01.01.2017 Справа № 904/1038/17
Суддя господарського суду Дніпропетровської області Новікова Р.Г. при секретарі судового засідання Яковлєвій А.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
За позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Кам'яні Потоки, Полтавська область
до Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання", м. Кривий Ріг
про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 10160грн.00коп., пені у розмірі 683грн.55коп., 3% річних у розмірі 520грн.00коп., інфляційної складової у розмірі 1860грн.71коп.
Представники:
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Гомбаренко Е.Є., дов. №5 від 12.01.2017р.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся до Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" з позовом про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 10160грн.00коп., пені у розмірі 683грн.55коп., 3% річних у розмірі 504грн.97коп., інфляційної складової у розмірі 1736грн.99коп.
Позовні вимоги вмотивовані неналежним виконанням договору на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №88 від 16.05.2013р.
Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 01.02.2017р. порушено провадження у справі. Судові засідання призначались на 15.02.2017р. та 01.03.2017р.
15.02.2017р. позивач надав на адресу суду заяву про збільшення розміру позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача суму основної заборгованості у розмірі 10160грн.00коп., пеню у розмірі 683грн.55коп., 3% річних у розмірі 520грн.00коп. та суму інфляційної складової у розмірі 1860грн.71коп.
Перевіривши повноваження особи, яка підписала заяву про збільшення розміру позовних вимог та дослідивши обставини, викладені в ній, суд прийняв заяву позивача до розгляду.
Таким чином, з урахуванням заяви, наданої позивачем, предметом розгляду у справі є стягнення з Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" суми основної заборгованості у розмірі 10160грн.00коп., пені у розмірі 683грн.55коп., 3% річних у розмірі 520грн.00коп., інфляційної складової у розмірі 1860грн.71коп.
16.02.2017р. відповідач надав на адресу суду відзив на позовну заяву, у якому заперечує проти задоволення позовних вимог та зазначає про те, що договір №88 від 16.05.2013р. містить третейське застереження. А отже, відповідно до частини другої п. 9.2 договору №88 від 16.05.2013р., даний спір має розглядатися в Постійно діючому Регіональному Третейському суді при Асоціації "Регіональна правова група".
Враховуючи викладене, відповідач просить суд припинити провадження у даній справі на підставі п. 5ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.
Також відповідач у своєму відзиві виражає незгоду із розрахунками позивача: зазначає, що граничним строком оплати поставленого товару є 26.10.2015р.; період часу, за який нараховується пеня, не повинен перевищувати шести місяців; при розрахунку 3% річних позивач не врахував того, що кількість днів у 2016р. становить 366.
16.02.2017р. відповідачем подана заява про застосування строків позовної давності. У вказаній заяві відповідач наполягає на тому, що відповідно до положень ст. 258 Цивільного кодексу України строк позовної давності щодо стягнення пені становить один рік.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, господарський суд, встановив.
16.05.2013р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (далі - постачальник) та Приватним акціонерним товариством "Криворізький завод гірничого обладнання" (далі - покупець) був підписаний договір на придбання сировинних, паливно-енергетичних або матеріально-технічних ресурсів №88 (далі - договір). Відповідно до п. 1.1 зазначеного договору постачальник зобов'язується передати, а покупець - прийняти товар та оплатити матеріали на умовах, передбачених цим договором.
Як вбачається з п. 2.1 договору, кількість, номенклатура ресурсів вказуються у специфікаціях до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Відповідно до пункту 3.2 договору терміни постачання ресурсів вказуються у специфікаціях.
Пунктом 4.1 визначено, що постачання ресурсів здійснюється за цінами, які визначені у відповідності з умовами поставки, зазначені в специфікаціях і включають в себе всі податки , збори та інші обов'язкові платежі, а також вартість тари, упаковки, маркування та інші витрати постачальника пов'язані з поставкою ресурсів.
Відповідно до пункту 5.2 договору оплата за поставлені ресурси буде проводитися протягом терміну, зазначеного у специфікаціях та обчислюється з моменту постачання ресурсів.
