02 березня 2017 року Справа № 925/718/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді: суддів:Іванової Л.Б. (доповідач), Гольцової Л.А., Барицької Т.Л.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс"
на постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016
у справі№ 925/718/16 Господарського суду Черкаської області
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс"
доКомунального підприємства "Аеропорт Черкаси"
третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Черкаська обласна рада
провизнання додаткової угоди укладеною
за участю представників сторін:
позивача: Тимошенко Б.А.
відповідача: не з'явилися
третьої особи: не з'явилися
Товариство з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовом до Комунального підприємства "Аеропорт Черкаси" про визнання укладеною Додаткової угоди про внесення змін до договору оренди нерухомого майна № 16 від 01.06.2013.
Рішенням Господарського суду Черкаської області від 29.08.2016 у справі № 925/718/16 (суддя Єфіменко В.В.) позовні вимоги задоволено частково, визнано укладеною Додаткову угоду про внесення змін до договору оренди нерухомого майна від 01 червня 2013 року №16, укладеною між Товариством з обмеженою відповідальністю "ДІЗАРТ ПЛЮС" та Комунальним підприємством "Аеропорт Черкаси" з дня набрання рішенням законної сили в редакції, викладеній в резолютивній частині рішення.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 (колегія суддів у складі: головуючого судді Руденко М.А., суддів Алданової С.О., Пономаренка Є.Ю.) рішення Господарського суду Черкаської області від 29.08.2016 у справі № 925/718/16 скасовано; в позові відмовлено.
Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, Товариство з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 925/718/16, рішення Господарського суду Черкаської області у цій справі залишити без змін.
Обґрунтовуючи підстави звернення з касаційною скаргою до суду, скаржник посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права. Так, скаржник вказує на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", оскільки позивачеві належить переважне право на продовження договору оренди на новий строк, а відповідачем висловлено намір передати в наступну оренду майно, що є предметом укладеного між сторонами договору № 16; умови договору оренди № 16 від 01.06.2013 продовжують виконуватися сторонами, що свідчить про фактичну пролонгацію цього договору і зазначеній обставині не надано правової оцінки судом апеляційної інстанції. Крім цього, скаржник вказує на порушення судом вимог ст. 111-28 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язковості висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного суду України від 20.04.2016 у справі № 3-266гс16.
Сторони згідно з приписами статті 1114 Господарського процесуального кодексу України були належним чином повідомлені про день, час і місце розгляду касаційної скарги, однак відповідач та третя особа не скористалися передбаченим законом правом на участь у перегляді справи в касаційній інстанції.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування норм матеріального і процесуального права при ухваленні оскаржуваного судового акту, вважає касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Апеляційним господарським судом під час розгляду справи встановлено, що 01.06.2013 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" (орендар) та Комунальним підприємством "Аеропорт Черкаси" (орендодавець) було укладено договір оренди нерухомого майна № 16, відповідно до умов якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нежитлову частину будівлі профілакторію ССТ загальною площею 94,6 кв.м, розміщену за адресою: вул. Смілянська, 168, м. Черкаси, вартість якого визначена згідно з актом оцінки за Методикою затвердженою Кабінетом Міністрів України та становить за експертною оцінкою без ПДВ - 107200,00 грн. (п. 1.1. договору).
Згідно із п. 1.2 договору майно передається в оренду з метою використання - під складські приміщення.
Пунктами 3.1, 3.4 договору передбачено, що орендна плата визначена у розмірі 15% на підставі Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду індивідуально визначеного (нерухомого або іншого) майна обласної комунальної власності затвердженої рішенням обласної ради і становить за перший (базовий) місяць оренди травень 2013р. - без ПДВ - 1341,34 грн., з ПДВ - 1609,61 грн. за рік без ПДВ - 16096,08 грн., з ПДВ - 19315,30 грн.. Орендна плата перераховується на рахунок орендодавця щомісячно не пізніше 5 днів з дня отримання рахунку.
Як визначено п. 3.9 договору, у разі припинення (розірвання) договору оренди орендар сплачує орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно. Закінчення строку дії договору оренди не звільняє орендаря від обов'язку сплатити заборгованість за орендною платою, якщо така виникла, в повному обсязі, враховуючи санкції.
Пунктом 11.1 договору сторони передбачили, що договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 01 червня 2013 до 01 травня 2016 р. включно.
Якщо за місяць до закінчення терміну дії договору ні одна із сторін не заявить про його припинення, він вважається подовженим ще на той самий термін, а саме на два роки одинадцять місяців, на тих же умовах (п. 11.4 договору).
Судом апеляційної інстанції з'ясовано, що згідно із актом прийому-передачі від 01.09.2013 Комунальне підприємство "Аеропорт Черкаси" передало, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" прийняло в оренду нежитлову частину будівлі профілакторію ССТ загальною площею 94,60 кв.м., яка розташована за адресою: вул. Смілянська,168, м. Черкаси.
