Справа № 366/1400/15-к Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/780/42/17 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
Категорія 18 27.02.2017
Іменем України
27 лютого 2017 року. м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Київської області у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 , суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарях ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , за участю прокурорів ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , представника потерпілої ОСОБА_9 , обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника ОСОБА_11 розглянула у відкритому судовому засіданні справу за апеляційними скаргами прокурора та потерпілої на вирок Іванківського районного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року яким,
ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, раніше не судимого,
визнано невинуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 185 КК України та виправдано за недоведеністю, що кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим.
Згідно вироку, ОСОБА_10 органами досудового розслідування обвинувачувався в тому, що приблизно о 22 годині приїхав на власному автомобілі до кафе-бару «Стимул», що розташований по вул. Базарній, 13 в смт. Іванків та належить ОСОБА_12 .. Там він вирішив викрасти камеру відеоспостереження, яка висіла на стіні зазначеного закладу. З метою реалізації свого злочинного умислу, спрямованого на таємне викрадення чужого майна, шляхом вільного доступу, умисно, з корисливих мотивів, скориставшись нагодою, поки за його діями ніхто не спостерігав, таємно викрав зі стіни приміщення кафе-бару «Стимул», камеру відеоспостереження марки ЕС-Т-442SН-2 вартістю 614 грн. 80 коп., чим спричинив потерпілій ОСОБА_12 матеріальну шкоду на зазначену суму.
Таким чином, ОСОБА_10 обвинувачувався в тому, що своїми умисними протиправними діями, що виразились у таємному викраденні чужого майна (крадіжці), вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 185 КК України.
Обґрунтовуючи виправдувальний вирок щодо ОСОБА_10 суд зазначив, що обвинувачений своєї вини не визнав, із показів допитаних в судовому засіданні потерпілої ОСОБА_12 та свідків ОСОБА_13 , ОСОБА_14 безперечно не встановлено, що саме ОСОБА_10 вчинив крадіжку відеокамери, протокол огляду місця події визнаний судом недопустимим доказом, оскільки огляд проведений до внесення відомостей до ЄДРДР, відповідні відеозаписи, які містяться на компакт диску суд також визнав недопустимими доказами, оскільки здобуті з порушеннями вимог КПК України, висновок експерта товарознавця підтверджує лише розмір матеріальної шкоди заподіяної злочином, а не доводить винність ОСОБА_10 ..
Не погоджуючись з рішенням суду прокурор подав апеляційну скаргу в якій просить вирок скасувати у зв'язку з невідповідністю висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону. Повторно дослідити докази, а саме: протокол огляду місця події від 31.03.2015 з ілюстративною таблицею до нього, висновок експерта № 5-05\148 від 08.05.2015, заяву ОСОБА_12 , протокол огляду предмета від 08.05.2015 та відеозапис наданий потерпілою ОСОБА_12 а також викликати та допитати свідка ОСОБА_13 . Ухвалити новий вирок яким ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 185 КК України і призначити покарання у виді штрафу в розмірі 1700 гривень (100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян).
Свою апеляційну скаргу прокурор обґрунтовує тим, що судом першої інстанції без достатніх підстав визнано неналежним доказом протокол огляду місця події, який проводився 31.03.2015 року , до внесення в ЄРДР. При цьому судом не взято до уваги вимоги п. 3 ст. 214 КПК, де зазначено, що огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР. Крім того, в обґрунтування виправдувального вироку суд посилається на те, що компакт диск, який був наданий органу досудового розслідування потерпілою ОСОБА_12 отриманий без ухвали слідчого судді, тобто з порушенням вимог КПК України. Однак, судом не враховано положення ст. 56 КПК України, а саме п. 3 ч. 1 де зазначено, що потерпілий у кримінальному провадженні може подавати докази слідчому, прокурору, суду, що свідчить про те, що вказаний доказ отриманий без порушення вимог законодавства, а наданий потерпілою добровільно, реалізуючи її право. Також судом зазначено, що огляд лазерного компакт-диску від 08.05.2015 проведений без присутності підозрюваного ОСОБА_10 , що суперечить вимогам ст. 223 КПК України, однак на той момент ОСОБА_10 навіть не був підозрюваним. Судом першої інстанції неналежно досліджено всі докази, як наслідок, надано неправильну оцінку протоколу огляду місця події, протоколу огляду відеозапису, наданого потерпілою ОСОБА_12 , показам свідка ОСОБА_13 та відповідно, грубо порушено вимоги кримінального процесуального законодавства. Крім того, зазначає, що вважає за потрібне, у відповідності до вимог ч. З ст. 404 КПК України, повторно дослідити протокол огляду місця події від 31.03.2015 з ілюстративною таблицею до нього, висновок експерта № 5-05\148 від 08.05.2015, заяву ОСОБА_12 , протокол огляду предмета від 08.05.2015 та відеозапис наданий потерпілою ОСОБА_12 а також викликати та допитати свідка ОСОБА_13 .
