28 лютого 2017 року Справа № 910/17698/15
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Катеринчук Л.Й. (головуючого),
Білошкап О.В., Ткаченко Н.Г.
розглянувши касаційну скаргуЗАТ "Київський проектно-вишукувальний інститут "Укркомундорпроект"
на постанову та рішенняКиївського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 року
у справі Господарського суду № 910/17698/15 міста Києва
за позовомЗАТ "Київський проектно-вишукувальний інститут "Укркомундорпроект"
доТОВ "Елай"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ТОВ "Докас"
пророзірвання договору
в судовому засіданні взяли участь представники:
ЗАТ "Київський проектно-вишукувальний інститут "Укркомундорпроект": Кирик В.К. (довіреність від 19.08.2015 року),
ТОВ "Елай":не з'явилися,
ТОВ "Докас":Приходько А.С. (довіреність №2 від 20.12.2016 року).
10.07.2015 року ЗАТ "Київський проектно-вишукувальний інститут "Укркомундорпроект" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до ТОВ "Елай" (далі - відповідача) про розірвання договору купівлі-продажу нежитлового будинку №18, літера Б, площею 211,9 кв.м. по вул. Рейтарській у місті Києві, укладеного 18.04.2003 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, з підстав, передбачених частиною 2 статті 651 та частиною 2 статті 652 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України); витрати позивача зі сплати судового збору на суму 1 218 грн. покласти на відповідача (том 1, а.с. 3 - 91).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.07.2015 року порушено провадження у справі та прийнято позовну заяву до розгляду у судовому засіданні на 29.07.2015 року, яке неодноразово відкладалося ухвалами суду (том 1, а.с. 2, 155, том 3, а.с. 3, 31).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.09.2015 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ТОВ "Докас" (далі - третя особа), як кінцевого власника спірного нежитлового приміщення (том 3, а.с. 31).
Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.09.2015 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 28.01.2016 року, у задоволенні позову відмовлено з огляду на недоведення позивачем належними та достатніми доказами факту істотного порушення відповідачем, як покупцем, умов спірного договору щодо оплати повної вартості придбаного у позивача нерухомого майна, а також настання істотної зміни обставин, якими сторони спору керувалися при його укладенні, як підстав для розірвання оспорюваного правочину в судовому порядку (том 3, а.с. 54 - 59, 195 - 202).
Постановою Вищого господарського суду України від 22.03.2016 року рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові скасовано, справу передано на новий розгляд до місцевого господарського суду в іншому складі суду з підстав невірного застосування судами статей 651, 652 ЦК України, внаслідок істотної зміни обставин, зумовленої порушенням щодо позивача справи про банкрутство у зв'язку з нарахуванням йому податкових зобов'язань за відчужений об'єкт нерухомості та непроведення відповідачем повного розрахунку за отримане майно; недослідження обставин належного виконання відповідачем умов укладеного договору, згідно якого він зобов'язувався надати певні документи, які зумовлювали виникнення зобов'язання щодо повного розрахунку за придбаний будинок, однак, не виконав своїх договірних зобов'язань, що, на думку суду, зумовило ненастання строку оплати другого платежу за договором купівлі-продажу; недослідження обставин часткового виконання зобов'язань відповідачем шляхом внесення коштів на депозитний рахунок нотаріуса Вашагашвілі Д.Д. та встановлення фактичних обставин отримання (повернення) депозиту нотаріусом одній із сторін договору, внаслідок чого висновки про частковий розрахунок за спірним договором не можна вважати такими, що здійснені з дослідженням усіх обставин справи відповідно до вимог статей 34, 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) (том 3, а.с. 244 - 250; том 1, а.с. 16, 162).
За результатами нового розгляду справи рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 року (суддя Цюкало Ю.В.) у задоволенні позовних вимог відмовлено з огляду на недоведення позивачем факту настання строку виконання відповідачем зобов'язання за пунктом 3.3. спірного договору щодо оплати частини вартості придбаного у позивача нерухомого майна в розмірі 230 000 грн. Також, місцевий господарський суд дійшов висновку про недоведення позивачем "істотної зміни обставин" в розумінні вимог статей 651-652 ЦК України саме укладенням спірного договору у квітні 2003 року, оскільки податкова інспекція встановила невірне нарахування податку на додану вартість позивачем за червень 2003 року, що, на думку суду, не доводить вини відповідача у такій зміні обставин та не може бути підставою для розірвання спірного договору (том 4, а.с. 49 - 54).
