ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
27.02.2017Справа № 910/389/17
За позовом Публічного акціонерного товариства «Вінницяплодоовочпостач»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «В.І.С. Плюс»
про стягнення 22 094,17 грн.
Суддя Гумега О.В.
Представники
від позивача: не з'явився
від відповідача: не з'явився
Публічне акціонерне товариство «Вінницяплодоовочпостач» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «В.І.С. Плюс» (відповідач) про стягнення 22 094,17 грн., з яких 20 786,64 грн. - заборгованість за Договором № 01/16/01 від 16.01.2015 складського зберігання, 90,55 грн. - 3% річних, 374,16 грн. - втрати від інфляції за несвоєчасну оплату та 842,82 грн. - пеня.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням з боку відповідача його зобов'язань за Договором № 01/16/01 від 16.01.2015 складського зберігання в частині оплати послуг по зберіганню за період з 16.02.2015 по 12.02.2016.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.01.2017 порушено провадження у справі № 910/389/17 та призначено розгляд справи на 06.02.2017 о 10:30 год.
11.01.2017 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва від арбітражного керуючого Публічного акціонерного товариства «Вінницяплодоовочпостач» Гонти Ольги Анатоліївни надійшло клопотання про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, відповідно до якого остання просила суд забезпечити проведення судового засідання у справі № 910/389/17, призначеного на 06.02.2017 о 10:30 год., в режимі відеоконференції та визначити суд, відповідальний за проведення відеоконференції. В зазначеному клопотанні арбітражний керуючий зазначив, що найближчий суд, до якого він може прибути для участі в судовому засіданні у справі № 910/389/17, призначеному на 06.02.2017 о 10:30 год., це Господарський суд Вінницької області, який знаходиться за адресою: 21018, м. Вінниця, вул. Пирогова, 29.
Розглянувши клопотання, подане 11.01.2017 арбітражним керуючим Публічного акціонерного товариства «Вінницяплодоовочпостач» Гонтою Ольгою Анатоліївною, про проведення судового засідання у справі № 910/389/17, призначеного на 06.02.2017 о 10:30 год., в режимі відеоконференції, приймаючи до уваги місцезнаходження арбітражного керуючого Публічного акціонерного товариства «Вінницяплодоовочпостач» (позивача), суд задовольнив вищезазначене клопотання про проведення судового засідання у справі в режимі відеоконференції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.01.2017 задоволене клопотання арбітражного керуючого Публічного акціонерного товариства «Вінницяплодоовочпостач» (позивача) про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції та доручено Господарському суду Вінницької області забезпечити проведення відеоконференції.
Судове засідання, призначене на 06.02.2017, здійснювалося в режимі відеоконференції з Господарським судом Вінницької області.
В судове засідання, призначене на 06.02.2016, представники сторін не з'явилися, про причини неявки суд не повідомили, вимоги ухвали суду від 10.01.2017 про порушення провадження у справі № 910/389/17 не виконали, про час та місце судового засідання були повідомлені належним чином.
Враховуючи нез'явлення представників сторін в судове засідання, невиконання останніми вимог ухвали суду від 10.01.2017 та положення п. 1, 2 ч. 1 ст. 77 ГПК України, суд дійшов висновку про неможливість вирішення справи по суті в судовому засіданні, призначеному на 06.02.2017.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.02.2017 відкладено розгляд справи на 27.02.2017 о 12:00 год.
В судове засідання, призначене на 27.02.2017, представник позивача не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином.
Судом встановлено, що позивач не подавав та не надсилав до суду заяв (клопотань) про зміну позовних вимог або про відмову від позову, а таке свідчить про те, що позивач підтримує заявлені ним у позовній заяві № 02-05/766 від 27.12.2016 позовні вимоги.
Представник відповідача в судове засідання, призначене на 27.02.2017, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвал суду від 10.01.2017 та від 06.02.2017 не виконав, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Зокрема, відповідно до роз'яснень, наданих Вищим господарським судом України у п. 3.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» (надалі - Постанова Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 18), розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.
