04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"27" лютого 2017 р. Справа№ 911/2208/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Коротун О.М.
суддів: Гаврилюка О.М.
Суліма В.В.
за участю секретаря Куценко К.Л.,
за участю представників:
від позивача: Новак А.І. - представник за довіреністю б/н від 01.04.2016;
від відповідача 1: Скачко О.П. - представник за довіреністю № 10-05-500 від 01.01.2017;
від відповідача 2: Скачко О.П. - представник за довіреністю № 24/17 від 15.12.2016;
третьої особи: Єніч В.С. - представник за довіреністю б/н від 12.01.2017,
розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Груп 2»
на рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2016
у справі № 911/2208/16 (суддя - Бацуца В.М.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Груп 2»
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандора»
2. Публічного акціонерного товариства «Вімм-Білль-Данн Україна»
за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптос»
про визнання припиненими правовідносин за договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Груп 2» (надалі - позивач) звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сандора» (надалі - відповідач 1), Публічного акціонерного товариства «Вімм-Білль-Данн Україна» (надалі - відповідач 2), за участю третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Оптос» (надалі - третя особа) про визнання припиненими правовідносин за договором поставки продукції на умовах відстрочки платежу № 8307д-3135 від 15.05.2009, укладеним між ТОВ «Бізнес Груп 2» та ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна», із всіма змінами та доповненнями.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем належним чином було виконано свій обов'язок щодо проведення повного розрахунку і сплати грошових коштів за договором поставки продукції на умовах відстрочки платежу № 8307д-3135 від 15.05.2009, укладеним між ТОВ «Бізнес Груп 2» та ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна», та договором про заміну сторони в договорі поставки № 8307д від 15.05.2009, укладеним між ТОВ «Бізнес Груп 2», ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна» та ТОВ «Сандора».
Рішенням Господарського суду Київської області від 28.09.2016 (повний текст рішення підписаний - 21.11.2016) відмовлено у задоволенні позову повністю.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бізнес Груп 2» звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2016 та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що позивач неодноразово звертався до відповідачів із заявою про припинення зобов'язання та розірвання договору № 8307д від 15.05.2009, однак відповідачі вказані заяви залишили без відповіді та без виконання, що й зумовило звернення позивача з позовом про визнання правовідносин за договором припиненими.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.12.2016 апеляційну скаргу позивача на рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2016 у даній справі було прийнято до провадження (у складі колегії: головуючий суддя - Коротун О.М., судді - Гаврилюк О.М., Сулім В.В.).
Розгляд справи неодноразово відкладався.
В судовому засіданні 27.02.2017 представник позивача апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового про задоволення позовних вимог з підстав, викладених у апеляційній скарзі.
Представник відповідачів в судовому засіданні 27.02.2017 проти задоволення апеляційної скарги заперечив з підстав викладених у відзивах на апеляційну скаргу, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Представник третьої особи в судовому засіданні апеляційну скаргу у даній справі підтримав, просив її задовольнити, а рішення суду першої інстанції - скасувати з прийняттям нового про задоволення позову.
Дослідивши матеріали справи, докази по справі, розглянувши доводи апеляційної скарги, відзивів на неї, оглянувши оригінали документів, пов'язаних з предметом спору, заслухавши представників учасників апеляційного провадження, Київський апеляційний господарський суд встановив наступне.
Як вірно з'ясовано судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 15.05.2009 між позивачем та відповідачем-2 було укладено договір поставки продукції на умовах відстрочки платежу № 8307д-3135 від 15.05.2009, згідно з п. 1.1. якого постачальник зобов'язувався виготовити та поставити, а покупець - оплатити і прийняти продукцію (молоко, молочні та ін. продукти харчування) в кількості і асортименті, відповідно до заявки покупця, погодженої сторонами, яка являється невід'ємною частиною договору, по вільних відпускних цінах, діючих на день відвантаження і вказаних у ТТН або рахунку-фактурі.
Відповідно до п. 7.6. договору кожна із сторін має право розірвати договір, письмово попередивши другу сторону не менш ніж за один місяць.
