ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
01.02.2017Справа №910/23657/16
За позовом Інституту фізіології імені О.О. Богомольця Національної академії наук України
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Адвокат-Захист»
про стягнення 6 173,61 грн.
Суддя Селівон А.М.
Представники учасників судового процесу:
від позивача: Мілевська В.А. - представник, довіреність № 104/1-72 від 20.01.2017;
від відповідача: Ванжула Я.В. - представник, довіреність № б/н від 23.01.2017
У судовому засіданні на підставі ч. 2 ст. 85 Господарського процесуального кодексу України оголошені вступна та резолютивна частини рішення.
Інститут фізіології імені О.О. Богомольця Національної академії наук України звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «адвокат-Захист» про стягнення заборгованості в розмірі 6 173,61 грн., а також судових витрат по сплаті судового збору в розмірі 1 378,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на встановлений ревізією ДФІ в м. Києві факт невірного застосування позивачем орендної ставки за використання відповідачем нерухомого майна за Договором оренди № 05-К/08 від 15.01.2008, внаслідок чого останньому була донарахована орендна плата у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2016 позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/23657/16 та призначено дану справу до розгляду на 01.02.2017.
У судове засідання 01.02.2017 з'явилися уповноважені представники позивача та відповідача.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 01.02.2017 через відділ діловодства господарського суду від представника позивача надійшла заява про долучення документів до матеріалів справи б/н від 31.01.2017, яка судом задоволена, документи долучені до матеріалів справи.
Також судом повідомлено, що до початку судового засідання 01.02.017 через відділ діловодства господарського суду від представника відповідача надійшла заява про застосування строків позовної давності № 11-юр/02-17 від 13.01.2013, в якій останнім зазначено про пропущення позивачем строку позовної давності в зв'язку зі зверненням до суду у грудні 2016 р. Вказана заява судом долучена до матеріалів справи.
Інших доказів на підтвердження своїх вимог та заперечень, окрім наявних в матеріалах справи, на час проведення судового засідання 01.02.2017 сторонами суду не надано.
Відповідно до 2.3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" (далі - Постанова № 18) якщо стороною (або іншим учасником судового процесу) у вирішенні спору не подано суду в обґрунтування її вимог або заперечень належні і допустимі докази, в тому числі на вимогу суду, або якщо в разі неможливості самостійно надати докази нею не подавалося клопотання про витребування їх судом (частина перша статті 38 ГПК), то розгляд справи господарським судом може здійснюватися виключно за наявними у справі доказами, і в такому разі у суду вищої інстанції відсутні підстави для скасування судового рішення з мотивів неповного з'ясування місцевим господарським судом обставин справи.
Враховуючи відсутність на час проведення судового засідання клопотань сторін щодо здійснення фіксації судового засідання по розгляду даної справи технічними засобами, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось. Судовий процес відображено у протоколі судового засідання.
Перед початком розгляду справи в судовому засіданні представників сторін було ознайомлено з правами та обов'язками відповідно до ст. ст. 20, 22, 60, 74 та ч. 5 ст. 81-1 Господарського процесуального кодексу України.
Представники сторін у судовому засіданні повідомили суду, що права та обов'язки сторонам зрозумілі.
Відводу судді представниками сторін не заявлено.
Представник позивача в судовому засіданні 01.02.2017 підтримав позовні вимоги, викладені у позовній заяві, надав відповіді на питання суду.
Представник відповідача в судовому засіданні 01.02.2017 заперечив проти позовних вимог, викладених у позовній заяві, та підтримав заяву про застосування строків позовної давності у даній справі, надав усні відповіді на питання суду.
Дослідивши матеріали справи та подані докази, заслухавши в судовому засіданні пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини, що мають значення для вирішення спору, перевіривши надані сторонами доказами та оглянувши в судовому засіданні їх оригінали, суд
Згідно з ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як встановлено судом за матеріалами справи, між Інститутом фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України (надалі - позивач, орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідністю «Адвокат-Захист» (надалі - відповідач, орендар) 01.01.2010 року було укладено Додаткову угода №1/10 Про внесення змін до Договору оренди № 05-К/08 нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України від 15.01.2008 (далі - Договір), відповідно до якого сторони домовилися продовжити термін дії Договору № 05-К/08 на наступний строк до 31 грудня 2010 року та викласти правочин в новій редакції.
