36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
24.02.2017 р. №917/1852/16
м. Полтава
Відповідно до п. 2.3.50. Положення про автоматизовану систему документообігу суду, затвердженого рішенням Ради суддів України від 26.11.2010 року № 30 (з наступними змінами), було здійснено повторний автоматизований розподіл справи, за наслідком якого справа передана на розгляд судді Пушку І.І.
Суддя Пушко І.І., розглянувши матеріали заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» (вхід. № 2045 від 02.02.2017р.) про відстрочку виконання рішення господарського суду Полтавської області від 02.02.2017р. по справі № 917/1852/16
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілксервіс», АДРЕСА_1, Києво - Святошинський р-н., Київська область, 08132
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат», вул. Героїв Майдану, 82, оф.24, м. Гадяч, Полтавська область, 37300
про стягнення 1886925,49 грн.
Представники:
Від позивача: ОСОБА_1, довіреність від 15.11.2016 року;
Від заявника (відповідач): ОСОБА_2, довіреність від 05.12.2016 року.
Суть справи: Розглядається заява про відстрочку виконання рішення суду від 02.02.2017 року по справі №917/1852/16 згідно ст. 121 ГПК України.
Боржник підтримав заяву та просить суд відстрочити виконання рішення суду на 10 місяців посилаючись на ймовірне банкрутство у разі примусового виконання рішення в даний час та відсутність коштів у товариства.
Стягувач проти відстрочки заперечує. У відзиві від 23.02.2017 року, зокрема, посилається на те, що в заяві відповідач не навів жодної обставини, яка б унеможливлювала виконання рішення, що свідчить про навмисне затягування процесу виконання рішення.
Розглянувши матеріали справи суд встановив:
Рішенням господарського суду Полтавської області від 02.02.2017 року у справі №917/1852/16 позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілксервіс» про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» грошових коштів задоволено. Вирішено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Овруцький молочноконсервний комбінат» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Мілксервіс» заборгованість в сумі 1886925,49 грн. з них: основного боргу - 1604049,86грн., пеню - 159124,05грн., 3% річних - 20918,56грн., індекс інфляції - 102833,02грн. та 28 303,90 грн. судового збору.
Рішення не оскаржувалося та набрало законної сили.
Згідно усних пояснень представника позивача в судовому засіданні, заборгованість, що підлягає до стягнення за рішенням суду, боржником не сплачена.
При вирішенні заяви про відстрочку суд приймає до уваги наступне.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до ст. 115 ГПК України рішення, ухвали, постанови господарського суду, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України і виконуються у порядку, встановленому цим кодексом та Законом України «Про виконавче провадження».
Згідно ст. 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.
Відповідно до п. 7.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. № 9 «Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України» підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. При цьому слід мати на увазі, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК, ця стаття не вимагає, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення. Проте, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен врахувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Розглянувши матеріали поданої заяви та додані до неї документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд дійшов висновку, що заява задоволенню не підлягає виходячи з наступного.
В заяві боржник посилається на важкий фінансовий стан з огляду на втрату ринків збуту, на загрозу банкрутства з огляду на відсутність джерел власних коштів та залучення для фінансування діяльності значних коштів джерел зовнішнього фінансування (кредитів банку); що заходи примусового виконання рішення матимуть своїм наслідком зупинення діяльності товариства та накопичення нових боргів при неможливості їх погашення. Як доказ цього надає звіт ТОВ «Овруцький молочноконсервний комбінат» про фінансові результати (Звіт про сукупний дохід) за І півріччя 2016 року. Боржник зазначив, що відстрочка виконання сприятиме створенню умов для подальшого виконання рішення суду та покращення фінансового стану для виконання зобов'язань перед позивачем та третіми особами, оскільки товариство має сплачувати заробітну плату, податки, кредити.
В обґрунтування поданої заяви відповідач посилається лише на звіт, який дійсно свідчить про збитковість підприємства у І півріччі 2016 року, разом з тим, будь-яких висновків чи розрахунків стосовно наявності реальної можливості виконання судового рішення за умови надання відстрочки відповідачем не надано.
Таким чином, прийшов до висновку, що відповідачем не подано належних доказів, які б свідчили про наявність виключних об'єктивних обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Інших доказів, які б свідчили про реальний фінансовий стан боржника (відомості про рахунки у банківських установах та про рух коштів по цих рахунках, про наявність або відсутність майна, яке може бути реалізовано з метою погашення боргу) до заяви не додано. На запитання суду про те, яким чином обраховано термін відстрочки в 10 місяців та ймовірність наявності коштів у підприємства по закінченні цього строку для виконання рішення суду, боржник надати обґрунтовані пояснення не зміг.
Крім того, слід зазначити, що як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, та несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Отже, невиконання відповідачем своїх грошових зобов'язань перед позивачем негативно відображується на підприємстві позивача. А подальше ухилення відповідача від сплати заборгованості суттєво зачіпає інтереси позивача і завдає йому істотної, в тому числі й матеріальної шкоди.
Верховний Суд України у п. 10 Постанови «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14 вказує, що суду у вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання потрібно мати на увазі, що їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає, керуючись особливим характером обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо).
При цьому, суд звертає увагу що у рішенні Європейського суду (п.37 рішення у справі «Деркач та Палек проти України» (заяви №№ 34297/02 та 39574/02) від 21 грудня 2004 року) наголошується, що право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося не виконаним на шкоду однієї зі сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд». Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.04 по справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
Зі змісту ст. 121 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що Господарський процесуальний кодекс України не містить конкретних підстав та застережень відстрочки чи розстрочки, а лише встановлює критерії, що ускладнюють виконання рішення суду.
В зв'язку з тим, що відстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при її наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість її надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання розстрочки виконання судового рішення.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі виправданої затримки виконання рішення суду залежить, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначено судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.
Із підстав, умов та меж надання відстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Відповідно до ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
За змістом статей 33 і 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог.
Частиною 1 ст.43 ГПК України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, а згідно ч. 2 цієї ж статті ніякі докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.
Згідно положень ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Беручи до уваги матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні боргу, дотримуючись балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про відстрочку виконання рішення.
Керуючись ст.ст. 86, 121 ГПК України, суд, -
В задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення від 02.02.2017 року по справі №917/1852/16 відмовити.
Суддя Пушко І.І.