Згідно з п. 7.9. договору даний договір вступає в дію з моменту підписання сторонами і діє до 31.12.2009, але в будь-якому випадку до кінцевого здійснення розрахунків, включаючи оплату санкцій і неустойки.
Пунктом 7.10. договору передбачено, що договір вважається пролонгованим на тих же умовах на наступний календарний рік, якщо за один місяць до закінчення строку його дії, жодна із сторін не направила попередження про його припинення. Це правило застосовується і до послідуючих строків дії договору.
01.11.2011 між відповідачем-2 (первинний постачальник), відповідачем-1 (новий постачальний) та позивачем (покупець) було укладено договір № 3135/12 про заміну сторони в договорі поставки № 8307д від 15.05.2009, відповідно до умов якого, всі права та обов'язки сторони постачальника в договорі поставки, пов'язані з поставкою продукції після набрання чинності цього договору про заміну сторони, переходять від первинного постачальника до нового постачальника. В частині взаємних зобов'язань первинного постачальника і покупця, які виникли до набрання чинності цим договором про заміну сторони (зокрема, що стосуються продукції, поставленої первинним постачальником) - такі зобов'язання залишаються чинними для первинного постачальника і покупця до моменту їх повного виконання і не переходять за цим договором про заміну сторони.
В забезпечення виконання зобов'язань ТОВ «Бізнес Груп 2» за договором поставки товару на умовах відстрочення платежів № 8307д-3135 від 15.05.2009 перед ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна» у частині оплати вартості поставленого останнім ТОВ «Бізнес Груп 2» товару, 10.07.2012 між відповідачем-2 (іпотекодержатель), третьою особою (іпотекодавець) та позивачем (боржник) було укладено іпотечний договір, відповідно до п. 1.1. якого іпотекодавець передає у іпотеку іпотекодержателю наступне нерухоме майно: об'єкт незавершеного будівництва: адміністративну будівлю літ. А-3 готовністю 75 %, що розташована за адресою: м. Донецьк, вул. Челюскінців, буд. 43 «а» (предмет іпотеки).
Відповідно до п. 2 іпотечного договору, предмет іпотеки передається в іпотеку як забезпечення сплати коштів за поставлену продукцію боржнику за договором поставки продукції на умовах відстрочення платежів № 8307д-3135 від 15.05.2009 та додаткової угоди до договору поставки продукції на умовах відстрочення платежів № 8307д-3135 від 15.05.2009 від 02.07.2012 на загальну суму 35 000 000,00 грн, строком до 31 грудня 2012 року, а також штрафних санкцій обумовлених договором поставки та відшкодування витрат по зверненню стягнення на предмет іпотеки в повному обсязі, визначеному на момент фактичного задоволення вимог.
На виконання умов договору поставки продукції на умовах відстрочення платежів № 8307д-3135 від 15.05.2009 відповідачем-2 було поставлено позивачу продукцію, за яку станом на 01.01.2013 за позивачем рахувалася заборгованість перед відповідачем-2 у розмірі 1 765 658, 62 грн.
Вказану заборгованість позивачем у повному обсязі було погашено 29.04.2013.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Разом з цим, 28.04.2016 позивач звернувся до відповідача-1 із заявою № 22/1 від 22.04.2016 про припинення зобов'язання за договорами та їх розірвання, у якій повідомив про бажання розірвати договір поставки продукції на умовах відстрочки платежу № 8307д-3135 від 15.05.2009 та договір про заміну сторони в договорі поставки № 8307д від 15.05.2009 і просив повідомити його про можливість підписання угоди про розірвання вищевказаних договорів протягом 7 календарних днів з моменту отримання заяви. Факт направлення позивачем вказаної заяви відповідачу-1 підтверджується фіскальним чеком від 28.04.2016 про відправлення цінного листа та описом вкладення до цінного листа від 28.04.2016, наявними у матеріалах справи.