Як зазначено у п. 3.9.1 вищезазначеної Постанови Пленуму ВГСУ, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК. Там же зазначено, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Поштові відправлення з ухвалами Господарського суду міста Києва про порушення провадження у справі № 910/389/17 від 10.01.2017 та ухвалою від 06.02.2017 були направлені відповідачу за адресою: 04080, м. Київ, вул. Юрківська/Фрунзе, 2-6/32-А, вказаною позивачем у позовній заяві, та яка відповідає адресі місцезнаходження відповідача відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань стосовно відповідача станом на 10.01.2017. Натомість поштові відправлення з ухвалами суду були повернуті підприємством зв'язку з приміткою про те, що юридична особа вибула із зазначеної адреси.
За наведених обставин вважається, що відповідач був повідомлений про час і місце розгляду справи судом.
Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.
Крім того, відповідно до абз. 1 п. 3.9.2 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 27.02.2017 без участі представників позивача та відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору та відповідно до вимог ст. 69 ГПК України.
Згідно ст. 75 ГПК України, справа розглядалась за наявними в ній матеріалами, оскільки відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи відповідачем не поданої.
Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 27.02.2017 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.
Дослідивши наявні у матеріалах справи докази, Господарський суд міста Києва
Постановою господарського суду Вінницької області від 02.11.2015 у справі № 902/1278/15 Публічне акціонерне товариство «Вінницяплодоовочпостач» визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру та призначено ліквідатором арбітражного керуючого Гонту Ольгу Анатоліївну.
Зазначеною постановою ліквідатора зобов'язано до вирішення ліквідаційної процедури забезпечити виконання дій та заходів, передбачених Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі - Закон).
Відповідно до ч. 2 ст. 41 Закону, ліквідатор з дня свого призначення, зокрема, виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута, аналізує фінансове становище банкрута, здійснює повноваження з пред'явлення до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості тощо.
Частиною 3 ст. 41 Закону встановлено, що з дня призначення ліквідатора, до нього переходять права керівника (органів управління) юридичної особи-банкрута.
В п. 1 ст. 98 Закону зазначено, що арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор) користуються усіма правами розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора, відповідно до законодавства, у тому числі має право звертатись до господарського суду у випадках, предбачених цим законом.
Ухвалою Господарського суду Вінницької області від 22.11.2016 у справі № 902/1278/15 продовжено строк ліквідаційної процедури та повноважень ліквідатора на три місяці, тобто до 02.02.2017 включно.
В процесі виконання арбітражним керуючим обов'язків, відповідно до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», останньому стало відомо, що 16.02.2015 між Публічним акціонерним товариством «Вінницяплодоовочпостач» (позивач, зберігач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «В.І.С. Плюс» (відповідач, поклажодавець) був укладений Договір складського зберігання № 01/16/01 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору зберігання, зберігач зобов'язується зберігати на умовах, визначених цим Договором, будівельні матеріали, обладнання та супутні товари (далі - майно), що передається йому поклажодавчем і повернути його поклажодавцю у схоронності.
Кількість, номенклатура та інші характеристики майна, що передається на зберігання, визначаються та узгоджуються сторонами в актах приймання-передачі та інших документах, що є невід'ємними частинами Договору (п. 1.2. Договру).
Пунктом 2.2 Договору сторони погодили, що поклажодавець або інша особа за дорученням поклажодавця вправі в будь-який час зажадати у зберігача майно, яке знаходиться на зберіганні, а зберігач зобов'язаний повернути прийняте на зберігання майно на першу вимогу поклажодавця навіть, якшо строк зберігання не закінчився.
Згідно з п. 6.1 Договору, приймання на зберігання майна зберігачем та повернення його поклажодавцю оформлюється актами приймання-передачі, підписаними уповноваженими представниками сторін. Після підписання сторонами акту приймання-передачі майна зі зберігання (повернення майна), поклажодавець протягом трьох календарних днів зобов'язаний підписати та повернути зберігачу акт наданих послуг по зберіганню майна за Договором (п. 6.2 Договору).
