10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua
Головуючий у 1-й інстанції: Галасюк Р.А.
Суддя-доповідач:Капустинський М.М.
іменем України
"28" лютого 2017 р. Справа № 296/7759/16-а
Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Капустинського М.М.
суддів: Мацького Є.М.
Шидловського В.Б.,
за участю секретаря судового засідання Гунько Л.В.,
позивача, його представника, та представника управлінь, як 3-х осіб, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України на постанову Корольовського районного суду м. Житомира від "07" листопада 2016 р. у справі за позовом ОСОБА_3 до Міністерства внутрішніх справ України, треті особи: Національна поліція України , Головне управління Національної поліції в Житомирській області , Управління МВС України в Житомирській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії ,
Постановою Корольовського районного суду м. Житомира від 07.11.2016 р. позов задоволено. Визнано протиправною відмову Міністерства внутрішніх справ України у призначенні та виплаті ОСОБА_3, одноразової грошової допомоги у відповідності до Порядку та Умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. № 850. Зобов'язано Міністерство внутрішніх справ України код ЄДРПОУ 00032684 виплати одноразову грошову допомогу ОСОБА_3, у розмірі 217500 грн. 00 коп., яка була нарахована УМВС України в Житомирській області.
В апеляційній скарзі Міністерство внутрішніх справ України, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Корольовського районного суду м. Житомира від 07 листопада 2016 р. та ухвалити нову, якою відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Зокрема, відповідач посилається на те, що, суд першої інстанції не застосував норму права, яка підлягала застосуванню - ст.97 Закону України "Про Національну поліцію", яка передбачає, що у спірних правових стосунках суму одноразової грошової допомоги для конкретного суб'єкта - поліцейського, сплачує Національна поліція або органи Національної поліції. Також судом першої інстанції не було враховано норм чинного законодавства та не взято до уваги, що фінансування виплати ОГД колишнім працівникам міліції, що були призначені на посади в підрозділи Національної поліції України, забезпечується через Національну поліцію за рахунок видатків, затверджених для Національної поліції України.
Розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість судового рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, ОСОБА_3 проходив службу в органах внутрішніх справ з 1992 року по 06.11.2015 р. (наказ УМВС про звільнення від 06.11.2015р. №334 о/с), а з 07.11.2015 р. (наказ ГУНП від 07.11.2015р. №33 о/с) в Головному управлінні Національної поліції в Житомирській області та наказом ГУНП в Житомирській області від 29.04.2016р. №79 о/с він був звільнений за п.2 ч.1ст.77 (через хворобу) відповідно до Закону України "Про Національну поліцію".
Так, наказом УМВС України в Житомирській області від 06.11.2015р. №334 о/с позивач був звільнений у запас Збройних Сил за п. 64 "з" (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації).
Разом з тим, наказом Національної поліції України від 07.11.2015р. № 33 о/с він був призначений в новостворений орган на посаду начальника управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Житомирській області.
Проходячи службу в органах поліції, після звільнення з ОВС (06.11.2015р.), у зв'язку із погіршенням стану здоров'я, позивач пройшов медичне обстеження військово-лікарською комісією державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Житомирській області" з метою визначення придатності за станом здоров'я проходити подальшу службу в органах поліції.
В результаті медичного огляду ОСОБА_3 було видане свідоцтво про хворобу від 25.04.2016р. № 58/51 в якому зазначено, що він непридатний до військової служби в мирний час, обмежено придатний у воєнний час, а також зазначено, що захворювання пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
У подальшому 20.05.2016р. обласною МСЕК № 2 йому була встановлена третя група інвалідності з 20.05.2016р., а також зазначено, що захворювання, так, пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ.
В липні 2016р. позивач звернувся до УМВС України в Житомирській області із заявою та додатками до неї, передбаченої п. 7 Порядку для виплати одноразової грошової допомоги.
15.07.2016р. УМВС в Житомирській області прийнято висновок про призначення грошової допомоги ОСОБА_3 у зв'язку з інвалідності згідно із Законом України від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ "Про міліцію", відповідно до якого призначена одноразова грошова допомога складає 217500 грн..