28.04.2016 позивач звернувся до відповідача-2 із заявою № 27/3 від 27.04.2016 про припинення зобов'язання за договорами та їх розірвання, у якій повідомив про бажання розірвати договір поставки продукції на умовах відстрочки платежу № 8307д-3135 від 15.05.2009 та договір про заміну сторони в договорі поставки № 8307д від 15.05.2009 і просив повідомити його про можливість підписання угоди про розірвання вищевказаних договорів протягом 7 календарних днів з моменту отримання заяви. Факт направлення позивачем вказаної заяви відповідачу-2 підтверджується фіскальним чеком від 28.04.2016 р. про відправлення цінного листа та описом вкладення до цінного листа від 28.04.2016, наявними у матеріалах справи.
Також, з матеріалів справи вбачається, що у лютому 2015 ТОВ «Оптос» звернулося до Господарського суду Київської області із позовом до ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна» про припинення іпотечного договору від 10.07.2012 та зобов'язання вчинити дії.
Так, рішенням Господарського суду Київської області від 27.04.2015 у справі № 911/511/15 за позовом ТОВ «Оптос» до ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна» за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, ТОВ «Бізнес Груп 2», ТОВ «Сандора» про припинення договору іпотеки та зобов'язання вчинити дії, відмовлено у задоволенні позову повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.06.2015 та постановою Вищого господарського суду України від 29.09.2015 рішення Господарського суду Київської області від 27.04.2015 у справі № 911/511/15 залишено без змін. При цьому суд касаційної інстанції зазначив, що судами вірно було зазначено, що доказів сплати боржником суми пені відповідачеві не надано, у зв'язку з чим, на підставі викладених приписів законодавства, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Груп 2" перед ПАТ "Вімм-Білль-Данн Україна" не можна вважати припиненим, оскільки п. 2 іпотечного договору забезпечено не лише сплату коштів за поставлену продукцію боржнику за договором поставки продукції на умовах відстрочення платежів №8307д-3135 від 15.05.2009, а також сплату штрафних санкцій обумовлених договором поставки, у тому числі і п. 6.1. договору поставки.
Відповідно до ч. 3 статті 35 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.
Отже, обставини, встановлені в рішенні Господарського суду Київської області від 27.04.2015 у справі № 911/511/15 на підставі ст. 35 ГПК України мають преюдиційне значення, а тому повторного доведення не потребують.
Розглядаючи дану справу, суд першої інстанції дійшов висновку, що у період дії чинного договору поставки продукції на умовах відстрочки платежу № 8307д-3135 від 15.05.2009, укладеного між ТОВ «Бізнес Груп 2» та ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна», із всіма змінами та доповненнями до нього, припинення зобов'язання позивача щодо оплати у повному обсязі за товар за договором шляхом виконання, проведеного належним чином, не є підставою для припинення інших дійсних його зобов'язань за таким договором, у тому числі, зобов'язання щодо сплати штрафних санкцій, тощо, і не є підставою для припинення дії самого договору поставки продукції на умовах відстрочки платежу № 8307д-3135 від 15.05.2009, а тому позовна вимога до відповідачів про визнання припиненими правовідносин за договором поставки продукції на умовах відстрочки платежу № 8307д-3135 від 15.05.2009, укладеного між ТОВ «Бізнес Груп 2» та ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна», із всіма змінами та доповненнями до нього, є такою, що не ґрунтується на нормах законодавства України, а тому суд не вбачає підстав для задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, однак з інших підстав, що обґрунтовуються наступним.
Так колегія суддів дійшла висновку, що підставами відмови в задоволенні позовних вимог є наступні.
По-перше, позивач у своїй позовній заяві просив суд визнати припиненими правовідносини за договором поставки продукції на умовах відстрочки платежу № 8307д-3135 від 15.05.2009, укладеного між ТОВ «Бізнес Груп 2» та ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна», із всіма змінами та доповненнями у зв'язку із належним та повним виконанням ним свого обов'язку щодо проведення повного розрахунку і сплати грошових коштів за договором поставки продукції на умовах відстрочки платежу № 8307д-3135 від 15.05.2009, укладеним між ТОВ «Бізнес Груп 2» та ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна», та договором про заміну сторони в договорі поставки № 8307д від 15.05.2009, укладеного між ТОВ «Бізнес Груп 2», ПАТ «Вімм-Білль-Данн Україна» та ТОВ «Сандора».