Відповідно до п. 1.1 Договору за підсумками проведеного конкурсу орендодавець передає по акту приймання-передачі, а орендар приймає в строкове платне користування нерухоме державне майно: загальною площею 60,0 кв.м (кімнату № 8 площею 42,0 кв.м, та кімнату № 16 площею 18,0 кв.м), розміщені на 2-му поверсі лабораторно-виробничого корпусу (далі - майно), що перебувають на балансі інститут ім. О.О. Богомольця, за адресою: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 4.
Вартість майна визначена відповідно до звіту про незалежну оцінку майна за станом на 31.08.2007 становить: 1 кв.м лабораторно-виробничого корпусу - 6 632,59 грн. - Додаток № 1; 60,0 кв.м - 3 97955,40 грн.;
Відповідно до п. 1.2 Договору майно передається в оренду з метою використання під розміщення офісу.
Розділами 2 - 9 Договору сторони узгодили умови передачі орендованого майна орендарю, орендну плату, обов'язки та права орендаря та орендодавця, відповідальність сторін і вирішення спорів за договором тощо.
Згідно п. 10.1 Договору, Договір № 05-к/08 разом з додатками №№ 1, 2, 3, 4, 5 набирає чинності з 15.01.2008 року і діє до 31.12.2008 р.
Окрім того, п. 1 Додаткової угоди № 1/10 від 01.01.2010 Про внесення змін до Договору оренди № 05-К/08 нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України від 15.01.2008 термін дії Договору № 05-К/08 продовжено на наступний строк до 31 грудня 2010 року.
Вказаний договір підписаний представниками орендаря та орендодавця та скріплений печатками юридичних осіб.
Судом встановлено, що укладений Договір за своїм змістом та правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 Цивільного кодексу України та §5 глави 30 Господарського кодексу України.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. У користування за договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або цілісний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ). В силу частини 6 названої статті до відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Аналогічне визначення договору оренди міститься і в ст. 759 Цивільного кодексу України.
При цьому, оскільки орендоване майно є державною власністю, то відносини сторін даного Договору регулюються також Законом України «Про оренду державного та комунального майна», який є спеціальним законом з питань оренди державного майна та, відповідно до частини 1 ст. 1 регулює організаційні відносини, пов'язані з передачею в оренду майна державних підприємств, установ та організацій, підприємств, заснованих на майні, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, їх структурних підрозділів та іншого окремого індивідуально визначеного майна, що перебуває в державній та комунальній власності.
У відповідності до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Предметом договору найму може бути річ, яка визначена індивідуальними ознаками і яка зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні (неспоживна річ) (ч. 1. ст. 760 Цивільного кодексу України).
У відповідності до ст. 761 ЦК України право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Згідно ст. 765 Цивільного кодексу України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.
Частиною 1 статті 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що передача об'єкта оренди орендодавцем орендареві здійснюється у строки і на умовах, визначених у договорі оренди.
За умовами п. 2.1 Договору орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, вказаний у Договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього Договору (у разі нерухомого майна на строк не менше, ніж три роки - не раніше дати державної реєстрації Договору) та акту приймання - передачі майна.
При цьому умовами п.7.1.1 п.7.1 Договору передбачений обов'язок орендодавця передати орендарю майно в оренду згідно з цим договором за актом приймання - передачі майна, який підписується сторонами одночасно з договором і є його невід'ємною частиною.
Судом встановлено за матеріалами справи, що на виконання умов Договору 15.01.2008 між сторонами було складено та підписано акт приймання-передачі приміщення (додаток № 2 до Договору), згідно якого орендодавець передав, а орендар прийняв в строкове, платне орендне користування нерухоме майно, що знаходиться на балансі Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України, а саме кімнати №№ 8, 16 - загальною площею 60,0 кв.м, які розташовані на 2 поверсі виробничо-лабораторного корпусу за адресою: 01024, м. Київ, вул. Богомольця, 4. Копія вказаного акту наявна в матеріалах справи.
За таких обставин, господарським судом встановлено, що позивачем було належним чином виконано свій обов'язок з передачі Товариству з обмеженою відповідальністю «Адвокат Захист» орендованого державного нерухомого майна, а відповідачем прийнято вказане майно в оренду без будь - яких зауважень.
При цьому суд констатує, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів укладення сторонами додаткових угод про зміну умов Договору, зокрема, про дострокове припинення та/або продовження дії Договору та, як наслідок, складення відповідного акту приймання-передачі орендованого майна з оренди.
Докази фактичного повернення орендованого майна орендарем позивачу в матеріалах справи відсутні.
