33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
"28" лютого 2017 р. Справа № 918/610/16
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючий суддя Огороднік К.М.
суддя Павлюк І. Ю. ,
суддя Тимошенко О.М.
при секретарі судового засідання Вавринчук А.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" на ухвалу господарського суду Рівненської області від 11.01.2017 року у справі № 918/610/16 (суддя Романюк Р.В.)
за скаргою Кузнецовського міського комунального підприємства
на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області
за позовом Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція"
до Кузнецовського міського комунального підприємства
про стягнення в сумі 5334092,20 грн.
за участі представників:
позивача - не з'явився,
відповідача - не з'явився,
органу ДВС - не з'явився,
В судовому засіданні від 28.02.2017 року оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
Рішенням господарського суду Рівненської області від 27.07.2016 року у справі № 918/610/16 позов ДП "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє Відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" (далі - позивач, стягувач у виконавчому провадженні) задоволено частково, стягнуто з Кузнецовського міського комунального підприємства (далі - боржник) на користь позивача 5585173,03 грн. заборгованості, 191111,55 грн. пені, 32503,36 грн. - 3% річних, 3178,79 грн. інфляційних та 90046,18 грн. витрат по сплаті судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
На виконання зазначеного рішення судом 09.08.2016 року видано наказ про примусове виконання останнього.
04.01.2017 року боржник у виконавчому провадженні звернувся до суду першої інстанції зі скаргою на дії відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області (далі - органу ДВС). У поданій скарзі боржник просив суд, зокрема, визнати дії органу ДВС щодо накладення арешту на кошти боржника постановою від 21.12.2016 року в частині виконання ухвали господарського суду Рівненської області по справі № 918/610/16, по зведеному виконавчому провадженню № 44201994, щодо відкритого рахунку в ПАТ КБ "ПриватБанк" № 26002054713090, в межах грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, сплати єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб незаконними; визнати недійсною та скасувати постанову органу ДВС від 21.12.2016 року по зведеному виконавчому провадженню № 44201994, в частині виконання постанови, якою накладено арешт на рахунок № 26002054713090 в ПАТ КБ "ПриватБанк" в частині наказу № 918/610/16 від 02.09.2016 року про стягнення 5902012,91 грн. (ВП № 52076562) в межах грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, сплати єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб; визнати незаконною (протиправною) бездіяльність органу ДВС щодо не зняття арешту з рахунку № 26002054713090 в ПАТ КБ "ПриватБанк" в частині ухвали № 918/610/16 від 02.09.2016 року про стягнення 5902012,91 грн. (ВП № 52076562) накладеного відповідно до постанови про арешт коштів боржника від 21.12.2016 року.
Ухвалою господарського суду Рівненської області від 11.01.2017 року зазначену скаргу задоволено повністю. Визнано дії Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо накладення арешту на кошти боржника постановою від 21.12.2016 року в частині виконання наказу господарського суду Рівненської області по справі № 918/610/16, по зведеному виконавчому провадженню № 44201994, щодо відкритого рахунку в ПАТ КБ "ПриватБанк" № 26002054713090, в межах грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, сплати єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб незаконними. Визнано недійсною та скасовано постанову відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 21.12.2016 р. по зведеному виконавчому провадженню № 44201994, в частині виконання постанови, якою накладено арешт на рахунок № 26002054713090 в ПАТ КБ "ПриватБанк" в частині наказу № 918/610/16 від 09.08.2016 р. про стягнення 5 902 012,91 грн. (ВП № 52076562) в межах грошових коштів, необхідних для виплати заробітної плати, сплати єдиного соціального внеску та податку з доходів фізичних осіб. Визнано незаконною (протиправною) бездіяльність Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Рівненській області щодо не зняття арешту з рахунку № 26002054713090 в ПАТ КБ "Приват Банк" в частині наказу № 918/610/16 від 09.08.2016 року про стягнення 5902012,91 грн. (ВП № 52076562) накладено відповідно до постанови про арешт коштів боржника від 21.12.2016 року.