УМВС України в Житомирській області направило висновок щодо виплати грошової допомоги до МВС України та нарахувало йому одноразову грошову допомогу у розмірі 217500.00 грн., у відповідності до п. 8 Порядку.
В подальшому з листа УМВС України в Житомирській області від 15.08.2016р. №1442/29/05-2015 йому стало відомо, що ліквідаційною комісією УМВС України в Житомирській області позивачу повідомлено про те, що його матеріали щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги повернуті без розгляду, у зв"язку з тим, що призначення вказаної допомоги повинно проводитися за останнім місцем служби поліцейського. Тим самим МВС України було відмовлено в призначенні та виплаті зазначеної допомоги.
Не погодившись із такою відмовою, позивач оскаржив її до суду.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що питання отримання одноразової грошової допомоги Позивачем, як особою, яка отримала інвалідність внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ними служби в органах внутрішніх справ, на час отримання ним інвалідності були законодавчо урегульовані саме Порядком та Умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015р. № 850, а тому позовні вимоги є обгрунтованими.
Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, яким позов задоволено, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до п.15 розділу ХІ прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну проліцію".
Механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги (далі - грошова допомога) у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції визначені Порядком та умовами призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без установлення інвалідності працівника міліції", затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 21.10.2015 р. №850 (далі по тексту Порядок №850).
Пунктом 2 Порядку №850 визначено, що днем виникнення права на отримання грошової допомоги є: у разі загибелі (смерті) працівника міліції - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; у разі встановлення працівнику міліції інвалідності або ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата встановлення втрати працездатності, що зазначена в довідці медико-соціальної експертної комісії.
Підпунктом 2 п.3 Порядку №850 також зазначено, що грошова допомога призначається і виплачується у разі установлення працівникові міліції інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого під час виконання ним службових обов'язків, а також інвалідності, що настала в період проходження служби в органах внутрішніх справ або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження служби в органах внутрішніх справ, у розмірі: 250-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності I групи; 200-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності II групи; 150-кратного прожиткового мінімуму, установленого законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності, - у разі встановлення інвалідності III групи.
Керівник органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, подає МВС в 15-денний строк з дня реєстрації документи, зазначені в пунктах 6 або 7 цих Порядку та умов, висновок щодо виплати грошової допомоги, а також у разі загибелі (смерті) працівника міліції: витяг з наказу про виключення загиблого (померлого) працівника міліції із списків особового складу; витяг з особової справи про склад сім'ї загиблого (померлого) працівника міліції. МВС в місячний строк після надходження вказаних у пункті 8 цих Порядку та умов документів приймає рішення про призначення або у випадках, передбачених пунктом 14 цих Порядку та умов, про відмову в призначенні грошової допомоги і надсилає його разом із зазначеними документами керівникові органу внутрішніх справ, у якому проходив (проходить) службу працівник міліції, для видання наказу про виплату такої допомоги, або у разі відмови - для письмового повідомлення осіб із зазначенням мотивів відмови (пункти 8, 9 Порядку №850).
Отже, органом, уповноваженим на прийняття рішення про виплату або відмову у виплаті одноразової грошової допомоги, передбаченої Порядком №850, є Міністерство внутрішніх справ України, яке приймає відповідне рішення у вигляді погодження або непогодження висновку, складеного органом внутрішніх справ, у якому проходить (проходив) службу працівник міліції, в даному випадку, УМВС України в Житомирській області.
Крім того, зазначеним порядком не передбачено підстав для повернення без розгляду матеріалів, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що бездіяльність відповідача щодо повернення без розгляду матеріалів про призначення одноразової грошової допомоги ОСОБА_3, є протиправною.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що з прийняттям Закону України "Про Національну поліцію" та створенням Національної поліції як центрального органу виконавчої влади, структура та функції Міністерства внутрішніх справ суттєво реорганізувалися.
Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16 вересня 2015 року №730 "Про утворення територіальних органів Національної поліції та ліквідацію територіальних органів Міністерства внутрішніх справ" були ліквідовані як юридичні особи публічного права територіальні органи Міністерства внутрішніх справ України та утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Національної поліції.
ОСОБА_3 наказом УМВС України в Житомирській області від 06.11.2015р. №334 о/с був звільнений у запас Збройних Сил за п. 64 "з" (у зв'язку з переходом у встановленому порядку на роботу (службу) в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади (установи, організації) та наказом Національної поліції України від 07.11.2015р. №33 о/с був призначений в новостворений орган на посаду начальника управління превентивної діяльності Головного управління Національної поліції в Житомирській області.
Відповідно до Закону України "Про Національну поліцію", Постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2015р. №641 "Про утворення Національної поліції України" та "Положення про Національну поліцію", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.10.2015 р. №877, Національна поліція є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується та координується Кабінетом Міністрів України через Міністра внутрішніх справ і який реалізує державну політику у сферах забезпечення охорони прав і свобод людини, інтересів суспільства і держави, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
З положень вказаних нормативно-правових актів не вбачається, що органи Національної поліції є правонаступниками органів внутрішніх справ.
Відповідно до ч.4 ст.97 Закону України "Про Національну поліцію" одноразова грошова допомога в разі загибелі (смерті), визначення втрати працездатності поліцейського є соціальною виплатою, гарантованою допомогою з боку держави, яка призначається і виплачується особам, які за цим Законом мають право на її отримання, зокрема, у разі визначення поліцейському інвалідності внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням ним служби в поліції, протягом шести місяців після звільнення його з поліції внаслідок причин, зазначених у цьому пункті.
Згідно зі до ст.99 Закону України "Про Національну поліцію" розміри одноразової грошової допомоги поліцейським, а в разі їх загибелі (смерті) - особам, які за цим Законом мають право на її отримання, визначаються виходячи з розміру прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб на час виплати такої допомоги, зокрема, визначення поліцейському внаслідок причин, зазначених у пункті 4, інвалідності III групи - 70 розмірів прожиткового мінімуму, визначеного законом для працездатних осіб.
Призначення та отримання поліцейськими одноразової грошової допомоги реалізується в порядку та на умовах визначених наказом МВС України від 11 січня 2016 року №4 (зареєстрований в Міністерстві юстиції України від 29.01.2016 року за №163/28293) (надалі - наказ МВС №4).
Даний порядок поширювався лише на період проходження служби працівником служби в поліції.
В подальшому, наказом МВС України №916 від 12.09.2016 року (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 22.09.2016 року за №1277/29407) внесено зміни до зазначеного Порядку №4, яким, п.5 розд.1 доповнено п.4 такого змісту:
"4) пов"язаного з проходженням служби в органах внутрішніх справ - обставина, яка виникла внаслідок отриманого поліцейським захворювання або поранення (контузії, травми, каліцтва) під час проходження служби в органах внутрішніх справ".
Таким чином, лише з 12.09.2016 року, з прийняттям наказу МВС України №916, почали регулюватися правовідносини з отримання одноразової грошової допомоги працівником поліції в разі втрати працездатності під час проходження ним служби в органах внутрішніх справ. До цього ж часу, вказані правовідносини регулювалися лише Порядком №850, оскільки наказ МВС України №4 стосувався лише поліцейських, які проходили службу в поліції.
Отже, твердження Міністерства внутрішніх справ України з приводу того, що позивач звільнений з органів Національної поліції, яка є самостійним органом та має вирішувати питання щодо виплати зазначених коштів є безпідставним, оскільки за колишніми працівниками міліції, яким встановлено інвалідність внаслідок захворювання, що пов'язане з проходженням служби в органах внутрішніх справ, зберігається право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої Законом України "Про міліцію", виплата якої здійснюється відповідно до Порядку №850. Зазначеним Порядком чітко встановлено, що заяву про виплату цієї допомоги такий працівник подає керівнику органу внутрішніх справ, у якому проходив службу, останній складає висновок щодо виплати грошової допомоги та надсилає його до МВС для прийняття відповідного рішення.