Так, специфікацією №6 від 25.08.2015р. до договору було визначено детальну інформацію про кількісні та якісні характеристики товару, його вартість, а також умови оплати.
Згідно з пунктом 5 вказаної специфікації покупець здійснює оплату поставленого товару протягом 60-ти календарних днів з моменту поставки.
25.08.2015р. позивач на підставі специфікацій №6 від 25.08.2015р. поставив відповідачу товар на загальну суму в розмірі 20160грн.00коп., що підтверджується рахунком-фактурою №2 від 25.08.2015р., видатковою накладною №2 від 25.08.2015р. та товарно-транспортною накладною №30 від 25.08.2015р. Зазначені видаткова накладна та товарно-транспортна накладна підписані відповідачем без зауважень та заперечень до них.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Частиною п'ятою статті 253 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Таким чином, товар, поставлений за видатковою накладною №2 від 25.08.2015р., відповідач був зобов'язаний оплатити в строк до 26.10.2015р. (включно).
Приватне акціонерне товариство "Криворізький завод гірничого обладнання" розрахунків за поставлений товар належним чином не виконало, внаслідок, чого у нього виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 20160грн.00коп.
18.03.2016р. відповідачем було частково сплачено позивачу позивачу суму основного боргу у розмірі 10000грн.00коп., що підтверджується платіжним дорученням №2492 від 18.03.2016р.
З метою досудового врегулювання спору Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 направив на адресу відповідача вимогу №288 від 22.12.2016р. про сплату залишкової частини суми основного боргу, яка була отримана відповідачем 27.12.2016р., що підтверджується підписом представника Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" на рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення.
Докази належного виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до частини 1 статті 193 Господарського кодексу України та статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За приписами статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи частини 7 статті 193 Господарського кодексу України та статті 525 Цивільного кодексу України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами статті 629 Цивільного кодексу України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Таким чином, відповідач не мав підстав для ухилення від виконання обов'язку з оплати суми боргу в розмірі 10160грн.00коп.
Згідно статті 202 Господарського кодексу України та статті 598 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Відповідачем не були виконані грошові зобов'язання, доказів припинення відповідних зобов'язань перед позивачем у будь-який інший передбачений законом спосіб, відповідачем до матеріалів справи не надано.
Згідно із положенням статті 43 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 33 та 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обставини, на які посилається позивач в обґрунтування заявлених вимог про стягнення з відповідача суми основного боргу у розмірі 10160грн.00коп., підтверджені матеріалами справи та не спростовані відповідачем. Тому суд вважає вимоги позивача обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Крім того, позивач на підставі пункту 7.2 договору та з урахуванням положень Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за період з 27.01.2016р. по 23.05.2016р. в розмірі 683грн.55коп.
Як вбачається з п. 7.2 договору, у разі порушення більш ніж на 30 календарних днів терміну оплати ресурсів, покупець сплачує пеню в розмірі 0,04% від суми заборгованості за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у відповідному періоді.
Перевіривши розрахунок пені, суд встановив, що в ньому допущена помилка щодо періоду нарахування.
Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З наведеного вбачається, що сторони можуть змінити в договорі лише строк, коли припиняється нарахування пені. Початок виникнення прострочення визначений в статті 232 Господарського кодексу України та є незмінним (з моменту порушення зобов'язання).
Сторони в договорі не встановили інший строк припинення нарахування пені, ніж встановлено статтею 232 Господарського кодексу України. Тобто період нарахування пені починається 27.10.2015р. та закінчується 27.04.2016р.
Разом з тим, в пункті 7.2 договору передбачено, що пеня сплачується в разі прострочення понад 30 календарних днів. Не змінюючи строк, коли нарахування пені припиняється, сторони зменшили період прострочення, за який сплачується пеня.
З урахуванням викладеного, підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення пені за період з 27.01.2016р. по 27.04.2016р. в розмірі 577грн.88коп.
В задоволенні вимог про стягнення пені в сумі 105грн.67коп. слід відмовити.
Позивач помилково ототожнює строк позовної давності та строк, протягом якого може бути нарахована пеня.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
В даному випадку має місце не позовна давність, а період нарахування штрафних санкцій, передбачений чинним законодавством.
Суд відмовляє у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності відносно стягнення суми пені виходячи з наступного.
Пунктом 1 частини другої ст. 258 Цивільного кодексу України встановлено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Але відповідно до ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін.
Пунктом 10.6 договору передбачено, що за всіма видами зобов'язань і відповідальності сторін встановлюється загальний строк позовної давності три роки.
Крім того, на підставі статті 625 Цивільного кодексу України позивачем заявлено до стягнення суму інфляційних витрат в розмірі 1860грн.71коп. за загальний період з 01.11.2015р. по 31.01.2017р. та 3% річних в розмірі 520грн.00коп. за загальний період з 24.10.2015р. по 13.02.2017р.
Перевіривши розрахунок суми інфляційних витрат, суд встановив, що він зроблений вірно та відповідає вимогам чинного законодавства. Таким чином, стягненню з відповідача підлягає сума інфляційних витрат в розмірі 1860грн.71коп.
При перевірці судом розрахунку суми 3% річних, наданого позивачем, судом встановлено, що в ньому допущено помилку у частині періоду нарахування суми 3% річних, а також не враховано той факт, що у 2016 році було 366 днів.
За результатом зробленого судом розрахунку сума 3% річних, яка підлягає до стягнення з відповідача, становить 512грн.35коп. за період з 27.10.2015р. по 13.02.2017р.
В задоволенні позовних вимог про стягнення 3% річних в сумі 7грн.65коп. слід відмовити.
Суд відмовляє у задоволенні клопотання відповідача про припинення провадження у справі на підставі п. 5ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України виходячи з наступного.
Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.
Отже, одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду. Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Тому в контексті ст. 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
З огляду на вказані положення ст.ст. 55, 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється державними судами.
Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому ст. 2, ст. 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного ч. 5 ст. 55 Конституції України.
Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.
Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.
Враховуючи викладене, у сторін існує правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявності волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі. Проте, така заява надійшла лише від відповідача, а позивач в свою чергу проти припинення провадження у справі заперечував. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом. Згідно з ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.
Згідно з ст. 1 Закону України "Про судоустрій України і статус суддів" судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Відповідно до ст.ст. 7, 8 Закону України "Про судоустрій України і статус суддів" кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
З урахуванням наведеного, за наявності спору, який підсудний господарському суду, а також за наявності заперечень позивача щодо розгляду даного спору третейський судом, господарський суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, оскільки це є обмеженням права особи на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи викладене, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати позивача зі сплати судового збору в сумі 1586грн.49коп. покладаються на відповідача.
Враховуючи викладене та керуючись нормами статей Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 2, 4, 21, 22, 33, 34, 36, 49, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позовні вимоги Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" про стягнення суми основної заборгованості у розмірі 10160грн.00коп., пені у розмірі 683грн.55коп., 3% річних у розмірі 520грн.00коп., інфляційної складової у розмірі 1860грн.71коп. - задовольнити частково.
Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Криворізький завод гірничого обладнання" (код ЄДРПОУ: 31550176; Місцезнаходження: 50057, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область, вул. Заводська, буд. 1) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_1; Місцепроживання: АДРЕСА_1) суму основного боргу у розмірі 10160грн.00коп., пеню у розмірі 577грн.88коп., 3% річних у розмірі 512грн.35коп., інфляційну складову у розмірі 1860грн.71коп. та суму сплаченого судового збору в розмірі 1586грн.29коп.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Видати наказ після набрання чинності рішенням.
В судовому засіданні від 01.03.2017р. проголошено вступну та резолютивну частину рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повний текст підписаний 06.03.2017р.
Суддя Р.Г. Новікова