Статтею 762 Цивільного кодексу України та статтею 286 Господарського кодексу України визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму; плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частинами 1, 4 ст. 286 ГК України визначено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Згідно з частинами 1 та 3 ст. 19 зазначеного Закону ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності, строки внесення орендної плати визначаються у договорі.
Відповідно до п. 3.1. Договору орендна плата визначається на підставі Методики розрахунку порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої постановою КМУ від 01.10.1995 № 786 зі змінами, або за результатами конкурсу на право оренди державного майна.
Орендна плата визначена за підсумками конкурсу і становить з ПДВ за базовий місяць розрахунку грудень 2007 року: за 1 кв.м - 110,00 грн., у тому числі ПДВ - 18,33 грн.; за оренду приміщення загальною площею 60,0 кв.м - 6 600,00 грн., у тому числі ПДВ - 1 100,00 грн. - розрахунок плати за оренду майна - Додаток № 3.
Крім орендної плати, за умовами п. 3.2 Договору, орендар щомісячно по розрахункам орендодавця сплачує:
- відшкодування комунальних платежів - Додаток № 4;
- відшкодування витрат на утримання будівлі, прилеглої території, зовнішньої охорони, обслуговування ліфтів, та інші видатки які необхідні для виконання орендодавцем, зобов'язань за цим Договором - Додаток № 5;
- відшкодування податку на землю;
- відшкодування плати за телефонні переговори, які були здійсненні з телефонних номерів, що закріплені за орендарем, до останнього дня місця, коли був виставлений рахунок в межах строку дії Договору; інші витрати.
Орендна плата та інші платежі передбачені цим Договором, перераховуються орендарем щомісячно на поточний рахунок орендодавця відповідно рахунків, не пізніше останнього робочого дня поточного місяця. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за попередній місяць (п. 3.4 Договору).
Орендна плата перераховується за весь час фактичного користування приміщення до його звільнення (п. 3.8 Договору).
Окрім цього, статтею 5 Договору визначено обов'язки орендаря, зокрема, своєчасно і в повному обсязі щомісячно сплачувати орендодавцеві орендні платежі за цим Договором, на вимогу орендодавця проводити звіряння взаєморозрахунків по орендних платежах та інших обов'язкових платежів, передбачених цим Договором.
Відповідно до п. 9.4 Договору орендар за несвоєчасну та не в повному обсязі сплату відшкодувань витрат за надання комунальних послуг, податку на землю, на утримання будівлі, прилеглої території, зовнішньої охорони, обслуговування ліфтів, плати за телефонні переговори, які були здійсненні с телефонних номерів, що закріплені за орендарем, сплачує орендодавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожний день прострочення платежів.
При цьому суд зазначає про відсутність в матеріалах справи станом на час розгляду справи в судовому засіданні 01.02.2017 доказів претензій позивача як орендодавця з питань здійснення відповідачем сплати орендної плати та/або спору щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором в частині оплати орендної плати в розмірі, встановленому умовами Договору № 05-к/08 оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інститут фізіології НАН України від 15.01.08 р. (в редакції Додаткової угоди № 1/10 від 01.01.10 р.), та наявності такої заборгованості.
Згідно ст. 2 Закону України «Про контрольно - ревізійну службу України» (в редакції, яка діяла станом на 12.10.2012р.) Головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі - підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.
Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудита, перевірки державних закупівель та інспектування.
При цьому 16 жовтня 2012 року Верховною Радою України прийнято Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства фінансів України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів" (Закон № 5463-VI), та яким внесено комплексні зміни до Закону України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" та інших законодавчих актів у зв'язку з проведенням адміністративної реформи та реорганізацією системи органів державної контрольно-ревізійної служби в систему органів Держфінінспекції України.
Відповідно до Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 «Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади» Головне контрольно-ревізійне управління України реорганізовано у Державну фінансову інспекцію України.
Так, як встановлено судом за матеріалами справи та зазначено позивачем в позовній заяві, Державною фінансовою інспекцією в місті Києві в період з 27.08.2012 по 05.10.2012 проведено ревізію фінансово - господарської діяльності підприємств установ та організацій, що перебувають у віданні Національної академії наук України Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України за період з 01.01.2010 по 01.08.2012, за результатами якої складено акт № 032-30/1847 від 12.10.2012.
