27 лютого 2017 р.Справа № 820/4839/16
Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі
Головуючого судді: Рєзнікової С.С.
Суддів: Старостіна В.В. , Бегунца А.О.
за участю секретаря судового засідання Машури Г.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2017р. по справі № 820/4839/16
за позовом ОСОБА_1
до Державної міграційної служби України , Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
третя особа Немишлянський районний відділ у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області
про визнання дій незаконними,
Позивач, ОСОБА_1, звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної міграційної служби України, Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, третя особа Немишлянський районний відділ у місті Харкові Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області, в якому з урахуванням уточнених позовних вимог просив суд:
- визнати дії працівників Державної міграційної служби України та Головного управління Державної міграційної служби України в Харківській області щодо визначення його статусу перебування (проживання) в Україні за період з моменту досягнення ним 16-річного віку, 29.11.2004 по 12.03.2016, як особи, що набула статусу біженця в Україні, що потягло за собою незаконну відмову у видачі паспорту громадянина України; без набуття ним статусу біженця в Україні, без відповідного наказу, з порушенням законодавства України видачу йому у 2005 році посвідчення біженця НОМЕР_2 та проїзного документу НОМЕР_3, неодноразову продовження строку їх дії та заміну на нове НОМЕР_1, також з неодноразовим продовженням строку його дії; наступне вилучення у 2016 році паспортних документів, посвідчення біженця НОМЕР_1 та проїзного документу НОМЕР_3; позбавлення його з 11.03.2016 до цього часу права вільного пересування на законних підставах в Україні, перетину кордону, а також немайнових прав, які можливі тільки при наявності паспортних документів; обмеження права на вищу освіту на безкоштовній, бюджетній засаді, як особою, яка набула статусу біженця в Україні; введення його в оману, що з часу надання статусу біженця в Україні його матері, він набув статусу біженця в Україні; незаконне оформлення документів в 2010 році на отримання громадянства України, як особою, яка набула статусу біженця в Україні; заподіяння моральної шкоди, незаконними.
Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2017р. в задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погодившись з постановою суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на неповне з'ясування судом першої інстанції обставини, які мають значення по справі, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Відповідач, Державна міграційна служба України, в своїх запереченнях на апеляційну скаргу, посилаючись на законність та обґрунтованість постанови суду першої інстанції, яка ухвалена на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2017р. залишити без змін.
Колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку ч. 1 ст. 41 КАС України.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що ОСОБА_1 в 1991р. прибув на територію України разом з матір'ю - ОСОБА_3 з м. Цхінвалі, Південно - Осетинської AO.
23.09.2002р. на ім'я начальника відділу у справах національностей та міграції Харківської облдержадміністрації мати позивача, ОСОБА_3, подала заяву про визнання біженцем, в якій вона вказала про бажання отримати статус біженця разом з неповнолітніми дітьми - ОСОБА_1 та ОСОБА_5.
28.03.2003р. Державним комітетом у справах національностей та міграції прийнято рішення про прийняття до розгляду заяви про надання статусу біженця в Україні громадянці ОСОБА_3.
25.12.2003р. Державним комітетом у справах національностей та міграції (надалі-Держкомнацміграції) прийнято рішення № 590 про надання ОСОБА_3 статусу біженця.
До посвідчення біженця ОСОБА_3 внесені відомості про її неповнолітніх дітей - ОСОБА_1 та ОСОБА_5, які не досягли шістнадцятирічного віку, а отже ОСОБА_1, як неповнолітня особа разом з матір'ю ОСОБА_3 рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграцій від 25.12.2003р. № 590 отримав статус біженця в Україні.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає, що по досягненню 16-ти річного віку позивач звернувся за отриманням паспорту громадянина України, однак паспортний стіл Фрунзенського РВ ХМУ УМВС України у Харківській області у видачі паспорту громадянина України відмовив.
Проте, в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надано, доказів звернення ОСОБА_1 у 2004-2005 роках до паспортного столу Фрунзенського РВ ХМУ УМВС України у Харківській області для отримання паспорту громадянина України.
