20.02.2017 року Справа № 904/11194/15
Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Чимбар Л.В. (доповідач),
суддів: Вечірко І.О., Іванов О.Г.,
секретар судового засідання Мацекос І.М.
Представники сторін:
від позивача: Левченко М.В., представник, довіреність № б/н від 20.12.2016 р.;
від відповідача: Чекалов А.В., представник, довіреність № 115 від 17.02.2017 р.;
від відповідача: Гей В.Г., представник, довіреність № 535 від 21.12.2016 р.
від третьої особи-1: Пархоменко О.Л., представник, довіреність №09-32/345 від 11.07.2016 р.;
від третьої особи-2: Матієнко Т.А., представник, довіреність №100/1562 від 26.01.2017 р.;
представник третьої особи-3 у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Сбербанк», м. Київ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2016 року у справі № 904/11194/15
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Коксотрейд»,м. Дніпропетровськ
до публічного акціонерного товариства «Сбербанк», м. Київ
третя особа-1: публічного акціонерного товариства "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", м. Київ
третя особа -2: Національна комісія з цінних паперів та фондового ринку, м. Київ
третя особа -3: Національний банк України, м. Київ
про визнання договору про відкриття кредитної лінії недійсним в частині та визнання кредитних зобов'язань припиненими,-
Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 21.12.2016 року (суддя Ніколенко М.О.) позов задоволено частково. Визнано договір про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та публічним акціонерним товариством "Дочірній Банк Сбербанку Росії" недійсним. Стягнуто з публічного акціонерного товариства "Дочірній Банк Сбербанку Росії" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" 2436,00 грн. судового збору. В решті позову відмовлено.
Не погодившись з зазначеним рішенням, ПАТ "Сбербанк" звернулося до Дніпропетровського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати вищевказане рішення, та відмовити в задоволені позовних вимог.
В обґрунтування своєї правової позиції скаржник посилається на порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема приписів статей 203, 215, 261, 267, 1054 Цивільного кодексу України, статей 2, 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність", п.п.2,3,4 глави 2 розділу ІІ Положення про визначення пов'язаних з банком осіб, затвердженого постановою Правління Національного банку України №315 від 12.05.2015р. (в редакції, чинній з 25.05.2016р.), та статей 1, 32, 34, 101 Господарського процесуального кодексу України, наголошуючи на недоведеності жодної з передбачених законодавством ознак, за якими відповідач та третя особа можуть кваліфікуватися як споріднені чи пов'язані особи, оскільки відсутні будь-які спільні фізичні та/або юридичні особи, які б були власниками істотної участі у ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк". При цьому скаржник вказує на те, що в розумінні норм банківського законодавства, чинного на дату укладення оспорюваного Кредитного договору, власниками істотної участі для встановлення критеріїв спорідненості та пов'язаності відповідача та третьої особи, вважаються виключно юридичні та фізичні особи, а не іноземні держави, відтак, належність юридичних осіб, які є незалежними одна від одної, до юрисдикції однієї іноземної держави, ще не свідчить про спорідненість таких осіб. Крім того, відповідач вважає рішення Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 24.07.2015р. №1078 та №1087 недопустимими доказами в обґрунтування судами висновку про спорідненість Банку та третьої особи, так як прийняття рішення про визначення юридичної або фізичної особи пов'язаною з банком особою відноситься до виключної компетенції Національного банку України, яким відповідне рішення не приймалося. Також заявник зауважує про пропуск позивачем строку позовної давності з огляду на його змогу довідатися станом на момент укладення спірного договору про загальнодоступну інформацію щодо структури власників ПАТ "Сбербанк" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", розміщену на сайтах цих юридичних осіб.
Крім того, відповідач зауважив, що суд, виходячи з тлумачення конституції Російської Федерації приходить до хибних висновків, що в незалежності який орган РФ діє від імені держави - всі забезпечують виконання єдиної державної політики в тій чи інший сфері відносин, разом з тим суд не надає правової оцінки та спростувань посилання банку на Закони РФ, які визначають принципово важливі моменти щодо встановлення повноважень, прав та обмежень, зокрема, обмеження державних органів втручатись в діяльність Центробанку та Зовнішекономбанку.
