04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" лютого 2017 р. Справа№ 910/21604/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тарасенко К.В.
суддів: Яковлєва М.Л.
Чорної Л.В.
За участі представників:
від позивача: Макєєв В.М. - представник
від відповідача: Патрик Г.Г. - представник
від третьої особи: не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» на рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 року у справі № 910/21604/16 (суддя: Отрош І.М.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група»
до «Моторного (транспортного) страхового бюро України»
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - ОСОБА_4
про стягнення 21 673 грн.56 коп.
Рішенням Господарського суду міста Києва 10.01.2017 року у справі № 910/21604/16 в задоволенні позовних вимог ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» відмовлено в повному обсязі.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» звернулося до Київського апеляційного Господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2016 року у справі № 910/21604/16 та прийняти нове рішення по справі, яким позовні вимоги ПрАТ «Страхова компанія «Українська страхова група» задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та без повного дослідження доказів, які додані до позовної заяви, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 01.02.2017 апеляційну скаргу прийнято до провадження, розгляд справи призначено на 22.02.2017.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
Заслухавши думку представників позивача та відповідача, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами та без участі представника третьої особи.
Представники позивача та відповідача у судовому засіданні надали пояснення по суті спору.
Дослідивши доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи та проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів встановила наступне.
Відповідно до Довідки про дорожньо-транспортну пригоду № 9327551, виданої ВДАІ БМУ ГУМВС (вих. № 31/12-571 від 03.02.2014), та постанови Малиновського районного суду м. Одеси від 29.01.2014 у справі № 521/166/14-п (провадження № 3/521/390/14), яка набрала законної сили 10.02.2014, встановлено, що 29.12.2013 ОСОБА_4, керуючи транспортним засобом Вольво, державний номер НОМЕР_2, порушив п. 13.1 Правил дорожнього руху України, внаслідок чого здійснив зіткнення з автомобілем Ніссан, державний номер НОМЕР_1, що призвело до пошкодження транспортних засобів.
Вказаною постановою ОСОБА_4 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
29.05.2013 між Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» (страховик), ОСОБА_5 (страхувальник) та Публічним акціонерним товариством «Креді Агріколь Банк» (вигодонабувач) укладено Договір добровільного страхування наземних транспортних засобів, цивільно-правової відповідальності водія та від нещасного випадку з водієм та пасажирами на транспорті №28-1509-13-00066, предметом якого є страхування майнових інтересів страхувальника (вигодонабувача), пов'язаних з володінням, користуванням та розпорядженням транспортним засобом Ніссан, державний номер НОМЕР_1.
Відповідно до п. 8 Договору добровільного страхування №28-1509-13-00066 від 29.05.2013 строк його дії встановлено з 30.05.2013 по 29.05.2014.
Згідно з частиною 1 статті 16 Закону України «Про страхування» договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Дана норма кореспондується із статтею 979 Цивільного кодексу України, якою визначено, що за договором страхування страховик зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити страхувальникові або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Згідно зі статтею 20 Закону України «Про страхування» страховик зобов'язаний при настанні страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.
Статтею 9 Закону України «Про страхування» визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. При цьому, розмір страхової суми та (або) розміри страхових виплат визначаються за домовленістю між страховиком та страхувальником під час укладання договору страхування або внесення змін до договору страхування, або у випадках, передбачених чинним законодавством. Вказаною статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.
У відповідності до частини 1 статті 25 Закону України «Про страхування» здійснення страхових виплат і виплата страхового відшкодування проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених умовами страхування) і страхового акта (аварійного сертифіката), який складається страховиком або уповноваженою ним особою (аварійним комісаром) у формі, що визначається страховиком.
Відповідно до рахунку-фактури № СФ-СФ00000002 від 03.01.2014, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Елефант», вартість відновлювального ремонту автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_1, становить 22893 грн. 56 коп. (разом з ПДВ).
Як вбачається з матеріалів справи, роботи, наведені у рахунку-фактурі № СФ-СФ00000002 від 03.01.2014, знаходяться у причинно-наслідковому зв'язку з тими пошкодженнями автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_1, які зазначені у первинній довідці ДАІ, складеній ГУМВС України за обставинами ДТП (копія долучена позивачем до матеріалів справи через канцелярію суду 13.12.2016).
Згідно зі страховим актом № ПСКА-3689 від 29.01.2014, складеним Приватним акціонерним товариством «Страхова компанія «Українська страхова група» на підставі рахунку-фактури № СФ-СФ00000002 від 03.01.2014, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Елефант», розмір страхового відшкодування за Договором добровільного страхування №28-1509-13-00066 від 29.05.2013 становить 21673 грн. 56 коп. (за вирахуванням франшизи відповідно до п. 11.8 договору у сумі 1220 грн. 00 коп.), на підставі якого та заяви страхувальника на виплату страхового відшкодування від 30.12.2013 позивачем 31.01.2014 було виплачено страхове відшкодування у розмірі 21673 грн. 56 коп. на рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Елефант», що підтверджується платіжним дорученням № 1828 від 31.01.2014 на суму 21673 грн. 56 коп., копія якого долучена позивачем до позовної заяви.
Судом встановлено, що станом на дату ДТП - 29.12.2013, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Вольво, державний номер НОМЕР_2 (винної у ДТП особи) не була застрахована, про що зазначено у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 9327551, виданій ВДАІ БМУ ГУМВС (вих. № 31/12-571 від 03.02.2014), де, зокрема, вказано про відсутність Полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки власник автомобіля Вольво, державний номер НОМЕР_2, належить до пільгової категорії громадян (посвідчення НОМЕР_3).
Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про проведення регламентної виплати у розмірі 21673 грн. 56 коп. (претензією на відшкодування збитку в порядку регресу вих. № ПСКА-3689 від 15.07.2015), яка була отримана відповідачем 23.07.2015, що підтверджується вхідним реєстраційним штампом МТСБУ на вказаній заяві (копія заяви долучена позивачем до матеріалів справи через канцелярію суду 13.12.2016), з огляду на що суд вважає необґрунтованими твердження відповідача про те, що позивач не звертався до нього із заявою про проведення регламентної виплати.
Однак, станом на дату розгляду справи у суді відповідач не здійснив регламенту виплату позивачу у розмірі 21673 грн. 56 коп.
Звертаючись з даним позовом до суду, позивач зазначає, що цивільно-правова відповідальність ОСОБА_4 (винної у ДТП особи) не була застрахована жодною страховою компанією, оскільки власник транспортного засобу Вольво, державний номер НОМЕР_2, належить до категорії осіб, які звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), зокрема позивач вказує на те, що інвалідність ОСОБА_4 підтверджується посвідченням НОМЕР_3.
За таких обставин, враховуючи, що позивач виплатив страхувальнику за Договором добровільного страхування №28-1509-13-00066 від 29.05.2013 страхове відшкодування у розмірі 21673 грн. 56 коп., беручи до уваги положення п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», де зазначено, що відшкодування збитків від ДТП, винуватцями якої є учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному законом, позивач просить суд стягнути з відповідача страхове відшкодування у сумі 21673 грн. 56 коп.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частиною 2 статті 1187 Цивільного кодексу України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Нормами статті 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.
Згідно з частиною 1 статті 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання події, яка є підставою для проведення регламентної виплати, МТСБУ у межах страхових сум, що були чинними на день настання такої події, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У відповідності до пункту 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» встановлено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.
Відповідно до ст. 993 Цивільного кодексу України до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Аналогічні положення містяться у ст. 27 Закону України «Про страхування».
Таким чином, у зв'язку з виплатою страхового відшкодування страхувальнику за Договором добровільного страхування №28-1509-13-00066 від 29.05.2013, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток (відповідно до статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України «Про страхування»), у межах здійснених фактичних витрат і суми страхового відшкодування за вказаним договором добровільного страхування.
