04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"01" березня 2017 р. Справа №925/871/15
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Остапенка О.М.
суддів: Верховця А.А.
Пантелієнка В.О.
розглянувши матеріали апеляційної скарги Державної податкової інспекції у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області на ухвалу Господарського суду Черкаської області від 31.01.2017 року
у справі № 925/871/15 (суддя Хабазня Ю.А.)
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Авуар-Сервіс"
до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Шевченка
про визнання банкрутом
Ухвалою попереднього засідання господарського суду Черкаської області від 31.01.2017 року у справі № 925/871/15 затверджено реєстр вимог кредиторів СТОВ ім. Шевченка та, зокрема, відмовлено ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області у визнанні кредитором боржника на суму 271 838,24 грн.
Не погоджуючись із ухвалою попереднього засідання місцевого господарського суду, ДПІ звернулася до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу господарського суду Черкаської області від 31.01.2017 року у даній справі в частині відмови у визнанні вимог кредитора та прийняти нове рішення, яким визнати вимоги ДПІ у повному обсязі.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями зазначену апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Остапенко О.М., судді: Верховець А.А., Пантелієнко В.О.
Розглянувши апеляційну скаргу ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області та додані до неї документи, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не може бути прийнята до розгляду і має бути повернута скаржнику без розгляду з огляду на наступне.
Конституцією України кожному гарантується право на судовий захист, апеляційне та касаційне оскарження.
Також, Конституція України встановлює серед основних засад судочинства, зокрема, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.
Вказана конституційна норма конкретизована законодавцем в ст. 14 Закону України „Про судоустрій і статус суддів", згідно з якою учасники судового процесу та інші особи у випадках і порядку, встановлених процесуальним законом, мають право на апеляційне та касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до ч. 2 ст. 4-1 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Відповідно до вимог статті 93 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга подається на рішення місцевого господарського суду протягом десяти днів, а на ухвалу місцевого господарського суду - протягом п'яти днів з дня їх оголошення місцевим господарським судом. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення, зазначений строк обчислюється з дня підписання рішення, оформленого відповідно до статті 84 цього Кодексу.
У випадках, коли останній день строку припадає на неробочий день, днем закінчення строку вважається перший наступний за ним робочий день.
Таким чином останнім днем подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Черкаської області від 31.01.2017 року є 06.02.2017 року.
Проте, скаржником апеляційну скаргу на ухвалу господарського суду Черкаської області від 31.01.2017 року подано 17.02.2017 року, що підтверджується відтиском штемпелю відділення поштового зв'язку на конверті, тобто з пропущенням процесуального п'ятиденного строку на її оскарження, передбаченого частиною 1 статті 93 ГПК України.
Як вбачається із апеляційної скарги, скаржник ні в прохальній частині скарги, ні окремо від неї не заявляв клопотання про відновлення пропущеного строку для подання апеляційної скарги на зазначену ухвалу суду першої інстанції.
Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що нормами ст.93 ГПК України чітко встановлено, що перебіг строку на апеляційне оскарження ухвали місцевого господарського суду розпочинається з дня її оголошення судом, а не з дня складання повного тексту ухвали, оскільки вказане правило стосується оскарження рішення місцевого суду. (Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 29.09.2015 року у справі № 14/2082).
Та обставина, що ухвала господарського суду від 31.01.2017 року була оформлена відповідно до вимог ст. 84 ГПК України лише 10.02.2017 року, не впливає на момент вступу ухвали в законну силу та на встановлений порядок її апеляційного оскарження, а може бути лише поважною причиною пропуску строку на апеляційне оскарження такої ухвали.
Отримання скаржником ухвали місцевого господарського суду після закінчення строку на звернення з апеляційною скаргою не позбавляє його необхідності дотримуватись вимог ГПК України щодо подання апеляційної скарги із обґрунтованою заявою (клопотанням) про відновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення у разі його пропуску із зазначенням обставин, які зумовили пропуск цього строку.
Визначений законодавцем строк подання апеляційної скарги є процесуальним строком, який може бути відновлений відповідно до статті 53 Господарського процесуального кодексу України у разі визнання апеляційною інстанцією поважності причин такого пропуску. Водночас, законодавець визначив, що вирішення питання про відновлення пропущеного процесуального строку можливе лише за наявності відповідного клопотання скаржника.