Потерпіла також не погоджується з вироком суду та подала апеляційну скаргу, в якій просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким ОСОБА_10 визнати винним у скоєні злочину, передбаченого ч. 1 ст.185 КК України.
Свою вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції прийшов до хибного висновку що відеозапис з камери спостереження, який знаходиться на лазерному компакт-диску CD-R білого кольору, розміром внутрішньої пам'яті 700 мегабайт, серійний № 117CD16D8043608B2 є недопустимим доказом, оскільки був наданий потерпілою ОСОБА_12 слідчому СВ Іванківського РВ в добровільному порядку, у відповідності до вимог ч.2 ст. 100 КПК України та був визнаний речовим доказом, що засвідчується протоколом огляду предмета та постановою слідчого про визнання предметів речовими доказами, які наявні в матеріалах кримінального провадження. Добровільне надання слідчому лазерного компакт-диску з відеозаписом крадіжки ОСОБА_10 зовнішньої камери спостереження, не є суттєвим тимчасовим обмеженням прав та інтересів осіб і тому, санкція слідчого судді у даному випадку не потрібна. Також, суд вказує на те, що огляд місця події проводився 31.03.2015 року, а відомості про вчинене кримінальне правопорушення були внесені до ЄРДР 01.04.2015 року, що, на думку суду є незаконним, і тому доказ, а саме протокол огляду місця події з фототаблицею, є недопустимим. На думку потерпілої, дані висновки суду не відповідають ч.3 ст.214 КПК України, оскільки огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, що здійснюється після завершення огляду, що і було зроблено слідчим. Потерпіла вважає, що судом першої інстанції, під час розгляду даного кримінального провадження та ухвалення оскаржуваного вироку було допущене істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, а також невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження.
В доповненнях до апеляційної скарги прокурор вказуючи ті ж самі підстави для скасування виправдувального вироку та постановлення нового вироку просить також задовольнити цивільний позов та стягнути з обвинуваченого на користь потерпілої 3 000 грн.
Заслухавши доповідь судді, пояснення прокурорів та представника потерпілого в підтримку поданих апеляційних скарг , думку обвинуваченого ОСОБА_10 та його захисника, які заперечували проти задоволення апеляційних скарг, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, провівши судові дебати, та надавши останнє слово обвинуваченому колегія суддів приходить до висновку, що апеляційні скарги прокурора та потерпілої задоволенню не підлягають виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Згідно з вимогами ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1)вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. За п.1 ч. 3 ст. 374 КПК України у мотивувальній частині вироку у разі визнання особи виправданою зазначається формулювання обвинувачення, яке пред'явлене особі і визнане судом недоведеним, а також підстави для виправдання обвинуваченого з зазначенням мотивів, з яких суд відкидає докази обвинувачення; мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку, та положення закону, якими керувався суд.
Відповідно до вимог ст.409 КПК України, підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неповнота судового розгляду; невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження; істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону, як зазначено у ст.412 КПК України, є такі порушення вимог цього Кодексу, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення, а в частині другій цієї статті зазначені конкретні обставини, які відносяться до таких підстав.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду про виправдання ОСОБА_10 є правильним. Вирок суду відповідає вимогам ст. 374 КПК України, оскільки в його основу покладено досліджені в судовому засіданні докази, у тому числі і ті, на які вказує в апеляційній скарзі прокурор, яким суд дав належну оцінку, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності.