У відзиві на позовну заяву, відповідач заперечив щодо визначеної позивачем вартості відновлювального ремонту автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_1 (на підставі рахунку-фактури № СФ-СФ00000002 від 03.01.2014, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Елефант»), що становить 21673 грн., оскільки позивачем не було враховано коефіцієнт фізичного зносу вказаного пошкодженого транспортного засобу.
Однак, суд зазначає, що відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма ч. 1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», а отже така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2015 у справі № 3-50гс15.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнту фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092; зареєстрована в Міністерстві юстиції України 24 листопада 2003 року за № 1074/8395).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з п. 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
Зі свідоцтва про реєстрацію пошкодженого автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_1 (копія наявна в матеріалах справи) вбачається, що рік випуску автомобіля - 2012, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строки, встановлені у п. 7.38 Методики.
Судом також враховано, що у пункті 7.39 вищезазначеної Методики наведені винятки стосовно використання зазначених у пункті 7.38 Методики вимог, однак доказів щодо існування вказаних обставин відповідачем суду надано не було.
Суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні докази наявності у автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_1, коефіцієнта фізичного зносу, який має враховуватись при визначенні вартості відновлювального ремонту, у зв'язку з чим суд приймає у якості належного та допустимого доказу вартості відновлювального ремонту автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_1, саме рахунок-фактуру № СФ-СФ00000002 від 03.01.2014, виставлений Товариством з обмеженою відповідальністю «Елефант», з урахуванням встановлення судом причинного зв'язку між тими роботами, що зазначені у вказаному рахунку, та пошкодженнями автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_1, які вказані у первинній довідці ДАІ, складеній ГУМВС України за обставинами ДТП (копія долучена позивачем до матеріалів справи через канцелярію суду 13.12.2016).
Однак, судом встановлено, що у рахунку-фактурі № СФ-СФ00000002 від 03.01.2014, виставленого Товариством з обмеженою відповідальністю «Елефант», вказані також роботи з наружної мийки автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_1, на суму 54 грн. 00 коп. (без ПДВ).
Суд зазначає, що роботи з наружної мийки не входять до вартості відновлювального ремонту, так як це суперечить положенням Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24.11.2003 № 142/5/2092. Відповідно до пункту 1.6. вказаної методики, відновлювальний ремонт (або ремонт) - це комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності КТЗ чи його складника(ів) та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин, тому проведення операцій, що не впливають на поновлення справності та роботоздатності автомобіля та не можуть здійснюватися шляхом відновлення чи заміни частин, таких як наружна мийка, не повинні відшкодовуватись за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів.
Водночас, суд зазначає, що роботи з мийки технологічної входять до вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля, оскільки необхідність здійснення технологічної мийки пошкодженого автомобіля має прямий причинний зв'язок з належним забезпеченням умов для виконання відновлювальних робіт.
Однак, з огляду на те, що в рахунку-фактурі № СФ-СФ00000002 від 03.01.2014, виставленому Товариством з обмеженою відповідальністю «Елефант», зазначено, що була здійснена саме наружна мийка автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_1 (а не технологічна), суд дійшов висновку, що вартість робіт з наружної мийки автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_1, не входить до вартості відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу.
Таким чином, суд дійшов висновку, що вартість відновлювального ремонту автомобіля Ніссан, державний номер НОМЕР_1, становить 22828 грн. 76 коп. (22893 грн. 56 коп. - «мінус» 64 грн. 80 коп. (наружна мийка разом з ПДВ).
Як встановлено судом, позивачем 31.01.2014 було виплачено страхове відшкодування за Договором добровільного страхування №28-1509-13-00066 від 29.05.2013 у розмірі 21673 грн. 56 коп. на рахунок СТО - Товариства з обмеженою відповідальністю «Елефант», що підтверджується платіжним дорученням № 1828 від 31.01.2014 на суму 21673 грн. 56 коп.
Станом на дату ДТП - 29.12.2013, цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу Вольво, державний номер НОМЕР_2 (винної у ДТП особи) не була застрахована, про що зазначено у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 9327551, виданій ВДАІ БМУ ГУМВС (вих. № 31/12-571 від 03.02.2014), де, зокрема, вказано про відсутність Полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки власник автомобіля Вольво, державний номер НОМЕР_2, належить до пільгової категорії громадян (посвідчення НОМЕР_3).
