29 жовтня 2009 р. № 10/47/08
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Кочерової Н.О., - головуючого,
Мамонтової О.М.,
Черкащенка М.М.,
розглянувши матеріали касаційної скаргиТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Торговий Дім"
на постанову
на рішенняЗапорізького апеляційного господарського суду від 07.08.2009 року
господарського суду Запорізької області від 30.03.2009 року
у справі господарського судуЗапорізької області
за позовомОСОБА_1
доТовариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Торговий Дім"
прозобов'язання привести у відповідність вартість основних фондів та сягнути вартість частини майна
В засіданні взяли участь представники:
- позивача:ОСОБА_2
- відповідача:Никоненко О.О.
У грудні 2007 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія Торговий Дім" про зобов'язання ТОВ "Компанія Торговий Дім" привести у відповідність вартість основних фондів (матеріальних необоротних активів) у бухгалтерському обліку підприємства до реальної справедливої вартості станом на 21.10.2006 року, з урахуванням дооцінки основних фондів та стягнення вартості частини майна ТОВ "Компанія Торговий Дім", пропорційно частці 29,2% позивача у статутному капіталі ТОВ "Компанія Торговий Дім".
02.06.2008 року позивач уточнив позовні вимоги та просив зобов'язати ТОВ "Компанія Торговий Дім" привести у відповідність вартість основних фондів (матеріальних необоротних активів) у бухгалтерському обліку підприємства до реальної справедливої вартості станом на 21.10.2006 року, з урахуванням дооцінки основних фондів та стягнути вартість частини майна ТОВ "Компанія Торговий Дім", пропорційно частці 29,2% позивача у статутному капіталі ТОВ "Компанія Торговий Дім", яка складає 1000000,00 грн.
Рішенням господарського суду Запорізької області від 30.03.2009 року, позов задоволено частково, зобов'язано відповідача привести у відповідність вартість основних фондів у бухгалтерському обліку підприємства до реальної справедливої вартості станом на 21.10.2006 року, з урахуванням дооцінки основних фондів; присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 364854 грн. вартості частини майна ТОВ "Компанія Торговий Дім", пропорційної частці 29,2 % ОСОБА_1 у статутному капіталі ТОВ "Компанія Торговий Дім" та 3648,54 грн. судових витрат.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано обґрунтованістю, доведеністю позовних вимог, які відповідають умовам Статуту ТОВ "Компанія Торговий Дім" та висновку судової експертизи.
Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 07.08.2009 року, рішення місцевого господарського суду в частині зобов'язання відповідача привести у відповідність вартість основних фондів у бухгалтерському обліку підприємства до реальної справедливої вартості станом на 21.10.2006 року, з урахуванням дооцінки основних фондів скасовано та прийнято нове рішення про відмову в позові. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, апеляційний господарський суд зазначив, що заявлені позовні вимоги в цій частині не відповідають визначеним ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України способам захисту порушеного права.
Крім того, відповідно до постанови суду апеляційної інстанції, додатково стягнуто 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
Не погоджуючись з прийнятими судовими рішеннями, ТОВ "Компанія Торговий Дім" подало касаційну скаргу, в якій просить постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 07.08.2009 року та рішення господарського суду Запорізької області від 30.03.2009 року у справі скасувати та прийняти нове рішення про припинення провадження справі.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що судом неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до прийняття незаконних рішень.
Судова колегія, розглянувши наявні матеріали, обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування норм матеріального та процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є учасником ТОВ "Компанія Торговий Дім", який вступив у якості учасника у вже існуюче товариство, при цьому, в якості внеску до статутного фонду товариства ним внесені грошові кошти, що підтверджено копіями квитанцій до прибуткового касового ордеру, та якому станом на 21.10.2006 року належала частка у статутному фонді товариства в розмірі 29,2% статутного фонду.
На підставі рішення учасників ТОВ "Компанія Торговий Дім" від 21.10.2006 року, яке оформлене протоколом загальних зборів ТОВ "Компанія Торговий Дім", було вирішено виключити позивача із складу учасників ТОВ "Компанія Торговий Дім" з виплатою йому вартості частини майна товариства, пропорційно його частці у статутному фонді, яка становить 29,2% статутного фонду, після затвердження звіту господарсько-фінансової діяльності підприємства за 2006 рік.
Відповідно до ст. 64 Закону України «Про господарські товариства»учасника товариства з обмеженою відповідальністю, який систематично не виконує або неналежним чином виконує обов'язки, або перешкоджає своїми діями досягненню цілей товариства, може бути виключено з товариства на основі рішення, за яке проголосували учасники, що володіють у сукупності більш як 50 відсотками загальної кількості голосів учасників товариства. При цьому цей учасник (його представник) у голосуванні участі не бере. Виключення учасника з товариства призводить до наслідків, передбачених статтями 54 і 55 цього Закону.
Відповідно до ст. 54 Закону України "Про господарські товариства", при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному (складеному) капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Частиною 2 цієї ж статті передбачено, що учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.
Судами попередніх судових інстанцій встановлено, що відповідачем на виконання ст.54 Закону України "Про господарські товариства", ст. 537 ЦК України, внесено на депозит приватного нотаріуса 43800,00 грн. для передачі позивачу в рахунок виплати його частки вартості майна ТОВ "Компанія Торговий Дім", про що свідчить квитанція № 1 від 22.10.2007 року.
