зменшення відповідної суми не здійснюється, - про таке зменшення зазначається в описовій частині судового рішення, а предметом спору залишається вимога про стягнення суми в зменшеному розмірі.
Керуючись ст.ст. 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
Вирішив:
1. Прийняти заяву Квартирно-експлуатаційного відділу м. Полтава Міністерства оборони України (вхід № 2609 від 22.02.2017р.) про зменшення позовних вимог.
2. У позові відмовити повністю.
Повне рішення складено та підписано: 06.03.2017р.
Суддя Безрук Т. М.