Вказаним актом ревізії Державної фінансової інспекції в м. Києві від 12.10.2012 № 032-30/1847 було встановлено факт невірного застосування орендної ставки до відповідача за договором оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України № 05-К/08 від 15.01.2008 в порушення абз. 8 п. 8 постанови Кабінету Міністрів України «Про методику розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна» від 04.101995 № 786 (зі змінами), а саме орендна ставка за використання ТОВ «Адвокат Захист» державного нерухомого майна була встановлена у розмірі 15 % (під офіс), замість 20 %, так як даний суб'єкт господарювання провадить діяльність у сфері права (КВЕД 74.11.1 - діяльність адвокатських об'єднань та індивідуальна адвокатська діяльність), внаслідок чого, за висновками акту ревізії, позивачем за період з 01.01.2010 по 01.01.2012 недоотримано коштів в загальній сумі 35616,72 грн.
З урахуванням встановлених фактів позивачем здійснено перерахунок орендної плати Товариству з обмеженою відповідальністю «Адвокат-Захист» за 2010 рік та за січень, лютий 2011 року за спірним Договором оренди нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України № 05-К/08 від 15.01.2008, відповідно до якого сума недоплаченої орендної плати за період 2010 - лютий 2011 визначена в розмірі 6173,61 грн., що становить різницю між новим розміром орендної плати (20 %) та виставленою позивачем попередньою орендною платою (15 %) з урахування інфляційних втрат за період з січня 2010 по лютий 2011.
В подальшому на підставі виявлених в ході ревізії фактів позивач звертався до відповідача з вимогами № 104/1-987 від 28.10.2013 та № 104/1-988 від 28.10.2013 про сплату коштів, донарахованих за результатами виявлених ревізію фінансово - господарської діяльності Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України. Копії вказаних вимог наявні в матеріалах справи.
Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач в якості підстав для задоволення позовних вимог посилається на вищезазначений акт ревізії № 032-30/1847 від 12.10.2012 щодо невірного застосування орендної ставки та вищевказані вимоги про сплату донарахованої суми орендної плати, які відповідачем залишені без відповіді та задоволення, в зв'язку з чим позивач зазначає про наявність заборгованості у розмірі 6 173,61 грн., за наявності якої Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України звернувся до Господарського суду міста Києва та просить стягнути з ТОВ «Адвокат-Захист» заборгованість з орендної плати у розмірі 6 173,61 грн.
У відповідності до ст. 124, п. п. 2, 3, 4 ч. 2 ст. 129 Конституції України та ст. ст. 4-2, 4-3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Суд наголошує, що обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
За приписами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Доказів визнання недійсним чи розірвання Додаткової угоди №1/10 від 01.01.2010 Про внесення змін до Договору оренди № 05-К/08 нерухомого майна, що знаходиться на балансі Інституту фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України від 15.01.2008 або окремих його положень суду не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та під час виконання з боку сторін відсутні.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Суд зазначає, що за приписами ч. 2 ст. 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються для об'єктів, що перебувають у державній власності, Кабінетом Міністрів України.
Статтею 21 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" передбачено, що розмір орендної плати може бути змінено за погодженням сторін. Розмір орендної плати може бути змінено на вимогу однієї з сторін, якщо з незалежних від них обставин істотно змінився стан об'єкта оренди, а також в інших випадках, встановлених законодавчими актами України.
Відповідно до ч. 3 ст. 762 Цивільного кодексу України договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном.
Умовами Договору, укладеного між сторонами, останні передбачили можливість перегляду розміру орендної плати на вимогу однієї із сторін.
Зокрема, як встановлено судом, у відповідності до п. 3.7 Договору розмір орендних платежів, передбачених цим Договором, переглядається на вимогу однієї із сторін у випадках: зміни Методики її розрахунку, змін централізованих цін і тарифів, фактичних витратна утримання будівлі, споруд, прибудинкової території, істотної зміни стану об'єкта оренди з незалежних для сторін причин та в інших випадках, передбачених чинним законодавством України.
Відповідно до ч. 1 ст. 188 Господарського кодексу України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором.
Частиною 1 ст. 651 Цивільного кодексу України також встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором бо законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом (ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України).
За умовами п. 10.3 Договору зміни до умов цього Договору або його розірвання допускається за взаємної згоди сторін. Зміни, що пропонується внести, розглядаються протягом одного місяця з дати їх подання до розгляду іншою стороною.
Отже, враховуючи те, що нормами чинного законодавства та умовами Договору передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду або на вимогу однієї із сторін у даних правовідносинах, оскільки сторонами в Договорі передбачена можливість зміни розміру орендної плати, встановленої умовами Договору, в т.ч. у випадку законодавчої зміни ставки орендної плати та внесення відповідних змін до Методики (щодо ставок орендної плати), включно зазначені обставини можуть бути підставою для можливості зміни розміру орендної плати та, відповідно, зміни умов Договору в цій частині.