Розглядаючи справу по суті позовних вимог, суди попередніх інстанцій встановили, що між сторонами існує спір з приводу розміру сум, які підлягають сплаті відповідачем учаснику товариства - ОСОБА_1, після його виключення із складу учасників товариства та порядку її обчислення.
Згідно з частиною другою статті 148 ЦК України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного фонду був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному фонді, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.
Стаття 12 Закону України "Про господарські товариства" (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) визначає, що товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Враховуючи визначення поняття майна, наведене в статті 190 ЦК України, під час оцінки вартості частини майна, еквівалентної частці учасника в статутному фонді, слід брати до уваги виробничі й невиробничі фонди, інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі товариства, а також майнові права та обов'язки. Зазначене кореспондується із ст.ст. 66, 139 ГК України.
Закон України №2658-ІІІ від 12.07.2001 року "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", хоча й не містить норм стосовно обов'язковості оцінки майна в випадку виходу учасників з товариства, але й не виключає її проведення за необхідності в цьому (зокрема, за наявності спору).
Баланс же підприємства не має заздалегідь встановленої юридичної сили, і факт зазначення у ньому певної вартості майна (реальної або меншої чи більшої) не є підставою, яка згідно з статтею 35 ГПК України звільняє від необхідності доказування відповідних фактичних обставин, що входять до предмету доказування зі справи (зокрема, дійсної справедливої вартості майна товариства). При цьому питання відповідальності посадових осіб Товариства за правильність фінансової звітності перебуває поза межами даного позову.
Більш того, можливість існування суттєвої невідповідності даних балансу підприємства дійсній (справедливій) вартості передбачено навіть нормами щодо бухгалтерського обліку. Зокрема, відповідно до пункту 16 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 7 "Основні засоби", затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 92 від 27.04.2000 року та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18.05.2000 за № 288/4509, підприємство може переоцінювати об'єкт основних засобів, якщо залишкова вартість цього об'єкта суттєво відрізняється від його справедливої вартості на дату балансу.
Водночас обов'язки суду щодо справедливого розгляду справи і необхідності забезпечення законних прав та інтересів позивача, як учасника товариства потребують за наявності спору з'ясування не виключно задекларованої відповідачем, а реальної (дійсної та справедливої) вартості його майна, виходячи з якої мають обчислюватися розміри часток учасників.
Оскільки, змістові наведених законодавчих норм відповідає оцінка дійсної (реальної) вартості майна відповідача, що за наявності спору може бути здійснено, зокрема шляхом проведення відповідної судової експертизи, колегія суддів погоджується з висновками попередніх судів про наявність підстав для стягнення з відповідача вартості частини майна ТОВ "Компанія Торговий Дім", пропорційно частці 29,2% позивача у статутному капіталі ТОВ "Компанія Торговий Дім" у розмірі, визначеному відповідно до Висновку комплексної будівельно - технічної і економічної експертизи. При цьому, як вірно встановили суди, з чим погоджується колегія суддів, до стягнення підлягає 364854,00 грн., як різниця між вартістю частки майна позивача у статутному фонді відповідача на момент виходу позивача із складу учасників товариства, встановленої експертизою в розмірі 408 654,00 грн. та фактично виплаченою відповідачем в розмірі 43800,00 грн.
Поряд з цим, судова колегія погоджується також із висновками попередніх судів щодо тотожності за змістом понять "справедлива вартість", "справедлива ринкова ціна", "реальна вартість".
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача привести у відповідність вартість основних фондів у бухгалтерському обліку підприємства до реальної справедливої вартості станом на 21.10.2006 року, то колегія суддів погоджується з висновком апеляційного господарського суду про необґрунтованість позовних вимог в цій частині з огляду на наступне.
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.
Це право кореспондується з повноваженнями суду щодо захисту цих прав та охоронюваних законом інтересів, які передбачені Законом України "Про господарський суд".
За переконанням судової колегії, зазначена вимога позивача не призводить до поновлення порушених прав, а тому не може бути предметом спору і самостійно розглядатися, оскільки предметом позову може бути матеріально-правова чи немайнова вимога позивача до відповідача, відносно якої суд повинен прийняти рішення, а захист майнового або немайнового права чи законного інтересу відбувається шляхом прийняття судом рішення про примусове виконання відповідачем певних дій або зобов'язання утриматись від їх вчинення.
А тому, апеляційний господарський суд дійшов до вірного висновку, що заявлена позивачем вимога щодо зобов'язання відповідача привести у відповідність вартість основних фондів шляхом дооцінки не призведе до поновлення порушеного права позивача. Крім того, обраний спосіб захисту права не відповідає ст.16 ЦК України та ст.20 ГК України, в яких закріплено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів, згідно з яким кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Такий висновок не суперечить положенням Конституції України, зокрема щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі.
Відповідно до ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. У касаційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
На підставі вищевикладеного, оскаржувана постанова апеляційного господарського суду є повною, законною та обґрунтованою, винесеною з дослідженням всіх обставин справи в сукупності, при правильному застосуванні норм матеріального та процесуального права, а тому судова колегія не вбачає підстав для її зміни чи скасування.
Щодо доводів, викладених в касаційній скарзі, то вони є необґрунтованими та не підтвердженими належними доказами, а відповідно і не спростовують висновків суду покладених в основу судових рішень.
Керуючись п. 6 Прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо визначення підсудності справ з питань приватизації та з корпоративних спорів", ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу залишити без задоволення.
Постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 07.08.2009 року у справі № 10/47/08 залишити без змін.
Головуючий, суддя Н. Кочерова
Судді О. Мамонтова
М. Черкащенко