На підставі наявних в матеріалах справи доказів, апеляційний суд визначив, що листом № 31-01 від 01.03.2016 відповідач повідомив позивача про те, що 01.05.2016 строк дії договору оренди закінчується і що підприємство, як орендодавець, не бажає продовжувати дію даного договору.
Також 24.05.2016 відповідач надіслав позивачеві лист від 24.05.2016 № 109-01, у якому, посилаючись на зміст попереднього листа від 01.03.2016 за № 31-01, знову вказав про закінчення терміну дії договору оренди 01.05.2016 та свої заперечення щодо подальшого продовження строку дії договору, у зв'язку з чим просив повернути об'єкт оренди.
Вважаючи, що після закінчення строку договору, а саме після 01.05.2016, він має право на продовження договору оренди на тих же умовах і на той же строк, позивач 30.05.2016 надіслав на адресу Комунального підприємства "Аеропорт Черкаси" додаткову угоду про внесення змін до договору оренди № 16 від 01.06.2013, в якій строк чинності договору оренди встановлено на 2 роки 11 місяців з дня підписання сторонами додаткової угоди.
Відмова відповідача від підписання додаткової угоди стала підставою звернення позивача з позовом у цій справі про визнання зазначеної додаткової угоди укладеною.
Вирішуючи спір по суті, місцевий господарський суд виходив з того, що позивач повністю та належним чином виконував умови договору оренди, орендодавець не надав до суду доказів повідомлення ним орендаря про припинення договору оренди протягом місяця після закінчення терміну дії договору оренди, на час закінчення дії договору оренди позивач мав намір передати майно, яке є предметом оренди, в наступну оренду, але іншому суб'єкту, що свідчить про порушення власником вимог, встановлених ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи в повному обсязі рішення суду першої інстанції в порядку ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, не погодився із вказаним висновком з тих підстав, що як до закінчення строку дії договору, так і в межах місячного строку, з дати закінчення дії договору, відповідач повідомив позивача про свої заперечення щодо продовження строку дії договору та про припинення його дії у строк 01.05.2016, що відповідно до вимог закону свідчить про припинення договору оренди № 16 у зв'язку з закінченням строку, на який він був укладений; сторони можуть вносити зміни (в тому числі і в судовому порядку) лише до договору, який є чинним на момент внесення до нього відповідних змін, а тому направлення на адресу відповідача 31.05.2016 проекту додаткової угоди про внесення змін до договору, який припинив свою дію з 01.05.2016, та подальше звернення до суду з вимогою про визнання даної додаткової угоди укладеною, є безпідставним та суперечить приписам цивільного законодавства.
Колегія суддів касаційної інстанції погоджується із правомірним висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позову з огляду на таке.
Як передбачено ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов договору оренди протягом одного місяця після закінчення терміну дії договору він вважається продовженим на той самий термін і на тих самих умовах, які були передбачені договором.
Згідно із ч. 2 ст. 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" договір оренди припиняється в разі закінчення строку, на який його було укладено.
Пунктом 4.1 постанови Пленум Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 12 "Про деякі питання практики застосування законодавства про оренду (найм) майна" визначено, що зі змісту статей 759, 763 і 764 ЦК України, частини другої статті 291 ГК України, частини другої статті 17 та частини другої статті 26 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" вбачається, що після закінчення строку договору оренди він може бути продовжений на такий самий строк, на який цей договір укладався, за умови, якщо проти цього не заперечує орендодавець.
Відтак якщо на дату закінчення строку договору оренди і протягом місяця після закінчення цього строку мали місце заперечення орендодавця щодо поновлення договору на новий строк, то такий договір припиняється.
Оскільки зазначеними нормами визначено умови, за яких договір оренди вважається пролонгованим на строк, який був раніше встановлений, і на тих самих умовах, що були передбачені договором, то для продовження дії договору не вимагається обов'язкового укладення нового договору або внесення змін до нього.
Таким чином, врахувавши вищенаведені норми законодавства та встановивши, що як до закінчення строку дії договору оренди, так і протягом місяця після закінчення строку його дії, відповідач повідомив позивача про свої заперечення щодо поновлення договору на новий строк, суд апеляційної інстанції дійшли правомірного висновку про припинення договору оренди № 16 у зв'язку з закінченням строку, на який він був укладений.
З урахуванням наведеного та взявши до уваги умови внесення змін до договору, передбачені ст. 651 Цивільного кодексу України та ст. 188 Господарського кодексу України, апеляційний господарський суд обґрунтовано виходив з того, що внаслідок припинення з 01.05.2016 договору оренди № 16 від 01.06.2013 вимога відповідача про внесення змін до договору, направлена 30.05.2016, та подальше звернення до суду з вимогою про визнання укладеною додаткової угоди до договору є безпідставним та таким, що суперечить приписам цивільного законодавства.