Не погоджуючись із такою ухвалою суду першої інстанції, позивач (стягувач у виконавчому провадженні) звернувся до Рівненського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить ухвалу скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні скарги боржника відмовити.
В судове засідання представники сторін не з'явились. На адресу апеляційного господарського суду від позивача надійшла заява, в якій останній зазначив, що апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі та просить розглядати справу за відсутності його представника. Від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника останнього, також просив долучити до матеріалів справи додані документи (перелік зазначено в клопотанні). Від органу ДВС надійшло пояснення, згідно якого останній просив оскаржувану ухвалу скасувати. Також від органу ДВС надійшло клопотання, в якому зазначає, що не заперечує проти розгляду апеляційної скарги за відсутності представника органу ДВС.
Згідно п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 "Про деякі питання практики застосування ГПК України судами першої інстанції", у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
У відповідності до ч. 4 ст. 106 ГПК України, апеляційні скарги на ухвали місцевого господарського суду розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення місцевого господарського суду.
Дослідивши матеріали оскарження ухвали, а також викладені в апеляційній скарзі доводи позивача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів Рівненського апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Згідно з п. 7 Розділу ХІІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про виконавче провадження" (набрав чинності 05.10.2016 року) виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Згідно ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 32 Закону України "Про виконавче провадження", заходами примусового виконання рішень є, зокрема, звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб.
Згідно ч. 1 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", у разі якщо в органі державної виконавчої служби відкрито кілька виконавчих проваджень про стягнення коштів з одного боржника, вони об'єднуються у зведене виконавче провадження і на майно боржника накладається арешт у межах загальної суми стягнення, виконавчого збору і можливих витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій.
Судами встановлено, що на виконанні в органі ДВС знаходиться зведене виконавче провадження № 44201994 щодо виконання судових рішень про стягнення з боржника грошових коштів, зокрема і згідно наказу господарського суду Рівненської області № 918/610/16 від 09.08.2016 року (постанова про відкриття виконавчого провадження ВП № 52076562 від 02.09.2016 року).
У межах зведеного виконавчого провадження органом ДВС винесено постанову про арешт коштів боржника від 21.12.2016 року, за якою накладено арешт на кошти боржника на загальну суму 77682173,51 грн., що містяться на рахунках № 26032300901567, № 26031301901567 в Ф. Рівненське обласне УП АТОЩАД м. Рівне, № 26005054721250, № 26002054713090, № 26048054702861, № 26008054712459 в ПАТ КБ "ПриватБанк" та № 26007212004639 в АБ "УКРГАЗБАНК".
Частинами 1 - 4 ст. 52 Закону України "Про виконавче провадження" встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні та примусовій реалізації; стягнення за виконавчими документами звертається в першу чергу на кошти боржника у гривнях та іноземній валюті, інші цінності, у тому числі кошти на рахунках і вкладах боржника у банках та інших фінансових установах, на рахунки в цінних паперах у депозитарних установах; готівкові кошти, виявлені у боржника, вилучаються; на кошти та інші цінності боржника, що знаходяться на рахунках, вкладах та на зберіганні у банках чи інших фінансових установах, накладається арешт; арешт поширюється також на кошти на рахунках, які будуть відкриті після винесення постанови про накладення арешту.
Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 57 Закону України "Про виконавче провадження", арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем шляхом винесення постанови: про арешт коштів та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах; про арешт коштів, що перебувають у касі боржника або надходять до неї; про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження; шляхом проведення опису майна боржника і накладення на нього арешту.
Аналіз наведених норм закону свідчить про те, що накладення арешту на кошти та інших цінностей боржника, що знаходяться на рахунках і вкладах чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах боржника можливе лише в межах суми стягнення (з урахуванням виконавчого збору, витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій та застосованих державним виконавцем штрафів).
Відповідно до п.п. 10.1, 10.3, 10.4, 10.9, 10.11 Постанови Національного банку України від 21.01.2004 року № 22 "Про затвердження Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті" виконання банком арешту коштів, що зберігаються на рахунку клієнта, здійснюється за постановою державного виконавця чи рішенням суду (у тому числі ухвалою, постановою, наказом, виконавчим листом суду) про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку, установленому законом. Банк здійснює арешт коштів на рахунку клієнта, операції за яким були зупинені відповідно до ст.6 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні", на підставі постанови державного виконавця, яка надійшла до банку після повідомлення банком державного виконавця про відкриття клієнтом цього рахунку. Банк здійснює дії щодо арешту коштів відповідно до пункту 10.6 цієї глави. Банк, у якому відкрито рахунок/рахунки (далі - рахунок) клієнта, уживає заходів щодо забезпечення виконання документа про арешт коштів після отримання документа про арешт коштів. Кошти, що арештовані на рахунку клієнта, забороняється використовувати до надходження платіжної вимоги / інкасового доручення (розпорядження) за тим виконавчим документом, для виконання якого накладався арешт, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів. Зняття арешту з коштів банк здійснює за постановою державного виконавця, прийнятою відповідно до законодавства, або за постановою слідчого, коли під час провадження досудового слідства в застосуванні цього заходу відпаде потреба, а також за рішенням суду, яке надійшло до банку безпосередньо від суду.
Судами обох інстанцій встановлено, що 24.06.2014 року між боржником (клієнт) та ПАТ КБ "ПриватБанк" (банк) укладено договір № 81-1 банківського рахунку, за п. 1.1. якого банк відкриває клієнту поточний (поточні) рахунок (рахунки) у національній та іноземній валюті (у тому числі картковий (карткові) та інші рахунки зі спеціальним режимом використання та здійснює його (їх) розрахункове касове обслуговування відповідно до чинного законодавства України, нормативних актів Національного банку України) та умов цього договору.
Як вбачається з матеріалів справи, у ПАТ КБ "ПриватБанк" відкрито, зокрема рахунок № 26002054713090, який використовується боржником, у тому числі для виплати заробітної плати, сплати єдиного внеску та податку з доходів фізичних осіб, що стверджується звітами про дебетові і кредитові операції по рахунку № 26002054713090, долученими скаржником до матеріалів справи.
В силу ст.ст. 8, 9, 68 ОСОБА_1 України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. ОСОБА_1 України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі ОСОБА_1 України і повинні відповідати їй. ОСОБА_1 України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі ОСОБА_1 України гарантується. Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Кожен зобов'язаний неухильно додержуватися ОСОБА_1 України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Відповідно до ОСОБА_1 України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Згідно ч. 1 ст. 2, ч. 2 ст. 10 Конвенції про захист заробітної плати від 01.07.1949 року № 95, ратифікованої Україною 04.08.1961 року, ця Конвенція застосовується до всіх осіб, яким виплачується або повинна виплачуватись заробітна плата. Заробітна плата повинна охоронятися від арештів і передачі в такій мірі, в якій це вважається потрібним для утримання працівника і його сім'ї.
В силу ч. 1 ст. 1 Закону України "Про оплату праці" заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до ч. 5 ст. 97 Кодексу законів про працю оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Згідно ч. 1 ст. 115 цього ж Кодексу заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.
Відповідно до ч. 6 ст. 24 Закону України "Про оплату праці" своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості.
Згідно п. 7 Оглядового листа Вищого господарського суду України від 28.01.2016 № 01-06/131/16 "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із застосуванням господарськими судами Закону України "Про виконавче провадження" накладення арешту на рахунок боржника, призначений для виплати заробітної плати працівникам підприємства, призводить до порушення їх конституційних прав. Відтак, держава таким чином гарантувала та захистила законне право фізичної особи на своєчасне одержання винагороди за працю. Своєчасність та обсяги виплати заробітної плати працівникам не можуть бути поставлені в залежність від здійснення інших платежів та їх черговості, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку.