Відповідач у своєму відзиві просив рішення господарського суду залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Справа неодноразово розглядалась судами.
В судовому засіданні 20.02.2017р. оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Представник Національного банку України, у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив. Враховуючи те, що коло представників у судовому засіданні не обмежено, залучені до справи докази дозволяють визначитися відносно законності оскаржуваного рішення, колегія суддів дійшла до висновку про можливість розгляду справи у відсутності представника Національного банку України, якого належним чином повідомлено про час та місце розгляду справи.
Заслухавши доповідь судді - доповідача, вислухавши пояснення представників позивача, відповідача та третіх осіб - 1,2, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі, Дніпропетровський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного:
Як встановлено господарським судом та вбачається з матеріалів справи, між позивачем (Позичальник) та відповідачем (Банк) укладено Договір про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.12 (Кредитний договір-1).
Відповідно до п. 1.1. вище зазначеного Договору, Банк відкриває Позичальнику не відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті (доларах США), надає Позичальнику кредитні кошти за рахунок Кредитної лінії на умовах договору, а Позичальник зобов'язується використовувати Кредит на цілі, зазначені в п. 1.5. Договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування Кредитом, а також повернути наданий йому Кредит у розмірах та у терміни, зазначені в ст. 8 Договору, і виконувати інші умови договору.
Відповідно до п. 1.1. кредитного договору-1, Банк відкриває Позичальнику не відновлювальну кредитну лінію в іноземній валюті (доларах США), надає Позичальнику кредитні кошти за рахунок Кредитної лінії на умовах договору, а Позичальник зобов'язується використовувати Кредит на цілі, зазначені в п. 1.5. Договору, своєчасно та у повному обсязі виплачувати Банку проценти за користування Кредитом, а також, повернути наданий йому Кредит у розмірах та у терміни, зазначені в ст. 8 Договору, і виконувати інші умови договору.
В п. 1.5. Кредитного договору-1 сторони встановили, що кредит надається на рефінансування заборгованості за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії № 15-93/19-3305/07, укладеним між позичальником та Публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (третя особа-1) 10 серпня 2007 року (Кредитний договір-2). Позичальник зобов'язаний використовувати Кредит лише за цільовим призначенням, зазначеним в цьому пункті Договору, а також в будь-якому випадку не може використовувати надані йому за цим Договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами.
Відповідач 05.09.2012р. та 06.09.2012р. двома траншами в сумі 4 444 181,15 доларів США та 1 363,52 доларів США надав Позивачеві на позичковий рахунок кредит на загальну суму 4445544,67 доларів США. Платіжними дорученнями № 309264/4 від 05.09.2012р. та № 31130774 від 06.09.12, відповідно, вказані суми були в повному обсязі перераховані на поточний рахунок Позивача, відкритий там же - у Публічному акціонерному товаристві "Дочірній банк Сбербанку Росії". (т.1 а.с. 37-38).
Після цього, заборгованість Позивача перед Третьою особою-1 за Кредитним договором-2 в сумі 4 444 181,15 доларів США була погашена Позивачем за рахунок кредитних коштів, отриманих Позивачем від Відповідача, згідно з умовами Кредитного договору-1 (т.1 а.с.37-38).
Таким чином, із 4 445 544,67 доларів США кредитних коштів, отриманих Позивачем від Відповідача за Кредитним договором-1, 4 444 181,15 доларів США було спрямовано на погашення боргових зобов'язань Позивача перед Третьою особою-1 за Кредитним договором-2.
Позивач звернувся з позовом до господарського суду Дніпропетровської області про визнання договору про відкриття кредитної лінії недійсним в частині надання кредиту в розмірі 4 444 181, 15 доларів США та визнання кредитних зобов'язань з повернення суми кредиту та відсотків за користування ним за Договором про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р. припиненими, посилаючись на ст. 52 Закону, а саме на те, що відповідачем надано кредит позивачу для погашення ним зобов'язань перед пов'язаною особою банку.
Заявою від 10.03.16 позивач уточнив п. 7 позовних вимог та просить читати його в наступній редакції: "Визнати припиненими зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" перед Публічним акціонерним товариством "Дочірній банк Сбербанку Росії" з повернення суми кредиту та відсотків за користування ним за Договором про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р. в сумі 1363,52 доларів США."
В силу ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).
Відповідно до ч.ч. 1-6 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з п. 2.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", вирішуючи спір про визнання правочину недійсним, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів на момент їх вчинення недійсними та настання відповідних наслідків (відповідність змісту угоди вимогам закону, додержання встановленої форми угоди, правоздатність сторін за угодою, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору).
Частиною 5 ст. 52 Закону України "Про банки і банківську діяльність" в редакції, що діяла на момент укладення Кредитного договору-1 (редакція від 19.08.2012), встановлено, що банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку.
Апеляційний суд вважає, що господарський суд правомірно визнав недійсним договір з підстав його суперечності ч.5 ст.52 Закону України «Про банки та банківську діяльність», оскільки на момент укладання оспорюваного договору ПАТ "Сбербанк» та ПАТ «Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" були пов'язаними особами, виходячи з наступного:
Так, згідно положень ч.2 ст. 52 Закону в редакції, яка діяла на час спірних правовідносин, пов'язаними особами для цілей даного закону визнавалися:
1) керівники банку, керівник служби внутрішнього аудиту, керівники та члени комітетів правління банку;
2) особи, які мають істотну участь у банку;
3) керівники юридичних осіб, які мають істотну участь у банку;
4) керівники та контролери споріднених осіб банку;
5) керівники та контролери афілійованих осіб банку;
6) афілійовані особи банку;
7) споріднені особи банку;
8) асоційовані особи будь-якої фізичної особи, зазначеної в пунктах 1 - 5 цієї частини;
9) юридичні особи, у яких асоційовані особи, визначені в пункті 8 цієї частини, є керівниками або контролерами.
Статтею 2 Закону України "Про банки і банківську діяльність" від 07.12.2000 №2121-III в редакції від 19.08.2012р. визначено, що:
споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком
власників істотної участі;
істотна участь - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 10 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість значного впливу на управління чи діяльність юридичної особи.
Станом на дату укладення кредитного договору були чинними Положення про порядок реєстрації та ліцензування банків, відкриття відокремлених підрозділів (далі по тексту - Положення про реєстрацію), та Положення про порядок подання відомостей про структуру власності (далі по тексту - Положення про структуру), затверджені Постановою Правління Національного банку України від 08.09.2011р. № 306.
Положення про структуру втратило чинність на підставі постанови Національного банку України № 328 від 21.05.2015р. (далі по тексту - постанова № 328), якою було затверджено Положення про порядок подання відомостей про структуру власності банку. Однак, на дату укладення та виконання кредитного договору-1 положення про структуру було чинним і підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Згідно з п. 1.4. вказаного Положення про структуруопосередковане володіння участю в банку/юридичній особі настає, якщо особа самостійно або спільно з іншими особами (групою асоційованих осіб або групою інших осіб, пов'язаних угодою або спільними економічними інтересами, відносинами економічної та/або організаційної залежності, у тому числі двом особам, кожна з яких не має контролерів та одночасно є контролерами однієї юридичної особи (групи юридичних осіб)): здійснює контроль прямого власника участі в банку/юридичній особі, та/або здійснює контроль групи прямих власників банку/юридичної особи, та/або здійснює контроль особи, яка здійснює контроль зазначених вище осіб, та/або набуває права голосу в розмірі 10 і більше відсотків статутного капіталу банку на загальних зборах учасників банку/юридичної особи за дорученням учасника (учасників) банку/юридичної особи, та/або має незалежну від формального володіння можливість вирішального впливу на керівництво чи діяльність банку/юридичної особи чи будь-якої зазначеної вище юридичної особи, та/або здійснює контроль групи осіб, яка здійснює контроль зазначених вище осіб. Цей перелік опосередкованого володіння не є вичерпним.
В ст.2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» від 07.12.2000р. в редакції від 19.08.2012р. визначено, що контроль - можливість здійснювати вирішальний вплив на управління та/або діяльність юридичної особи шляхом прямого та/або опосередкованого володіння однією особою самостійно або спільно з іншими особами часткою в юридичній особі, що відповідає еквіваленту 50 чи більше відсотків статутного капіталу та/або голосів юридичної особи, або незалежно від формального володіння можливість здійснювати такий вплив на основі угоди чи будь-яким іншим чином.