За наведених обставин у апеляційної інстанції відсутні правові підстави для відновлення пропущеного процесуального строку на подання апеляційної скарги за власною ініціативою.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом, якщо скаргу подано після закінчення строку, встановленого для її подання, без клопотання про поновлення цього строку або таке клопотання відхилено.
Крім того, частиною 3 ст. 94 ГПК України встановлено, що до скарги додаються докази сплати судового збору і надсилання копії скарги іншій стороні у справі.
Згідно з ч. 1 ст. 95 Господарського процесуального кодексу України особа, яка подає апеляційну скаргу, надсилає іншій стороні у справі копію цієї скарги і доданих до неї документів, які у сторони відсутні.
За приписами ст.1 Закону України „Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" сторони у справі про банкрутство - кредитори (представник комітету кредиторів), боржник (банкрут); учасники у справі про банкрутство - сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) суб'єкта підприємницької діяльності - боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство.
З апеляційної скарги вбачається, що скаржником до неї додано докази її направлення розпоряднику майна боржника арбітражному керуючому Ярмолінському Ю.В.
Проте, в порушення вимог ст.ст. 94 та 95 ГПК України скаржником не додано доказів надсилання копії скарги та доданих до неї документів боржнику та іншим кредиторам у справі, вимоги яких визнані та включені до реєстру вимог кредиторів оскаржуваною ухвалою від 31.01.2017 року, а відтак в силу п. 2 ч. 1 статті 97 ГПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається апеляційним господарським судом.
Окрім того, судом встановлено, що скаржником до апеляційної скарги не додано доказів сплати судового збору у встановленому законом порядку та розмірі.
Законом України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" від 22.05.2015 року № 484-VIII, який набрав чинності з 01.09.2015 року, статтю 5 Закону України „Про судовий збір" викладено в новій редакції, відповідно до якої органи ДПІ позбавлено пільг щодо сплати судового збору, а також викладено в новій редакції статтю 4 цього Закону, яка передбачає ставки судового збору.
Так, підпунктами 8-10 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону визначено перелік заяв у справі про банкрутство, за подання яких справляється судовий збір, а саме: заяви про затвердження плану санації боржника до порушення провадження у справі про банкрутство; заяви про порушення провадження у справі про банкрутство; заяви кредиторів, які звертаються з грошовими вимогами до боржника після оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство, а також після повідомлення про визнання боржника банкрутом; заяви про визнання правочинів (договорів) недійсними та спростування майнових дій боржника в межах провадження у справі про банкрутство; заяви про розірвання мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство або визнання її недійсною.
Ставки судового збору з апеляційних і касаційних скарг, що подаються на судове рішення, винесених у справі про банкрутство за наслідками розгляду вказаних заяв і скарг, встановлено підпунктами 4 і 5 пункту 2 частини 2 статті 4 Закону, а саме: за подання апеляційних скарг - 110 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні заяви і скарги; за подання касаційної скарги - 120 відсотків, що підлягала сплаті при поданні заяви і скарги. (Інформаційний лист Вищого господарського суду України від 25.11.2015 року № 01-06/2093/15 „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про судовий збір" (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 року № 484-VIII).
В той же час, відповідно до п. 5 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 12.11.2015 року № 01-06/2093/15 „Про деякі питання практики застосування Закону України „Про судовий збір" (зі змінами і доповненнями, внесеними згідно із Законом України від 22.05.2015 року № 484-VIII) у випадку подання позовних заяв, апеляційний чи касаційних скарг, заяв про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами з 01.09.2015 розмір судового збору визначається відповідно до Закону у редакції Закону України від 22.05.2015 року № 484-VIII. Відповідне положення застосовується також до скарг і заяв, що подаються у справах, рішення суду першої інстанції у яких прийнято до 01.09.2015.
