Справа № 815/6475/16
02 березня 2017 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Танцюра К.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,-
ОСОБА_1 звернулась до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.07.2016р. №42219-13, з урахуванням уточнень до адміністративного позову від 02.02.2017р.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що за нею було зареєстровано легковий автомобіль LEXUS GX 460, білого кольору, об'єм двигуна 4608 куб.см., державний номерний знак ВН 2139Е1, що підтверджується відповідним свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії СХО195540 та податковим повідомленням - рішенням від 22.07.2016р. №42219-13 Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС їй було визначено податкове зобов'язання по транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000,00грн. На думку позивача, зазначений автомобіль LEXUSGX 460 не є об'єктом оподаткування, оскільки його вартість складає 998 690,11грн., що є менше встановленою п.267.2.1. ст. 267 Податкового кодексу України вартістю автомобіля. Разом з тим, позивачем зазначено, що виходячи з основних засад податкового законодавства, у зв'язку з внесенням змін міською радою до об'єкту податку на транспорт у 2016 (плановому) році, зазначені нові правила оподаткування можуть застосовуватися щодо платника податку тільки у новому бюджетному році, у зв'язку з чим приймаючи податкове повідомлення-рішення від 22.07.2016р. №42219-13 відповідач не дотримався умов оподаткування транспортним податком передбачених податковим законодавством, що становить свавільне втручання податкового органу в майнові права позивача, що не відповідає закону.
Представник відповідача повідомлявся про день та час слухання справи, однак у судове засідання не з'явився. Разом з тим, 23.01.2017р. до суду надійшли заперечення на адміністративний позов згідно яких зазначено, що належний позивачеві автомобіль 2013 року випуску з об'ємом двигу на 4608 куб. см., а об'єктом оподаткування є легкові автомобілі з об'ємом двигуна 3000 куб.см. середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати та з року випуску яких минуло не більше п'яти років, з урахуванням того, що базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року, автомобіль позивача є об'єктом оподаткування у 2016 році відповідно до приписів статті 267 Податкового кодексу України. Разом з тим, представником відповідача зазначено, що згідно положень ч. 5 ст. 59 Закону України «Про місцеве самов рядування в Україні», якою передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого само врядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного опри люднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів в дію, рішення Одеської міської ради від 03.02.2016 року № 257-УІІ Про внесення змін до рішення Одеської міської ради від 21.01.2015 року № 6257-VI «Про встановлення податку на майно в частині транспортного податку» та набрало чинності 12.02.2016 року. Разом з тим, відповідач вважає, що саме 2016 рік і є базовим (звітним) періодом для оподаткування транспортним податком об'єкту який належить на праві власності позивачу.
Згідно з ч.6 ст.128 КАС України справа розглянута у порядку письмового провадження.
Дослідивши матеріали справи суд встановив наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
07.05.2013р. між ТОВ «ВіДі Еліт» та ОСОБА_1 укладено договір купівлі -продажу №ЕЛюА-0004/127, предметом якого є легковий автомобіль LEXUSGX 460, 2013 року випуску.(а.с.11)
23.05.2013р. за ОСОБА_1 було зареєстровано легковий автомобіль марки LEXUS GX 460, 2013 року випуску, об'єм двигуна 4608., про що свідчить свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу СХО 195540.(а.с.10)
22.07.2016р. Ізмаїльською ОДПІ ГУ ДФС в Одеській області було прийнято податкове повідомлення-рішення №42219-13, яким позивачу визначено до сплати податкове зобов'язання з транспортного податку з фізичних осіб у сумі 25000,00 грн. на підставі ст.267 Податкового кодексу України (а.с.16).
01.01.2015р. набрав чинності Закон України №71-VIII від 28.12.2014р. “Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи”, яким згідно зі статтею 267 Податкового кодексу України було введено новий транспортний податок.
Відповідно до пп. 267.1.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
Положення пп. 267.2.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України визначають, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, які використовувалися до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб. см.
При цьому, Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» від 24.12.2015р. №909-VIII, який набрав чинності 01.01.2016р., було внесено зміни до пп.267.2.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України та викладено в новій редакції.
Так, п.п. 267.2.1 п.267.1 ст.267 Податкового кодексу України(в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) встановлено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 750 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику економічного розвитку, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, виходячи з марки, моделі, року випуску, типу двигуна, об'єму циліндрів двигуна, типу коробки переключення передач, пробігу легкового автомобіля, та розміщується на його офіційному веб-сайті".
Згідно п. 267.4 ст. 267 Податкового кодексу України ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Відповідно до пп. 267.5.1 п. 267.1 ст. 267 Податкового кодексу України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
Підпунктом 267.6.1 пункту 267.6 ст. 267 Податкового кодексу України передбачено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів оподаткування фізичних осіб здійснюється контролюючим органом за місцем реєстрації платника податку.