Відповідно до абз.3 п.15 Розділу XI "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Національну поліцію" право на отримання одноразової грошової допомоги, інших виплат, передбачених Законом України "Про міліцію", зберігається і здійснюється в порядку, що діяв до набрання чинності Законом України "Про Національну поліцію".
Той факт, що позивач після звільнення зі служби в органах внутрішніх справ був прийнятий на службу в органи поліції не позбавляє його права на отримання одноразової грошової допомоги відповідно до Порядку №850, який є діючим і на час розгляду справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання позивача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням фактичних обставин справи.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право особи на суд передбачає можливість отримати не лише формальний захист (визнання і підтвердження порушених прав), але й фактичний захист (тобто дійсне й ефективне поновлення порушених прав).
Пунктом 2 частини 4 статті 105 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення або вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що кожному гарантується право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, при цьому, адміністративний суд, з урахуванням фактичних обставин, зобов'язаний здійснити ефективне поновлення порушених прав, а не лише констатувати факт наявності неправомірних дій. Для цього адміністративний суд наділений повноваженнями, зокрема, щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, або ж прийняти рішення, і це прямо вбачається з пункту 2 частини 4 статті 105 та пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.
У випадку невиконання обов'язку відповідачем, за наявності визначених законом умов, у суду виникають підстави для ефективного захисту порушеного права позивача шляхом, зокрема, зобов'язання відповідача вчинити певні дії, спрямовані на відновлення порушеного права, або шляхом зобов'язання прийняти рішення. Це цілком узгоджується з положеннями пункту 2 частини 4 статті 105, пункту 3 частини 2 статті 162 Кодексу адміністративного судочинства.
Як зазначав у своїх рішеннях (від 16 вересня 2015 року у справі № 21-1465а15, від 02 лютого 2016 року у справі № 804/14800/14) Верховний Суд України, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Матеріали справи свідчать, що саме Міністерством внутрішніх справ України, як суб'єктом владних повноважень, вчинено дії пов'язані із відмовою у призначенні, нарахуванні та виплаті одноразової грошової допомоги позивачу. Оскільки у даному випадку апелянтом були реалізовані його дискреційні повноваження та допущено протиправну бездіяльність щодо призначення позивачу спірної одноразової грошової допомоги, то у відповідності до ст. 2 КАС України, зобов'язання відповідача прийняти відповідне рішення є належним і необхідним способом захисту порушеного права позивача та відповідає завданням адміністративного судочинства.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, проте помилково застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв'язку з цим, у відповідності до ст.200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки оскаржену постанову винесено з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права і суд дав правильну оцінку обставинам справи, то колегія суддів апеляційної інстанції не знаходить підстав, які могли призвести до зміни чи скасування зазначеної постанови.
Доводи, наведені Міністерством внутрішніх справ України, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Міністерства внутрішніх справ України залишити без задоволення, постанову Корольовського районного суду м. Житомира від "07" листопада 2016 р. без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання її в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя М.М. Капустинський
судді: Є.М. Мацький
В.Б. Шидловський
Повний текст cудового рішення виготовлено "06" березня 2017 р.
Роздруковано та надіслано:р.л.п.
1- в справу:
2 - позивачу/позивачам: ОСОБА_3 АДРЕСА_1,10008
3- відповідачу/відповідачам: Міністерство внутрішніх справ України вул.Академіка Богомольця,10,м.Київ,01024
4,5,6-третій особі: Національна поліція України - вул.Академіка Богомольця,10,м.Київ,01024,
Головне управління Національної поліції в Житомирській області - вул.Старий Бульвар,5/37,м.Житомир,10008,
Управління МВС України в Житомирській області - вул. Старий Бульвар, 5/37,м.Житомир,10008
7 - представнику позивача - ОСОБА_4, АДРЕСА_2,