При цьому, у відзиві на позовну заяву та у судових засіданнях відповідач не заперечував факту відсутності у винної у ДТП особи - ОСОБА_4 Полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів станом на дату вчинення ДТП - 29.12.2013.
Відповідно до п. 39.1 ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з п. 39.2.1 ст. 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» основними завданнями МТСБУ є: здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом.
У відповідності до ст. 41.1. Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі.
Пунктом 1.7 ст. 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що забезпечений транспортний засіб - це наземний транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, або, залежно від умов договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, будь-який наземний транспортний засіб, який експлуатується особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, на законних підставах.
Відповідно до п. 36.4 ст. 36 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом «а» пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Відповідно до п.п. г) п. 41.1 ст. 41 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння особами, на яких поширюється дія пункту 13.1 статті 13 цього Закону.
Нормами п. 3.6 Положення про централізований страховий резервний фонд захисту потерпілих у дорожньо-транспортних пригодах від 07.08.2014 № 320/2014, затвердженого протоколом Президії МТСБУ та погодженого протоколом Координаційної ради МТСБУ від 07.08.2014 № 47/2014 передбачено, що бюро за рахунок коштів фонду захисту потерпілих компенсує витрати страховика за договором майнового страхування в межах здійсненого ним страхового відшкодування виключно у разі настання дорожньо-транспортної пригоди з вини осіб, які звільнені від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів згідно з пунктом13.1 статті 13 Закону та у разі коли особою, відповідальною за шкоду, спричинену внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, є особа, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів іншим страховиком-членом Бюро, що визнаний банкрутом та/або ліквідованим.
Відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що у випадку завдання шкоди транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність з підстав, наведених у п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (є учасником бойових дій, інвалідом війни чи інвалідом 1 групи), та коли розмір завданої шкоди вказаною особою відшкодований потерпілому у ДТП страховиком за договором добровільного страхування, саме МТСБУ проводить відшкодування збитків страховику (компенсує витрати страховика за договором добровільного страхування) в межах здійснених таким страховиком витрат.
При цьому, у відзиві на позовну заяву, поданому через канцелярію суду 12.12.2016, відповідач не заперечив проти свого обов'язку відшкодовувати збитки (компенсувати витрати страховика) у вказаному вище випадку.
Однак, відповідач зазначив, що позивачем не доведено суду належними та допустимими доказами, що винна у ДТП особа - ОСОБА_4 належить до категорії осіб, які звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на підставі п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», зокрема позивачем не надано суду посвідчення відповідної пільгової категорії ОСОБА_4
Як вбачається з п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій та інваліди війни, що визначені законом, інваліди I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним інваліду I групи, у його присутності, звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасниками бойових дій є особи, які брали участь у виконанні бойових завдань по захисту Батьківщини у складі військових підрозділів, з'єднань, об'єднань всіх видів і родів військ Збройних Сил діючої армії (флоту), у партизанських загонах і підпіллі та інших формуваннях як у воєнний, так і у мирний час.
Згідно до ст. 7 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» до інвалідів війни належать особи з числа військовослужбовців діючої армії та флоту, партизанів, підпільників, працівників, які стали інвалідами внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання обов'язків військової служби (службових обов'язків) чи пов'язаних з перебуванням на фронті, у партизанських загонах і з'єднаннях, підпільних організаціях і групах та інших формуваннях, визнаних такими законодавством України, в районі воєнних дій, на прифронтових дільницях залізниць, на спорудженні оборонних рубежів, військово-морських баз та аеродромів у період громадянської та Великої Вітчизняної воєн або з участю в бойових діях у мирний час.
Відповідно до п. 2 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни посвідчення є документом, що підтверджує статус ветеранів війни та інших осіб, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», на основі котрого надаються відповідні пільги і компенсації.