Згідно п.п.267.6.2 п.267.6 ст.267 Податкового кодексу України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Разом з тим, відповідно до п.8.1 ст.8 Податкового кодексу України в Україні встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.
Транспортного податку немає у переліку загальнодержавних податків та зборів визначених ст.9 Податкового кодексу України. При цьому, відповідно до п.9.4 ст.9 Податкового кодексу України установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених цим Кодексом, забороняється.
У статті 10 Податкового кодексу України, якою встановлено перелік місцевих податків, транспортний податок прямо не вказаний. Натомість є податок на майно пп.10.1.1, який складається із трьох різних податків, кожен із різними елементами податку, як їх визначено п. 7.1 ст. 7 Податкового кодексу України.
Так, відповідно до ст. 265 Податкового кодексу України (у редакції Закону України від 28.12.2014р. №71-VIII, що діє з 01.01.2015р.), податок на майно складається з: податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки; транспортного податку; плати за землю.
Таким чином, транспортний податок згідно з Податковим кодексом України є місцевим податком.
Водночас, особливість місцевих податків полягає в тому, що вони за законом не можуть бути встановлені безпосередньо рішенням Верховної Ради України.
Верховна Рада України може встановлювати тільки перелік дозволених до встановлення місцевими радами місцевих податків і дозволених граничних параметрів таких податків, а власне, встановлення місцевих податків, із дотриманням встановлених Верховною Радою критеріїв - є компетенцією відповідних місцевих рад.
Так, відповідно до п. 8.3 ст. 8 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на час прийняття оспорюваного податкового повідомлення-рішення), до місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визначених цим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.
Водночас, відповідно п.4.4 ст.4 Податкового кодексу України установлення і скасування податків та зборів, а також пільг їх платникам здійснюються відповідно до цього Кодексу Верховною Радою України, а також Верховною Радою Автономної Республіки Крим, сільськими, селищними, міськими радами у межах їх повноважень, визначених Конституцією України та законами України.
Тобто, безпосереднє встановлення місцевих податків, а, отже, і транспортного податку, віднесено Податковим кодексом до компетенції відповідних сільських, селищних, міських рад у межах їх повноважень.
Встановлення місцевих податків виключно відповідними рішеннями місцевих рад закріплено також п. 24 ч. 1 ст. 26 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" та ст.143 Конституції України.
Відповідно до п. 10.3 статті 10 Податкового кодексу України місцеві ради в межах повноважень, визначених цим Кодексом, вирішують питання відповідно до вимог цього Кодексу щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.
Згідно п. 12.3 ст.12 Податкового кодексу України сільські, селищні, міські ради в межах своїх повноважень приймають рішення про встановлення місцевих податків та зборів.
Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом (пп. 12.3.1 п. 12.3 ст. 12 Податкового кодексу України).
При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначені статтею 7 цього Кодексу з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII цього Кодексу для відповідного місцевого податку чи збору (пп. 12.3.2 п. 12.3 ст. 12 ПК України).
Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів (пп. 12.3.3 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з п.12.5 ст.12 Податкового кодексу України офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, яке набирає чинності з урахуванням строків, передбачених пп. 12.3.4 ст. 12 цього Кодексу.
Відповідно пп. 12.3.4 п.12.3 ст.12 Податкового кодексу України рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Таким чином, місцеві ради мають обов'язково встановити відповідним рішенням місцевої ради транспортний податок і вирішити питання на власний розсуд, чи запроваджувати податок і в яких розмірах на майно, відмінне від земельної ділянки. Таке рішення має бути оприлюдненим до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлених місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим.
Згідно зі ст. 3 Бюджетного кодексу України бюджетний період для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України, становить один календарний рік, який починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Тобто, 2015рік - це плановий період, а 2016 рік - бюджетний період.
У той же час, пунктом 12.3.5 п. 12.3 ст. 12 ПК України надалі встановлено, що у разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб'єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов'язковими згідно з нормами цього Кодексу, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм цього Кодексу із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.
Судом встановлено, що рішенням Ізмаїльської міської ради №399-VII від 16 січня 2015 року “Про транспортний податок” встановлено на 2015 рік на території Ізмаїльської міської ради ставку транспортного податку з розрахунку на календарний рік у розмірі 25000,00грн. за кожен легковий автомобіль, які використовувались до 5 років і мають об'єм циліндрів двигуна понад 3000 куб.см.
Разом з тим, рішенням Ізмаїльської міської ради №399-VII від 14 січня 2016 року “Про транспортний податок”, у зв'язку із змінами, внесеними до податкового законодавства Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2016 році» №909-VІІІ від 24.12.2015р., вирішено встановити на 2016 рік на території Ізмаїльської міської ради для платників транспортного податку, визначених відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 Податкового кодексу України, ставку транспортного податку у розмірі, встановленому пунктом 267.4 статті 267 Податкового кодексу України, за кожний легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 Податкового кодексу України та вирішено вважати таким, що втратив чинність п.2 рішення Ізмаїльської міської ради «Про транспортний податок» №4865-VІ від 16.01.2015р.