Однак підтвердженням наявності правовідносин між сторонами є обставини, які були встановлені при розгляду господарськими судами України справи № 911/511/15. При розгляді якої було встановлено доказів сплати боржником суми пені відповідачеві не надано, у зв'язку з чим, на підставі викладених приписів законодавства, зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Бізнес Груп 2" перед ПАТ "Вімм-Білль-Данн Україна" не можна вважати припиненим, оскільки п. 2 іпотечного договору забезпечено не лише сплату коштів за поставлену продукцію боржнику за договором поставки продукції на умовах відстрочення платежів №8307д-3135 від 15.05.2009, а також сплату штрафних санкцій обумовлених договором поставки, у тому числі і п. 6.1. договору поставки.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" № 3477-IV від 23.02.2006, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів (див. рішення Суду у справах: Sovtransavto Holding v. Ukraine, no. 48553/99, § 77, від 25.07.2002; Ukraine-Tyumen v. Ukraine, no. 22603/02, §§ 42 та 60, від 22.11.2007).
Таким чином, з урахуванням встановлених в рішеннях у справі № 911/511/15 обставин, зокрема того, що боржником (позивачем у даній справі) не було надано доказів погашення пені, що фактично свідчить про наявність невиконаного грошового зобов'язання та правовідносин між сторонами. А тому вказана обставина є окремою підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта про неможливість врахування як преюдиційних обставин, що були встановлені при розгляді справи № 911/511/15, оскільки таке твердження апелянта суперечить положенням ч. 3 ст. 35 ГПК України.
По-друге, суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта про те, що місцевим господарським судом невірно було застосовано норми цивільного та господарського права, а саме положень про розірвання та припинення договірних стосунків між сторонами, що обґрунтовується наступним.
Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 вказаного Кодексу.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається з двох елементів: предмету і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову є факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу (при цьому підстави позову визначає позивач при зверненні до суду першої інстанції).
Так, судом апеляційної інстанції було встановлено, що звертаючись з даним позовом до суду, позивач вказував предметом позову - визнання припиненими правовідносин за договором поставки продукції на умовах розстрочки платежів № 8307д від 15.05.2009, тоді як підставами позову, було визначено позивачем - порушення відповідачами п. 7.6 договору, ст.ст. 188, 203 ГК України, ст.ст. 526, 598, 599, 651 ЦК України.
Натомість, із зазначених пункту договору та положень статей вбачається, що такі положення регулюють розірвання договору та припинення зобов'язання, а не розірвання правовідносин за договором. Тоді як позивач у даній справі не просив ані розірвати договір, ані визнати припиненими зобов'язання за договором.
А тому посилання позивача про порушення відповідачами положень ст. 599, 651, 654 ЦК України у зв'язку з залишенням без відповіді та без виконання заяв № 22/1 № 27/3 не приймається судом апеляційної інстанції, оскільки в даних заявах йшлося про припинення зобов'язання за договором та розірвання договору, а не про визнання припиненими правовідносин.
Окрім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що докази, додані позивачем до позовної заяви, а саме заява № 22/1 від 22.04.2016 про припинення зобов'язання за договорами та їх розірвання та заява № 27/3 від 27.04.2016 про припинення зобов'язання за договорами та їх розірвання також не є належними доказами, що підтверджують факт припинення зобов'язання за договором та правовідносин сторін за договором в цілому, оскільки такі дії вчинялись лише з боку позивача, а тому в цій частині суд апеляційної інстанції не приймає доводи апелянта як підставу для скасування рішення суду першої інстанції.
По-третє, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивач фактично ототожнює правові інститути розірвання договору, припинення зобов'язання та припинення правовідносин, тоді як таке ототожнення вказаних інститутів є помилковим.
