ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
23.02.2017Справа №910/2303/16
За позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»
до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства
Дніпровського району м. Києва
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача 1) Комунальне підприємство «Керуюча дирекція Дніпровського району
міста Києва»
2) Українське державне підприємство поштового зв'язку «Укрпошта»
про стягнення 105 802,33 грн.
Суддя Сівакова В.В.
Представники сторін:
від позивача Іващенко О.В. - по дов. № 91/2016/10/17-23 від 17.10.2016
від відповідача Дацюк І.І. - по дов. № б/н від 02.02.2016
Мохонько О.А. - по дов. № 43-1386 від 24.11.2016
від третьої особи-1 не з'явився
від третьої особи-2 Капаклі З.В. - по дов. № 12-21 від 12.01.2017
На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» до Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва про стягнення 10 897,62 грн., з яких: 4 910,23 грн. основного боргу за спожиту теплову енергію, 258,76 грн. пені, 5 388,03 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 340,60 грн. - 3% річних за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов'язань згідно договору на постачання теплової енергії у гарячій воді № 620289 від 01.05.2006.
Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/2303/16 від 25.04.2016 в задоволенні позову відмовлено повністю.
Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/2303/16 від 29.09.2016 рішення Господарського суду міста Києва № 910/2303/16 від 25.04.2016 залишено без змін.
Постановою Вищого господарського суду України № 910/2303/16 від 22.12.2016 рішення Господарського суду міста Києва від 25.04.2016 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 29.09.2016 у справі № 910/2303/16 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
Матеріали справи № 910/2303/16 були отримані Господарським судом міста Києва 11.01.2017.
Розпорядженням Керівника апарату Господарського суду міста Києва від 11.01.2017 за № 04-23/109 щодо призначення повторного автоматичного розподілу справ, призначено проведення повторного автоматичного розподілу даної справи.
Згідно протоколу повторного автоматичного розподілу судової справи між суддями від 11.01.2017 визначено суддю Сівакову В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.01.2017 справу № 910/2303/16 призначено до розгляду на 02.02.2017.
Позивачем 31.01.2017 до відділу діловодства суду подано пояснення, відповідно до яких просить позов задовольнити повністю.
Відповідачем 01.02.2017 до відділу діловодства суду подано пояснення, відповідно до яких просить відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.
Позивач в судовому засіданні 02.02.2017 позовні вимоги підтримав повністю.
Відповідач в судовому засіданні 02.02.2017 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.
Третя особа-2 в судовому засіданні 02.02.2017 проти задоволення позовних вимог заперечувала.
В судовому засіданні 02.02.2017 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 23.02.2017.
Третя особа-1 в судове засідання 23.02.2017 не з'явилася, вимоги ухвали суду від 12.01.2017 не виконала.
В судовому засіданні 23.02.2017, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача, відповідача та третьої особи-2, Господарський суд міста Києва
01.05.2006 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», яке змінило найменування на Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (енергопостачальна організація) та Комунальним підприємством по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (абонент) було укладено договір № 620289 на постачання теплової енергії у гарячій воді (далі - договір).
Відповідно до умов вказаного договору (пункт 1.1), предметом договору є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (за адресою: м. Київ, бул. Перова, 38/1 (прибудова).
У відповідності до положень п. 2.1. договору, сторони зобов'язались при виконанні умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, керуватися тарифами, затвердженими Київською міською державною адміністрацією, Положенням про Держенергоспоживнагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації тепловикористовуючих установок і теплових мереж, нормативними актами з питань користування та взаєморозрахунків за енергоносії, чинним законодавством України.
Згідно з пунктом 2.2.1 договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та обсягах згідно з додатком № 1 до договору.
Пунктом 2.3.1 договору визначено, що абонент зобов'язався додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії.
Згідно п. 2.3.2. договору абонент зобов'язався виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в додатку № 4 до договору.
Спір виник в зв'язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість використаної теплової енергії за період з 01.12.2014 по 01.10.2015, в зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 4 910,23 грн. та за неналежне виконання зобов'язань позивачем нараховані пеня в сумі 5 388,03 грн., збитки від зміни індексу інфляції в розмірі 19 377,28 грн. та 3% річних в сумі 340,60 грн.
Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до абзацу 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Пунктом 8.1 договору сторонами погоджено, що договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2006 .
Згідно з п. 8.4. договору договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Сторонами доказів в підтвердження виявлення небажання продовжувати договірні відносини не подано, а отже договір неодноразово пролонговувався.
Відповідно до п. 8.2 договору останній припиняє свою дію в випадках: закінчення строку на який він був укладений, взаємної згоди сторін про його припинення, прийняття рішення судом, при ліквідації сторін.
Відповідач звертався до позивача з листом № 47-3579 від 07.08.2014 про розірвання договору за взаємною згодою сторін з 01.08.2014. Проте, позивач листом № 029/53/8271 від 28.08.2014 повідомив про недоцільність розірвання договору.
Відповідач в подальшому звернувся до позивача з листом № 47-1585 від 19.05.2015 про припинення дії договору. Позивач листом № 029/53/1/10292 від 28.08.2015 повідомив про надання згоди на припинення договору з 01.09.2015.
В силу приписів ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Отже, договір є припиненим за згодою сторін з 01.09.2015.
