29 жовтня 2009 р. № 2/53-42
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого
суддів:Є.Борденюк,
С.Могил, С.Самусенко,
розглянувши у відкритому судовому засіданні
касаційну скаргуПриватного підприємця ОСОБА_1
на постановувід 15.07.2009
Львівського апеляційного господарського суду
у справі№ 2/53-42
за позовомПриватного підприємця ОСОБА_1
доПриватного підприємства "Фірма "Модуль"
про стягнення 19536 грн.
В судове засідання представники сторін не з'явились
Заслухавши суддю-доповідача -Є. Борденюк, перевіривши матеріали справи, Вищий господарський суд України
У лютому 2008 року Приватний підприємець ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про присудження до стягнення з Приватного підприємства "Фірма "Модуль" боргу з урахуванням індексу інфляції та річних у сумі 19536 грн. за спожиті відповідачем комунальні послуги (послуги зв'язку, газ, електроенергія).
Позовні вимоги мотивовані наступним.
31.12.2006 між сторонами у справі укладений договір оренди, предметом якого є частина приміщення площею 51,4 кв.м., що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 для розміщення офісу.
Відповідно до п.п.2.1 -2.5 договору орендар, крім орендної плати зобов'язався оплачувати орендодавцю плату за комунальні послуги, телефон, охорону, згідно з виставленими рахунками. Термін дії договору оренди становить з 31.12.2006 по 30.12.2007 та може бути пролонгований ще на один рік за усною згодою сторін; термін дії договору був пролонгованим до 30.12.2008.
Орендар прострочив виконання власних зобов'язань за договором.
15.12.2008 ПП "Фірма "Модуль" надала позивачу гарантійний лист за підписом директора підприємства, яким гарантувало до 31.12.2008 сплатити позивачу витрати, пов'язані з використанням комунальних послуг і електроенергії та сплатити оренду приміщення згідно з договором оренди від 31.12.2006.
Ухилення відповідача від виконання зобов'язань як за договором так і гарантованих листом, стало підставою для звернення позивача до суду.
Рішенням господарського суду Волинської області від 13.05.2009 (суддя Л. Черняк), яке залишене без зміни постановою Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2009 (колегія суддів: О. Мирутенко, Г. Гнатюк, Н. Кравчук) у позові відмовлено.
Судові рішення попередніх інстанцій мотивовані наступним.
Частина приміщення, яка є предметом договору оренди є складовою житлового приміщення-квартири, яка належить фізичній особі ОСОБА_1 на праві власності. Загальна площа квартири становить 79,40 кв.м. Долучені до розрахунку комунальних послуг квитанції з оплати використаних електроенергії та газу у відповідності до показників лічильників, підтверджують оплату їх ОСОБА_1 за площу приміщення 79, 40 кв.м. Розрахунок комунальних послуг, спожитих орендарем, позивач не надав.
Із наданих позивачем рахунків за послуги зв'язку вбачається, що платником цих послуг є приватне підприємство "Турал" згідно з договором № 001 від 20.07.2001, укладеного з ЦТП Волинська філія "Укртелеком".
Звертаючись до суду з касаційною скаргою, позивач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм права, просить судові рішення у справі скасувати, передавши справу на новий розгляд. При цьому скаржник посилається на те, що договір оренди від 31.12.2006 резюмується на підставі ст. 204 ЦК України правомірним; пунктом 2.4 договору визначений обов'язок орендаря сплачувати орендодавцю плату за комунальні послуги, телефон згідно виставлених рахунків.
Перевіряючи юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, Вищий господарський суд України дійшов висновку, що підстав для задоволення касаційної скарги не вбачається, виходячи з такого.
Вищий господарський суд України погоджується з правовою позицією господарських судів попередніх інстанцій про те, що позивач не довів обов'язку відповідача сплачувати послуги телефонного зв'язку, які на підставі договору надаються юридичній особі, яка не є учасником правовідносин, що регулюються договором оренди, а також стосовно того, що право оренди частини приміщення не може кореспондуватися з обов'язком орендаря оплачувати комунальні послуги цілого приміщення, яке належить на праві власності фізичній особі.
Однак, суди попередніх інстанцій, встановивши ту обставину, що орендована частина приміщення є складовою житлового приміщення, не оцінили правову природу договору оренди, за яким майно передається в оренду для розміщення офісу.
Відповідно до положень ст. 6 Житлового кодексу УРСР жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян. Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.
Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства (ст. 10 ЖК УРСР).
Згідно з положеннями статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Статтею 47 Конституції України визначене право кожного громадянина на житло.
Використання власності не може завдавати шкоду правам, свободам та гідності громадян (ст. 41 Конституції України).
Використання житлових приміщень для виробничих потреб (офіс), порушує право мешканців будинку на споживання якісного житла.
Договір оренди, на підставі якого заявлені вимоги про оплату комунальних послуг та послуг телефонного зв'язку є нікчемним. Визнання нікчемного правочину недійсним не вимагається (ст. 215 ЦК України).
Зазначена обставина є підставою для відмови у позові.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Приватного підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 15.07.2009 у справі № 2/53-42 залишити без зміни.
Головуючий, суддя Є. Борденюк
Судді : С.Могил
С.Самусенко