28 лютого 2017 р.Справа № 818/986/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Ральченка І.М.
Суддів: Бершова Г.Є. , Катунова В.В. ,
за участю секретаря судового засідання - Ружинської К. О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2016р. по справі № 818/986/16
за позовом ОСОБА_1
до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" , Відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції
про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення,
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати протиправними дії Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни щодо прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28007538 від 30.01.2016р. та внесення запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ "Кей-Колект" (код ЄДРПОУ 37825968), а також визнати дане рішення протиправним.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 20.10.2016 року відмовив у задоволенні позову.
Скасував заходи забезпечення позову, вжиті ухвалою Сумського окружного адміністративного суду від 19.08.2016р.
ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову, якою задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги заявник посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті постанови норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а саме ст. 19 Конституції України, ч. 5 ст. 20 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п. 9, 57 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою КМУ від 25.12.2015 року № 1127, ст. 71 КАС України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 28.02.2017 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як встановлено судовим розглядом, 26.02.2007р. між ОСОБА_1 та Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк" укладено договір споживчого кредиту №11121835000/1 (а.с.56-62), за умовами якого банк зобов'язується надати позичальнику, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути банку кредит (грошові кошти) в іноземній валюті в сумі 21 700 доларів США та сплатити проценти, комісії в порядку і на умовах, визначених цим Договором.
Пунктом 2.1 договору визначено, що у забезпечення виконання зобов'язань позичальника за даним договором позичальником надається, а банком приймається застава нерухомості, а саме однокімнатна квартира, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, згідно з договором застави нерухомості №48732 від 27.02.2007р., який укладений з позичальником (а.с.63-65).
Так, згідно з п.4.2 договору іпотеки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі: рішення суду, виконавчого напису, застереження про задоволення вимог іпотекодержателя.
Зміст застереження про задоволення вимог іпотекодержателя викладено в розділі 5 цього договору.
На підставі договору факторингу №1 від 12.12.2011р. та договору про відступлення права вимоги за договорами іпотеки та права кредитора за основним зобов'язанням перейшли до ТОВ "Кей-Колект" (а.с.66-72), яке 26.01.2016р. на підставі ст.37 Закону України "Про іпотеку" подало до відповідача заяву про державну реєстрацію права власності на предмет іпотеки (а.с.54), разом із пакетом документів, в тому числі і копію свідоцтва про передачу заяви про вимогу, посвідченим приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Петренком Я.В., яким засвідчено факт спливу 28.05.2015р. терміну зберігання заяви про вимогу, яка була передана цінним рекомендованим листом із описом вкладення та зворотним повідомленням через Державне підприємство "Укрпошта" (а.с.55).
30.01.2016р. приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою Аллою Михайлівною було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень №28007538 та внесено запис до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1, за ТОВ "Кей-Колект" (код ЄДРПОУ 37825968).
Позивач, вважаючи, що приватний нотаріус повинна була відмовити товариству у здійсненні державної реєстрації права власності на це нерухоме майно з посиланням на п.6 ч.1 ст.24 Закону N1952-IV, оскільки під час виконавчого провадження №48501874 з примусового виконання виконавчого листа, виданого судом у справі №592/11230/15 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 85198,91 доларів США, що за курсом НБУ станом на день розрахунку заборгованості складає 681795грн.74коп., постановою старшого державного виконавця від 17.08.2015р. накладений арешт на квартиру, розташовану в АДРЕСА_1, звернулася до суду за захистом своїх прав.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що дану справу належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Колегія суддів не погоджується з таким висновком з наступних підстав.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 7 частини першої статті 3 КАС України).
За правилами пункту 1 частини першої статті 15 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК) суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин.
Враховуючи те, що у справі, яка розглядається, спірні правовідносини пов'язані із невиконанням, на думку позивача, умов цивільно-правової угоди, колегія суддів дійшла висновку, що спір не є публічно-правовим, а випливає з договірних відносин і має вирішуватися судами за правилами ЦПК.
Таким чином, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано статтю 6 Конвенції стосовно «суду, встановленого законом». Беручи до уваги те, що визначальним принципом здійснення правосуддя в адміністративних справах є принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі і обов'язок суб'єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх дій чи рішень, на відміну від визначального принципу цивільного судочинства, який полягає у змагальності сторін, суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні частини першої статті 6 Конвенції.
Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного суду України у справі № 826/4858/15 від 14 червня 2016 року.
Отже, зазначена справа не є справою адміністративної юрисдикції, а дії, що оскаржуються не пов'язані із здійсненням відповідачем владних управлінських функцій у розумінні КАС України.
Згідно п.1 ч.1 ст. 157 КАС України суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.
Відповідно до ч. 1 ст. 203 КАС України постанова або ухвала суду першої інстанції скасовується в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається з підстав, встановлених відповідно статтями 155 і 157цього Кодексу.
При цьому, згідно з ч.2 та ч. 3 ст. 157 КАС України, якщо провадження у справі закривається з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити позивачеві, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд таких справ.
За таких обставин ухвалене рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню із закриттям провадження по даній справі.
Керуючись ст. 41, 157, 160, 167, 195, 4 ст. 198, 203, 205, 206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 20.10.2016 р. по справі № 818/986/16 скасувати.
Провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Кобелєвої Алли Михайлівни, треті особи Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", Відділ державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції про визнання протиправними дій, визнання протиправним та скасування рішення закрити.
Роз'яснити, що зазначені позовні вимоги підлягають вирішенню у порядку цивільного судочинства.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання постанови у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Ральченко І.М.
Судді Бершов Г.Є. Катунов В.В.
Повний текст ухвали виготовлений 06.03.2017 р.