Згідно з п. 9.3 договору у випадках передачі абонентом свого об'єкта іншій організації енергопостачальна організація повинна бути повідомлена в 3-дениий термін відповідним двостороннім листом здаючого та приймаючого об'єкт. У цьому разі договір буде припинений тільки при повній сплаті абонентом заборгованості за спожиту теплову енергію.
На виконання вказаного пункту, укладеного між сторонами договору, доказів того, що Комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва повідомило позивача про передачу відповідачем об'єкта іншій організації не подано, як і не подано належних доказів сплати заборгованості в повному обсязі.
Відповідно до пункту 5.1. договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться розрахунковим способом.
Пунктом 5 додатку № 4 до договору передбачено, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у районному відділі теплозбуту № 6 табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає у РВТ).
Пунктом 2 додатку № 4 до договору визначено, що відповідач до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує позивачу вартість заявленої у договорі кількості теплової енергії.
Матеріали справи свідчать, що відповідно до умов вказаного договору позивач поставив, а відповідач спожив теплову енергію за грудень 2014 року на суму 14 192,47 грн. та за січень 2015 року на суму 5 459,59 грн., тобто на загальну суму 19 652,06 грн., що зокрема підтверджується табуляграмами споживання теплової енергії, відомостями обліку споживання теплової енергії та довідкою про розрахунок основного боргу, з яких відповідачем було сплачено лише 10 304,39 грн.
Дослідивши зміст спірного договору суд дійшов до висновку, що даний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно із п. 6 ст. 265 Господарського кодексу України до відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Частинами 1-3 ст. 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Положеннями ч. 1 ст. 656 Цивільного кодексу України встановлено, що предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.
Згідно з частиною 1 статті 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.
Згідно ст. 20 Закону України «Про теплопостачання», тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб'єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими. Тарифи на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії затверджуються органами місцевого самоврядування, крім теплової енергії, що виробляється суб'єктами господарювання, що здійснюють комбіноване виробництво теплової і електричної енергії та/або використовують нетрадиційні та поновлювані джерела енергії, на підставі розрахунків, виконаних теплогенеруючими, теплотранспортуючими та теплопостачальними організаціями за методиками, розробленими центральним органом виконавчої влади у сфері теплопостачання.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно п. 2 статті 193 Господарського кодексу України, кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Проте, матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію за договором за грудень 2014 року та січень 2015 року в повному обсязі, в результаті чого заборгованість перед позивачем, складає 4 910,23 грн.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Як визначено абзацом 1 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4 910,23 грн. за спожиту теплову енергію обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов'язання щодо своєчасного внесення плати за використану теплову енергію у повному обсязі, відповідач є таким, що прострочив виконання зобов'язання.
Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом зокрема сплата неустойки.
Пунктом 7 додатку № 4 до договору передбачено, що абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) енергопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше суми обумовленої чинним законодавством України.
Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
При укладанні договору сторони визначили відповідальність за порушення зобов'язання щодо сплати вартості спожитої електроенергії, проте враховуючи вищезазначені норми розмір пені, обмежений позивачем у розмірі подвійної облікової ставки НБУ у відповідний період.
В зв'язку з тим, що взяті на себе зобов'язання по сплаті вартості електроенергії та оплати за перетікання реактивної електроенергії відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до договору, розмір якої, становить 258,76 грн.
Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 258,76 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.
В зв'язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті платежів, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 5 388,03 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 340,60 грн. - 3% річних.
Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Суд приходить до висновку про обґрунтованість нарахування 5 388,03 грн. збитків від зміни індексу інфляції та 340,60 грн. - 3% річних, тому позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.
Посилання відповідача на те, що з внесенням Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення розрахунків за енергоносії» (№ 1198-18 від 26.04.2014) змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги», він (відповідач) не може виступати стороною договору, не приймаються судом до уваги, оскільки прийняття змін до Закону України «Про житлово-комунальні послуги» не передбачають автоматичного розірвання або припинення договорів у сфері теплопостачання та надання житлово-комунальних послуг, які діяли до прийняття цього Закону.
Оскільки договір до 01.09.2015 був чинний та стороною договору, на яку покладено обов'язок по сплаті вартості спожитої теплової енергії, є відповідач, то і спірна заборгованість за договором є заборгованістю Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва. Позивачем пред'явлено до стягнення суму боргу за період до припинення дії договору за взаємною згодою сторін.
Вищий господарський суд України постановою у даній справі від 22.12.2016 скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанції зазначив на необхідність дослідження договорів оренди у разі їх наявності.
Сторонами не подано та матеріали справи не містять будь-яких договорів оренди приміщень за адресою: м. Київ, бул. Перова, 38/1 (прибудова).
З огляду на вищевикладене, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Київенерго» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 49, 82-85 ГПК України,-
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Комунального підприємства по утриманню житлового господарства Дніпровського району м. Києва (02002, м. Київ, вул. Челябінська, 9-Г, код ЄДРПОУ 03366612) на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5, код ЄДРПОУ 00131305) 4 910 (чотири тисячі дев'ятсот десять) грн. 23 коп. основного боргу за спожиту теплову енергію, 258 (двісті п'ятдесят вісім) грн. 76 коп. пені, 5 388 (п'ять тисяч триста вісімдесят вісім) грн. 03 коп. збитків від зміни індексу інфляції, 340 (триста сорок) грн. 60 коп. - 3% річних, 1 378 (одна тисяча триста сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.
Повне рішення складено 02.03.2017.
Суддя В.В.Сівакова