Суд прийшов до висновку, що отриманих судом доказів, не достатньо для постановлення обвинувального вироку щодо ОСОБА_10 , а тому його слід виправдати за недоведеністю вчинення ним кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 185 КК України.
Докази винуватості ОСОБА_10 які були надані до суду першої інстанції та на які посилається прокурор в апеляційній скарзі, під час розгляду справи були ретельно перевірені судом першої інстанції та належним чином оцінені з точки зору допустимості, належності, достовірності та достатності для прийняття рішення.
Суд першої інстанції зробив ґрунтовний аналіз доказів, що були надані досудовим слідством та стороною обвинувачення, та прийшов до обґрунтованого висновку, що обвинувачення, яке ОСОБА_15 в судовому засіданні не доведено. Свої висновки щодо доказів та їх оцінки в сукупності з іншими наведеними у вироку та узгодженими між собою доказами, суд належно мотивував. Достатньо беззаперечних доказів того, що саме ОСОБА_10 скоїв умисне таємне викрадення чужого майна суду надано не було.
Прокурор в апеляційній скарзі стверджує, що судом необґрунтовано визнано недопустимим доказом протокол огляду місця події, який хоча і проведений до внесення відомостей в ЄРДР, однак на думку прокурора у відповідності до вимог п.3 ст. 214 КПК України огляд місця події у невідкладних випадках може бути проведений до внесення відомостей до ЄРДР.
Згідно обвинувачення відсутність камери спостереження на будинку кафе бару «Стимул» була виявлена близько 22 години 30 березня 2015 року, ранком власниця кафе ОСОБА_12 повідомила про скоєний злочин органи міліції, після прибуття останніх на місце події від потерпілої була прийнята заява і з 9 години 20 хвилин до 9 години 40 хвилин був проведений огляд місця події. Ні в суді першої інстанції ні в апеляційній інстанції прокурором не наведено, чому за даних обставин проведення огляду закритого ізольованого приміщення є невідкладним випадком, який є обґрунтованою підставою для застосування виключення із правил. Тим більше, закон який дозволяє у невідкладних випадках провести огляд місця події до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань ставить категоричну вимогу внести такі відомості негайно після завершення огляду. В той же час, як видно із матеріалів справи, незважаючи на те, що огляд місця події був завершений близько 10 години ранку 30 березня 2015 року відомості до ЄДРД були внесені слідчим лише на наступний день 31 березня 2015 року, фактично в строки, передбачені для внесення відомостей в ЄРДР на загальних підставах, що явно суперечить вимогам закону про негайне внесення відомостей у ЄРДР у разі проведення огляду місця події.
З врахуванням наведеного колегія суддів погоджується з висновком суду про визнання доказу недопустимим, до того ж, як обґрунтовано зазначено у вироку протокол огляду місця події, як і висновок експерта товарознавця щодо вартості викраденого майна, жодним чином не підтверджують факту вчинення крадіжки саме ОСОБА_10 ..
Органом досудового розслідування в якості основних доказів надано лазерний компакт-диск CD-R білого кольору, розміром внутрішньої пам'яті 700 мегабайт, серійний № 117CD16D8043608B2 від 08.05.2015 року, протокол огляду предмета від 08.05.2015 року - диску із зображенням запису камери відеоспостереження з кафе-бару «Стимул», постанова про визнання предметів речовими доказами, які судом визнано недопустимими доказами з наведенням конкретного обґрунтування своєї позиції. Погоджуючись з висновками суду колегія суддів звертає також увагу на обґрунтованість сумнівів в належності та допустимості зазначених доказів. Прокурор стверджує, що наявний в матеріалах справи лазерний ком пакт диск з записом був наданий потерпілою 8 травня 2015 року. Разом з тим, як видно із матеріалів справи органами досудового розслідування під час огляду місця події( а.с. 19 т.1.) був вилучений відеозапис з сервера камер відео спостереження, який був упакований відповідним чином та приєднаний до матеріалів справи. Однак, де в даний час вилучений під час огляду місця події відеозапис не відомо і прокурором не надано аргументованих пояснень щодо цього. Яким чином і чому лише через більш як місяць до справи долучається надана потерпілою частина відеозапису, на скільки вона відповідає оригіналу відеозапису, чому відеозапис обривається, яка причина цьому і чи виключений монтаж відеозапису органами досудового слідства доказів не надано.