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 22.06.2016 року та прийняти нове рішення, яким розірвати договір купівлі-продажу нежитлового будинку №18, літера Б, площею 211,9 кв.м. по вул. Рейтарській у місті Києві, укладеного 18.04.2003 року між позивачем, як продавцем, та відповідачем, як покупцем, стягнути з відповідача судові витрати позивача на суму 5 837, 40 грн., мотивуючи неповнотою з'ясування місцевим господарським судом обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням до спірних правовідносин норм матеріального та процесуального права, а також невідповідністю висновків за змістом оскаржуваного рішення фактичним обставинам справи.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Власова Ю.Л., суддів: Агрикової О.В., Корсакової Г.В.) апеляційну скаргу ТОВ "Рада" залишено без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2015 року у справі №910/19841/15 залишено без змін (том 4, а.с. 100 - 105).
Не погоджуючись з прийнятими у справі рішеннями, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову апеляційного суду від 11.10.2016 року та рішення суду першої інстанції від 22.06.2016 року, справу передати на новий розгляд до місцевого господарського суду, аргументуючи порушенням судами попередніх інстанцій положень статей 16, 574, 586, 651 - 659, 692, 694, 695 ЦК України, статей 5, 20, 47, 551, 179, 188 Господарського кодексу України, статті 28 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року), статей 9, 17, 27 Закону України "Про заставу", статей 33 - 35, 43, 53, 82, 99, 101, 104, 105, 11112 ГПК України. Позивач доводить неповноту дослідження судами обставин справи на предмет фактичного виконання відповідачем обов'язку щодо оплати вартості спірного нерухомого майна та його прийняття від позивача за актом приймання-передачі, а також неналежну оцінку доводів позивача про одночасну наявність чотирьох умов та "істотну зміну обставин", передбачених частиною 2 статті 652 ЦК України для розірвання спірного договору від 18.04.2003 року. Також, позивач зазначив про невиконання судами першої та апеляційної інстанцій при новому розгляді справи вказівок Вищого господарського суду України відповідно до Постанови від 22.03.2016 року на предмет з'ясування обставин виконання відповідачем обов'язку щодо повного розрахунку з позивачем за спірне нерухоме майно, що не відповідає вимогам статті 11112 ГПК України.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року на предмет повноти встановлених обставин справи та правильності їх юридичної оцінки, перевіривши застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи касаційної скарги, вислухавши представників позивача - Кирика В.К. та третьої особи - Приходька А.С., дійшла висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.
Відповідно до пункту 9 частини 1 статті 105 ГПК України, у постанові апеляційної інстанції мають бути зазначені: "Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги".
Статтею 99 ГПК України визначено обов'язок суду апеляційної інстанції переглянути справу за правилами розгляду у суді першої інстанції в повному обсязі з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі.
Отже, до резолютивної частини постанови апеляційного суду застосовуються ті ж вимоги, що й до резолютивної частини рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, передбачених в розділі ХІІ ГПК України, зокрема, про відображення висновків про результати розгляду апеляційної скарги на конкретне судове рішення та залишення в силі або скасування конкретного судового рішення, яке переглядалось апеляційним судом.
Як вбачається зі вступної та описової частини Постанови Київського апеляційного господарського суду від 11.10. 2016 року, колегія суддів у складі: Власова Ю.Л., Агрикової О.В., Корсакової Г.В. розглядала апеляційну скаргу ЗАТ "Київський проектно-вишукувальний інститут "Укркомундорпроект" на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 року у справі №910/17698/15, однак за змістом резолютивної частини постанови апеляційного суду вбачається відмова у задоволенні апеляційної скарги іншої юридичної особи (ТОВ "Рада") та залишення в силі іншого рішення Господарського суду міста Києва та в іншій справі (справа № 910/19841/15, рішення від 30.09.2015 року). Такий зміст резолютивної частини постанови апеляційного суду відображено як у повному тексті постанови, так у її вступній та резолютивній частинах, що свідчить про проголошення за наслідком апеляційного перегляду про залишення в силі акта суду, який не оскаржувався в даній справі (том 4, а.с. 99, 105).
Зазначене порушення вимог процесуального права є значним, оскільки ставить під сумнів здійснення в цілому апеляційного перегляду у даній справі.
З огляду на таке, постанову апеляційного суду слід скасувати, направивши справу на новий апеляційний розгляд.
