Справа: № 826/26897/15 Головуючий у 1-й інстанції: Погрібніченко І.М. Суддя-доповідач: Василенко Я.М.
Іменем України
28 лютого 2017 року м. Київ
Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Кузьменка В.В., Шурка О.І.,
при секретарі Скаленку Р.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2016 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області, Міністерства внутрішніх справ України, третя особа - Професійна спілка атестованих працівників органів внутрішніх справ України про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,-
ОСОБА_2 звернулась до суду першої інстанції з позовом просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06.11.2015 №79 о/с про звільнення позивача у запас Збройних Сил у зв'язку із скороченням чисельності штату за п. 64 «г»;
- зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати позивача.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2016 позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління МВС України в Донецькій області від 06.11.2015 № 79 о/с в частині звільнення ОСОБА_2 на підставі п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та п. 64 «г» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (через скорочення штатів); поновлено ОСОБА_2 на посаді оперуповноваженого відділу управління Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області з 06.11.2015; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з постановою Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області звернулось із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити повністю.
В судове засідання сторони не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв'язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 6 ст. 12, ч. 1 ст. 41, ч. 4 ст. 196 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що зазначена апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи позивач з 2007 року проходила службу у Головному управлінні Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.
Згідно наказу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 09.07.2015 № 43 о/с «По особовому складу» відповідно до статті 18 Закону України «Про відпустки» ОСОБА_2 з 30.07.2015 по 02.11.2017 надано відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею 3-річного віку
Наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області № 79 о/с від 06.11.2015 ОСОБА_2 згідно з п. 10 та 11 розділу ХІ Закону України «Про Національну поліцію» та відповідно до Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ з 06.11.2015 звільнено у запас Збройних Сил за п. 64 «г» (через скорочення штатів).
Вважаючи оскаржуваний наказ про звільнення протиправним, позивач звернулась до суду з даним адміністративним позовом.
Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не доведено доцільність звільнення позивача через скорочення, не запропоновано посад для подальшого проходження служби, не враховано наявність у позивача переважного права залишення на службі в органах МВС України, а тому оскаржуваний наказ є протиправним та підлягає скасуванню, а позивач поновленню на посаді.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що позивач попереджений про звільнення через скорочення штатів в силу закону України «Про Національну поліцію», та, що вжиття роботодавцем заходів для працевлаштування працівника в новоутвореній установі відповідно до вказаного Закону не є обов'язком роботодавця у зв'язку з неподанням рапорту про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, на підставі чого у задоволенні позову слід відмовити.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта необгрунтованими, враховуючи наступне.
Згідно із ст. 1 Закону України «Про міліцію» (чинний на час прийняття оскаржуваного наказу) від 20.12.1990 № 565-XII (далі - Закон № 565) міліція в Україні - державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.
Відповідно до ст. 18 Закону № 565 порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, їх права і обов'язки визначено Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР від 29.07.1991 № 114 (далі - Положення № 114).
Згідно з п. 8 Положення № 114 дострокове звільнення зі служби осіб середнього, старшого і вищого начальницького складу, які не досягли граничного віку перебування на службі в органах внутрішніх справ, провадиться, зокрема: у зв'язку із скороченням штатів - у разі відсутності можливості використання на службі.
Згідно пп. «г» п. 64 Положення № 114 особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік): через скорочення штатів - при відсутності можливості подальшого використання на службі.
Станом на час звернення позивача до суду першої інстанції відповідно до відомостей із спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців - Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області не припинене та не ліквідоване.
Відповідно до ч. 1 ст. 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. Згідно із ч. 2 ст. 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.
Частиною 3 ст. 105 Цивільного кодексу України передбачено, що учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється.
Згідно положень ст. 104 Цивільного кодексу України ліквідація - це така форма припинення діяльності юридичної особи, за якої перестають існувати всі її права та обов'язки без переходу прав та обов'язків у порядку правонаступництва до інших.
Відповідно до п. 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580 - VIII (далі - Закон № 580) визначено, що з дня опублікування цього Закону всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів.
Відповідно до п.п. 9-10 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 580 працівники міліції, які виявили бажання проходити службу в поліції, за умови відповідності вимогам до поліцейських, визначеним цим Законом, упродовж трьох місяців з дня опублікування цього Закону можуть бути прийняті на службу до поліції шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції. Посади, що пропонуються особам, зазначеним у цьому пункті, можуть бути рівнозначними, вищими або нижчими щодо посад, які ці особи обіймали під час проходження служби в міліції.
Працівники міліції, які відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції в тримісячний термін з моменту попередження про наступне вивільнення, звільняються зі служби в органах внутрішніх справ через скорочення штатів. Указані в цьому пункті особи можуть бути звільнені зі служби в органах внутрішніх справ до настання зазначеного в цьому пункті терміну на підставах, визначених Положенням про проходження служби рядовим та начальницьким складом органів внутрішніх справ.
З наведених норм Закону України «Про Національну поліцію» слідує, що з дня його опублікування всі працівники міліції (особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), а також інші працівники Міністерства внутрішніх справ України, його територіальних органів, закладів та установ вважаються такими, що попереджені у визначеному порядку про можливе майбутнє звільнення через скорочення штатів; тобто, передбачено особливий порядок попередження про звільнення, відмінний від того, що встановлений Кодексом законів про працю України.
