Апеляційний суд міста Києва
1[1]
Справа № 33/796/724/2017
Категорія: ч. 1 ст. 172-6 КУпАП
Іменем України
22 лютого 2016 року м. Київ
Суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду міста Києва Новов С.О., розглянувши справу про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_2 за апеляційною скаргою прокурорів, які брали участь у розгляді справи Благовісної А.С. і Кіча О.М. на постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 січня 2017 року,
Відповідно до постанови судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 січня 2017 року,
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженку м. СніжнеДонецької області, працюючу начальником відділу нормативно-технічного забезпечення функціонування та реформування вугільної промисловості Департаменту вуглино-промислового та торфодобувного комплексу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України, проживаючу за адресою: АДРЕСА_1,
визнано невинуватою у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, а провадження у справі - закрито.
Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, прокурори, які брали участь у розгляді справи - заступник начальника відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Генеральної прокуратури України Благовісна А.С. та прокурор відділу організації діяльності у сфері запобігання та протидії корупції Генеральної прокуратури України Кіч О.М. подали апеляційну скаргу, в якій просять:
1. Поновити строк апеляційного оскарження постанови Шевченківського районного суду м. Києва від 11 січня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення № 761/44524/16-п.
2. Постанову Шевченківського районного суду м. Києва від 11 січня 2017 року у справі про адміністративне правопорушення № 761/44524/16-п скасувати та прийняти нову постанову, якою накласти на ОСОБА_2 адміністративне стягнення в межах санкції ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.
Перевіривши зазначену апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції вважає, що вона підлягає поверненню особам, які її подали, виходячи з наступних підстав.
Відповідно до вимог, передбачених ч. 2 ст. 287 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена в порядку, визначеному цим Кодексом.
Спеціальною нормою, якою встановлений такий порядок, а саме ч. 2 ст. 294 КУпАП (зі змінами, внесеними Законом від 14.10.2014 року № 1697-VІІ) визначено, що постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Наведений у зазначеній вище статті перелік осіб, яким надано право на оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, є вичерпним, а тому розширювальному тлумаченню не підлягає.
Саме з цих підстав, а саме через те, що прокурор за чинним на даний час законодавством не наділений правом оскаржувати рішення судді в справі про адміністративне правопорушення, постановою судді Апеляційного суду міста Києва Жук О.В. від 01 лютого 2017 року було повернуто аналогічну апеляційну скаргу особі, яка її подала.
Подаючи повторно апеляційну скаргу прокурори посилаються на те, що суддею апеляційного суду міста Києва не були враховані вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 55 Конституції України, ст. 250 КУпАП та позиція ВССУ, викладена в листі від 12.05.2016 за № 9-1301/0/4-16.
Разом з тим, зазначені доводи не можуть бути визнані підставами, які підтверджують повноваження прокурора на оскарження постанови судді у справах про адміністративні правопорушення, в тому числі пов'язані з корупцією, з огляду на таке.
Відповідно до Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року та зміною функцій прокуратури, які визначені ст. 2 вказаного Закону, були внесені зміни до ст. 7 КУпАП, яку було доповнено частиною п'ятою такого змісту: «Прокурор здійснює нагляд за додержанням законів при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення шляхом реалізації повноважень щодо нагляду за додержанням законів при застосуванні заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян».
Крім того, прокурора, як суб'єкта оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, було виключено з відповідного переліку, передбаченого ч. 2 ст. 294 КУпАП, саме на підставі Закону України від 14.10.2014 року № 1697-VІІ.
Враховуючи вищенаведене, а також висновок наведений в ухвалі Конституційного Суду України від 08 грудня 2015 року № 49-у/2015 (справа № 2-43/2015) про відмову у відкритті конституційного провадження у справі за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 250 Кодексу України про адміністративні правопорушення у взаємозв'язку з положеннями частини п'ятої статті 7, частини першої статті 287, частини другої статті 294 цього Кодексу про те, що аналіз вказаних положень Кодексу дає підстави для висновку, що має місце неузгодженість положень частини п'ятої статті 7, статті 250, частини першої статті 287 та частини другої статті 294 Кодексу щодо повноважень прокурора оскаржувати постанови суду у справах про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції вважає, що прокурори взагалі та прокурори, які брали участь у розгляді справи зокрема, в тому числі Благовісна А.С. і Кіч О.М., у відповідності до положень закону, а саме ч. 2 ст. 294 КУпАП, не наділені правом оскарження постанови судді у справі про адміністративне правопорушення, оскільки, як прямо зазначено в ухвалі Конституційного Суду України, питання, з яким звернувся автор клопотання, може бути вирішене лише у законодавчому порядку. Усунення неузгодженостей у законах не належить до повноважень Конституційного Суду України.
З огляду на це, посилання в апеляційній скарзі на лист ВССУ від 12.05.2016 за № 9-1301/0/4-16, не може служити законною підставою, яка надає прокурору право, як учаснику у справах про адміністративні корупційні правопорушення, на подання скарги на постанову судді, оскільки цей лист має лише рекомендаційний характер, а тому не є обов'язковим для виконання.
Що ж стосується посилань на вимоги ст. 6 Конвенції та ст. 55 Конституції України, то вони стосуються прав людини і громадянина, а не державних органів та їх посадових осіб, які, у відповідності до вимог ч 2 ст. 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
За таких обставин, зазначена апеляційна скарга прокурорів підлягає поверненню особам, які її подали, оскільки вони не є суб'єктами, які, відповідно до вимог закону, наділені правом на оскарження постанови судді у справі про адміністративні правопорушення, в тому числі пов'язані з корупцією.
На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, -
Апеляційну скаргу прокурорівБлаговісної А.С. та Кіча О.М., які брали участь у розгляді справи на постанову судді Шевченківського районного суду м. Києва від 11 січня 2017 року щодо ОСОБА_2, повернути особам, які її подали.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя Апеляційного суду міста Києва
С.О.Новов
Головуючий у 1-й інстанції - суддя Лінник О.П.