про відмову у прийнятті позовної заяви
"02" березня 2017 р.№ 916/513/17
Суддя Желєзна С.П., розглянувши матеріали вх.№542/17
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю „Окто-Рітейл"
до: приватного підприємства „Навік"
фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
про визнання договору недійсним
Товариство з обмеженою відповідальністю „Окто-Рітейл" звернулось до господарського суду Одеської області із позовом до приватного підприємства „Навік", фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про заміну сторони у зобов'язанні за договором оренди нерухомого майна №01/04-1 від 01.04.2016р. та застосування наслідків недійсності правочину.
Приписами ст. 1 ГПК України встановлено, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності. Угода про відмову від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, а саме: підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що 01.04.2016р. між приватним підприємством „Навік" (Орендодавець) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна №01/04-1, у відповідності до п. 1.1 якого Орендодавець передає, а Орендар приймає у строкове платне користування нежиле приміщення, що розташоване у будівлі за адресою: АДРЕСА_1 на умовах і у порядку, передбаченому цим договором.
В подальшому, а саме 23.05.2016р. між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (сторона 1), товариством з обмеженою відповідальністю „Окто-Рітейл" (сторона 2) та приватним підприємством „Навік" (сторона 3) було укладено договір про заміну сторони у зобов'язанні за договором оренди нерухомого майна №01/04-1 від 01.04.2016р., яким було замінено сторону 1 на сторону 2 у договорі оренди нерухомого майна №01/04-1 від 01.04.2016р.
При цьому, з відомостей, які містять у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №1002260649 від 01.03.2017р. державним реєстратором 11.07.2016р. було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1. Підставою внесення відомостей стало власне рішення ОСОБА_1.
З огляду на зазначене, суд доходить висновку, що одним із відповідачів за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Окто-Рітейл" є фізична особа без статусу суб'єкта господарювання, тобто ОСОБА_1, щодо якої на момент звернення товариства з обмеженою відповідальністю „Окто-Рітейл" з даним позовом було проведено державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця.
Згідно з п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" господарський спір підвідомчий господарському суду, зокрема, за таких умов: - участь у спорі суб'єкта господарювання; - наявність між сторонами, по-перше, господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і, по-друге, спору про право, що виникає з відповідних відносин; - наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; - відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Відповідно до п. 20.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 24 жовтня 2011 року N 10 „Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" спори, пов'язані з укладанням, зміною умов, розірванням чи визнанням недійсними договорів, підлягають вирішенню господарським судом за місцем знаходження однієї з сторін, до якої звернувся заявник. У питаннях визначення підвідомчості і підсудності справ зі спорів про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними слід враховувати також викладене у пункті 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними".
Положеннями п. 1.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 N 11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" (з наступними змінами і доповненнями) визначено, що з урахуванням приписів статей 1, 12 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних (частина перша статті 1 Цивільного кодексу України, далі - ЦК України) або господарських (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України) відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам статті 1 ГПК).
Підсумовуючи вищевикладені обставини, суд доходить висновку, що суб'єктний склад сторін по справі не відповідає вимогам ст. 1 ГПК України, оскільки одним із відповідачів є фізична особа, наслідком чого є неможливість вирішення даного спору в порядку господарського судочинства.
Згідно вимог п. 1 ч. 1, ч. 2 ст. 62 ГПК України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України, про відмову в прийнятті позовної заяви виноситься ухвала, яка надсилається сторонам, прокурору, якщо вони є заявниками, не пізніше трьох днів з дня надходження заяви.
Приймаючи до уваги вищевикладені обставини, які свідчать про невідповідність суб'єктного складу сторін по справі вимогам ст.ст. 1, 21 ГПК України, що робить справу такою, що не підвідомча господарським судам, на підставі п. 1 ч. 1 ст. 62 ГПК України господарський суд відмовляє товариству з обмеженою відповідальністю „Окто-Рітейл" у прийнятті вказаної позовної заяви.
При цьому, сума судового збору в розмірі 1 600,00 грн., сплачена в дохід державного бюджету згідно з квитанцією №ПН843 від 27.02.2017р., відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону України „Про судовий збір" повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.
Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 62, ст. 86 ГПК України, суд, -
1. У прийнятті позовної заяви позивачу відмовити.
Позовні матеріали повернути позивачу.
Відповідно до ч. 4 ст. 62, ст. 106, 111-13 ГПК України ухвалу про відмову у прийнятті позовної заяви може бути оскаржено в апеляційному та касаційному порядку.
Суддя С.П. Желєзна