27.02.2017 р. Справа № 914/352/17
Суддя Петрашко М.М. розглянувши матеріали
за позовом ОСОБА_1, м.Сочі Краснодарського краю Російської Федерації
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан Беркут», м.Львів
до відповідача-2 ОСОБА_2, м.Львів
до відповідача-3 ОСОБА_3, м.Львів
про визнання недійсною заяви від 27.11.2006р. про виведення ОСОБА_3 зі складу учасників ТзОВ «Ресторан «Беркут»
На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю «Ресторан Беркут», до відповідача-2 ОСОБА_2 та до відповідача-3 ОСОБА_3 про визнання недійсною заяви від 27.11.2006р. про виведення ОСОБА_3 зі складу учасників ТзОВ «Ресторан «Беркут».
Вирішуючи питання про прийняття позовної заяви від 16.02.2017р. (вх.№375 від 22.02.2017р.) до розгляду, судом встановлено наявність підстав для відмови у прийнятті вказаної позовної заяви зважаючи на наступне.
Як зазначено у позовній заяві, позивачу стало відомо, що ОСОБА_2, будучи представником ОСОБА_3 (чоловіка позивачки) заявою від 27.11.2006р. без відома позивача відчужив частку її чоловіка (відповідача-3) у статутному капіталі ТзОВ «Ресторан «Беркут», яка є спільною сумісною власністю.
Позивач посилається на частину першу статті 61 Сімейного кодексу України в якій зазначено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
При цьому, позивач зазначає, що як зазначено у рішенні Конституційного Суду України у справі №17-рп/2012 від 19.09.2012р., в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 Сімейного кодексу України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Разом з тим, позивач зазначає, що відповідно до ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Таким чином, позивач звернувся до Господарського суду Львівської області з позовною заявою, в якій просить визнати недійсною заяву від 27.11.2006р. про виведення ОСОБА_3 зі складу учасників ТзОВ «Ресторан «Беркут», оскільки відповідач-3 ОСОБА_3 не мав право без згоди позивача ОСОБА_1 відчужувати майно, яке спільною сумісною власністю.
Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. У випадках, передбачених законодавчими актами України, до господарського суду мають право також звертатися державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності.
Відповідно до п.4 ч.1 ст. 12 ГПК України, справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
Отже, господарським судам підвідомчі справи, що виникають з корпоративних відносин у спорах між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), у тому числі учасником, який вибув, а також між учасниками (засновниками, акціонерами, членами) юридичної особи, пов'язаними із створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності такої особи, крім трудових спорів.
З урахуванням приписів Статей 1, 12 Господарського Процесуального Кодексу України, справи зі спорів, пов'язаних з визнанням правочинів (господарських договорів) недійсними, розглядаються господарськими судами за одночасної наявності двох умов: якщо ці спори виникають з цивільних (частина перша статті 1 ЦК України) або господарських (стаття 3 ГК України) відносин, у тому числі з корпоративних, та суб'єктний склад сторін спору відповідає вимогам 1 ГПК України) (п.1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними»).
Випадки, коли фізичні особі, що не є суб'єктами підприємницької діяльності, можуть бути стороною у позовному провадженні, яке віднесено до підвідомчості господарського суду визначено законодавством, зокрема, у спорах пов'язаних з приватизацією державного та комунального майна (крім спорів про приватизацію державного житлового фонду), в тому числі спори про визнання недійсними відповідних актів органів місцевого самоврядування та органів приватизації, а також спори зі справ, що виникають з корпоративних відносин (п.3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 24.10.2011р. «Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам»).
Суд звертає увагу, що даний спір не є корпоративний, оскільки не пов'язаний зі створенням, діяльністю, управлінням та припиненням діяльності юридичної особи, а відтак даний спір між фізичними особами, що не є суб'єктами підприємницької діяльності не підвідомчий господарським судам. Водночас, позовних вимог до ТзОВ «Ресторан «Беркут» позовна заява не містить.
З огляд на викладене, даний спір не підлягає розгляду в господарських судах України.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.62 ГПК України суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви, якщо заява не підлягає розгляду в господарських судах України.
Керуючись п.1 ч.1 ст.62, 86 ГПК України, суд -
1. Відмовити у прийнятті позовної заяви ОСОБА_1 про визнання недійсною заяви від 27.11.2006р. про виведення ОСОБА_3 зі складу учасників ТзОВ «Ресторан «Беркут».
2. Позовну заяву та додані до неї документи повернути ОСОБА_1.
3. Ухвала може бути оскаржена до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки вказані в ст.ст.91-93 ГПК України.
Суддя Петрашко М.М.