Частиною 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що після закінчення терміну договору оренди орендар, який належним чином виконував свої обов'язки за договором, має переважне право, за інших рівних умов, на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника. У разі якщо власник має намір використовувати зазначене майно для власних потреб, він повинен письмово попередити про це орендаря не пізніше ніж за три місяці до закінчення терміну договору.
Аналогічні за змістом норми щодо переважного права на продовження строку оренди містить ст. 285 Господарського кодексу України та ст. 777 Цивільного кодексу України.
Отже після закінчення строку дії договору оренди, переоформлення орендних правовідносин на новий строк здійснюється шляхом укладення нового договору оренди у порядку, передбаченому Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Доводи скаржника щодо порушення відповідачем його переважного права на продовження терміну дії договору оренди і неврахування, у зв'язку з цим, судом апеляційної інстанції приписів ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", колегією суддів відхиляються, оскільки зазначеною нормою встановлена можливість для добросовісного орендаря реалізації переважного права на укладення договору оренди на новий строк перед іншими претендентами на оренду цього ж майна і за інших рівних з ними умов, а не автоматичного і беззаперечного продовження договору оренди, як вважає скаржник.
Судом апеляційної інстанції також обґрунтовано відхилено посилання скаржника щодо сплати ним орендної плати за договором оренди після припинення його дії, оскільки обов'язковою передумовою для пролонгації договору оренди відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" є відсутність заперечень орендодавця у встановлений місячний термін, а сплата коштів у вигляді орендної плати та прийняття її відповідачем після припинення договору оренди не створює підстав вважати договір оренди пролонгованим, крім цього, обов'язок сплачувати орендну плату до дня повернення майна за актом приймання-передачі включно було передбачено і п. 3.9 договору оренди.
За таких обставин колегія суддів касаційної інстанції погоджується із обґрунтованим висновком суду апеляційної інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, який відповідає встановленим обставинам справи та зроблений із вірним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до статті 1117 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції лише перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Оцінка та перевірка обставин справи і доказів не віднесена до повноважень касаційної інстанції.
Матеріали справи свідчать про те, що господарськими судом апеляційної інстанції в порядку ст. 43, 101 Господарського процесуального кодексу України всебічно, повно і об'єктивно досліджено матеріали справи в їх сукупності і вірно застосовано норми процесуального та матеріального права.
Викладені у касаційній скарзі доводи скаржника обґрунтованих висновків суду не спростовують та зводяться до заперечень щодо здійсненої судом апеляційної інстанції оцінки доказів у справі та доведення інших обставин, ніж ті, що були встановлені судами попередніх інстанцій, в той час як згідно з вимогами ст. 111-7 Господарського процесуального кодексу України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Вказані доводи скаржника були предметом розгляду у суді апеляційної інстанції і їм була надана належна правова оцінка апеляційним судом.
Твердження скаржника про неврахування апеляційним господарським судом правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 20.04.2016 у справі № 3-266гс16, колегією суддів відхиляються з огляду на те, що предметом спору у вказаній справі було зобов'язання орендаря звільнити займані нежитлові приміщення у зв'язку із відмовою орендодавця продовжувати договір оренди з підстав необхідності використання орендованих приміщень для власних потреб. Згідно із висновком Верховного Суду України у цій справі, у разі з'ясування, що майно буде знову передаватися в оренду (а не використовуватися для власних потреб власника), дана обставина свідчитиме про порушення власником вимог ч. 3 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", якою передбачено переважне право орендаря на укладення договору оренди на новий термін, крім випадків, якщо орендоване майно необхідне для потреб його власника.
Натомість у справі № 925/718/16 предметом позову є визнання укладеною додаткової угоди до договору оренди і за обставинами справи відповідач не повідомляв позивача про намір використовувати орендоване приміщення для власних потреб, що свідчить про те, що правовідносини, які виникли у цих спорах не є подібними, а тому у апеляційного господарського суду були відсутні підстави для врахування висновків Верховного Суду України щодо застосування ч. 3 ст. 17 зазначеного Закону, на чому наполягав скаржник.
З огляду на встановлені судами обставини справи та з урахуванням наведених приписів процесуального закону, касаційна інстанція, перевіривши відповідно до ч. 2 ст. 111-5 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у постанові суду апеляційної інстанції, дійшла висновку про відсутність підстав для її зміни чи скасування.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Дізарт Плюс" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 06.12.2016 у справі № 925/718/16 Господарського суду Черкаської області залишити без змін.
Головуючий суддя: Л. Іванова
судді: Т. Барицька
Л. Гольцова