При новому апеляційному розгляді справи апеляційному суду належить оцінити правильність застосування судом першої інстанції вимог статей 651, 652 ЦК України, дослідити правильність відмови суду першої інстанції від застосування частини 10 статті 28 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року), як спеціальної норми права, що надає керуючому санацією додаткові повноваження на розірвання угод боржника шляхом надіслання відповідного повідомлення стороні договору.
Положеннями частини 2 статті 651 ЦК України передбачено право суду на розірвання договору в разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках встановлених договором або законом . Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Істотність порушення договору визначається через оціночне поняття "значної міри" позбавлення сторони того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Істотність порушення визначається виключно об'єктивними обставинами, що склались у сторони, яка вимагає розірвання договору. Вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення і для оцінки порушення, як істотного, і для виникнення права вимагати розірвання договору на підставі частини 2 статті 651 ЦК України.
Частиною 10 статті 28 Закону про банкрутство в редакції Закону України №4212-VI від 22.12.2011 року передбачено право керуючого санацією у тримісячний строк з дня прийняття рішення про санацію відмовитися від правочинів (договорів) боржника, вчинених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо: виконання правочину (договору) завдає збитків боржнику; правочин (договір) є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника; виконання правочину (договору) створює умови, що перешкоджають відновленню платоспроможності боржника. Сторона правочину (договору), щодо якого прийнято рішення керуючим санацією про відмову від його виконання, має право в тридцятиденний строк з дня прийняття рішення керуючим санацією вимагати в установленому порядку відшкодування збитків, які виникли через відмову від виконання договору, в процедурі провадження у справі про банкрутство.
Отже, досліджуючи обставини укладення спірного правочину у даній справі та правові підстави його розірвання, суду належить звернути увагу на те, що згідно частини 2 статті 651 ЦК України передбачено декілька самостійних підстав розірвання договору за рішенням суду.
Однією з них є істотне порушення договору другою стороною (що мало наслідком завдання позивачу істотної шкоди не обов'язково внаслідок винних дій сторони договору, а внаслідок настання об'єктивних обставин, зокрема порушення справи про банкрутство). Досліджуючи зазначену підставу суду належить встановити чи мало місце невиконання відповідачем прийнятих ним на себе за пунктом 3.3 спірного договору зобов'язань щодо надання саме ним примірника договору №712 від 03.10.2000 року, з відміткою Київського БТІ про реєстрацію переходу права власності на об'єкт від ФДМУ до Продавця та надання саме ним документа, що підтверджує остаточний розрахунок Продавця за приватизований об'єкт.
Прийняття покупцем на себе таких зобов'язань за договором можуть підтверджувати наявність між сторонами усної домовленості про вчинення покупцем (ТОВ "Елай) на користь продавця (ЗАТ "Укркомундорпроект") певних дій щодо реєстрації нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації, які вимагалися на той час для дійсності договору відчуження нерухомого майна, в чому був зацікавлений ТОВ "Елай". Так, відповідно до чинного на той час "Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002 року, Витяг про державну реєстрацію прав, є невід'ємною частиною правовстановлювального документа (пункт 3.11) Отже, відсутність такого витягу, як складової частини правовстановлювального документа, може бути підставою для оспорювання дійсності договору від 18.04.2003 року. Саме тому набувач (ТОВ "Елай") міг погодитись на виконання умов, зазначених в пункті 3.3 Договору від 18.04.2003 року. Також, пунктом 3.3 Договору визначається момент виконання зобов'язання відповідача щодо повного розрахунку з позивачем за придбаний будинок, отже, невиконання відповідачем таких дій унеможливлює настання строку платежу та позбавляє позивача можливості отримання повного розрахунку за спірним договором.
Аналізу зазначених обставин в контексті належного виконання відповідачем прийнятих на себе зобов'язань судом першої інстанції зроблено не було, що зобов'язує суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу в повному обсязі, дати їм відповідну оцінку з метою встановлення підстав наявності "істотного порушення стороною договору" відповідно до частини 2 статті 651 ЦК України.
Самостійною підставою розірвання договору згідно частини 2 статті 651 ЦК України є його розірвання судом у випадках передбачених законом, зокрема частиною 10 статті 28 Закону про банкрутство. Дослідження обставин справи на предмет наявності зазначених підстав судом першої інстанції зроблено не було, що підтверджує неповноту розгляду справи в суді першої інстанції, оскільки позивачем заявлялись доводи з посиланням на наявність підстав для розірвання договору згідно частини 10 статті 28 Закону про банкрутство. З огляду на таке, при новому апеляційному розгляді апеляційному суду слід в повному обсязі дослідити доводи та правові підстави заявленого позову.
