23.02.2017 Справа № 920/1259/16
Господарський суд Сумської області у складі судді Левченка П.І. при секретарі судового засідання Чепульській Ю.В. розглянув матеріали справи № 920/1259/16
за позовом - фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Полтава Полтавської області,
до відповідача - фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Лебедин Сумської області,
про стягнення 42630,42 грн.,
за участю представників:
позивача - ОСОБА_3 за довіреністю б/н від 11.12.2015,
відповідача - не з'явився.
Суть спору: позивач у своїй позовній заяві просить суд стягнути з відповідача на свою користь заборгованість в сумі 42630,42 грн., в тому числі: основний борг за договором поставки № 258/16 від 02.06.2016 року в сумі 24816,27 грн., пеню в сумі 2924,39 грн. та штраф в розмірі 60 % від суми простроченої заборгованості в сумі 14889,76 грн., а також стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору у сумі 1378,00 грн.
Відповідач відзиву на позов до суду не подав, свого представника в судове засідання не направив.
Копія ухвали від 26.12.2016 року про порушення провадження у справі № 920/1259/16, надіслана судом відповідачеві за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві та зазначеною відповідачем у договорі поставки № 258/16 від 02.06.2016 року, повернута відділенням поштового зв'язку на адресу суду з зазначенням, що адресат знаходиться в АТО.
В судовому засіданні 06.02.2017 року представник позивача заявив клопотання про витребування у військовому комісаріаті офіційної інформації про перебування ОСОБА_2 в АТО.
Ухвалою від 06.02.2017 року суд задовольнив вищезазначене клопотання представника позивача та зобов'язав Лебединський об'єднаний міський військовий комісаріат подати суду інформацію про ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1), який мешкає за адресою: 42200, АДРЕСА_1, чи приймає участь він у проведенні антитерористичній операції?
20.02.2017 року до суду від Лебединського об'єднаного міського військового комісаріату надійшов лист № 272 від 15.02.2017 року, відповідно до якого ОСОБА_2 знаходиться на обліку в Лебединському ОМВК, на строкову службу не призивався, на службу за контрактом в ЗСУ не оформлявся. З весни 2012 року знаходиться в розшуку. Стосовно його участі у проведенні антитерористичної операції у Лебединського ОМВК інформації немає.
Відповідно до пункту 3.9.1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
За змістом зазначеної статті 64 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Відповідно до пункту 3.9.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011 року, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них, справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Суд не визнавав явку представників сторін в судове засідання обов'язковою, а відтак нез'явлення представника відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду справи та вирішенню спору за наявними у справі матеріалами, керуючись статтею 75 Господарського процесуального кодексу України, за відсутності представника відповідача.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд
02.06.2016 року між сторонами укладено договір поставки продукції № 258/16 (далі - договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язується передати за заявкою відповідача товар, а відповідач зобов'язується прийняти для подальшого продажу продукти харчування, товари першої потреби, господарчі товари, тощо, ціна, кількість, асортимент яких вказується у накладних, які є невід'ємною частино договору поставлений товар, а також оплатити його вартість.
Пунктом 2.3 договору визначено, що доставка товару проводиться позивачем автомобільним транспортом, або за узгодженням сторін, шляхом самовивозу відповідачем.
Відповідно до пункту 2.5 договору, товар вважається переданим позивачем та прийнятий відповідачем по кількості та якості після підписання відповідних накладних на товар. Якщо за результатами прийняття товару, його якість не відповідає стандартам, технічним умовам чи іншій документації, то відповідач вправі відмовитись від прийняття товару, про що повідомляє позивача.
За умовами пункту 2.6 договору, датою поставки товару вважається виконання умов, зазначених у пунктах 2.1-2.5 договору. Датою відвантаження товару вважається дата , зазначена у накладній на товар.
Пунктом 2.8 договору визначено обов'язок відповідача здійснити розрахунок за поставлений товар протягом 14 (чотирнадцяти) календарних днів, з дня підписання супровідних документів на прийнятий товар. Розрахунки за поставлений товар здійснюються у безготівковій формі (перерахування відповідачем грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача), шляхом внесення відповідачем грошових коштів безпосередньо до каси позивача (готівкова форма розрахунку) чи в будь-який інший спосіб, не заборонений діючим законодавством.
Позивач в обгрунтування позовних вимог зазначає, що відповідач, погодившись із зазначеними умовами договору, не виконав своїх зобов'язань та не здійснив своєчасну оплату за поставлений позивачем товар, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед ним за поставлений товар в сумі 24816,27 грн.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частина перша статті 712 Цивільного кодексу України визначає, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до приписів статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені актами цивільного законодавства, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, а як визначено приписами статті 509 цього ж Кодексу, зобов'язання виникають із підстав встановлених вищевказаною правовою нормою.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
За змістом статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містяться і в частині першій статті 193 Господарського Кодексу України, яка також передбачає, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
За приписами статті 525 Цивільного кодексу України та частини сьомої статті 193 Господарського Кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання не допускається.
Відповідно до частини першої статті 530 Цивільного кодексу України, якщо в зобов'язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно з положеннями статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частина перша статті 612 названого Кодексу визначає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Факт отримання відповідачем товару та факт заборгованості відповідача перед позивачем в сумі 24816,27 грн. підтверджується видатковими накладними №№ 49068, 49069 від 04.07.2016 року, копії яких долучено судом до матеріалів справи, зазначені первинні документи містять відомості щодо найменування відпущеного товару, його кількість, ціну та підписані представниками сторін і скріплені їх печатками.
Проте, в порушення умов укладеного договору та вимог статей 526, 629 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України, відповідач за отриманий товар не розрахувався в повному обсязі, чим порушив права та охоронювані законом інтереси позивача.
Враховуючи наведені обставини, зокрема те, що факт передачі позивачем та прийняття відповідачем товару повністю підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а відповідач, в свою чергу, відзиву на позов та доказів оплати отриманого товару не подав, тому позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за поставлений товар в сумі 24816,27 грн. визнаються судом обґрунтованими, і такими, що підлягають задоволенню на підставі статей 525, 526, 629 Цивільного кодексу України.
За порушення відповідачем грошових зобов'язань за договором позивач вимагає стягнути з відповідача пеню в сумі 2924,39 грн. за період з 19.07.2016 року по 09.12.2016 року та штраф в розмірі 60 % від суми заборгованості за прострочення сплати вартості товару більше ніж на 20 календарних днів в сумі 14889,76 грн. на підставі пункту 6.2 договору.
Відповідно до пункту 6.2 договору, у випадку несвоєчасної або не повної оплати відповідачем вартості поставленого товару, останній сплачує позивачеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення платежу. При цьому пеня нараховується протягом всього часу існування заборгованості. У разі порушення встановленого строку розрахунку за поставлений товар (партію товару) більше ніж на 20 календарних днів відповідач, крім пені, також сплачує позивачеві штраф у розмірі 60 % від суми заборгованості.
За порушення у сфері господарювання учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених частиною другою статті 193, частиною першою статті 216 та частиною першою статті 218 Господарського кодексу України, іншими законами та договором.
Одним із видів господарських санкцій згідно з частиною другою статті 217 Господарського кодексу України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (частина перша статті 230 Господарського кодексу України).
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 цього ж Кодексу встановлюється законом, а в разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або в певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Частина 6 статті 232 названого Кодексу встановлює, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Такий вид забезпечення виконання зобов'язання як пеня, та її розмір встановлено частиною третьою статті 549 Цивільного кодексу України, частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань».
Правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 Господарського кодексу України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Така позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 27.04.2012 року у справі № 06/5026/1052/2011.
Права позивача щодо стягнення з відповідача штрафу та пені передбачені умовами вищевказаного договору, тому позовні вимоги в частині стягнення з відповідача на користь позивача пені в сумі 2924,39 грн. та штрафу в сумі 14889,76 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню на підставі вимог статей 549-552, 629 Цивільного Кодексу України.
Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до статей 33, 34 названого Кодексу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються учасниками судового процесу. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України визначає, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги, стосовно стягнення з відповідача на користь позивача 24816,27 грн. основного боргу, 2924,39 грн. пені та 14889,76 грн. штрафу у розмірі 60 % від суми простроченої заборгованості є обґрунтованими та підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до вимог статі 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
На підставі вищевикладеного, керуючись статтями 32, 33, 43, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (42200, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (36007, АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер НОМЕР_2) основний борг в сумі 24816,27 грн., пеню в сумі 2924,39 грн., штраф в сумі 14889,76 грн. та витрати по сплаті судового збору в сумі 1378,00 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 28.02.2017.
Суддя П.І. Левченко