04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
"22" лютого 2017 р. Справа№ 906/182/16
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Гончарова С.А.
суддів: Куксова В.В.
Скрипки І.М.
при секретарі судового засідання Денисюк І.Г.
за участю представників:
від позивача: не з'явився.
від відповідача 1: Веремчук Р.В. за дов. № б/н від 01.01.2017.
від відповідача 2: Остапенко В.В. за дов. № 220/401/д від 07.12.2016.
від третьої особи: не з'явився.
розглянувши апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1
на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 у справі № 906/182/16 (суддя Пукшин Л.Г.)
за позовом Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова група”
до відповідача 1 Військової частини НОМЕР_1
відповідача 2 Міністерство оборони України
третя особа, яка не заявляє самостійних вимоги на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_1
про стягнення 14 189,94 грн. страхового відшкодування
Рішенням Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 у справі №906/182/16 позовні вимоги задоволено. Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь Приватного акціонерного товариства “Страхова компанія “Українська страхова группа" страхове відшкодування в сумі 14 189, 94 грн., судовий збір у розмірі 1 378,00 грн. У задоволенні позовних вимог до Міністерства оборони України відмовлено.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 18.07.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Тищенко А.І., судді Михальська Ю.Б., Отрюх Б.В. апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 була повернута скаржнику на підставі п. 2 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 05.09.2016 у складі колегії суддів: головуючий суддя Хрипун О.О., судді Гончаров С.А., Власов Ю.Л. апеляційна скарга Військової частини НОМЕР_1 була повернута скаржнику на підставі п. 2, п. 3 ч. 1 ст. 97 Господарського процесуального кодексу України.
30.11.2016 Військова частина НОМЕР_1 втретє звернулася до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 у справі №906/182/16 скасувати та прийняти нове рішення суду, яким в задоволенні позовних вимог відмовити. Разом із апеляційною скаргою апелянт звернувся до апеляційного суду з клопотанням про відновлення строку на апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2016 справу № 906/182/16 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Майданевича А.Г., судді Сулім В.В., Гаврилюк О.М.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 02.12.2016 відновлено Військовій частині НОМЕР_1 строк на подання апеляційної скарги, прийнято до провадження апеляційну скаргу та призначено до розгляду на 25.01.2017 у вказаному складі колегії суддів.
Відповідно до протоколу повторного автоматичного розподілу справи між суддями від 25.01.2017 у зв'язку з перебуванням головуючого судді Майданевича А.Г. на лікарняному, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Гончаров С.А., судді Скрипка І.М., Куксов В.В.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.01.2017 прийнято до провадження справу № 906/182/16 у визначеному складі суддів та призначено до розгляду на 22.02.2017.
В судовому засіданні 22.02.2017 представник апелянта підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі та просив задовольнити її, а рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 у справі № 906/182/16 скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.
В судове засідання 22.02.2017 позивач та третя особа своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.
Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції” у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представників позивача та третьої особи за наявними у справі матеріалами.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 01.07.2014 за договором добровільного страхування наземних транспортних засобів № 28-0199-2700/14-1750 ПАТ “СК “Українська страхова група” (надалі - позивач) було застраховано автомобіль марки “Skoda Octavia”, державний номер НОМЕР_2 , страхувальник - Підприємство з іноземними інвестиціями “Віп-Рент”, вигодонабувач - ПАТ “Вест файненс енд кредит банк”.
У відповідності до Відомостей про дорожньо-транспортну пригоду № 9458856, 02.11.2014 на вул. Пушкінській в м. Миколаєві мала місце дорожньо-транспортна пригода - зіткнення за участю автомобілів УАЗ 31512, державний номер НОМЕР_3 , що належить військовій частині НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_1 , та “Skoda Octavia”, державний номер НОМЕР_2 , що належить ПІІ “Віп Рент”, під керуванням водія ОСОБА_2 .
Вказана ДТП сталася в результаті порушення водієм ОСОБА_1 вимог п.п. 2.3 б, 10.1 Правил дорожнього руху України, якого визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ст.124 КУпАП України постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.12.2014 у справі № 369/12281/14-п.
Страхувальник 04.11.2014 звернувся до позивача із повідомленням про ДТП та заявою про виплату страхового відшкодування на рахунок СТО.
Фактичні витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу марки “Skoda Octavia”, державний номер НОМЕР_2 , в результаті його пошкодження при ДТП, відповідно до рахунку-фактури СТО - ТОВ “Експрес-Авто” від 12.11.2014 № СФ-03571 та акту виконаних робіт № 000003950 від 12.12.2014 склали 14 189,94 грн.
За страховим випадком - ДТП, що сталась 02.11.2014 за участю застрахованого автомобіля “Skoda Octavia”, державний номер НОМЕР_2 ,, згідно складеного страхового акта № ДККА-41009 від 01.04.2015 позивачем було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 14 189,94 грн., виплата якого підтверджується платіжним дорученням № 6544 від 01.04.2015.
Як передбачено ч. 36.2 ст. 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", якщо страховик, здійснюючи страхове відшкодування, не може оцінити її загальний розмір у зв'язку з відсутністю документів, що підтверджують розмір заявленої шкоди, виплата страхового відшкодування здійснюється у розмірі заподіяної шкоди, оціненої страховиком. Страховик має право здійснювати виплати без проведення експертизи, якщо за результатами проведеного ним огляду пошкодженого майна страховик і потерпілий досягли згоди про розмір страхового відшкодування і не наполягають на проведенні оцінки, експертизи пошкодженого майна.
