Справа № 755/18640/16-ц Головуючий у 1 - й інстанції: Арапіна М.Є.
№ апеляційного провадження: Доповідач - Ратнікова В.М.
22-ц/796/3239/2017
23 лютого 2017 року колегія суддів Судової палати в цивільних справах Апеляційного суду міста Києва в складі :
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Панченка М.М
- Борисової О.В.
при секретарі - Куркіній І.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою заявника ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 січня 2017 року у цивільній справі за заявою ОСОБА_3, заінтересована особа Дніпровський районний у м. Києві Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про встановлення факту смерті, -
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 04 січня 2017 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_3, заінтересована особа Дніпровський районний у м. Києві Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві про встановлення факту смерті.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, 16 січня 2017 року ОСОБА_3 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 січня 2017 року скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення заяви.
Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права та при неповному з'ясуванні фактичних обставин справи. Вважає помилковим висновок суду першої інстанції про те, що положеннями статті 257-1 ЦПК України фактично обмежується коло осіб, які мають право на звернення до суду з заявами про встановлення факту народження чи смерті особи на тимчасово окупованій території, так як вказаною статтею встановлено лише особливості провадження у подібних справах, проте загальному застосуванню підлягає стаття 256 ЦПК України, за змістом якої кожна зацікавлена особа може звернутися до суду з заявою про встановлення будь-якого факту, який має юридичне значення. Зазначив, що суд фактично ухилився від розгляду поданої заяви по суті та надання оцінки зазначеним в ній доводам, чим порушив визначений цивільним процесуальним законодавством порядок надання оцінки доказам у справі та право заявника на справедливий суд, закріплене в статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Вказав, що він є спадкоємцем померлого на тимчасово окупованій території громадянина ОСОБА_4, а тому має законний інтерес та обґрунтовані підстави для звернення до суду з заявою про встановлення факту смерті спадкодавця ОСОБА_4, що не було прийнято до уваги судом першої інстанції.
В судовому засіданні ОСОБА_3 та його представники ОСОБА_5 та ОСОБА_6 повністю підтрималидоводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник Дніпровського районного у м. Києві Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві в судове засідання не з»явився, про день та час слухання справи повідомлений у встановленому законом порядку, до суду подана заява про розгляд справи за відсутності представника Відділу, а тому, колегія суддів вважає можливим розглядати справу у відсутності представника заінтересованої особи..
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що, згідно довідки про смерть № 1570 від 16 листопада 2016 року та свідоцтва про смерть НОМЕР_1, виданих Євпаторійським міським відділом запису актів громадянського стану Департаменту запису актів громадянського стану Міністерства юстиції Республіки Крим, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, помер ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Євпаторія Республіки Крим.
Як вбачається з заповіту від 19 січня 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Чернявською Н.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 21, ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповів належну йому Ѕ частку нежилого приміщення за адресою АДРЕСА_1, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2.
З метою реєстрації факту смерті ОСОБА_4, ОСОБА_3 звернувся з відповідною заявою до Дніпровського районного у м. Києві Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві.
Як встановлено з листа Дніпровського районного у м. Києві Відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у м. Києві вих. № 2450/03-23 від 22 листопада 2016 року, ОСОБА_3 було відмовлено в проведенні державної реєстрації з тих підстав, що для підтвердження факту смерті ним пред'явлено документи, видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
Звертаючись до суду з заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_4, ОСОБА_3 посилався на те, що він є спадкоємцем померлого за заповітом, проте, у зв'язку з тим, що місцем смерті ОСОБА_4 є територія, тимчасово окупована Російською Федерацією, можливість здійснити державну реєстрацію смерті в належному порядку відсутня, з огляду на що, наявні правові підстави для встановлення вказаного факту за рішенням суду в порядку глави 6 ЦПК України.
Відмовляючи ОСОБА_3 в задоволенні заяви про встановлення факту смерті, суд першої інстанції виходив з того, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України подається родичами померлого або їхніми представниками, водночас ОСОБА_3 доказів перебування в родинних відносинах з ОСОБА_4 не надав, а тому, останній є неналежним заявником для звернення до суду в порядку, що встановлений ст. 257-1 ЦПК України.
Колегія суддів вважає, що такий висновок суду першої інстанції в повній мірі відповідає наявним в матеріалах справи доказам та вимогам закону, а доводи апеляційної скарги правильність висновків суду не спростовують, з наступних підстав.
Згідно п. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», сухопутна територія Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій визначаються тимчасово окупованою територією.
На території, яка визнана тимчасово окупованою, встановлюється особливий правовий режим діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.
Як зазначено в пункті 3 розділу 1 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18 жовтня 2000 року, за заявами громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї, державну реєстрацію актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання здійснюють відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника.