В Положенні про реєстрацію (п.1.2) зазначено, що вирішальний вплив на управління або діяльність юридичної особи - пряме та/або опосередковане володіння однією особою самостійно чи спільно з іншими особами 50 і більше відсотками статутного капіталу та/або права голосу акцій, паїв юридичної особи та/або незалежна від формального володіння можливість здійснення такого впливу на управління чи діяльність юридичної особи.
Прямим власником 97,85% акцій ПАТ "Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк" на момент укладення оспорюваних договорів про відкриття кредитних ліній була і залишається прямим власником істотної участі до теперішнього часу державна корпорація "Банк розвитку та зовнішньоекономічної діяльності (Зовнішекономбанк)", яка є нерезидентом і зареєстрована за законодавством Російської Федерації.
Прямим власником 100% акцій Зовнішекономбанку на момент укладення оспорюваних договорів про відкриття кредитних ліній була і залишається до теперішнього часу держава Російська Федерація в особі Уряду Російської Федерації.
Таким чином, держава Російська Федерація на момент укладення оспорюваних договорів про відкриття кредитних ліній опосередковано володіла часткою в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" більше 50 відсотків статутного капіталу шляхом здійснення контролю прямого власника участі в ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" - Зовнішекономбанку.
Прямим власником 100% акцій ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" на момент укладення оспорюваних договорів про відкриття кредитних ліній було і залишається відкрите акціонерне товариство "Сбербанк Росії", яке є нерезидентом і зареєстроване за законодавством Російської Федерації.
Прямим власником 50,000000004% акцій відкритого акціонерного товариства "Сбербанк Росії" на момент укладення оспорюваних договорів про відкриття кредитних ліній була юридична особа - Центральний банк Російської Федерації, - яка є нерезидентом і зареєстрована за законодавством Російської Федерації.
Центральний банк Російської Федерації має особливий правовий статус, який визначений статтями 1 та 2 Федерального закону від 10.07.2001 № 86-ФЗ "Про Центральний банк Російської Федерації (Банк Росії)", відповідно до положень якого Банк Росії є юридичною особою, статутний капітал та інше майно Банку Росії є федеральною власністю.
Відповідно до пункту д) статті 71 Конституції Російської Федерації у веденні Російської Федерації знаходиться федеральна державна власність і управління нею.
Відтак, держава Російська Федерація на момент укладення оспорюваних договорів про відкриття кредитних ліній і до теперішнього часу є прямим власником всього статутного капіталу Центрального банку Російської Федерації.
Таким чином, держава Російська Федерація на момент укладення оспорюваних договорів про відкриття кредитних ліній опосередковано володіла частками в ромірі більше 50 відсотків статутних капіталів ВАТ "Сбербанк Росії-" та ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" шляхом здійснення контролю прямого власника участі у ВАТ "Сбербанк Росії" - Центрального банку Російської Федерації.
Тобто, з урахуванням викладення в логічній послідовності визначень вказаних вище термінів та фактичних обставин володіння статутними капіталами відповідача та третьої особи - 1, можливості значного та вирішального впливу внаслідок цього на їх управління і діяльність державу Російську Федерацію слід вважати кінцевим власником істотної участі відповідача та третьої особи.
На підставі зазначеного, апеляційний суд вважає правильним висновок господарського суду про те, що публічне акціонерне товариство "Дочірній банк Сбербанку Росії" та публічне акціонерне товариство "Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк" є спорідненими особами, що відповідно п.7 ст.52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» обґрунтовано визначає відповідача та третю особу- 1 як пов'язаних осіб.
Господарський суд правомірно визнав власником істотної участі державу Російську Федерацію.
В апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що власниками істотної участі для встановлення критеріїв спорідненості та пов'язаності відповідача та третьої особи-1 слід вважати виключно юридичні та фізичні особи, іноземні держави не можуть бути власниками істотної участі.
Такі доводи апеляційний суд вважає необґрунтованими, виходячи з наступного:
Перелік учасників цивільних відносин визначений ст. 2 Цивільного кодексу України, відповідно до якої учасниками цивільних відносин є фізичні особи та юридичні особи. Учасниками цивільних відносин є: держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, іноземні держави та інші суб'єкти публічного права.
