28 лютого 2017 року Справа № 910/14169/16
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддяЯценко О.В.
СуддіБакуліна С.В., Поляк О.І.
Розглянувши матеріали касаційної скаргиДержавного підприємства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 24.11.2016
у справі№ 910/14169/16
Господарського судуміста Києва
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут арматуробудування"
до Державного підприємства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом"
про стягнення грошових коштів
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:Годованюк О.В.
- відповідача:Колісниченко О.Л.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.09.2016 р. (суддя Лиськов М.О.) позов задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в розмірі 180200,50 грн., 3% річних в сумі - 16240,46 грн. та інфляційні втрати в розмірі 104431,24 грн. В іншій частині позову відмовлено.
Суд дійшов висновку, що відповідач в порушення умов договору не виконав вчасно зобов'язання з оплати наданих йому послуг, тому повинен нести відповідальність за порушення у вигляді сплати передбаченої договором пені; за нормою ст. 625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню також нараховані на суму заборгованості 3 відсотки річних та інфляційні втрати.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2016 р. (судді: Шапран В.В., Андрієнко В.В., Буравльов С.І.) рішення Господарського суду міста Києва від 06.10.2016 р. залишено без зміни.
Державне підприємство "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" в касаційній скарзі просить постанову апеляційного господарського суду та рішення господарського суду першої інстанції скасувати з підстав порушення та неправильного застосування норм матеріального та процесуального права, справу направити на новий розгляд.
Заявник доводить, що судами порушені норми ст.ст. 526, 611, 612 ЦК України, вважаючи, що суд дійшов до помилкового висновку, що договором не визначено строку сплати ПДВ, оскільки встановлений у п. 2.3. Договору 30-нний строк слід розповсюджувати на сплату всієї вартості послуг - як основної суми, так і суми ПДВ. Зазначені доводи свідчать, що такий помилковий висновок суду щодо строку сплати ПДВ зумовив неправильне застосування ст. 612 ЦК України, оскільки суд не врахував прострочення позивача щодо надання податкових накладних та подальшу оплату відповідачем частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ.
Ухвалою від 01.02.2017 колегії суддів Вищого господарського суду України у складі головуючого судді - Яценко О.В., суддів - Бакуліної С.В., Поляк О.І. касаційна скарга державного підприємства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" прийнята до провадження, справа призначена до розгляду у судовому засіданні на 28.02.2017.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут арматуробудування" у відзиві доводи скарги заперечує, звертає увагу, що відповідач оплачував послуги за актами приймання-передачі без розмежування від суми ПДВ, тому просить скаргу відхилити, а оскаржувані судові рішення залишити без зміни.
Учасників судового процесу відповідно до статті 1114 ГПК України належним чином повідомлено про час і місце розгляду касаційної скарги.
Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що 24.10.2014 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Науково-дослідний інститут арматуробудування" (виконавець) та Державним підприємством "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (замовник) був укладений договір про розробку та перегляд комплектів ремонтної документації на ремонт обладнання АЕС України № 40-14/36-005-01-14-00152.
Відповідно до п. 1.1 договору виконавець зобов'язується за завданням замовника надати послуги з розробки, перевірка та перегляд комплектів ремонтної документації на ремонт обладнання АЕС України, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити надані послуги.
Пунктом 1.3 договору сторони визначили, що зміст і термін надання послуг визначаються згідно з Календарним планом (додаток № 3 до договору).
Згідно п. 3.12 договору здача-приймання послуг згідно календарного плану оформлюється двостороннім актом здачі-приймання наданих послуг у трьох примірниках.
За пунктом 2.3. договору оплата послуг за договором здійснюється за фактом надання послуг протягом 30 робочих днів після підписання сторонами акту здачі-приймання наданих послуг.
Звертаючись із даним позовом до суду, позивач мотивує свої вимоги тим, що ним на виконання умов договору відповідач розрахувався із позивачем за надані послуги в повному обсязі, проте з порушенням строків, встановлених умовами договору, а тому він звернувся із даним позовом до відповідача про стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних.
Частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов Договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
На підтвердження факту надання послуг виконавцем (позивачем) за умовами укладеного між сторонами договору № 40-14/36-005-01-14-00152 та, відповідно, наявність у відповідача обов'язку та настання строків для оплати отриманих послуг між сторонами були підписані акт здачі-прийняття виконаних робіт, копії яких наявні в матеріалах справи.
Вказані акти зі сторони замовника (відповідача) підписані уповноваженою особою, без будь-яких заперечень чи зауважень.
Представниками відповідача в судах обох інстанції не оспорювався факт підписання вказаних актів, а також суми, що в них зазначені, як не заперечувався і факт надання позивачем всіх послуг, визначених умовами договору.
Також, відповідачем розрахунки з позивачем за зазначеними актами здачі-приймання були сплачені в повному обсязі, що підтверджується копіями платіжних доручень, виписками з особових рахунків, та не заперечувалось представниками відповідача при розгляді спору в судах, проте з порушенням строків, визначених у договорі.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин щодо суми заборгованості, перевіривши правильність визначення періодів нарахування пені, апеляційна інстанція, здійснивши власний розрахунок пені, дійшла висновку, що до задоволення підлягає вимога в розмірі 127287,50 грн.
Пунктом 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитору зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Колегією суддів апеляційної інстанції здійснений власний розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з огляду на визначений та зазначений вище період нарахування штрафних санкцій, а також суд зазначає проте, що позивачем як і відповідачем, при надані розрахунків інфляційних втрат, не було враховано наявність дефляції в деяких місяцях, а також не враховано, алгоритму нарахування інфляційних втрат, з урахуванням дат часткової сплати відповідачем коштів за надані послуги.
Отже, до стягнення з відповідача суд визначив 3% річних в розмірі - 16175, 14 грн. та інфляційні втрати в сумі - 93437,09 грн.
Відповідач, заперечуючи проти заявленого позову, оспорюючи висновки судів першої та апеляційної інстанцій, обґрунтовує свої заперечення тим, що внаслідок порушення позивачем строків направлення податкових накладних, у нього як у боржника не наступило прострочення при виконання зобов'язання за договором внаслідок прострочення позивача як кредитора, що відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України звільняє його від відповідальності за прострочення сплати певних сум (ПДВ) на користь позивача.
Відповідно до п. 2.3. договору оплата послуг за договором здійснюється за фактом надання послуг протягом 30 робочих днів після підписання сторонами акту здачі-приймання наданих послуг.
п. 2.4 договору сторони визначили, що оплата замовником частини вартості послуг у розмірі суми ПДВ здійснюється після отримання ним від виконавця податкової накладної, оформленої та зареєстрованої в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому чинним законодавством порядку.
Згідно із п. 3.13 договору, податкова накладна оформлюється протягом 5 робочих днів після підписання акту здачі-приймання наданих послуг. Виконавець надає замовнику податкову накладну, оформлену та зареєстровану в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановленому чинним законодавством порядку.
Доводи в обгрунтування дати отримання податкових накладних судом апеляційної інстанції не прийняті до уваги з огляду на те, що відповідачем надані скріншоти електронної поштової скриньки, що не може бути належним та допустимим доказом, в розумінні ст. 33 ГПК України, оскільки умовами договору не визначено, конкретної адреси електронної пошти, куди мають направлятися виконавцем податкові накладні замовнику, дані скріншоти не дають змоги встановити, що вказана електронна скринька належить комусь із працівників саме відповідача, крім того, з даних скріншотів не можливо встановити які саме податкові накладні направлялись в такий спосіб, та чи стосуються вони саме договору № 40-14/36-005-01-14-00152, копії самих податкових накладних представником відповідача судам обох інстанцій надано не було.
Відповідно до ст. 1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Касаційна інстанція, з огляду на межі касаційного перегляду справи, визначені ст.ст. 111-5, 111-7 ГПК України, не має підстав для переоцінки висновків суду апеляційної інстанції про не доведення обставин справи, вимоги скаржника грунтуються на необхідності встановити інші обставини та переоцінити правильність висновків судів на підставі іншої оцінки доказів, що виходить за межі касаційного перегляду судового рішення.
Крім того, як вбачається із наданих позивачем доказів сплати відповідачем отриманих послуг за спірним договором, відповідачем перераховувались грошові кошти на виконання умов договору позивачу з урахуванням ПДВ, про що безпосередньо зазначено у призначені платежу, що, в свою чергу, спростовує доводи відповідача щодо окремої сплати ним сум ПДВ за договором, та як наслідок, необхідність визначення власного періоду прострочки (у випадку наявності такої) для нарахування штрафних санкцій.
Неправильного застосування норм матеріального права, невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи і наданим сторонами доказам, порушень норм процесуального права, які визначені як безумовні підстави для скасування судового рішення судом касаційної інстанції не встановлено.
Виходячи з викладеного, керуючись ст.ст. 107, 108, 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
1. Касаційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енерногенеруюча компанія "Енергоатом" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2016 залишити без задоволення.
2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.11.2016 у справі № 910/14169/16 Господарського суду міста Києва залишити без зміни.
Головуючий суддяО.В. Яценко
СуддіС.В. Бакуліна
О.І. Поляк