Разом з тим слід враховувати таке. Розмір судового збору у випадку подання апеляційних чи касаційних скарг, заяв про перегляд судового рішення у зв'язку з нововиявленими обставинами, судовий збір за подання позову в яких було сплачено до 01.09.2015, розраховується виходячи з суми судового збору, сплаченого при поданні позову. Цей розмір не підлягає перерахунку відповідно до нових ставок, визначених Законом. При цьому якщо платних судового збору був звільнений від обов'язку сплачувати судовий збір (до 01.09.2015), то у випадку подання зазначених скарг та заяв після зазначеної дати розмір судового збору визначається залежно від ставки судового збору, яку мав би сплатити платник до 01.09.2015 за відсутності у нього пільги щодо сплати такого збору.
Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ подано заяву з грошовими вимогами до боржника 22.06.2015 року, тобто коли заявник був звільнений від спати судового збору.
Наразі, скаржником в апеляційному порядку оскаржується ухвала господарського суду Черкаської області від 31.01.2017 року, яка прийнята в тому числі за наслідками розгляду заяви ДПІ з грошовими вимогами до боржника, а відтак за подання даної апеляційної скарги апелянтом мало бути сплачено судовий збір у розмірі 1 339,80 грн. (110% від 1 розміру мінімальної заробітної плати за подання заяви з грошовими вимогами до боржника, яка підлягала сплаті заявником за відсутності у нього пільги щодо сплати такого збору та станом на 01.01.2015 року складала 1 218,00 грн.).
Але, як вбачається із апеляційної скарги, апелянтом не подано жодних доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у даній справі, як і не зазначено про такі документи в додатках до скарги.
Натомість скаржник в апеляційній скарзі просить суд звільнити його від сплати судового збору.
Розглянувши вказане клопотання про звільнення скаржника від сплати судового збору, колегія суддів не вбачає підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Так, відповідно до норм ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Клопотання про відстрочення (розстрочення) сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати може бути викладене в заяві чи скарзі, які подаються до господарського суду, або окремим документом. Особа, яка заявляє відповідне клопотання, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому порядку і розмірі.
Таким чином, звільнення від сплати судового збору є правом суду, а відповідна заява сторони розглядається виходячи із визначених обставин, що унеможливлюють сплату судового збору та підтвердження цих обставин належними доказами.
Проте, як вбачається з апеляційної скарги, скаржником при зверненні з відповідним клопотанням про звільнення його від сплати судового збору в порушення норм ст.ст. 33, 34 ГПК України не наведено жодних обставин з посиланням на відповідні докази, з яким закон пов'язує можливість звільнення заявника від сплати судового збору.
При цьому, колегія суддів зазначає, що статтею 129 Конституції України як одну із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, в тому числі й органів державної влади, тому самі лише обставини, пов'язані з фінансуванням установи чи організації з державного бюджету України та відсутністю у ньому коштів, призначених для сплати судового збору, не можуть вважатися підставою для звільнення від такої сплати (абз. 2 п. 3.1 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України»).
Разом з тим, необхідно зазначити, що з апеляційною скаргою апелянт звернувся у лютому 2017 року, а відповідно до п. 2 Прикінцевих положень Закону України „Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо сплати судового збору" № 484-VIII від 22.05.2015 року, на Кабінет Міністрів України покладено обов'язок забезпечити відповідне фінансування державних органів, які позбавляються пільг щодо сплати судового збору.
За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для задоволення клопотання ДПІ про звільнення від сплати судового збору, що є підставою для повернення апеляційної скарги також в силу п. 3 ч. 1 ст. 97 ГПК України.
Таким чином, апеляційна скарга ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області на ухвалу господарського суду Черкаської області від 31.01.2017 року Київським апеляційним господарським судом до апеляційного провадження не приймається і повертається з доданими до неї документами скаржнику без розгляду.
Враховуючи вищевикладене та керуючись статтями 86, 94, 95 та п.п. 2,3,4 ч. 1 ст. 97, 106 ГПК України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Відмовити Державній податковій інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання апеляційної скарги на ухвалу господарського суду Черкаської області від 31.01.2017 року у справі № 925/871/15.
2. Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Черкасах Головного управління ДФС у Черкаській області на ухвалу господарського суду Черкаської області від 31.01.2017 року у справі № 925/871/15 з доданими до неї документами повернути скаржнику без розгляду по суті.
Головуючий суддя О.М. Остапенко
Судді А.А. Верховець
В.О. Пантелієнко