номер провадження справи 28/13/17
03.03.2017 Справа № 908/261/17
Суддя Федорова Олена Владиславівна розглянувши заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія ТВК» у справі № 908/261/17:
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Інжиніринговая компанія ТВК” (61166, м. Харків, вул. Бакуліна, буд. 4-А, офіс 35)
до відповідача товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольський олійноекстракційний завод” (72310, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гетьмана Сагайдачного, 31)
про стягнення 549195,77 грн.
Без виклику сторін
До господарського суду Запорізької області 09.02.2017 року звернулося товариство з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія ТВК» з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольський олійноекстракційний завод” про стягнення 549195,77 грн., які складаються з: 491431,59 грн. заборгованості за договором поставки № 15022016-1 від 26.02.2016р., 33542,49 грн. пені, 21613,81 грн. інфляційних втрат, 2607,88 грн. 3% річних. Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки № 15022016-1 від 26.02.2016р.
Ухвалою суду від 10.02.2017 року порушено провадження у справі № 908/261/17, присвоєно справі номер провадження 28/13/17, судове засідання призначене на 21 березня 2017 р.
01.03.2017 р. від позивача до суду надійшла заява про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно відповідача (ТОВ “Мелітопольський олійноекстракційний завод”), що знаходиться за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Гетьмана Сагайдачного, 31 (вул.. Фрунзе, 31) та на кошти у розмірі ціни позову - 549195,77 грн. та судового збору - 8237,94 грн., що знаходяться на розрахунковому рахунку ТОВ «МОЕЗ» (ЄДРПОУ 39376884) № 26006455004561 в АТ «ОТП Банк» м. Київ, МФО 300528.
Розглянувши позовні матеріали, суд дійшов висновку, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню з наступних підстав:
Згідно ст. 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.
Відповідно до ст. 67 ГПК України, позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачу.
Стаття 33 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно пункту 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011р. “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову” (із подальшими змінами), заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора, або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.
Особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:
розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;
забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;
наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;
імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;
запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Згідно абзаців 2, 3, 4 пункту 3 постанови пленуму ВГСУ № 16 від 26.12.2011 р. “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком про повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
Ухвала господарського суду про забезпечення позову в обов'язковому порядку повинна містити дані, на підставі яких можна зробити висновок про те, що невжиття того чи іншого заходу до забезпечення позову може утруднити або зробити неможливим виконання в подальшому рішення господарського суду.
Заявник (позивач) має довести наявність тих обставин, на підставі яких він просить вжити заходів до забезпечення позову. Такі докази у позовних матеріалах, тому питання про вжиття заходів до забезпечення позову вирішується виходячи з тих документів, які додані позивачем до позову.
Позивачем не обґрунтовано та не надано жодних доказів, які свідчили б про те, що ненакладення арешту на визначене майно та грошові кошти, що належать ТОВ “Мелітопольський олійноекстракційний завод” може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі за умови задоволення позову.
Також в заяві про забезпечення позову, позивачем чітко не визначено індивідуальними ознаками (марка, категорія, клас тощо) майно, на яке суд повинен накласти арешт.
Крім того, суд вважає за необхідне зауважити про наступне: відповідно до п.п. 2.20., 2.21 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» чинним законодавством не встановлено якихось спеціальних вимог щодо оформлення платіжних документів, за якими перераховуються суми судового збору. Отже, таке перерахування здійснюється за загальними правилами згідно з вимогами Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» і відповідних нормативно-правових актів Національного банку України. Платіжне доручення на безготівкове перерахування судового збору, квитанція установи банку про прийняття платежу готівкою додаються до позовної заяви (заяви, скарги) і мають містити відомості про те, яка саме позовна заява (заява, скарга, дія) оплачується судовим збором. Відповідні документи подаються до господарського суду тільки в оригіналі; копії, у тому числі виготовлені із застосуванням технічних засобів (фотокопії тощо) цих документів, не можуть бути належним доказом сплати судового збору.
Аналогічні приписи містить Інформаційний лист Вищого господарського суду України № 01-06/1260/2012 від 17.09.2012 р. «Про оформлення платіжних документів на перерахування судового збору».
В якості доказів сплати судового збору позивачем до заяви про забезпечення позову додано копію квитанції № 83 від 23.02.2017 р. на суму 800,00 грн.
З урахуванням наведеного вище, надана позивачем квитанція не є належним доказом дотримання позивачем положень чинного законодавства.
Отже, в задоволенні клопотання позивача про забезпечення позову відмовляється.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 66, 67, 86 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити товариству з обмеженою відповідальністю «Інжинірингова компанія ТВК» в задоволені заяви про забезпечення позову шляхом накладання арешту на майно та грошові кошти, що належать ТОВ “Мелітопольський олійноекстракційний завод”, в межах суми позовних вимог.
Ухвала про забезпечення позову у справі № 908/261/17 від 03.03.2017 р. набрала законної сили 03.03.2017 р.
Суддя О.В. Федорова