Вивчивши матеріали справи, колегією суддів касаційного суду встановлено, що Постановою Київського апеляційного господарського суду від 20.05.2015 року у справі №15/238-б скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 16.02.2015 року та припинено провадження за заявою ліквідатора ЗАТ "Київський проектно-вишукувальний інститут "Укркомундорпроект" Кирика В.К. про розірвання договору купівлі-продажу нежилого будинку №18 (літера "Б") та зобов'язання ТОВ "Докас" повернути спірну будівлю до ліквідаційної маси з висновками про непідсудність спору про розірвання договору суду у справі про банкрутство, яка не оскаржувалась в касаційному порядку (том 3, а.с. 114 - 120).
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що законодавством про банкрутство передбачено спеціальні способи захисту майнових прав та інтересів боржника, якими є розірвання договорів за заявою керуючого санацією та спростування майнових дій боржника, як за укладеними ним договорами, так і без укладення договорів, які мають слухатися судами в межах справи про банкрутство, яка об'єднує в собі всі спори з майновими вимогами боржника, відповідно до частини 4 статті 10 Закону про банкрутство та пункту 7 частини 1 статті 12 ГПК України.
Разом з тим, у Постанові Верховного Суду України №16/047 від 13.04.2016 року у справі №908/4804/14 висловлено правову позицію про те, що для забезпечення права кожного на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, для забезпечення принципу верховенства права, фундаментальною складовою якого є принцип юридичної визначеності, суд, який після припинення провадження у справі про банкрутство за аналогічною заявою, розглядає той же спір у позовному провадженні, повинен розглянути його по суті в винесенням відповідного рішення, для забезпечення поваги до принципу res judicata (принципу остаточності рішень суду).
Керуючись такою правовою позицією Верховного Суду України, чинними нормами процесуального законодавства (пункту 7 частини 1 статті 12 ГПК України) та частини 4 статті 10 Закону про банкрутство, колегія суддів касаційного суду вважає за можливе направити даний спір на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції для забезпечення принципу юридичної визначеності шляхом прийняття остаточного рішення по предмету спору.
Також, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначає, що пунктом 2.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" №11 від 29.05.2013 року роз'яснено про те, що у випадку встановлення підстав для визнання недійсним спірного договору, зміст якого суперечить законодавству, чинному на момент укладення договору, або такого, що укладений з метою, що суперечить інтересам держави (наприклад, із суб'єктом фіктивного підприємництва), апеляційний суд вправі за власною ініціативою визнати цей договір недійсним повністю або в певній частині. Реалізація господарським судом цього права здійснюється незалежно від наявності відповідного клопотання сторони.
Згідно з частиною 1 статті 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Частинами 1, 2 статті 101 ГПК України передбачено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
Відповідно до частини 1 статті 11112 ГПК України, вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.
Колегія суддів касаційного суду зазначає, що суди повинні неухильно додержуватися вимог про законність та обґрунтованість рішення у справі, яке повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі. Господарським судам слід виходити з того, що рішення може ґрунтуватись лише на тих доказах, які були предметом дослідження і оцінки судом. При цьому, необхідно мати на увазі, що згідно зі статтею 43 ГПК України наявні докази підлягають оцінці у їх сукупності і жодний доказ не має для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року у даній справі необхідно скасувати як таку, що прийнята з порушенням норм матеріального та процесуального права, а справу передати на новий апеляційний розгляд до суду апеляційної інстанції в іншому складі суду.
При новому апеляційному розгляді справи апеляційному суду слід врахувати викладене, переглянути справу в повному обсязі незалежно від доводів апеляційної скарги, дослідити підстави заявлених керуючим санацією позивача Кириком В.К. вимог про розірвання спірного договору та їх відповідність як вимогам статей 651, 652 ЦК України, так вимогам частини 10 статті 28 Закону про банкрутство та з урахуванням встановленого прийняти остаточне рішення по предмету спору для забезпечення принципу правової визначеності (верховенства права) у даному спорі.
На підставі викладеного та керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
1. Касаційну скаргу ЗАТ "Київський проектно-вишукувальний інститут "Укркомундорпроект" задовольнити частково.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.10.2016 року у справі №910/17698/15 скасувати.
Справу №910/17698/15 передати на новий апеляційний розгляд до Київського апеляційного господарського суду в іншому складі суду.
Головуючий Л.Й. Катеринчук
Судді О.В. Білошкап
Н.Г. Ткаченко