Тобто, іноземні держави за законодавством України є учасниками цивільних відносин.
Згідно з частиною першою статті 318 Цивільного кодексу України, суб'єктами права власності є Український народ та інші учасники цивільних відносин, визначені статтею 2 цього Кодексу.
Таким чином законодавство України визнає іноземні держави суб'єктами права власності на рівні з іншвми суб'єктами.
Чинне законодавство України встановлює принцип рівності усіх суб'єктів права власності перед законом, який закріплений частиною четвертою ст. 13 Конституції України, і згідно з якою усі суб'єкти права власності рівні перед законом.
Також зазначений принцип встановлено частиною другою статті 318 Цивільного кодексу України, згідно з якою усі суб'єкти права власності є рівними перед законом.
Відповідно до частини другої ст. 5 Господарського кодексу України, визнання усіх суб'єктів права власності рівними перед законом є однією з конституційних основ правового господарського порядку в Україні.
В ст. 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» відсутнє визначення вживання терміну «особи» в цьому Законі в певному значенні, а тому господарський суд правильно визначив, що у ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність» на іноземні держави, зокрема, в даному випадку, на Російську Федерацію, розповсюджуються норми щодо включення її до кола осіб, які є власниками істотної участі.
Крім того, згідно проведеного апеляційним судом системного аналізу норм законодавства, слід зазначити, що до 12.05.2015р. в законодавстві України були відсутні будь-які виключення стосовно осіб - учасників цивільних відносин, які не можуть вважатися власниками істотної участі для встановлення критеріїв пов'язаності осіб.
Про це свідчить Постанова Правління Національного банку України №315 «Про скасування постанови Правління Національного банку України від 22.07.2009 N 421 "Про окремі питання щодо діяльності банків в період фінансово-економічної кризи", яка з 12.05.2015р. згідно пункту 3 розділу 1 виключила лише державу Україна та міжнародні фінансові установи із спеціальним статусом з числа таких осіб: «Держава Україна (в особі відповідного органу державної влади або управління та/або суб'єктів, що діють на основі лише державної власності, а також суб'єктів, державна частка в статутному капіталі яких перевищує п'ятдесят відсотків чи становить величину, яка забезпечує державі право вирішального впливу на господарську діяльність цих суб'єктів), територіальна громада (в особі відповідного органу місцевого самоврядування), а також міжнародні фінансові установи із спеціальним статусом, з якою Уряд України уклав договір про співробітництво та для якої згідно із законами України встановлені привілеї та імунітети, та суб'єкти господарювання, власником істотної участі в яких вона є, не можуть уважатися пов'язаними з банком особами.»
Згідно п. д ст.71 Конституції Російської Федерації в веденні Російської Федерації знаходиться федеральна державна власність та управління нею.
Виходячи зі змісту ст.3 та ст.11 Конституції Російської Федерації влада в Російській Федерації здійснюється через органи державної влади: Державною Думою, Урядом Російської Федерації тощо.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів підтримує висновок господарського суду про те, що саме держава Російська Федерація (в особі відповідного органу державної влади або управління) є учасником відносин істотної участі. Тобто, Російська Федерація на момент укладення спірного договору і до теперішнього часу є кінцевим власником істотної участі ПАТ «Сбербанк» та ПАТ «Промінвестбанк».
Таким чином, чинне законодавство України не надає будь-яких правових підстав обмежувати будь-яку іноземну державу в цивільному та господарському обороті, у відносинах прав власності на території України, у праві здійснювати прямий або опосередкований контроль за своєю власністю або ж надавати іноземній державі будь-які переваги порівняно з іншими суб'єктами, окрім випадків, прямо встановлених законодавством України.
Вказані норми законодавства України розповсюджуються і на іноземну державу - Російська Федерація, як на суб'єкта права власності та учасника цивільних відносин на території України.
Відхиляючи твердження скаржника про недоведеність спорідненості відповідача та третьої особи через відсутність будь-яких юридичних осіб - спільних власників істотної участі - апеляційний суд в даній постанові та господарський суд в рішенні чітко визначали та обґрунтовано мотивували, що таким власником істотної участі відповідача та третьої особи-1 опосередковано є держава Російська Федерація.