Відповідно до п. 5.1 Договору, розмір плати за зберігання майна за Договором встановлено в розмірі 2 100,00 грн., в т.ч. ПДВ - 350,00 грн. за один календарний місяць зберігання майна на складі.
Внесення плати за зберігання майна здійснюється поклажодавцем не пізніше 15 календарних днів після підписання сторонами акту наданих послуг по зберіганню майна, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок зберігача. Зберігач разом із підписанням акту приймання-передачі майна зі зберігання (повернення майна) надає поклажодавцю для підписання акт наданих послуг по зберіганню майна (п. 5.3 Договору).
Згідно п. 8.3. Договору, у випадку порушення строку оплати послуг зі зберігання майна, поклажодавець сплачую штрафну неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої у цьому періоді, нарахованої на суму прострочених платежів за кожен день порушення строку.
Пунктом п. 2.1 Договору сторони погодили, що зберігач зобов'язаний зберігати майно, що передається йому на зберігання, протягом строку дії цього Договору, визначеного в п. 9.1 цього договору. Даний Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє протягом одного року до 16 лютого 2016 року (п. 9.1 Договору).
Позивач зазначив, що на виконання умов Договору складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015 відповідач передав позивачу на відповідальне зберігання будівельні матеріали та супутні товарно-матеріальні цінності, про що було складено Акт № 1 від 16.02.2015 приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей.
10.12.2015 позивачем було отримано вимогу від відповідача про повернення майна, переданого на зберігання згідно Договору складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015, з пропозицією узгодити місце, дату та час передачі. За попередньою домовленістю, майно відповідача мало бути повернуто 12.02.2016. Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, з незалежних від позивача обставин, повернути майно відповідача, яке знаходилось на зберігання у позивача, вдалося лише 18.10.2016-19.10.2016, про що між представниками сторін було складно акт повернення товарно-матеріальних цінностей зі зберігання від 18.10.2016-19.10.2016.
Позивач вказав, що станом на вересень 2016 у відповідача виникла заборгованість в сумі 32 312,50 грн. без ПДВ по оплаті зберігання майна за Договором № 01/16/01 від 16.02.2015 за період з 16.02.2015 по 12.02.2016.
У зв'язку із зазначеним, позивач направив на адресу відповідача претензію № 02-05/653 від 23.09.2016 з проханням сплатити існуючу заборгованість за Договором складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 32 312,50 грн.
Враховуючи неотримання відповіді від відповідача на зазначену претензію, позивач направив на адресу відповідача другу претензію № 02-05/696 від 24.10.2016 з проханням сплатити у десятиденний строк існуючу заборгованість за Договором складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 35 170,83 грн. за період з 16.02.2015 по 19.10.2016.
У відповідь на претензію позивача № 02-05/696 від 24.10.2016 відповідач повідомив, що не заперечує проти заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Вінницяплодоовочпостач» за Договором складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 20 786,64 грн. за період з 16.02.2015 по 12.02.2016. В зазначеній відповіді відповідач також заперечував проти нарахованої заборгованості за Договором № 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 14 384,19 грн. за період з 13.02.2016 по 19.10.2016, оскільки майно, передане на зберігання, знаходилось у приміщенні Публічного акціонерного товариства «Вінницяплодоовочпостач» проти волі відповідача.
Оскільки, станом на день подання позовної заяви, сума оплати за Договором складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015 на рахунок Публічного акціонерного товариства «Вінницяплодоовочпостач» від відповідача не надходила, позивач звернувся до Господарського суду міста Києва з вимогою про стягнення з відповідача заборгованості за Договором № 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 20 786,64 грн. (основний борг).
Крім суми основного боргу, позивач просив суд стягнути з відповідача 90,55 грн. 3% річних, 374,16 грн. інфляційних втрат та 842,82 грн. пені за період з 05.11.2016 по 27.12.2016.