Так, зокрема у даному випадку правовідносини між позивачем та відповідачами виникли на підставі договору. При цьому відповідно до ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. А тому фактично наявність правовідносин між позивачем та відповідачем є результатом волевиявлення сторін.
А тому в даному розумінні позивачем ані під час розгляду справи в суді першої, ані під час перегляду рішення місцевого господарського суду в апеляційному порядку не було належними та допустимими доказами доведено в чому полягає наявність порушеного права позивача існуванням правовідносин сторін за договором.
Частиною першою статті 1 ГПК установлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. (Аналогічна правова позиція зазначена в постанові Верховного Суду України у справі № -254гс16 від 25 травня 2016 року).
Таким чином позивачем жодними доказами в розумінні ст.ст. 33, 34, 43, 99, 101 ГПК України не було доведено, яке саме право позивача та якими діями або бездіяльністю відповідачів було порушено, а також яким чином задоволення позовних вимог ( у викладеній позивачем редакції) сприятиме захисту та відновленню його порушених прав.
Натомість щодо доводів відповідачів та висновку місцевого господарського суду про те, що обраний спосіб захисту не передбачений нормами чинного законодавства, а тому позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Так, зі змісту приписів ст.1 ГПК України, ст.ст. 15, 16 ЦК України, ст. 20 ГК України застосування судом будь-якого способу судового захисту вимагає наявності наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу; порушення (невизнання або оспорювання) означеного права/інтересу відповідачем; належність обраного способу судового захисту (з точки зору адекватності порушення і спроможності його усунути та поновити (захистити) право або інтерес та закріплення положеннями діючого законодавства).
Важливою умовою застосування судом певного способу захисту права або інтересу є його належність - встановлення судом тих обставин, що вжиття саме обраного позивачем способу захисту спроможне поновити порушені права особи, що звертається до суду з відповідним позовом.
При цьому законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.
Оскільки положення Конституції України та Конвенції мають вищу юридичну силу (ст. ст. 8, 9 Конституції України), а обмеження матеріального права суперечать цим положенням, порушення цивільного права чи цивільного інтересу підлягають судовому захисту і у спосіб, не передбачений законом, зокрема ст. 16 ЦК України, але який є ефективним засобом захисту, тобто таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Разом з цим, підставою відмови в задоволенні позову у даній справі є не відсутність обраного позивачем способу захисту в положеннях чинного законодавства, а недоведеність позивачем порушення його права або законного інтересу існуванням правовідносин сторін за договором, наявність невиконаного зобов'язання, яке встановлено в рішеннях господарських судів у справі № 911/511/15, а також необґрунтованість порушення відповідачами положень ст. 599, 651, 654 ЦК України у зв'язку з залишенням без відповіді та без виконання заяв № 22/1 № 27/3 про розірвання договору та припинення зобов'язання з урахуванням підстав та предмету позову у даній справі.
Відповідно до абз. 5 п. 12 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 17.05.2011 «Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України» не підлягає скасуванню судове рішення, якщо апеляційною інстанцією буде з'ясовано, що його резолютивна частина є правильною, хоча б відповідні висновки місцевого господарського суду й не були належним чином обґрунтовані у мотивувальній частині рішення. Водночас апеляційний господарський суд у мотивувальній частині своєї постанови не лише вправі, а й повинен зазначити власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи.
Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.
Статтею 34 ГПК України встановлено, що господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.
Враховуючи вищевикладене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час перегляду рішення судом апеляційної інстанції, апелянт не подав жодних належних та допустимих доказів на підтвердження власних доводів, які могли би бути прийняті та дослідженні судом апеляційної інстанції в розумінні ст.ст. 32-34, 36, 43, 101 ГПК України.
Судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта в порядку ст. 49 ГПК України.
Керуючись статтями 32-36, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бізнес Груп 2» на рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2016 у справі № 911/2208/16 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Київської області від 28.09.2016 у справі № 911/2208/16 - без змін.
3. Матеріали справи № 911/2208/16 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у встановленому чинним законодавством порядку.
Головуючий суддя О.М. Коротун
Судді О.М. Гаврилюк
В.В. Сулім