ТОВ «Коксотрейд» є позивачем у даній справі та стороною в договорі про відкриття кредитної лінії, а тому апеляційний суд вважає, що позивач має право на звернення з позовом про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії №28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., укладений між товариством з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та публічним акціонерним товариством "Дочірній Банк Сбербанку Росії", як такого, що суперечить актам цивільного законодавства України - ч.5 ст. 52 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Надаючи належну правову оцінку умовам п.1.5 Кредитного договору, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що умовами цього пункту чітко визначено, що кредит надається на рефінансування заборгованості за Кредитним договором про відкриття кредитної лінії №15-93/19-3305/07, укладеним між позичальником та публічним акціонерним товариством "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" 10 серпня 2007 року і позичальник зобов'язаний використовувати кредит лише за цільовим призначенням, зазначеним у цьому пункті Договору.
Зазначення в цьому пункті про те, що позичальник у будь -якому випадку не може використовувати надані йому за цим Договором кошти на цілі, що прямо або опосередковано заборонені законодавством України або його установчими документами, не впливає на обов'язок позивача про використання кредиту саме за цільовим призначенням, тобто на погашення кредиту перед пов'язаною особою банку.
Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що господарський суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки кредитний договір був визнаний недійсним в повному обсязі, тоді як позов було заявлено про визнання недійсним кредитного договору в частині надання кредиту в розмірі 4444181,15 доларів США, то апеляційний суд зазначає, що господарський суд діяв правомірно, він скористався наданим йому правом, зазначеним в п.1 ч.1 ст.83 ГПК України, згідно якого господарський суд, приймаючи рішення, має право визнати недійсним повністю чи в певній частині пов'язаний з предметом спору договір, який суперечить законодавству. Прийняття такого рішення господарський суд належним чином обгрунтував.
Необгрунтоване також посилання скаржника на те, що обставини, які мають значення для даної справи встановлені під час розгляду справи №904/43/16 та №922/6553/15 і мають преюдиціальне значення відповідно до ст.35 ГПК України.
Рішення у вказаних справах, на які посилається скаржник, не встановлюють обставинами, які мають преюдиціальне значення та не потребують доведення при розгляді даної справи, а є юридичною оцінкою фактичних даних у справах №904/43/16 та №922/6553/15, і така юридична оцінка не обов'язкова для господарських судів, що розглядають дану справу.
Не зазначення в позовній заяві конкретного пункту (пунктів) ст.52 Закону України «Про банки та банківську діяльність», за яким ПАТ "Акціонерний комерційний промислово- інвестиційний банк" та ПАТ " Сбербанк " кваліфікуються як пов'язані особи, не впливає на суть вирішення спору, оскільки в позовній заяві чітко зазначено, що позивач визначає банки як пов'язані особи на підставі їх спорідненості, що передбачено п.7 ст.52 Закону України «Про банки та банківську діяльність».
Також колегія суддів вважає безпідставними доводи апеляційної скарги про застосування строку позовної давності до даних правовідносин, враховуючи наступне.
Статтею 257 Цивільного кодексу України встановлено загальний строк позовної давності тривалістю у три роки.
Згідно із ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Господарським судом правильно встановлено і з цим висновком погоджується суд апеляційної інстанції, що позивач зміг дізнатись про існування можливих порушень чинного законодавства при укладенні кредитного договору лише після оприлюднення інформації про Рішення НКЦПФР від 24.07.2015 № 1078 "Щодо встановлення факту контролю (вирішального впливу) осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України, за діяльністю ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" (ідентифікаційний код юридичної особи 25959784)" та від 24.07.2015 № 1087 "Про документальне підтвердження встановлення факту контролю (вирішального впливу) осіб інших держав, що здійснюють збройну агресію проти України, за діяльністю ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" (ідентифікаційний код юридичної особи 00039002)".
Доводи апеляційної скарги про те, що вказані рішення є незаконними, не приймаються до уваги апеляційним судом, оскільки вони не оспоренні та не скасовані в установленому законодавством порядку і діють в правовому полі України.
Позивач не міг довідатися про пов'язаність відповідача та треьої особи-1 раніше 01.01.2013р., оскільки до цього моменту Національний банк України не оприлюднював інформацію про власників істотної участі відповідача та третьої особи-1.