У відповідності до п. 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни учасникам бойових дій видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника бойових дій» та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник бойових дій»; інвалідам війни видаються посвідчення з написом «Посвідчення інваліда війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - інвалід».
Перелік захворювань, дефектів, необоротних морфологічних станів, порушень функцій органів та систем організму, при яких встановлюється 1 група інвалідності визначений в Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженій наказом Міністерства охорони здоров'я України від 05.09.2011 № 561.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» пільги інвалідам надаються на підставі посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, пенсійного посвідчення чи посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до законів України «Про державну соціальну допомогу інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам», «Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам», в яких зазначено групу та причину інвалідності (для повнолітніх осіб), категорію «дитина-інвалід» (для дітей), а також у відповідних випадках вказано їх основні нозологічні форми захворювань (по зору, слуху та з ураженням опорно-рухового апарату).
З огляду на викладене, належним доказом, що підтверджує статус учасника бойових дій, інваліда війни чи інваліда першої групи (осіб, які звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів») є відповідне посвідчення.
Як встановлено судом, у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 9327551, виданій ВДАІ БМУ ГУМВС (вих. № 31/12-571 від 03.02.2014) вказано про відсутність у ОСОБА_4 (винна у ДТП особа) Полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки власник автомобіля Вольво, державний номер НОМЕР_2, належить до пільгової категорії громадян (посвідчення НОМЕР_3).
Однак, суд зазначає, що п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» містить виключний перелік категорій осіб, які звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (учасники бойових дій, інваліди війни та інваліди 1 групи).
Водночас, вказаним Законом передбачені також пільги (які не звільняють від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності) і для інших категорій осіб.
Зокрема, відповідно до п. 13.2 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» розмір страхового платежу за одним внутрішнім договором страхування зменшується на 50 відсотків, за умови, що страхувальником є громадянин України - учасник війни, інвалід II групи, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, віднесена до I або II категорії, пенсіонер, а забезпечений транспортний засіб має робочий об'єм двигуна до 2500 сантиметрів кубічних включно та належить цьому громадянину на праві власності. Зазначена пільга надається за умови особистого керування таким транспортним засобом особою, яка належить до визначених у цьому пункті категорій громадян України, без мети надання платних послуг з перевезення пасажирів або вантажу.
Суд зазначає, що, зокрема, статус учасника війни, особи, яка постраждала від Чорнобильської катастрофи чи пенсіонера також підтверджується відповідними посвідченнями.
Відповідно до п. 3 Положення про порядок видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів війни учасникам війни видаються посвідчення з написом «Посвідчення учасника війни» та нагрудний знак «Ветеран війни - учасник війни».
Відповідно до п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали від Чорнобильської катастрофи посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.
Статус пенсіонера також підтверджується відповідним посвідченням (відповідно до Порядку обліку, зберігання, оформлення та видачі пенсійних посвідчень в Пенсійному Фонді України та його органах).
З огляду на викладене, посвідчення є документом, який підтверджує певний статус громадянина (свідчить про приналежність особи до певної категорії пільгових осіб) та надає пільги у випадках, встановлених законом.
Водночас у зв'язку з незазначенням у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 9327551, виданій ВДАІ БМУ ГУМВС (вих. № 31/12-571 від 03.02.2014), до якої саме категорії пільгових осіб належить винна у ДТП особа - ОСОБА_4, суд не може дійти однозначного висновку, що вказане у Довідці посвідчення НОМЕР_3 є саме посвідченням учасника бойових дій, інваліда війни чи інваліда 1 групи (тобто, посвідченням особи, яка відповідно до положень п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільняється від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності), та не є будь-яким іншим посвідченням, що не звільняє ОСОБА_4 від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, однак може надавати інші пільги (зокрема, передбачені п. 13.2 ст. 13 Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
При цьому, з метою встановлення факту, що ОСОБА_4 належить до категорії осіб, які відповідно до положень п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, судом першої інстанції було зобов'язано як позивача так і третю особу (ОСОБА_4.) надати суду, зокрема, копію посвідчення НОМЕР_3, яке вказано у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 9327551, виданій ВДАІ БМУ ГУМВС (вих. № 31/12-571 від 03.02.2014) (ухвалами від 28.11.2016 та від 13.12.2016).
Втім, ані позивач, ані третя особа вимог ухвал суду не виконали, будь-яких доказів на підтвердження факту, що ОСОБА_4 належить до категорії осіб, які відповідно до положень п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не надали.
При цьому, обґрунтування позовних вимог Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» зводиться лише до достатності доказів на підтвердження факту належності винної у ДТП особи (ОСОБА_4.) до категорії осіб, які в силу положень п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, у зв'язку із зазначенням у Довідці про дорожньо-транспортну пригоду № 9327551 інформації про відсутність Полісу (договору) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, оскільки власник автомобіля Вольво, державний номер НОМЕР_2, належить до пільгової категорії громадян (посвідчення НОМЕР_3).
Крім того, відповідно до п. 33-1.2 ст. 33-1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» на підставі письмового запиту страховика або МТСБУ відповідний підрозділ Національної поліції зобов'язаний надати йому довідку про дорожньо-транспортну пригоду, форма та порядок видачі якої встановлюється Міністерством внутрішніх справ України; заклад охорони здоров'я - довідку про тимчасову втрату працездатності (лікування), форма та порядок видачі якої встановлюється Міністерством охорони здоров'я України, відомості про діагноз, лікування та прогноз хвороби потерпілого, висновки судово-медичної експертизи, а також іншу інформацію, необхідну для вирішення питання щодо здійснення страхового відшкодування або регламентної виплати; медико-соціальна експертна комісія - документи, що підтверджують ступінь втрати професійної чи загальної працездатності потерпілого; суди та правоохоронні органи - копії наявних документів щодо обставин скоєння дорожньо-транспортної пригоди, розміру заподіяної та відшкодованої шкоди. Зазначені в цьому пункті документи надаються безоплатно. Строк надання такої інформації (довідок та інших документів) органами державної влади (у тому числі судовими та правоохоронними) та органами місцевого самоврядування, медичними закладами, а також іншими юридичними особами не може перевищувати 30 днів з дня надходження запиту страховика (МТСБУ).
Доказів звернення позивача, зокрема до відповідних органів та організацій з метою отримання інформації, що винна у ДТП особа належить до категорії осіб, які звільняються від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (відповідно до п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»), позивачем суду не надано.
За таких обставин, враховуючи, що у МТСБУ виникає обов'язок компенсувати (відшкодувати) фактичні витрати страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування за договором майнового страхування потерпілій особі, внаслідок ДТП, винною в якій є особа, що відповідно до положень п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» звільняється від обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, а позивачем не доведено суду належними, допустимими та достатніми доказами, що ОСОБА_4 належить до вказаної у п. 13.1 ст. 13 Закону категорії осіб (станом на дату ДТП - 29.12.2013), а саме є учасником бойових дій, інвалідом війни чи інвалідом 1 групи, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про відмову у позові Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» до «Моторного (транспортного) страхового бюро України» про стягнення 21673 грн. 56 коп.
При цьому, суд зазначає, що правова позиція, викладена у постанові Верховного суду України від 26.10.2016 за результатами перегляду постанови Вищого господарського суду у справі 910/1439/16, щодо відсутності у МТСБУ обов'язку щодо здійснення регламентної виплати на користь страховика, який здійснив виплату потерпілій у ДТП особі страхового відшкодування за договором добровільного страхування, стосується лише випадку, коли шкода у ДТП завдана особою, у якої відсутній договір ОСЦПВ та така особа не звільнена від обов'язку застрахувати свою цивільно-правову відповідальність на підставі п. 13.1 ст. 13 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає рішення суду першої інстанції по даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається, апеляційна скарга є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Українська страхова група» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 року по справі № 910/21604/16 залишити без змін.
2. Матеріали справи № 910/21604/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку.
Головуючий суддя К.В. Тарасенко
Судді М.Л. Яковлєв
Л.В. Чорна