Разом з тим згідно п. 10.2 Договору його умови зберігають силу протягом всього строку дії цього Договору, у тому числі у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, що погіршують становище орендаря. А в частині зобов'язань щодо сплати орендної плати та нанесених збитків - до виконання зобов'язань.
Крім того, згідно ч. 4 ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» умови договору оренди є чинними на весь строк дії договору і у випадках, коли після його укладення законодавством встановлено правила, які погіршують становище орендаря.
Отже, оскільки позивачем не надано доказів внесення змін до Методики розрахунку та законодавчого збільшення орендної ставки, та, відповідно укладення сторонами додаткових угод до спірного Договору в частині зміни орендної ставки, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин, укладених між сторонами як в добровільному, так і в судовому порядку, збільшення розміру орендної плати та одночасної її донарахування відповідачеві за Договором із застосуванням ставки, яка не відповідає узгодженим між сторонами умовам вказаного правочину, фактично є збільшенням розміру орендної плати внаслідок збільшення її ставки, що не відповідає приписам чинного законодавства.
Також надавши оцінку наданим позивачем на підтвердження своїх позовних вимог доказам суд звертає увагу, що в обґрунтування виникнення у відповідача зобов'язань зі сплати донарахованої в сумі 6173,61 грн. орендної плати за Договором позивач посилається на складений Державною фінансовою інспекцією в місті Києві 12.10.2012 акт ревізії № 032-30/1847.
При цьому суд зазначає, що акт перевірки (ревізії) - це документ про результати проведеної перевірки (ревізії), який є носієм дій з фінансового контролю та інформації про виявлені недоліки.
Положенням про Державну фінансову інспекцію України, затвердженим Указом Президента України від 23.04.2011 року № 499/2011 (далі - Положення, Держфінінспекція) визначено, що Держфінінспекція є центральним органом виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері державного фінансового контролю, діяльність якої пов'язана з фінансовим контролем використання і збереження державних фінансових ресурсів, аналізом документів, пов'язаних з використанням бюджетних коштів для забезпечення їх цільового та ефективного використання, і не має на меті перевірку виконання сторонами господарських угод, фактів проведення робіт та їх відповідності умовам договорів.
Так, згідно з п. 3 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2006р. № 550, акт ревізії - це документ, який складається посадовими особами контролюючого органу, що проводили ревізію, фіксує факт її проведення та результати. Заперечення, зауваження до акта ревізії (за їх наявності) та висновки на них є невід'ємною частиною акта.
Відповідно до п. 50 Порядку проведення інспектування Державною фінансовою інспекцією, її територіальними органами за результатами проведеної ревізії у межах наданих прав контролюючі органи вживають заходів для забезпечення, в тому числі, звернення до суду в інтересах держави щодо усунення виявлених ревізією порушень законодавства з питань збереження і використання активів, а також стягнення у дохід держави коштів, одержаних за незаконними договорами, без встановлених законом підстав або з порушенням вимог законодавства.
Відповідно до п. 6.2 роз'яснень Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визначенням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000р. №02-5/35 акти ревізії та документальних перевірок не мають обов'язкового характеру та не можуть оспорюватися в суді.
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 10.09.2013 р. у справі №21-237а13 зазначив, що акт перевірки не є рішенням суб'єкта владних повноважень, не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов'язків для осіб, робота (діяльність) яких перевірялися. Акт перевірки є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, документом, на підставі якого приймається відповідне рішення контролюючого органу.
Судом врахована правова позиція Верховного Суду України, наведена в Постанові від 22.01.2013 р. № 3-69гс13, відповідно до якої виявлені ревізією порушення не можуть впливати на умови спірних договірних відносин і не можуть їх змінювати.
Тобто, в даному випадку, посилання на акт ревізії від № 032-30/1747 від 12.102012 та вимоги від № 104/1-987 від 28.10.2013 та № 104/1-988 від 28.10.2013, як на підставу для задоволення позовних вимог, є необґрунтованим, оскільки виявлені контролюючим органом порушення не можуть впливати на умови укладених між сторонами договорів і не можуть їх змінювати.
Аналогічна правова позиція щодо правової природи акту ревізії також визначена у постанові Вищого господарського суду України від 29 липня 2015 року у справі № 904/5130/14.