Після досягнення 16-річного віку наказом Управління міграційної служби у Харківській області (органу, що діяв на момент прийняття наказу) від 02.02.2005р. № 11-о на підставі наказу Держкомнацміграції України від 25.12.2003р. № 590, ОСОБА_1 документовано посвідченням біженця та проїзним документом.
У вересні 2010р. ОСОБА_1 подав до Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області документи на отримання громадянства України, як особа, яка отримала статус біженця в Україні, відповідно до ст. 9 Закону України від 18.01.2001р. "Про громадянство України".
Справу про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 направлено 08.08.2011р. за вихідним № 17/8460 до ДДГІРФО МВС України для подальшого розгляду.
Матеріали справи 31.05.2012р. за вих. № 6/610 повернуто на доопрацювання до СГІРФО Фрунзенського РВ ХМУ ГУМВС України в Харківській області та повідомлено позивача про те, що відповідно до Порядку, у разі, якщо заявник у двомісячний строк з дня повернення йому документів не усуває недоліки та не подає документи повторно, буде прийняте рішення про припинення провадження за цією заявою, про що заявник письмово попереджений.
Починаючи з 01.08.2012р., здійснення функцій з питань громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів покладено на територіальні органи і підрозділи ДМС.
З матеріалів справи вбачається, що документи про прийняття до громадянства України ОСОБА_1 після доопрацювання до ГУ ДМС України в Харківській області не надходили.
11.03.2016р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про обмін посвідчення біженця.
Під час розгляду вказаної заяви та доданих до неї матеріалів ДМС України встановлено, що ОСОБА_1, як неповнолітня особа разом з матір'ю ОСОБА_3 рішенням Державного комітету України у справах національностей та міграцій від 25.12.2003р. №590 отримав статус біженця в Україні. Після досягнення 16-ти річного віку, наказом начальника управління міграційної служби у Харківській області від 02.02.200р. №11-о ОСОБА_1 видано посвідчення біженця.
Проте, ДМС України встановлено, що документування ОСОБА_1 посвідченням біженця було здійснено Держкомнацміграцією у спосіб, не передбачений законодавством, оскільки стосовно ОСОБА_1 не приймалося рішення про визнання біженцем, а рішенням Держкомнацміграції від 25.12.2003р. № 590 статус біженця було надано лише матері позивача - ОСОБА_3 і не стосувалось самого позивача.
У зв'язку з цим, 28.03.2016р. ДМС відмовлено ОСОБА_1 в обміні посвідчення біженця.
Листом Головного управління державної міграційної служби України від 13.04.2016р. за №04/4-6349 повідомлено позивача, що Департаментом у справах іноземців та осіб без громадянства ДМС України відмовлено в обміні оригіналу заяви-анкети на обмін посвідчення біженця ОБГ ОСОБА_1 у зв'язку з тим, що рішенням Держкомнацміграції від 25.12.2003р. №590 статус біженця в Україні було надано лише матері позивача.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про біженців" від 21.06.2001р. № 2557-III (чинний на час виникнення спірних відносин), рішення за заявою про надання статусу біженця приймається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у справах міграції протягом місяця з дня отримання особової справи заявника та письмового висновку органу міграційної служби, який розглядав заяву. У разі потреби строк прийняття рішення може бути продовжено керівником спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції, але не більше ніж до трьох місяців.
На основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для набуття статусу біженця, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про надання статусу біженця або про відмову у наданні статусу біженця.
Рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у справах міграції протягом трьох робочих днів з дня його прийняття разом з особовою справою заявника надсилається до органу міграційної служби, який розглядав заяву.
Орган міграційної служби протягом семи робочих днів з дня отримання рішення про надання статусу біженця видає кожній особі, яка досягла шістнадцяти років, посвідчення біженця встановленого зразка.
Посвідчення біженця є підставою для реєстрації в органі спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань громадянства та реєстрації фізичних осіб за місцем проживання біженця.
Згідно Положення про посвідчення біженця, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.10.2002р. № 1527, посвідчення видається іноземцю або особі без громадянства, які досягли шістнадцятирічного віку, органом міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі (далі - орган міграційної служби) на підставі рішення Держкомнацрелігій про надання іноземцю або особі без громадянства в Україні статусу біженця.