Враховуючи викладене, накладення арешту на грошові кошти, за рахунок яких здійснюється виплата заробітної плати, є неправомірним.
Відповідно до ст. 67 ОСОБА_1 України кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Збір та ведення обліку єдиного внеску здійснюються за принципами обов'язковості сплати; захисту прав та законних інтересів застрахованих осіб (ч. 1 ст. 3 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування").
За ч. ч. 7, 12 ст. 9 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" єдиний внесок сплачується шляхом перерахування платником безготівкових коштів з його банківського рахунку. Єдиний внесок підлягає сплаті незалежно від фінансового стану платника. За наявності у платника єдиного внеску одночасно із зобов'язаннями із сплати єдиного внеску зобов'язань із сплати податків, інших обов'язкових платежів, передбачених законом, або зобов'язань перед іншими кредиторами зобов'язання із сплати єдиного внеску виконуються в першу чергу і мають пріоритет перед усіма іншими зобов'язаннями, крім зобов'язань з виплати заробітної плати (доходу).
У п. 2 Наказу Міністерства доходів і зборів України № 453 від 09.09.2013 року "Про затвердження Порядку прийняття банками на виконання розрахункових документів на виплату заробітної плати" передбачено, що банки приймають від платників єдиного внеску грошові чеки, платіжні доручення та інші розрахункові документи на видачу (перерахування) коштів для виплати заробітної плати, на які відповідно до Закону нараховується єдиний внесок, та здійснюють видачу (перерахування) зазначених коштів лише за умови одночасного подання платником єдиного внеску розрахункових документів (документів на переказ готівки) про перерахування коштів для сплати сум єдиного внеску. Суми, сплачені за цими документами, повинні складати не менше 1/3 суми коштів для виплати заробітної плати, зазначеної в грошових чеках, платіжних дорученнях та інших розрахункових документах.
Згідно ст. 5 Закону України "Про виконавче провадження" визначено, що вимоги державного виконавця щодо виконання рішень обов'язкові для всіх органів, організацій, посадових осіб, фізичних і юридичних осіб на території України. Державному виконавцю повинні бути безоплатно надані у встановлений ним строк інформація, документи або їх копії, необхідні для здійснення його повноважень. Невиконання законних вимог державного виконавця тягне за собою відповідальність згідно із законом.
У силу вимог ч. 1 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний використовувати надані йому права відповідно до закону і не допускати у своїй діяльності порушення прав та законних інтересів фізичних і юридичних осіб.
З урахуванням викладеного, державний виконавець з метою недопущення у своїй діяльності прав та законних інтересів фізичних осіб на отримання заробітної плати не був позбавлений можливості отримати від банків, у яких накладеного арешт на кошти боржника, інформацію щодо цільового використання таких коштів та можливості звернення стягнення на них.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 19 ОСОБА_1 України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені ОСОБА_1 та Законами України.
За ч.ч. 1, 2 ст. 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.
В силу ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення спору. В силу ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Враховуючи те, що скаржник не надав доказів, які б могли бути підставою для скасування оскаржуваної ухвали, апеляційний суд дійшов висновку, що його заперечення позбавлені фактичного та правового обґрунтування, не відповідають як матеріалам справи, так і нормам чинного законодавства, тому оскаржувана ухвала винесена без порушень норм матеріального та процесуального права, що не дає підстав для її скасування.
Керуючись ст.ст. 99, 101-106 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" від імені якого діє відокремлений підрозділ "Рівненська атомна електрична станція" залишити без задоволення, а ухвалу господарського суду Рівненської області від 11.01.2017 року у справі № 918/610/16 - без змін.
2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Суддя Павлюк І. Ю.
Суддя Тимошенко О.М.