В суді апеляційної інстанції, як і в суді першої інстанції, ОСОБА_10 , не заперечував, що близько 22 години 30 березня 2015 року разом зі своїм знайомим ОСОБА_14 перебували біля кафе - бару « Стимул», підходив до рогу будинку де висіла одна із камер, однак категорично заперечував, що викрав її і привласнив. Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_14 , який за версією органів досудового слідства в цей час перебував разом з обвинуваченим в судовому засіданні заявив, що в його присутності ОСОБА_10 камеру відео спостереження не викрадав.
Під час перегляду в судовому засіданні відеозапису видно, що в певний момент камера дійсно зафіксувала, що особа зовнішністю похожа на ОСОБА_10 направилась в сторону, де розташована камера, потім пропала з поля зору відеокамери, а через деякий час запис переривається. В зв'язку з чим переривається запис камери відеоспостереження під час досудового слідства не встановлено. При цьому не виключена можливість знеструмлення камери чи її поломка з подальшим викраденням. Тим більше, як видно із наданого запису в момент переривання запису з камери відео спостереження поблизу кафе перебувало щонайменше двоє осіб.
Допитана в суді апеляційної інстанції свідок ОСОБА_13 підтвердила в судовому засіданні лише те, що близько 22 години 30 березня 2015 року ОСОБА_10 та ОСОБА_14 перебували біля кафе - бару «Стимул», що відбувалося на вулиці вона бачила лише переглядаючи відеозапис з камери спостереження. Після того, як на моніторі пропало зображення, одяглася та через деякий час вийшла на вулицю. ОСОБА_10 та ОСОБА_14 уже не було, камера була відсутня.
Покази свідка ОСОБА_13 фактично лише свідчать про те, що ОСОБА_10 мав можливість викрасти камеру відео спостереження, однак не свідчать про те, що це зробив саме він. До того ж, в суді ОСОБА_13 стверджувала, що виходила на вулицю і бачила, що відсутня камера. Разом з тим ні потерпілу ні органи міліції про це не повідомила, а лише залишила, як стверджує потерпіла, записку в якій вказала не про викрадення камери, а про її пошкодження, що досить суттєво відрізняється по суті. З врахуванням наведеного, а також приймаючи до уваги покази обвинуваченого, що із -за місця розташування кафе у нього були не досить доброзичливі стосунки, як з потерпілою так і ОСОБА_13 , колегія суддів приходить до висновку, що сумніви в тому, що камера відео спостереження була викрадена саме ОСОБА_10 залишаються.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п.19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 1 листопада 1996 року "Про практику застосування Конституції при здійсненні правосуддя" визнання особи винною у вчиненні злочину можливо лише за умови доведеності її вини. При цьому слід мати на увазі, що згідно зі ст. 62 Конституції України обвинувачення не можу ґрунтуватися на припущеннях і усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Таким чином, перевіривши в суді всі надані органами досудового слідства докази суд дійшов до обґрунтованого висновку, що доводи обвинуваченого про його непричетність до зникнення камери відео спостереження не спростовані, а вина у вчиненні крадіжки в судовому засіданні не доведена.
Інших обґрунтованих доводів щодо незаконності постановленого відносно ОСОБА_10 судового рішення, які б давали достатні підстави для його зміни чи скасування, та які б спростовували висновки суду першої інстанції у апеляційних скаргах не наведено.
Керуючись ст.ст.376, 404, 405, 407, 408, 419 КПК України, колегія суддів -
Апеляційну скаргу прокурора та потерпілої залишити без задоволення.
Вирок Іванківського районного суду Київської області від 19 жовтня 2016 року щодо ОСОБА_10 залишити без змін.
Ухвала може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду з розгляду кримінальних та апеляційних справ протягом 3 місяців з часу проголошення рішення.
Головуючий ОСОБА_2
Судді ОСОБА_3
ОСОБА_4