Як вбачається з відповіді Національного Банку України (т.4, а.с.192-204) при поданні відомостей про структуру власності ПАТ «Сбербанк» та ПАТ « Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» станом на 01.01.2012р., що було актуальним на дату укладення спірного договору, ПАТ« Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк» вказав в структурі власності банку свого кінцевого власника - державу Російська Федерація (а.с. 195, т.4)
Однак, ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", подаючи до Національного банку та НКЦПФР відомості щодо власників істотної участі/власників 10 і більше % акцій, не вказав державу Російська Федерація, як особу, яка прямо чи опосередковано володіє часткою 10 і більше відсотків статутного капіталу Центробанку Росії.
Таким чином, надання ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" неповних відомостей щодо власників істотної участі унеможливило відображення в офіційних реєстрах України інформації про опосередковане володіння державою Російська Федерація часткою 10 і більше відсотків статутного капіталу ПАТ «Дочірній банк Сбербанку Росії» та спричинило неможливість для позивача довідатися про можливе порушення своїх прав.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним в Постанові Верховного Суду України від 29.10.2014р. у справі № 6-152цс14, для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а й об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.
Обов'язок своєчасного подання до Національного банку України та до НКЦАФР інформації про власників істотної участі є обов'язком ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії", а не позивача. Позивач не має жодних засобів та повноважень для визначення або офіційного встановлення власників істотної участі ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії"" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк", що має ключове значення для визначення їх пов'язаності.
Таким чином, початок перебігу позовної давності не може бути раніше дати 01.01.2013р., яка є датою, на яку було складено ПАТ "Дочірній банк Сбербанку Росії" та ПАТ "Акціонерний комерційний промислово-інвестиційний банк" інформацію про власників істотної участі за 2012 рік, та яка в подальшому була оприлюднена на офіційному сайті Національного банку України і використовується як доказ у даній справі.
Доказів повідомлення відповідачем позивача про наявність факту його пов'язаності з третьою особою-1 матеріали справи не містять.
Тобто, строк позовної давності слід обліковувати з 01.01.2013, а закінчується цей строк 01.01.2016.
Оскільки позов було подано 29.12.2015, підстави для застосування строку позовної давності відсутні.
Скаржник в апеляційній скарзі вказує на те, що визнання юридичних або фізичних осіб пов'язаними з банком особами може бути підтвердженим лише певним засобом доказування - рішенням Національного банку України, посилаючись в обгрунтування своїх доказів на Положення про визначення пов'язаних з банком осіб, яке затверджено постановою Правління Національного банку України від 12.05.2015р. за №315, однак ці доводи апеляційний суд вважає необґрунтованими, оскільки Положення №315 було прийнято після укладення спірного договору. До 12.05.2015р. не існувало окремого законодавчого акту щодо визначення пов'язаних з банком осіб.
Крім того, слід зазначити, що неповне надання інформації Національному Банку України ПАТ «Сбербанк», про що було зазначено вище, не давало можливості офіційного визначення пов'язаних з банком осіб.
Апеляційний суд в постанові не дає оцінки доводам апеляційної скарги та рішенню господарського суду стосовно контролерів, оскільки виходить виключно з положень п.7 ч.2 ст.52 Закону України «Про банки та банківську діяльність», тобто з підстав, по яких заявлено позовні вимоги.
Таким чином, рішення господарського суду Дніпропетровської області про визнання недійсним договору про відкриття кредитної лінії № 28-В/12/66/ЮО від 04.09.2012 р., укладеного між товариством з обмеженою відповідальністю "Коксотрейд" та публічним акціонерним товариством "Дочірній Банк Сбербанку Росії" відповідає чинним нормам матеріального та процесуального законодавства, встановленим фактичним обставинам справи, а доводи апеляційної скарги є безпідставними та необґрунтованими.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, суд
Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства "Сбербанк", м. Київ залишити без задоволення.
Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 21 грудня 2016 року у справі № 904/11194/15 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.
Головуючий Л.О. Чимбар
Суддя О.Г. Івнов
Суддя І.О. Вечірко
Постанова виготовлена в повному обсязі 28.02.2017року.