02 березня 2017 р.Справа № 820/10864/15
Харківський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Яковенка М.М.
суддів: Лях О.П., Старосуда М.І.
секретарі судового засідання: Жданюк А.О.
за участю:
позивача ОСОБА_1
апелянт: ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року по справі № 820/10864/15 за позовом ОСОБА_1 до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області Проскуріна Едуарда Георгійовича, Реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області, Комунального підприємства "Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації", третя особа ОСОБА_4 про визнання незаконними рішень та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області Проскуріна Едуарда Георгійовича, Реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області , Комунального підприємства "Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації" третя особа ОСОБА_4, в якому просить суд:
- визнати незаконним рішення КП "Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 09.10.2010 року про державну реєстрацію права приватної власності на 1/4 частку будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_5;
- зобов'язати реєстраційну службу Чугуївського міськрайонного управління юстиції внести до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування рішення КП "Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 09.10.2010 року про державну реєстрацію права приватної власності на 1/4 частку будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_5;
- визнати незаконним рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Проскуріна Е.Г. від 13.05.2015 року про державну реєстрацію права приватної власності на 1/4 частку будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_4;
- зобов'язати державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Проскуріна Е.Г. внести до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування його рішення від 13.05.2015 року про державну реєстрацію права приватної власності на 1/4 частку будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_4.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року задоволено частково позов.
Скасовано рішення КП "Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 09.10.2010 року про державну реєстрацію права приватної власності на 1/4 частку будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_6.
Зобов'язано реєстраційну службу Чугуївського міськрайонного управління юстиції внести до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування рішення КП "Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 09.10.2010 року про державну реєстрацію права приватної власності на 1/4 частку будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_6.
Скасовано рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Проскуріна Е.Г. від 13.05.2015 року про державну реєстрацію права приватної власності на 1/4 частку будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_4.
Зобов'язано реєстраційну службу Чугуївського міськрайонного управління юстиції внести до державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис про скасування рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області від 13.05.2015 року про державну реєстрацію права приватної власності на 1/4 частку будинку АДРЕСА_1, за ОСОБА_4.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
ОСОБА_2, що є донькою померлої ОСОБА_4, та як особа, судове рішення відносно якої має вплив на її права стосовно спірного нерухомого майна, не погодившись з постановою суду першої інстанції, посилаючись на незаконність та необґрунтованість судового рішення, прийняття з порушенням норм матеріального та процесуального права, просила постанову скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову у повному обсязі. Апелянт наголошує на недоведеності з боку позивача щодо наявного у нього права на спірне домоволодіння. Надана суду квитанція про оплату грошовими коштами по затвердженій судом мировій угоді, не підтверджує цільове їх спрямування на оплату за частину домоволодіння. Вказує, що це кошти, які батько сплачував в погашення заборгованості на її утримання в якості аліментів (а.с.226-229).
Апелянт наполягала на задоволенні апеляційної скарги.
Позивач заперечував проти апеляційної скарги та наполягав на залишенні її без задоволенні.
Як підтвердили в судовому засіданні сторони. що між ними дійсно існує спір про право на спірне домоволодіння.
Інші представники сторін в судове засідання не з'явились. Їх неявка не є перешкодою для розгляду та вирішення справи за наявними у справі документами.
Колегія суддів заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи і обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково з наступних підстав.
Згідно матеріалів справи, позивач 29.05.2015 року звернувся до Чугуївського міського суду Харківської області з запитом, в якому просив надати завірену копію рішення народного суду м. Чугуєва в період серпень 1964 року, на підставі якого ОСОБА_7 сплатив через судового виконавця по квитанції серії НОМЕР_1 від 12.05.1965 року (а.с.15).
Судом встановлено, що у відповідь на зазначений запит Чугуївський міський суд Харківської області надіслав лист від 29.05.2015 року №7924/15вх разом з ухвалою суду від 28.12.1964 року та копією мирової угоди від 28.12.1964 року (а.с. 17-18).
Як вбачається, ухвалою Народного суду м. Чугуєва Харківської області від 16.07.1963 року за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про визнання права власності на 1/2 частки будинку, на підставі мирової угоди між ОСОБА_7, ОСОБА_5 та ОСОБА_8, визнано право власності на 1/2 частки будинку, розташованого в АДРЕСА_2 за громадянкою ОСОБА_8. Зазначена ухвала набрала законної сили (а.с.133-135).
В подальшому рішенням Народного суду м. Чугуєва Харківської області від 21.08.1964 року по справі №2-249, позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 про визнання права власності на 1/4 частки будинку - задоволено. Визнано за ОСОБА_5 право власності на 1/4 будинку, розташованого в АДРЕСА_2 та, який належить на праві власності в розмірі 1/2 частки будинку ОСОБА_7. Зазначене рішення набрало законної сили (а.с.13-14).