При цьому Закон України «Про Національну поліцію» прямо передбачив право вказаних вище осіб, попереджених про можливе майбутнє вивільнення, бути прийнятими на службу до поліції на запропоновані посади шляхом видання наказів про призначення за їх згодою чи проходження конкурсу на посади, що заміщуються поліцейськими, у будь-якому органі (закладі, установі) поліції; звільненню підлягають виключно ті працівники міліції, які після пропонування нових посад відмовилися від проходження служби в поліції та/або не прийняті на службу до поліції на запропоновані посади.
Враховуючи, що Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIІI опублікований 06.08.2015 в газеті «Голос України», відповідно 3-х місячний термін з дня опублікування закінчився 06.11.2015.
Разом з тим, колегія суддів звертає увагу, що відповідачами не надано доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 відмовилася від проходження служби в поліції та/або не могла бути прийнята на службу до поліції, зокрема, через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.
Доводи апелянта про те, що позивач мав подати рапорт про звільнення з органів внутрішніх справ у зв'язку з переходом на роботу в інші міністерства, центральні органи виконавчої влади, установи, організації, або рапорт про прийняття до служби в поліцію, не беруться колегією суддів до увагу, оскільки Закон України «Про Національну поліцію» не встановлює обов'язку працівників міліції подавати такі рапорти та не передбачає вчинення будь-яких інших дій.
Таким чином, колегія суддів вважає, що відсутність відмови від проходження служби в поліції є достатньою підставою вважати, що позивач висловив бажання проходити службу в поліції.
Колегія суддів звертає увагу, що Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області не надало, як суду першої інстанції, так і суду апеляційної інстанції, доказів, які б підтверджували, що ОСОБА_2 пропонувались будь-які посади в новостворених органах поліції та, що вона не може бути прийнята на службу до поліції, зокрема, через невідповідність вимогам, що ставляться до поліцейського.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачі не довели відсутність можливості подальшого використання позивача на службі, та, відповідно, наявності підстав для звільнення на підставі підпункту «г» пункту 64 Положення про проходження служби.
Отже, колегія суддів зазначає, що Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області не мало правових підстав для її звільнення із займаної посади без обов'язкового працевлаштування.
При цьому, обов'язок працевлаштування у даному випадку законодавець покладає на власника або уповноважений орган, яким наразі виступає Головне управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що звільнення позивача є незаконним, а тому наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06.11.2015 № 79 о/с про звільнення ОСОБА_2 у запас Збройних Сил у зв'язку із скороченням чисельності штату за п. 64 «г». підлягає скасуванню, а позивач поновленню на попередній посаді.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 200 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Разом з тим, вирішуючи питання про стягнення з апелянта судового збору, колегія суддів зазначає наступне.
Правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначені положеннями Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 № 3674-VІ (зі змінами та доповненнями, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору» від 22.05.2015 № 484-VIII, який набрав чинності 01.09.2015).
Відповідно до пп. 1 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах: за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру мінімальної заробітної плати; фізичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 відсоток ціни позову, але не менше 0, 4 розміру мінімальної заробітної плати та не більше 5 розмірів мінімальної заробітної плати; немайнового характеру, який подано: суб'єктом владних повноважень, юридичною особою або фізичною особою - підприємцем 1 розмір мінімальної заробітної плати; фізичною особою 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Згідно з п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 6 Закону України «Про судовий збір» за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру; у разі коли в позовній заяві об'єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.
Згідно з п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору встановлюється в таких розмірах, зокрема: за подання до адміністративного суду апеляційної скарги на рішення суду, заяви про приєднання до апеляційної скарги на рішення суду, заяви про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Розмір мінімальної заробітної плати станом на 01.01.2015 відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» становив 1 218 грн.
З позовної заяви позивача вбачається, що позивачем заявлено дві вимоги немайнового характеру (визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області від 06.11.2015 №79 о/с про звільнення позивача у запас Збройних Сил у зв'язку із скороченням чисельності штату за п. 64 «г»; зобов'язати Міністерство внутрішніх справ України працевлаштувати позивача).
Отже, ставка судового збору за подачу позову становила: (1 218 х 0,4) х 2 = 974, 40 грн.
Враховуючи, що ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 15.02.2017 було відстрочено сплату судового збору за подання апеляційної скарги до ухвалення судового рішення апеляційним судом, то у відповідності до п.п. 2 п. 3 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» Головному управлінню Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області потрібно сплатити судовий збір за подачу апеляційної скарги у розмірі 1 071, 84 грн. (974, 40 х 110 %).
Керуючись ст. ст. 41, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 29.12.2016 - без змін.
Стягнути з Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Донецькій області за рахунок бюджетних асигнувань на користь Державного бюджету України (отримувач коштів - УДКСУ у Печерському районі м. Києва, код 38004897, банк отримувача - ГУ ДКСУ у м. Києві, код банку 820019, р/р 31211206781007, код класифікації 22030101) судовий збір за подання до суду апеляційної скарги в розмірі 1 071, 84 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, проте може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, встановлені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В.В.
Шурко О.І.
Головуючий суддя Василенко Я.М.
Судді: Кузьменко В. В.
Шурко О.І.