Приписами статей 33, 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідач в судові засідання не з'явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав та не надіслав.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме зі змісту відповіді відповідача на претензію позивача № 02-05/696 від 24.10.2016, відповідач фактично визнав існування заборгованості за Договором складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 20 786,64 грн. за період з 16.02.2015 по 12.02.2016, заперечуючи при цьому проти існування заборгованості в розмірі 14 384,19 грн. за період з 13.02.2016 по 19.10.2016, оскільки в цей період майно останнього перебувало в приміщенні позивача проти волі відповідача.
Відповідно п. 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (ч. 1 ст. 38 Господарського процесуального кодексу України), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю з огляду на наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Отже, внаслідок укладення Договору складського зберігання 01/16/01 від 16.02.2015 між сторонами виникли цивільні права та обов'язки.
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України) до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно з ч. 1 ст. 957 ЦК України за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 2 ст. 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Аналогічні норми містять статті 525, 526 ЦК України, згідно яких зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч. 2 ст. 530 ЦК України).
З огляду на викладене, судом встановлено, що відповідно до умов укладеного між сторонами Договору складського зберігання 01/16/01 від 16.02.2015, відповідач передав на зберігання позивачу будівельні матеріали та супутні товарно-матеріальні цінності, що підтверджується Актом № 1 від 16.02.2015 приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей.
Враховуючи те, що факт передачі відповідачем на зберігання позивачу будівельних матеріалів та супутніх товарно-матеріальних цінностей та факт повернення товарно-матеріальних цінностей зі зберігання підтверджуються належними доказами, а саме, наявними в матеріалах справи копіями Акту № 1 від 16.02.2015 приймання-передачі товарно-матеріальних цінностей та Акту повернення товарно-матеріальних цінностей зі зберігання від 18.10.2016-19.10.2016, господарський суд дійшов висновку про те, що в період з 16.02.2015 по 19.10.2016 будівельні матеріали та супутні товарно-матеріальні цінності знаходились на зберіганні на складі позивача.
Як зазначалось вище, 10.12.2015 позивачем було отримано вимогу від відповідача про повернення майна, переданого на зберігання згідно Договору складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015, з пропозицією узгодити місце, дату та час передачі. За попередньою домовленістю, майно відповідача мало бути повернуто 12.02.2016. Однак, як зазначає позивач у позовній заяві, з незалежних від позивача обставин, повернути майно відповідача, яке знаходилось на зберігання у позивача, вдалося лише 18.10.2016-19.10.2016, про що між представниками сторін було складно акт повернення товарно-матеріальних цінностей зі зберігання від 18.10.2016-19.10.2016.
Позивач вказав, що станом на вересень 2016 у відповідача виникла заборгованість в сумі 32 312,50 грн. без ПДВ по оплаті зберігання майна за Договором № 01/16/01 від 16.02.2015 за період з 16.02.2015 по 12.02.2016.
У зв'язку із зазначеним, позивач направив на адресу відповідача претензію № 02-05/653 від 23.09.2016 з проханням сплатити існуючу заборгованість за Договором складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 32 312,50 грн.
Враховуючи неотримання відповіді від відповідача на зазначену претензію, позивач направив на адресу відповідача другу претензію № 02-05/696 від 24.10.2016 з проханням сплатити у десятиденний строк існуючу заборгованість за Договором складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 35 170,83 грн. за період з 16.02.2015 по 19.10.2016.
У відповідь на претензію позивача № 02-05/696 від 24.10.2016 відповідач повідомив, що не заперечує проти заборгованості перед Публічним акціонерним товариством «Вінницяплодоовочпостач» за Договором складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 20 786,64 грн. за період з 16.02.2015 по 12.02.2016. В зазначеній відповіді відповідач також заперечував проти нарахованої заборгованості за Договором № 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 14 384,19 грн. за період з 13.02.2016 по 19.10.2016, оскільки майно, передане на зберігання, знаходилось у приміщенні Публічного акціонерного товариства «Вінницяплодоовочпостач» проти волі відповідача.