До посвідчення вносяться, зокрема, такі відомості: орган, що прийняв рішення про надання в Україні статусу біженця; дата прийняття рішення про надання статусу біженця та його номер.
Достовірність записів у посвідченні засвідчується підписом посадової особи, скріпленим мастиковою печаткою.
Колегією суддів встановлено, що наказом Управління міграційної служби у Харківській області від 02.02.2005р. № 11-о на підставі наказу Держкомнацміграції України від 25.12.2003р. № 590, ОСОБА_1 документовано посвідченням біженця та проїзним документом.
Позивачу видано посвідчення біженця № НОМЕР_1, яке засвідчено підписом посадової особи та скріплено мастиковою печаткою.
Дія посвідчення біженця ОСОБА_1 неодноразово продовжувалася.
Також, як вже зазначено вище, ДМС України встановлено, що документування ОСОБА_1 посвідченням біженця було здійснено Держкомнацміграцією у спосіб, не передбачений законодавством, оскільки стосовно ОСОБА_1 не приймалося рішення про визнання біженцем.
Колегія суддів зазначає, що прийняття рішення щодо надання статусу біженця в 2003р. відносилось до компетенції Державного комітету України у справах національностей та міграції.
Управління міграційної служби в Харківській області, що діяло в 2005р. - ліквідовано, Державний комітет України у справах національностей та міграції знаходиться в стані ліквідації. Відповідно до постанови КМУ від 15.06.2011р. № 658, були утворені як юридичні особи публічного права територіальні органи Державної міграційної служби.
Починаючи з 01.08.2012р., здійснення функцій з питань громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів покладено на територіальні органи і підрозділи ДМС.
Отже, приймаючи до уваги викладені обставини та норми законодавства, які діяли на той час, колегія суддів дійшла висновку, що оскільки позивача наказом Управління міграційної служби у Харківській області від 02.02.2005р. № 11-о на підставі наказу Держкомнацміграції України від 25.12.2003р. № 590 документовано посвідченням біженця та проїзним документом, які засвідчені підписом посадової особи та скріплені мастиковою печаткою, та які неодноразово продовжувалися, то дії відповідачів щодо визначення статусу перебування (проживання) ОСОБА_1 в Україні за період з моменту досягнення ним 16-річного віку, з 29.11.2004р. до12.03.2016р., як особи, що набула статусу біженця в Україні, вчинені у спосіб та у межах, визначених законодавством, чинним на той час.
Крім того, рішенням Московського районного суду м. Харкова від 04.10.2016р. у справі № 643/9190/16-ц встановлено факт проживання позивача на території України станом на 23.10.1991р.
22.11.2016р. позивач звернувся до ГУ ДМС України в Харківській області з заявою про встановлення належності до громадянства України.
29.12.2016р. ГУ ДМС України в Харківській області прийнято рішення про встановлення належності до громадянства України ОСОБА_1.
29.12.2016р. на ім'я ОСОБА_1 Головним управлінням ДМС України в Харківській області видана довідка № 5435 про реєстрацію особи громадянином України. В довідці зазначається, що ОСОБА_1 набув громадянство України на підставі п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону України "Про громадянство України" та є громадянином України з 13.11.1991р.
Зазначена довідка є підставою для оформлення документа, що підтверджує громадянство України, а саме - паспорта громадянина України.
Довідка отримана позивачем 12.01.2017р. під особистий підпис, що підтверджується розпискою ОСОБА_1.
Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого обґрунтовано відмовив в задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним та обґрунтованим.
Колегія суддів вважає, що постанова Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2017р. відповідає вимогам ст. 159 КАС України, а тому відсутні підстави для її скасування та задоволення апеляційних вимог позивача.
Відповідно до ч.1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків, щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.
Керуючись ст.ст. 41, 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 18.01.2017р. по справі № 820/4839/16 залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.
Головуючий суддя Рєзнікова С.С.
Судді Старостін В.В. Бегунц А.О.
Повний текст ухвали виготовлений 06.03.2017 р.