У листі Верховного Суду України від 19.07.2011 "Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" роз'яснено, що, визначаючи розмір заподіяної шкоди при страхуванні наземного транспорту, суди, у разі виникнення спору щодо визначення розміру шкоди, повинні виходити з фактичної (реальної) суми, встановленої висновком автотоварознавчої експертизи або відповідними документами станції технічного обслуговування, на якій проводився ремонт автомобіля.
Як визначено ст. 27 Закону України “Про страхування” та статтею 993 Цивільного кодексу України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Отже, до позивача перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
У відповідності до ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
З матеріалів справи вбачається, що вина водія ОСОБА_1 , який керував автомобілем “УАЗ 31512, державний номер НОМЕР_3 , підтверджується постановою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 10.12.2014 у справі № 369/12281/14-п.
Як передбачено п. 36.4 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів”, виплата страхового відшкодування (регламентна виплата) здійснюється безпосередньо потерпілому (іншій особі, яка має право на отримання відшкодування) або погодженим з ним особам, які надають послуги з ремонту пошкодженого майна, сплатили страхове відшкодування за договором майнового страхування (крім регламентної виплати, передбаченої підпунктом "а" пункту 41.1 статті 41 цього Закону), лікування потерпілих та інші послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.
Місцевим господарським судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що водій ОСОБА_1 станом на час скоєння ДТП перебував у трудових (службових) відносинах з відповідачем-1 - військовою частиною НОМЕР_1 (польова пошта НОМЕР_4 ), де проходив строкову військову службу, що підтверджується витягами з наказу командира військової частини - польова пошта НОМЕР_4 № 209 від 29.08.2015, витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 16.12.2013 № 1208, відповідно до якого за водієм ОСОБА_1 було закріплено автомобіль УАЗ-3151 д.н. НОМЕР_3 .
Разом з тим, в матеріалах справи наявна копія технічного талону на автомобіль УАЗ-3151 д.н. НОМЕР_3 , в якому зазначено, що транспортний засіб зареєстровано за військовою частиною А 0409 з 17.02.2009 на праві оперативного управління.
Апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта щодо того, що він не є належним відповідачем у справі, а вказаний транспортний засіб належить до державного майна, власником якого є Міністерство оборони України, з таких підстав.
Відповідно до ст. 326 Цивільного кодексу України управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб'єктами.
Згідно з ст. 1 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України” військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (надалі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно- просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Як визначено ч. 1 та 2 ст. 3 Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України”, військове майно закріплюється за військовими частинами Збройних Сил України на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті).
У статті 137 Господарського кодексу України, визначено, що правом оперативного управління у цьому Кодексі визнається речове право суб'єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим Кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Власник майна, закріпленого на праві оперативного управління за суб'єктом господарювання, здійснює контроль за використанням і збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб'єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням.
Таким чином, з моменту надходження майна до Збройних Сил України і закріплення його за військовою частиною Збройних Сил України воно набуває статусу військового майна. Військові частини використовують закріплене за ними військове майно лише за його цільовим та функціональним призначенням, а на Міністерство оборони України, покладаються функції контролю за використанням майна переданого в оперативне управління.
Беручи до уваги викладене, підстави для покладення відповідальності за шкоду, завдану ОСОБА_1 під час експлуатації автомобіля УАЗ-3151 д.н. НОМЕР_3 на відповідача-2 відсутні.
У відповідності до ч. 1 ст. 1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Згідно з ч. 1 ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Відповідно до ч. 1 ст. 1187 Цивільного кодексу України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб.
Як передбачено ч. 2 ст. 1187 Цивільного кодексу України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо) (абзац 2 пункту 4 Постанови Пленуму Верховного суду України "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди" від 27.03.1992 N 6 (зі змінами та доповненнями)).
Відповідно до ч. 1 ст.1172 Цивільного кодексу України, юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків.
Станом на момент скоєння ДТП автомобіль УАЗ-3151 д.н. НОМЕР_3 правомірно перебував під керуванням водія ОСОБА_1 як солдата Військової частини НОМЕР_1 . Доказів на спростування викладеного відповідачем-1 матеріали справи не містять. Зокрема, докази на підтвердження здійснення самовільного використання (викрадення) ОСОБА_1 автомобіля УАЗ-3151 д.н. НОМЕР_3 , належного відповідачеві-1, останнім не подавались, а відтак відповідач-1 не довів факту забезпечення ним належної схоронності джерела підвищеної небезпеки у неробочі дні з метою недопущення його експлуатації, зокрема, працівниками (у тому числі і водієм).
Отже, особою, відповідальною за завдані власнику автомобіля “Skoda Octavia”, державний номер НОМЕР_2 , збитки в даному випадку є відповідач-1.
Таким чином, виплативши страхове відшкодування у визначеному розмірі, за договором добровільного майнового страхування в межах фактичних затрат, до позивача перейшло право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги в частині стягнення 14 189,94 грн. з відповідача-1 підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.
Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Військової частини НОМЕР_1 , викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 у справі № 906/182/16 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.
Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 у справі № 906/182/16 - залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 22.06.2016 у справі № 906/182/16 залишити без змін.
3. Матеріали справи № 906/182/16 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.
Головуючий суддя С.А. Гончаров
Судді В.В. Куксов
І.М. Скрипка