Після цього, ухвалою Народного суду м. Чугуєва Харківської області від 28.12.1964 року за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про реальний поділ будівлі, затверджено мирову угоду між ОСОБА_5, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на умовах, що ОСОБА_7 та ОСОБА_10 сплатять до 10.05.1965 року ОСОБА_5 1200 рублів в рахунок її 1/4 частки будинку, розташованого в АДРЕСА_2. Зазначена ухвала набрала законної сили (а.с.17).
ОСОБА_5 змінила була прізвище на "Косова", що вбачається з матеріалів справи. При цьому судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_2 відбулася зміна номеру будинку на НОМЕР_2.
Також позивачем до матеріалів справи надано копію мирової угоди від 28.12.1964 року, а також квитанцію від 12.05.1965 року серії НОМЕР_1, яка виписана судовим виконавцем Народного суду м. Чугуєва Харківської області, та, яка засвідчує сплату на користь ОСОБА_5 грошових коштів в розмірі 1200 грн. (а.с.18-19).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкоємицею всього майна ОСОБА_8, 1913 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є її дочка - ОСОБА_11 (а.с.148). Зазначені обставини відображені у витягу про державну реєстрацію прав, а також зазначено про право власності на 1/6 частки будинку за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_11 (а.с.149).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкоємцем всього майна ОСОБА_8, 1913 року, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1, є її син - ОСОБА_1 (а.с.150). Зазначені обставини відображені у витягу про державну реєстрацію прав, а також зазначено про право власності на 1/3 частки будинку за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_1 (а.с.151).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за заповітом, спадкоємицею всього майна ОСОБА_7, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2, є його дружина - ОСОБА_12, яка проживає у АДРЕСА_1 (а.с.146). Зазначені обставини відображені у витягу про державну реєстрацію прав, а також зазначено про право власності на 1/4 частки будинку за адресою: АДРЕСА_1 за ОСОБА_13 (а.с.149)
Як вбачається з матеріалів справи, на підставі договору дарування 7/12 частин житлового будинку від 15.12.2012 року, укладеного між, з однієї сторони, ОСОБА_11, ОСОБА_12 (дарувальники) та, з другою стороною, ОСОБА_1 (обдарований). Відповідно до умов зазначеного договору останній прийняв у власність 7/12 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.154-155).
Право власності на 7/12 частин житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_1, що підтверджується витягом про державну реєстрацію прав (а.с.156).
Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, внесено запис від 09.10.2010 року, яким визначено право власності 1/4 частки житлового будинку, за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 на підставі рішення Чугуївського міського народного суду від 21.08.1964року по справі №2-249.
Як встановлено з довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна, прийнято рішення Державним реєстратором Реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області Проскуріним Е.Г. від 13.05.2015 року №21250177, яким визначено право власності 1/4 частки житлового будинку, за адресою АДРЕСА_1 за ОСОБА_4 на підставі рішення суду від 21.08.1964 року (а.с.27).
При цьому, зазначене рішення Державним реєстратором Реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області Проскуріним Е.Г. від 13.05.2015 року №21250177 було внесено у зв'язку з набуттям чинності Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", положеннями якого передбачено внесення відповідних записів до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Крім того, як встановлено з матеріалів справи, позивач - ОСОБА_14 звертався до Реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області з заявами, а саме: про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження від 09.10.2010 року щодо ОСОБА_5, а також про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяження №9637679 (а.с.30-31,33-34).
Проте, рішенням державного реєстратора Проскуріним Е.Г. від 30.09.2015 року №24887553 відмовлено у внесенні запису про скасування державної реєстрації розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером НОМЕР_3, а також рішенням державного реєстратора від 30.09.2015 року НОМЕР_4 відмовлено у внесенні запису про скасування державної реєстрації права власності форма власності: приватна, спільної частка, розмір частки:1/4 за номером НОМЕР_5 розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, відкритого на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером НОМЕР_3 (а.с.35), відповідно.
В той же час, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 3 КАС України, справа адміністративної юрисдикції - переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом встановлений інший порядок судового вирішення.
Положення статті 17 КАС України, встановлена юридична визначеність адміністративних судів щодо на публічно-правових спорів.
Виходячи із загального розуміння правового спору, публічно-правовий спір - це відносини, які виникають внаслідок реального або уявного порушення прав, свобод та інтересів учасників публічно-правових відносин, що виникають між органами влади і їх посадовими чи службовими особами, які здійснюють владні управлінські функції на основі законодавства та юридичними чи фізичними особами.
Для визнання спору як публічно-правового необхідно встановити наявність сукупності двох ознак, а саме: 1) участь у справі сторони, яка є органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньої посадової чи службової особи; 2) правовідносини, що виникли між сторонами у справі мають носити публічно-правовий характер.
Колегія суддів зазначає, що законодавство не містить визначення терміну "публічно-правовий спір". Для розгляду спору адміністративним судом необхідно встановити його публічно-правовий зміст (характер). Для з'ясування характеру спору суди повинні враховувати, що протилежним за змістом є приватноправовий спір. Це означає, що в основі розмежування спорів лежить поділ права на публічне та приватне - Постанова Пленуму ВАСУ від 20.05.2013 № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів».