Як встановлено судом, матеріали справи не містять належних і допустимих в розумінні ст.ст. 33, 34 ГПК України доказів, які б підтверджували сплату відповідачем станом на час розгляду спору по суті заборгованості за Договором складського зберігання 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 20 786,64 грн. за період з 16.02.2015 по 12.02.2016.
Матеріалами справи, а саме відповіддю відповідача на претензію позивача № 02-05/696 від 24.10.2016 підтверджено, що відповідач фактично визнав існування заборгованості за Договором складського зберігання № 01/16/01 від 16.02.2015 в сумі 20 786,64 грн. за період з 16.02.2015 по 12.02.2016, заперечуючи при цьому проти існування заборгованості в розмірі 14 384,19 грн. за період з 13.02.2016 по 19.10.2016, оскільки в цей період майно останнього перебувало в приміщенні позивача проти волі відповідача.
Таким чином, враховуючи, що відповідач належних доказів на заперечення відомостей, повідомлених позивачем не надав, господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача суми заборгованості за надані позивачем послуги зі зберігання будівельних матеріалів та супутніх товарно-матеріальних цінностей за Договором складського зберігання 01/16/01 від 16.02.2015 нормативно та документально доведені, а тому підлягають задоволенню повністю в сумі 20 786,64 грн. за період з 16.02.2015 по 12.02.2016.
Крім того, з огляду на несвоєчасну оплату відповідачем послуг зберігання за Договором, позивач також звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача на підставі п. 8.3 Договору:
- 842,82 грн. пені (у розмірі подвійної облікової ставки НБУ);
- 90,55 грн. 3% річних;
- 374,16 грн. інфляційних втрат.
Згідно ст. 610 ЦК України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Приписами ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.
Відповідно до п. 8.3 Договору сторони узгодили, що, у випадку порушення строку оплати послуг зі зберігання майна, поклажодавець сплачую штрафну неустойку (пеню) в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, встановленої у цьому періоді, нарахованої на суму прострочених платежів за кожен день порушення строку.
Перевіривши розрахунок пені, наданий позивачем, суд встановив, що позивач здійснив нарахування пені у відповідності до умов Договору та вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення з відповідача 842,82 грн. пені за період з 05.11.2016 по 27.12.2016 є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю за розрахунком позивача.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Згідно з пунктом 4.1 вищенаведеної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013, сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування утримуваними ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України.
Здійснивши перевірку наданого позивачем розрахунку 90,55 грн. 3 % річних та 374,16 грн. інфляційних нарахувань за період з 05.11.2016 по 27.12.2016 (за допомогою інформаційно-пошукової системи «Ліга»), суд дійшов висновку, що розрахунки позивача є арифметично вірними та такими, що повністю відповідають умовам Договору і матеріалам справи, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 90,55 грн. 3 % річних та 374,16 грн. інфляційних нарахувань за період з 05.11.2016 по 27.12.2016 є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.
Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають суми: 20 786,64 грн. основного боргу, 842,82 грн. пені, 90,55 грн. 3% річних та 374,16 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на задоволення позовних вимог в повному обсязі, судовий збір в сумі 1 378,00 грн. повністю покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «В.І.С. Плюс» (04080, м. Київ, вул. Юрківська/Фрунзе, 2-6/32-А; ідентифікаційний код 362186136) на користь Публічного акціонерного товариства «Вінницяплодоовочпостач» (23219, Вінницька обл., с. Вінницькі Хутори, вул. Немирівське шосе, 103; ідентифікаційний код 01557199) 20 786,64 грн. (двадцять тисяч сімсот вісімдесят шість гривень 64 коп.) основного боргу, 842,82 грн. (вісімсот сорок дві гривні 82 коп.) пені, 90,55 грн. (дев'яносто гривень 55 коп.) 3% річних, 374,16 грн. (триста сімдесят чотири гривні 16 коп.) інфляційних втрат та 1 378,00 грн. (одну тисячу триста сімдесят вісім гривень 00 коп.) судового збору.
3. Видати наказ.
Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Повне рішення складено 28.02.2017.
Суддя Гумега О.В.