Основними засадами податкового законодавства є принципи, в яких визначено зміст і спрямованість правового регулювання податкових правовідносин.
Принципи, проголошені у статті 4 Податкового кодексу України, повинні застосовуватися як на стадії встановлення податків, їх основних елементів, при внесенні змін до окремих елементів податку так і на стадії застосування норм, якими визначений обов'язок сплати податку.
Так, серед принципів, проголошених у вказаній нормі, є, зокрема, презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу (пп. 4.1.4 п. 4.1 статті 4 ПК України).
Відповідно до п. 56.21 ст. 56 Податкового кодексу України у разі, коли норма цього Кодексу чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі цього Кодексу, або коли норми різних законів чи різних нормативно-правових актів, або коли норми одного і того ж нормативно-правового акта суперечать між собою та припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу, рішення приймається на користь платника податків.
У свою чергу, принцип стабільності закріплений у пп.4.1.9 п.4.1 ст.4 Податкового кодексу України має на меті встановлення незмінних умов оподаткування, елементів податків протягом певного часу.
Так, згідно вказаної норми зміни до будь-яких елементів податків та зборів не можуть вноситися пізніш як за шість місяців до початку нового бюджетного періоду, в якому будуть діяти нові правила та ставки.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 акцентується увага на тому, що вищевказана конституційна норма допускає зворотну дію в часі лише нормативно-правових актів, які стосуються скасування чи пом'якшення відповідальності за правопорушення фізичних осіб.
Враховуючи викладене, суд не приймає до уваги посилання позивача що належний їй на праві власності автомобіль не є об'єктом оподаткування транспортного податку у 2016 році саме з цих підстав, оскільки зміни до транспортного податку були пом'якшуючими для платників вказаного податку.
Разом з тим, відповідно до п.2,3 Порядку визначення середньоринкової вартості легкових автомобілів, мотоциклів, мопедів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українивід 10 квітня 2013 р. N 403 середньоринковою вартістю транспортних засобів є величина, яка визначається статистичними методами і еквівалентна імовірній ціні, за яку може здійснюватися купівля-продаж транспортних засобів певної марки та моделі з відповідним строком експлуатації та пробігом на встановлену дату проведення оцінки. Середньоринкова вартість транспортного засобу розраховується за методом аналогії цін ідентичних транспортних засобів за такою формулою:С ср= Ц н х (Г / 100) х (1 ± (Г к / 100),де Ц н - ціна нового транспортного засобу в Україні;Г - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від строку експлуатації згідно з додатком 1; Г к - коефіцієнт коригування ринкової ціни транспортних засобів залежно від пробігу згідно з додатком 2.
Відповідно до п.13 Порядку №403 середньоринкова вартість транспортних засобів розраховується щокварталу Мінекономрозвитку для кожної марки та моделі транспортних засобів з урахуванням року випуску та пробігу, оприлюднюється до 10 числа наступного місяця в установленому Мінекономрозвитку порядку на офіційному веб-сайті Міністерства для вільного доступу та зберігається протягом 1095 днів з дня її оприлюднення.
Як вбачається з інформації Мінекономрозвитку станом на 15.12.2016р. середньоринкова вартість транспортного засобу LEXUS GX 460, 2013 року випуску становить 998690,11грн. Разом з тим, згідно видаткової накладної ТОВ «ВІДІ ЕЛІТ» вказаний автомобіль був придбаний позивачкою за 680706,29 грн.
При цьому, під час розгляду справи відповідач не надав до суду відповідних доказів, що середньоринкова вартість автомобіля позивача у зазначеному податковому періоді перевищувала 750 розмірів мінімальної заробітної плати, що враховуючи ст.8 Закону України “Про Державний бюджет України на 2016 рік”, складає 1033500,00грн.
Відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); добросовісно; розсудливо.
Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи викладене, суд приходить висновку про наявність підстав для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення -рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області від 22.07.2016р. №42219-13.
Згідно п.1 ст.94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно п.2 ст.4 Закону України “Про судовий збір” від 8 липня 2011 року N3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який поданий фізичною особою встановлена ставка судового збору у розмірі менше 0,4 розміру мінімальної заробітної плати.
Як вбачається з квитанції №29 від 25.11.2016р. ОСОБА_1 сплачено судовий збір за подання адміністративного позову майнового характеру у розмірі 551,20грн.
Враховуючи те, що суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1, суд приходить висновку про необхідність стягнути з Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у розмірі 551,20грн.
Керуючись ст. ст. 94, 158 - 163,167 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 -задовольнити
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення -рішення Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області від 22.07.2016р. №42219-13.
Стягнути з Ізмаїльської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39639539) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1) судовий збір у розмірі 551,20грн. (п'ятсот п'ятдесят одна гривня двадцять копійок).
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.
Суддя К.О. Танцюра