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» визначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.3 КАСУ).
Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), відповідно, прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Спір у справі, що розглядається, за своєю суттю, стосується скасування державної реєстрації права власності на домоволодіння, що перебуває у спорі між фізичними особами.
Колегія суддів звертає увагу на те, що хоча у спірних правовідносинах виник спір про дії суб'єкта владних повноважень, який відповідно до чинного законодавства наділений повноваженнями реєструвати права на нерухоме майно, разом з тим, цим рішенням вирішено питання щодо права власності на нерухоме майно, тобто спір стосується цивільного права особи.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2016 року (справа № 21-5430а15).
Таким чином, беручи до уваги викладені вище правові позиції Верховного Суду України, які відповідно до ст.244-2 КАС України мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушив вимоги КАС України щодо визначення юрисдикції.
Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у справі Zand v. Austria від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення "встановлений законом" поширюється не лише на правову основу самого існування "суду", але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття "суд, встановлений законом" у частині першій статті 6 Конвенції передбачає "усю організаційну структуру судів, включно з (…) питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів (…)". З огляду на це не вважається "судом, встановленим законом" орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції виходив з того, що спір у цій справі є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів, разом з тим, такий висновок не ґрунтується на правильному застосуванні норм права з огляду на те, що в цьому випадку неоднаково застосовано ст. 6 Конвенції стосовно "суду, встановленого законом".
Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися "судом, встановленим законом" у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 15 Цивільно - процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.
В даному випадку спірні правовідносини, що виникли, як на час звернення до суду з позовом так і їх продовженням на даний час, що вбачається з їх характеру, між ОСОБА_1, ОСОБА_4, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_2, як донькою померлої та можливою спадкоємицею, пов'язанні саме з належною реалізацією цими особами своїх порушених та оспорюваних прав власності відносно домоволодіння, що виникають та продовжують діяти, із цивільних (в тому числі з спадкоємних) правовідносин. Тобто, заявлені у справі позовні вимоги випливають із відносин, що ма ють приватно-правовий характер, які є визначальними та першопричиною. Сама по собі реєстрація (фіксація) цих прав Відповідачами є лише наслідком реалізації цими особами своїх прав на спірне майно.
Колегія суддів зазначає, що даний спір між сторонами не пов'язаний із захистом прав, свобод чи інте ресів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, що виключає розгляд справи в порядку адміністративного судочинства.
Отже, оскільки позов ОСОБА_1 виник з спірних правовідносин, які мають цивільно-приватноправовий характер і не пов'язаний безпосередньо із здійсненням владних управлінських повноважень Державним реєстратором прав на нерухоме майно реєстраційної служби Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області Проскуріним Е.Г., Реєстраційною службою Чугуївського міськрайонного управління юстиції Харківської області, КП "Чугуївське міжміське бюро технічної інвентаризації", колегія суддів зазначає, що він не відно ситься до компетенції судів адміністративної юрисдикції і не може розглядатися в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів зазначає, що сама наявність суб'єкта владних повноважень, не завжди вказує на наявність публічно - правового спору, зазначене слід розглядати виходячи із спрямованості такого рішення (дій) та регулювання відносин, на які воно спрямоване. В даному випадку реєстраційні дії були спрямовані на регулювання цивільних правовідносин - права власності, ні якого публічно - правового спору в даному випадку не існує.
Враховуючи, що фактично між сторонами існує спір про право (спір про домоволодіня), колегія суддів приходить до висновку, що зазначені вимоги мають бути розглянуті в порядку цивільного судочинства.
Відповідно до положень пункту 1 частини 1 статті 157 Кодексу адміністративного судочинства України провадження по справі підлягає закриттю, якщо заяву не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Суд першої інстанції під час розгляду справи по суті на зазначене уваги не звернув та допустив порушення норм процесуального законодавства, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
При цьому колегія суддів зазначає, позивач має право на звернення до суду з позовними вимогами за захистом своїх прав в порядку цивільного провадження.
На підставі викладеного, з урахуванням приписів частини 1 статті 203 КАС України, та вимог п.1 ч.1 ст.157 КАС України колегія суддів, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню, а провадження у справі підлягає закриттю.
Керуючись ст. ст.2, 11, 159, 160, 167, 195, 196, 198, 203, 205, 206, 211-212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - задовольнити частково.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2016 року по справі № 820/10864/15 - скасувати.
Провадження по адміністративній справі № 820/10864/15 за позовом ОСОБА_1 - закрити.
Роз'яснити позивачам, що вирішення їх вимог може бути здійснене в порядку цивільного судочинства.
Ухвала суду апеляційної інстанції за наслідками перегляду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів, - з дня складення в повному обсязі.
У повному обсязі складена 06 березня 2017 року.
Головуючий суддя (підпис)Яковенко М.М.
Судді(підпис) (підпис) Лях О.П. Старосуд М.І.