Враховуючи вищевикладене, суд не розцінює вказаний акт ревізії як належний та допустимий доказ на підтвердження правомірності збільшення орендної ставки за Договором, оскільки встановлені підрозділами державної фінансової інспекції при проведенні контрольних заходів факти підлягають доказуванню стороною та оцінці судом на загальних підставах за правилами, встановленими чинним господарським процесуальним кодексом України.
Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Так, судом на підставі правової оцінки положень Договору встановлено, що викладені в договорі умови були визначені та погоджені сторонами. Зазначений договір містить умови про предмет, ціну та строк їх дії (умови, що є обов'язковими згідно зі ст. 180 ГК України) та інші умови, жодна з яких не суперечить чинному законодавству.
Суд звертає увагу на те, що в матеріалах справи відсутні будь-які письмові претензії і зауваження позивача щодо обсягів та строків здійсненої відповідачем сплати орендної вплати, а також щодо ціни спірного договору, а також докази порушення відповідачем договірних зобов'язань при виконанні Договору, зокрема, в частині сплати орендної плати. Відтак суд приходить до висновку про дотримання сторонами такої істотної умови, як ціна Договору.
Зокрема, зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом. Зміна ціни в договорі після його виконання не допускається (ч. 2,3 ст. 632 ЦК України).
Наявні ж доводи позивача по суті спрямовані на зміну ціни в договорі (акті виконаних робіт) після їх виконання сторонами, що не передбачено умовами Договору та суперечить вимогам зазначених вище норм ЦК.
При цьому суд також враховує, що укладений між сторонами договір не визнано недійсними повністю або частково, в зв'язку з чим, в силу вимог ст. 204 Цивільного кодексу України презюмується правомірність цього Договору в цілому, в тому числі і в частині такої істотної умови як ціна договору.
Враховуючи викладене, судом не приймаються до уваги посилання позивача на те, що підставою для стягнення коштів є акт ревізії від 12.10.2012 № 032-30/1847, оскільки виявлені фінінспекцією порушення не впливають на умови укладеного між сторонами Договору оренди і його виконання та не можуть змінювати останній, а неналежне виконання відповідачем умов Договору є підставою для притягнення до відповідальності у встановленому законом порядку. При цьому встановлені в ході ревізії невідповідності застосування орендної ставки можуть бути виключно підставою для можливої зміни умов Договору як в добровільному, так і в судовому порядку, а не як підстава для перерахунку орендної плати на підставі Договору.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 «Про судове рішення» рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що позивач не довів в розумінні ст. 33 Господарського процесуального кодексу України ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх позовних вимог, зважаючи на відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог у даній справі, суд вважає за необхідне відмовити позивачу у задоволенні позову з огляду на його необґрунтованість та недоведеність.
Щодо поданого відповідачем до початку судового засідання 01.02.2017 через відділ діловодства господарського суду подано заяву про застосування строку позовної давності суд зазначає, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 260 Цивільного кодексу України позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253 - 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Відповідно до ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
В абзаці першому та п'ятому підпункту 2.1 пункту 2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів"(далі - Постанова № 10) зазначено, що частиною третьою статті 267 ЦК України передбачена можливість застосування позовної давності, у тому числі й спеціальної, лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення судом.
При цьому, як зазначено в п. 2.2. Постанови № 10 за змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен розглянути справу у повному обсязі, дати належну оцінку доказам, відповідно до вимог статті 43 ГПК України, з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості.
Положення закону про правові наслідки спливу строку позовної давності можуть бути застосовані судом тільки у тому випадку, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права і факт його порушення чи оспорювання. Якщо ж під час розгляду справи буде встановлено, що у позивача немає суб'єктивного права, про захист якого він просить, або ж воно не порушувалось чи не оспорювалось, суд повинен відмовити у позові не через пропущення строку позовної давності, а за безпідставністю матеріально-правової-вимоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Окрім цього приписи чинного законодавства не містять застережень щодо задоволення заяв відповідача про застосування наслідків спливу позовної давності.
В свою чергу оскільки під час розгляду справи позивачем не доведено наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, в зв'язку з чим за результатами всебічного та повного дослідження обставин справи в задоволенні позову судом відмовлено, зазначене виключає можливість застосування позовної давності у даному спорі, тобто відповідна заява представника відповідача задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 124, 129 Конституції України, ст. ст. 4-2, 4-3, 33, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
Повний текст рішення складено та підписано 28 лютого 2017 року.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Київського апеляційного господарського суду шляхом подання протягом 10 днів з дня складання та підписання повного тексту рішення апеляційної скарги через Господарський суд міста Києва.
Суддя А.М. Селівон