Підстави для проведення держаної реєстрації смерті визначені ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Так, зокрема, підставою для проведення державної реєстрації смерті є рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 256 Цивільного процесуального кодексу України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час, у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
При цьому, враховуючи особливий режим території, яка визнана тимчасово окупованою, в 2016 році главу 6 ЦПК України «Розгляд судом справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення» було доповнено додатковою статтею - 257-1, положеннями якої визначається спеціальний порядок для розгляду заяв, вимогами в яких є встановлення фактів народження або смерті осіб на тимчасово окупованій території України.
Оскільки зі змісту поданої ОСОБА_3 заяви вбачається, що громадянин ОСОБА_4, стосовно встановлення факту смерті якого звернувся заявник, помер на території міста Євпаторія Автономної Республіки Крим, тобто, на тимчасово окупованій території, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно застосував при розгляді даної заяви порядок, що передбачений статтею 257-1 ЦПК України, яка є спеціальною нормою по відношенню до правовідносин такого характеру.
Так, статтею 257-1 ЦПК України визначено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Положеннями даної статті, яка встановлює особливі вимоги до провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначено коло осіб, яких закон наділяє правом на звернення до суду з такими заявами, а саме - родичів померлого або їх представників.
Оскільки ОСОБА_3 до заяви не було додано доказів на підтвердження наявності між ним та ОСОБА_4 родинних зв'язків, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявник не відноситься до визначеного процесуальним законодавством кола осіб, що можуть звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті громадянина ОСОБА_4, а тому заява не підлягає задоволення.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що стаття 257-1 ЦПК України встановлює обмеження кола осіб, які можуть звернутися до суду з заявою про встановлення факту смерті, в той час як дана стаття лише визначила процесуальні особливості розгляду таких заяв, з метою забезпечення належного доступу до правосуддя населення тимчасово окупованої території та оптимізації процесу отримання свідоцтв про народження і смерть, колегія суддів не приймає до уваги, з огляду на таке.
Як вбачається з назви статті 257-1 ЦПК України, остання визначає особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, таким чином, визначальною обставиною для застосування її положень є не місце проживання заявника, а місце народження чи смерті, факт яких необхідно встановити за рішенням суду.
При цьому, під особливостями провадження варто розуміти спеціальні, уточнюючі вимоги, встановлені процесуальним законом до порядку розгляду справ певних категорій.
За таких обставин, чітка вказівка на те, що з заявою про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, можуть звернутися родичі померлого або їхні представники, свідчить саме про встановлення законодавцем обов'язкових до врахування обмежень в можливості звернення до суду з відповідною заявою.
Так як заява ОСОБА_3 подана щодо встановлення факту смерті особи, яка померла на тимчасово окупованій території, стаття 257-1 ЦПК України підлягає обов'язковому застосуванню при її розгляді, як спеціальна норма законодавства, зокрема, і в частині, що стосується вимог до особи заявника.
Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції фактично ухилився від розгляду поданої заяви по суті та не оцінив викладені в ній доводи, чим порушив норми цивільного процесуального законодавства та право ОСОБА_3 на справедливий суд, колегія суддів вважає безпідставними, з огляду на таке.
Так, за змістом статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Положення даної статті не дають прямої вказівки щодо того, за яким законом підлягає вирішенню спір, щодо якого особа звертається до суду, проте, виходячи з принципів міжнародного приватного та національного права, до спорів за відсутності іноземного елемента застосовується національне законодавство.
Положеннями Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу та Закону України "Про міжнародне приватне право".(стаття 2)
Згідно ст.ст. 3, 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Таким чином, з аналізу вказаних положень законодавства вбачається, що як порядок звернення особи за захистом порушеного, невизнаного чи оспореного права до суду, так і порядок судового розгляду встановлений Цивільним процесуальним кодексом України та іншими законами України.
Оскільки заявник ОСОБА_3 звернувся до суду з своєю заявою з порушенням визначеного законодавством порядку, а саме, за відсутності процесуального права на подання такого звернення, суд першої інстанції, застосувавши положення статті 257-1 ЦПК України, правильно встановив факт пред'явлення вимог неналежною особою та обґрунтовано не переходив до розгляду заяви по суті і оцінки доказів.
Доводи апелянта про те, що він є спадкоємцем померлого ОСОБА_4, а тому має законний інтерес та право вимагати встановлення факту смерті спадкодавця, не спростовують того, що між заявником та особою, про встановлення факту смерті якої подано заяву, відсутнє кровне споріднення, вони не є родичами, а тому ОСОБА_3 не є належним суб'єктом звернення до суду з відповідною заявою про встановлення факту смерті ОСОБА_4.
Інші доводи апеляційної скарги правильність висновків суду першої інстанції також не спростовують.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому правові підстави для задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.
Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 04 січня 2017 року залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.
Головуючий: Судді: