465/7218/16-а
2а/465/85/17
Іменем України
24.02.2017 року Франківський районний суд м. Львова
в складі: головуючої- судді Марків Ю.С.
при секретарі- Цунівській А.І.
позивача ОСОБА_2
представника відповідача Волинець О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Львові в залі суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова про зобов'язання призначити пенсію, -
позивач ОСОБА_2 звернулася до суду із позовом до відповідача Управління пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова, в якому просить суд зобов'язати відповідача призначити пенсію за ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року починаючи з 04.05.2016 року. В обґрунтування заявлених вимог позивачка вказала на те, що 11.07.2016 року вона звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугою років, передбаченої Законом України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року. Рішенням УПФУ у Франківському районі міста Львова №121-ч/8 від 25.07.2016 року їй було відмовлено в призначенні вказаної пенсії, оскільки призначення пенсії особам, що набули стаж державної служби в контролюючих органах не передбачено. Вважає вказані дії відповідача щодо відмови в призначенні пенсії неправомірними, оскільки вона має право на пенсію за вислугою років згідно ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року, а прийнятий новий Закон України «Про державну службу» №889-19 в редакції від 10 грудня 2015 року, звужує та обмежує її права та порушує вимоги ст.22 Конституції України з приводу недопущення звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів. У зв'язку із викладеним, просить суд задовольнити поданий позов у повному обсязі.
Позивач у судовому засіданні позов підтримала повністю, пояснення дала аналогічні викладеним у ньому та просить такий задовольнити.
Представником відповідача на адресу суду були надіслані заперечення до позовної заяви, в яких зазначено, що ОСОБА_2 перебуває на обліку в УПФУ в Франківському районі міста Львова як отримувач пенсії за віком яку достроково призначено відповідно до поданої заяви та представлених документів згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з 04.11.2013р. Загальний стаж позивачки становить 30 років 03 місяці 14 днів. Як підставу для відмови у призначенні пенсії за Законом №3723, відповідач зазначає те, що відповідно до ст. 343 ПК України позивачці присвоєно спеціальне звання і надбавка за ранг державного службовця не виплачувалась. Відтак, відповідач вважає, що посади посадових осіб контролюючих органів, яким присвоєно спеціальне звання не належать до посад державної служби, які визначені статтею 25 Закону №3723, а відтак в позивачки відсутнє право на призначення пенсії за Законом №3723. З урахуванням цього, представник УПФУ просила суд відмовити у задоволенні позову.
В судовому засіданні представник відповідача підтримала пояснення викладені в запереченні на позовну заяву, просила в задоволенні позову відмовити повністю.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про необхідність задоволення позову з наступних підстав.
Із оглянутої судом копії трудової книжки серії НОМЕР_2, заведеної 05.08.1977 року на ім'я ОСОБА_2 вбачається, що починаючи з 01.08.1977 року позивачка працювала у податкових органах на різних посадах. 03.09.2001 року у зв'язку із зміною штатного розпису її було переведено на посаду старшого державного податкового ревізора-інспектора відділу відшкодування податку на додану вартість, а 27.09.2004 року присвоєно спеціальне звання інспектора податкової служби ІІ рангу.
11.07.2016 року ОСОБА_2 звернулася до відповідача із заявою про призначення пенсії за вислугою років у відповідності до Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року.
Рішенням УПФУ у Франківському районі м. Львова №121-Ч/8 від 25.07.2016 року їй було відмовлено в призначенні вказаної пенсії, оскільки відповідно до Закону України «Про державну службу» №889-19 в редакції від 10 грудня 2015 року призначення пенсії особам, що набули стаж державної служби в контролюючих органах податкової служби, не передбачено.
Загальні засади діяльності, а також статус державних службовців, які працюють в державних органах та їх апараті, визначає Закону України «Про державну службу».
Згідно статті 1 цього Закону, в редакції від 16 грудня 1993 року, державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження. Регулювання правового становища державних службовців, що працюють в апараті органів прокуратури, судів, дипломатичної служби, митного контролю, служби безпеки, внутрішніх справ та інших, здійснюється відповідно до цього Закону, якщо інше не передбачено законами України.
Вищий адміністративний суд України в ухвалі від 10 серпня 2016 року у справі №К/800/54011/13 дійшов до висновку, що посадові особи державної податкової служби, яким за наслідками атестації присвоєно спеціальні звання, займають посади в державних органах щодо практичного виконання завдань і функцій держави (зокрема у сфері податкової політики), одержують заробітну плату за рахунок державного бюджету, а отже перебувають на державній службі та є державними службовцями. Період державної служби в податкових органах у спеціальному званні має бути зарахований до стажу державної служби, який дає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
Згідно положень ст.37 «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року на одержання пенсії державних службовців мають право особи, які досягли встановленого законодавством України пенсійного віку, за наявності загального трудового стажу для чоловіків - не менше 25 років, для жінок - не менше 20 років, у тому числі стажу державної служби - не менше 10 років. Зазначеним особам призначаються пенсії в розмірі 80 відсотків суми їх посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без обмеження граничного розміру пенсії. Пенсія державному службовцю виплачується у повному розмірі незалежно від його заробітку (прибутку), одержуваного після виходу на пенсію. За кожний повний рік роботи понад 10 років на державній службі пенсія збільшується на один відсоток заробітку, але не більше 90 відсотків посадового (чинного) окладу з урахуванням надбавок, передбачених цим Законом, без обмеження граничного розміру пенсії.
Вирішуючи питання про застосування цього Закону в часі, суд виходить із того, що згідно зі ст.22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Окрім того, ст.46 Конституції України передбачає, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також: у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також: бюджетних та інших джерел соціального забезпечення. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий, від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У рішенні Конституційного Суду України від 09.07.2007 року у справі №1-29/2007 зазначено, що утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до частини другої статті 6, частини другої статті 19, частини першої статті 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави. Принципи соціальної держави втілено також у ратифікованих Україною міжнародних актах: Міжнародному пакті про економічні, соціальні і культурні права 1966 року, Європейській соціальній хартії (переглянутій) 1996 року, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, та рішеннях Європейського суду з прав людини. Зокрема, згідно зі статтею 12 Європейської соціальної хартії (переглянутої) 1996 року держава зобов'язана підтримувати функціонування системи соціального забезпечення, її задовільний рівень, докладати зусиль для її поступового посилення тощо.
Зокрема, Конституційний Суд України також неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України зазначалося, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року N8-рп/99 (v008p710-99), від 20 березня 2002 року N5-рп/2002 (v005p710-02), від 17 березня 2004 року N7-рп/2004 (v007p710-04), від 01 грудня 2004 року N20-рп/2004 (v020p710-04).
Виходячи із викладеного у зазначених рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників податкових органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.
Таким чином, позивач правомірно звернулася до відповідача із заявою про призначення їй пенсії за вислугою років на підставі ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про неправомірність відмови відповідача в призначенні ОСОБА_2 пенсії на за вислугою років.
Долю судових витрат суд вирішує в порядку ст.94 КАС України.
Керуючись ст.ст. 6, 11-12, 60, 71, 86, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України,-
позов ОСОБА_2 до Управління пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова про зобов'язання призначити пенсію - задовольнити.
Зобов'язати Управління пенсійного фонду України у Франківському районі м. Львова призначити ОСОБА_2, ІПН - НОМЕР_1, з 04.05.2016 року пенсію за вислугою років відповідно до ст.37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ в редакції від 16 грудня 1993 року.
Стягнути на користь ОСОБА_2, ІПН - НОМЕР_1, з державного бюджету шляхом стягнення коштів з рахунків центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, витрати по сплаті судового збору в розмірі 551 (п'ятсот п'ятдесят одна) гривня 20 копійок.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення до Львівського апеляційного адміністративного суду через районний суд.
Суддя Марків Ю.С.